Ухвала суду № 139202878, 24.08.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/10171/26

№ провадження 2/646/5884/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м.Харків

Суддя Основ`янського районного суду міста Харкова Шиховцова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківводоканал», Харківська міська рада про усунення перешкод у користування майном, -

встановив:

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківводоканал», Харківська міська рада про усунення перешкод у користування майном.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям від 17.08.2026, суддею визначено Шиховцову А.О.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 18 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме: п.3 ч.3 ст. 175, ч.4 ст. 175, ч.5 ст. 175 ЦПК України.

19.08.2026 року за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви разом із додатковими поясненнями у справі.

Разом із цим, на виконання вимог ч.4 ст. 175 ЦПК України, позивачем зазначено, що він має пільги щодо сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як особа яка має статус ветерана війни.

Вивчивши надану позивачем заяву про усунення недоліків позовної заяви, суд приходить до висновнку, що позивачем не усунено в повній мірі недоліки позовної заяви.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях "Голдер против Великої Братинії" від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватись норм процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону Украхни "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" встановив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності позовів, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребую регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

У зв`язку з викладеним, суддя зазначає, що відповідно до позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). Підстави для відступу від неї відсутні.

Відповідно до положень статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Беручи до уваги зазначені положення закону, суддя зазначає, що позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 у межах вказаної цивільної справи, не відносяться до питань пов`язаних із питаннями соціального захисту ветеранів війни.

З огляду на викладене, суддя дійшов висновку, щодо необхідності сплати судового збору ОСОБА_1 на загальних засадах, відповідно до положень передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст.133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (зі змінами).

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» у 2026 році було установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 у розмірі 3328,00 грн.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру яка подана фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

З матеріалів позовної заяви вбачається 4 вимоги немайнового характеру. З огляду на викладене, позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи, надходження до спеціального фонду Державного бюджету України якого перевіряються судом перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг). Тобто, суд зобов`язаний перевірити надходження судового збору до спеціального фонду у межах кожної конкретної справи.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.08.2021 у справі №160/5879/20.

Перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України реалізовано за допомогою комп`ютерної програми документообігу загальних судів "Д-3". Дані, щодо підтвердження сплати (повернення) судового збору надходять в автоматичному режимі до "Д-3", при цьому виконується автоматичне поєднання записів про сплату (повернення) судового збору, які зазначаються в картці справи, з записами підтверджень про оплату (повернення) судового збору, які надійшли з Державної казначейської служби України.

Згідно з ст.1, 2 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

При цьому за подання кожної заяви, позовної заяви, скарги до суду, тощо позивачем або заявником сплачується судовий збір окремо.

Таким чином, у кожному випадку звернення особи до суду судовий збір цією особою обов`язково повинен бути сплачений за виключенням випадків, коли позивач, заявник або скаржник звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у ст.ст.175 і 177 цього кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.

Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Частиною 2 статті 127 ЦПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Оскільки позивачем було подано заяву про усуненння недоліків позовної заяви в межах строку, встановленого судом, суд приходить до висновку про можливість продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд, -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Харківводоканал», Харківська міська рада про усунення перешкод у користування майном залишити без руху та нади строк для усунення недоліків.

Продовжити ОСОБА_1 п`яти денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу про наслідки невиконання ухвали суду, передбачені ч. 3ст. 185 ЦПК України, а саме, що позовна заява буде вважатись неподаною і повернута позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту ії підписання суддею.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя Шиховцова А.О.