Ухвала суду № 139197032, 24.08.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/3277/26

Провадження № 2/635/5199/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

24 серпня 2026 року с-ще Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі

головуючої судді Омельник М.М.,

при секретарі судового засідання Сліпченко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором у розмірі 37617,10 гривень, суму сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 гривні, та витрати на оплату професійної правничої допомогу у розмірі 11200,00 гривень.

Від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ»- Журавльова С.Г. надійшла заява про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що відповідачем було повністю сплачено заборгованість. Крім того прохав повернути сплачений судовий збір.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши заяву про закриття провадження справі, матеріали цивільної справи в розрізі вирішення даного питання, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові

вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як вбачається із заяви про закриття провадження у справі, виконання договірних зобов`язань відповідачем відбулося вже в процесі розгляду справи.

З практики ЄСПЛ випливає, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08.06.2021 року по справі №662/397/15-ц.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» у контексті п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 522/3680/22 (провадження № 61-12919св23).

Вивчивши матеріали справи, враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем була сплачена в процесі розгляду справи, що унеможливлює закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, суд, з урахуванням класичного принципу jura novit curia, вважає за можливе задовольнити заяву позивача про закриття провадження у справі із застосуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (відмова позивача від позову).

Про закриття провадження у справі суд, в силу вимог ч. 2 ст. 255 ЦПК України, постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України) є імперативною нормою для суду, який за результатом розгляду справи розподіляє судові витрати як за заявою учасника справи, так і з власної ініціативи.

Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у статті 142 ЦПК України.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (частина перша статті 142 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення частини третьої 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Частина перша статті 142 ЦПК України є загальною процесуальною нормою, а частина третя цієї статті є спеціальною процесуальною нормою права, яка уточнює наслідки відмови позивача від позову.

Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (див.: пункт 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

Таким чином, з урахуванням частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною сплатою відповідачем заборгованості після пред`явлення позову, а предметом позову було саме стягнення заборгованості, тому у цій справі наявні правові підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, зокрема, судового збору.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25 (провадження № 61-13391св25), у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26).

Зважаючи на те, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягає закриттю з підстав відмови позивача від позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після відкриття провадження у справі, тому понесені позивачем у справі витрати зі сплаті судового збору в розмірі 2622,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7534 від 31 березня 2026 року підлягають стягненню з відповідача.

При цьому, ч. 2 ст. 256 ЦПК України визначає, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 133, 142, 206, 255, 256 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ»- Журавльова С.Г. про закриття провадження у справі - задовольнити.

Провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити у зв`язку з відмовою позивача від позову.

У задоволенні клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» - Журавльова С.Г. про повернення сплаченого судового збору з Державного бюджету України - відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судовий збір сплачений за платіжною інструкцією № 7534 від 31 березня 2026 року у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання судового рішення.

Суддя М.М.Омельник