Рішення № 139194131, 19.08.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/17525/25

Провадження №: 2/755/2136/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Щетінін М.Ю.,

представник відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Яценюк Л.П.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 через представника адвоката - Щетініна Максима Юрійовича звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно заявлених вимог, позивач просив суд:

- визнати право ОСОБА_1 та членів його сім`ї на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 та членів його сім`ї кімнати АДРЕСА_1 .

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями справу було передано в провадження судді Яровенко Н.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Вказану справу було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 травня 2026 року справу прийнято до провадження судді Гаврилової О.В. та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження до підготовчого засідання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху та запропонувати позивачу в п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки.

У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви та подано до суду позовну заяву в нові редакції, а саме позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд: визнати право ОСОБА_1 на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 ; зобов`язати Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 кімнати АДРЕСА_1 . (а.с.157-171)

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» на посаді водія. 11 квітня 2001 року ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» було видано позивачу ордер на право проживання в гуртожитку, який розташований по АДРЕСА_2 . З 11 квітня 2001 року по даний час позивач зі своєю сім`єю фактично проживає у кімнаті АДРЕСА_1 . З 23 липня 2019 року позивач був зареєстрований у вищевказаному гуртожитку по АДРЕСА_2 . Після переходу гуртожитку по АДРЕСА_2 до комунальної власності, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» було видано позивачу та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_3 , 1983 року народження, сину ОСОБА_4 , 2005 року народження, донці ОСОБА_2 , 2010 року народження, ордер №51 на житлову площу в гуртожитку від 19 серпня 2019 року. Згідно вищевказаного ордера №51, позивачу надано право зайняття жилого приміщення (кімната АДРЕСА_1 , площею 17,1 кв.м. цей ордер є підставою для вселення на надану житлову площу. Відповідно до вищевказаного ордера №51 на житлову площу в гуртожитку від 19 серпня 2019 року, позивач та члени його сім`ї з 23 серпня 2019 року були зареєстровані у кімнаті АДРЕСА_1 . Позивач має технічний паспорт на кімнату АДРЕСА_1 , виготовлений Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 20 червня 2025 року. У списках на приватизацію державного житлового фонду позивач та члени його сім`ї не значяться, правом приватизації та житловими чекоми не користалась. Власного житла позивач та члени його сім`ї не мають. Разом з тим, дружина Позивача ОСОБА_3 , 1983 року народження, має у власності 1/3 частку у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . У зв`язку із цим ОСОБА_3 відмовилась від участі у приватизації кімнати АДРЕСА_1 на користь інших мешканців даної кімнати, які є членами її сім`ї. Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2012 року №596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» доручено районним в місті Києві державним адміністраціям здійснити приватизацію жилих приміщень гуртожитків, в установленому законом порядку. Згідно додатку до вказаного вище рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року №596/7933 (в редакції рішення КМР від 11 лютого 2016 року №94/94) визначено Перелік гуртожитків міста Києва, що є об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Києва, які залишено у статусі «гуртожиток» та надано дозвіл на приватизацію їх жилих приміщень. Під №28 у даному переліку вказано також і гуртожиток по АДРЕСА_2 . Позивач, маючи намір приватизувати кімнату №20, у якій він фактично проживає зі свою сім`єю протягом більш ніж 5 років, через Центр надання адміністративних послуг неодноразово звертались до Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з відповідною заявою про приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, надавши при цьому додаткові необхідні письмові документи згідно затвердженого переліку. Відповідач, з різних підстав та мотивів протягом 2025 року відмовляв у приватизації вищезазначеної кімнати або повертав на доопрацювання позивачу документи, що підтверджується рішеннями від 22 квітня 2025 року №43-174/25, від 10 липня 2025 року №43-269/25 та від 15 серпня 2025 року №43-312/25. Так, 30 липня 2025 року позивач, через Центр надання адміністративних послуг Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, вкотре подав заяву до відповідача про приватизацію кімнати №20 надавши необхідний пакет документів та усунувши недоліки, про які було зазначено у рішенні Відповідача від 10 липня 2025 року №43-269/25. За результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача, відповідач прийняв рішення №43-312/25 від 15 серпня 2025 року про чергове повернення на доопрацювання ОСОБА_1 документів на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 . Повернення документів на доопрацювання обґрунтовано тим, що до пакету документів не було надано копія договору найму житлового приміщення в гуртожитку, укладеного на підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.07.2024 №465 «Про внесення змін до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.05.2017 №264», а також подана заява оформлена не належним чином (не визначено уповноваженого власника кімнати) відповідно до пункт 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 №396. Позивач категорично не погоджується з рішенням відповідача №43-312/25 від 15 серпня 2025 року, вважає його, а також всі інші рішення про відмову у приватизації кімнати №20, необґрунтованим та протиправним. Відповідач під абсолютно надуманими підставами ухиляється від розгляду та задоволення заяви позивача про приватизацію кімнати №20 по суті, вкотре повертаючи її на доопрацювання. Подібні дії відповідача, на думку позивача, свідчать про невизнання ним права позивача на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 . Також позивач зазначає, що він вчинив всі залежні від себе юридично значимі дії, надав всі визначені чинним законодавством України документи відповідачу для приватизації кімнати №20, у якій він разом зі своєю сім`єю проживає протягом тривалого часу. Натомість, відповідач з надуманих та формалізованих підстав не розглядає заяви позивача по суті, повертаючи їх на доопрацювання, чим фактично не визнає право позивача на приватизацію кімнати №20. Також позивач наголошує, що договір №26 з проживання та утримання території в гуртожитку від 05.01.2015, який є у позивача, був долучений до заяви. Відповідач протягом тривалого часу ухиляється від розгляду та вирішення питання щодо приватизації позивачем кімнати №20 у гуртожитку з різних підстав. Вказана бездіяльність Орган приватизації житла Дніпровської районна в м. Києві державної адміністрації у сукупності свідчить про порушення права позивача на приватизацію жилого приміщення. Таким чином, якщо орган місцевого самоврядування та орган приватизації зволікають з винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

09 липня 2026 року третіми особами ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 подані до суду письмові пояснення, в яких треті особи повністю підтримали позовні вимоги ОСОБА_1 (а.с.194-196, 207-209)

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Щетінін М.Ю. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Яценюк Л.П. в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити та зазначила, що в ордері вказано 4 особи, проте позивач просить визнати лише його право на приватизацію. Пояснила, що рішення від 15 серпня 2025 року не є відмовою, цим рішенням були повернуті документи на доопрацювання. Договір оренди був укладений з КП після чого позивач звільнився.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Судом установлено та вбачається з корінця ордеру № 10 від 11.04.2001, ОСОБА_1 надано право на проживання в гуртожитку ТОВ «Дарницька плодоовочева база». Ордер одержав ОСОБА_1 (а.с. 44)

Згідно ордеру на жилу площу в гуртожитку № 51 серія (без серії) від 19.08.2019 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району», виданого ОСОБА_1 , який працює у КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» на право зайняття особою із сім`єю з 4 осіб жилого приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_4 , площею 17,1 кв.м. Склад сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (син) та ОСОБА_2 (дочка). (а.с. 45)

Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» доручено районним в місті Києві державним адміністраціям здійснити приватизацію жилих приміщень гуртожитків, в установленому законом порядку. (а.с. 58)

Згідно додатку до вказаного вище рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 (в редакції рішення КМР від 11 лютого 2016 року № 94/94) визначено Перелік гуртожитків міста Києва, що є об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Києва, які залишено у статусі «гуртожиток» та надано дозвіл на приватизацію їх жилих приміщень. Під № 28 у даному переліку вказано гуртожиток по АДРЕСА_2 . (а.с. 56, 57)

Акт від 30.07.2025, підписаний сусідами: кімната АДРЕСА_5 ОСОБА_5 та кімната №23 ОСОБА_6 , складений про те, що ОСОБА_1 (з 11.04.2001), дружина ОСОБА_3 (з 24.04.2004), син ОСОБА_2 (з 05.03.2005) та донька ОСОБА_2 (з 30.08.2010) дійсно проживають в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 по теперішній час. Акт підписаний сусідами ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , підписи яких засвідчені т.в.о. нач. ЖЕД - 410 ОСОБА_8 (а.с. 19)

Згідно інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, відомості щодо ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відсутні. (а.с. 20, 21, 22)

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 06.03.2025 № 2025/003129924, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 23.08.2019. (а.с. 23)

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 10.03.2025 № 2025/003260724 ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 23.08.2019. (а.с. 24)

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 06.03.2025 № 2025/003138644, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 23.08.2019. Вказане також підтверджується відміткою в паспорті позивача (а.с. 25, 55)

Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради видана довідка від 21.02.2025 № 3-119 про те, що ОСОБА_1 не використав право на приватизацію державного житлового фонду у м. Житомирі. (а.с. 26)

Довідками від 18.02.2025 № 278, від 20.02.2025 № 304, від 20.02.2025 № 305, виданими виконкомом Лугинської селищної ради Калинівського старостинського округу сіл Калинівка, Підостапи Коростенського району Житомирської області підтверджено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 були зареєстровані до 23.07.2019 року та постійно проживали за адресою: АДРЕСА_7 . Участі в приватизації не приймали. (а.с. 27, 28, 29)

Відповідно до довідок АТ «Державний ощадний банк України» філія - Житомирське обласне управління ТВБВ від 25.02.2025 № 10005/035, від 25.02.2025 № 139 та від 25.02.2025 № 140, виданих ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , останні житловий приватизаційний чек не використовували з моменту народження до 23.07.2019. (а.с. 30, 31, 32)

Також, з довідок АТ «Державний ощадний банк України» філія - Головне управління по м. Києву та Київській області від 28.02.2025, виданих ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що списки на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 в банк не надходили. (а.с. 33, 34, 35)

05.01.2015 між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» укладено договір № 26 за проживання та утримання території в гуртожитку, предметом якого є надання послуг по утриманню і обслуговуванні житлової будівлі - гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та сплата коштів за такі надані послуги. (а.с. 36)

19.04.2016 між ОСОБА_1 та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» був укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території. (а.с. 37)

24.07.2025 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дрябенко К.А. засвідчена заява ОСОБА_3 про відмову від участі у приватизації кімнати, зі змісті якої вбачається, що остання заявила про відмову від участі у приватизації кімнати АДРЕСА_1 . (а.с. 39)

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення позивача з позовом до суду, стало останнє рішення відповідача від 15 серпня 2025 року № 43-312/25 (а.с. 60), тому суд не вважає за необхідне викладати зміст та надавати оцінку іншим рішенням, прийнятих суб`єктом владних повноважень з питань приватизації за заявами ОСОБА_1 .

Так, рішенням Органу приватизації житла Дніпровської районної в міста Києві державної адміністрації від 15.08.2025 № 43-312/25, ОСОБА_1 та членам його сім`ї повернуто на доопрацювання пакет документів на приватизацію кімнати АДРЕСА_1 та зазначено, що після усунення недоліків та подання пакету документів через Управління (Центр) надання адміністративних послуг Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розгляне питання щодо приватизації зазначеного житлового приміщення. (а.с. 60)

Зі змісту рішення від 15.08.2025 № 43-312/25 вбачається, що від наймача ОСОБА_1 та членів його сім`ї повторно надійшов пакет документів на приватизацію кімнати в гуртожитку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . За результатами опрацювання наданого пакету документів було встановлено, що в ньому відсутні:

- копію договору найму жилого приміщення в гуртожитку, укладеного на підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.07.2024 № 465 «Про внесення змін до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.05.2017 № 264» (відповідно до Житлового кодексу України, пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396);

- оформлена належним чином заява (не визначеного уповноваженого власника кімнати) (відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 № 396).

Положеннями ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згілно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно ч. 11 ст. 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

У частині першій статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» зазначено сферу дії цього Закону, яка поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Цей Закон не поширюється на громадян, які:

1) проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання, у зв`язку з навчанням, перенавчанням чи підвищенням кваліфікації у навчальних закладах та у зв`язку з роботою (службою) за контрактом;

2) мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом;

3) мешкають у спеціальних гуртожитках, призначених для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена, або яким немає можливості повернути колишнє жиле приміщення;

4) потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз;

5) проживають у гуртожитках, що мають статус соціальних на день набрання чинності цим Законом (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей) (частина третя статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб) (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Згідно ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до п. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно п. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків - пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну кімнату позивача не розповсюджується.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України та ст. 29 ЦК України, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

За змістом ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Судом установлено, що позивач вселився у кімнату АДРЕСА_1 на підставі ордеру у 2001 році.

Після переходу гуртожитку по АДРЕСА_2 до комунальної власності, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» було видано Позивачу та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_3 , 1983 року народження, сину ОСОБА_4 , 2005 року народження, донці ОСОБА_2 , 2010 року народження, ордер №51 на житлову площу в гуртожитку від 19 серпня 2019 року. Згідно вищевказаного ордера № 51, Позивачу та його сім`ї з 4 осіб надано право зайняття жилого приміщення (кімната АДРЕСА_1 , площею 17,1 кв.м. Цей ордер є підставою для вселення на надану житлову площу.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Відповідно до пункту 17 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Як уже було зазначено, правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно п. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 статті 2 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що кімната гуртожитку АДРЕСА_1 , не відноситься до приміщень, які не є об`єктами приватизації на підставі статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Крім того, відповідно до статті 65-1 ЖК України наймачі жилих приміщень у будинках державного або громадського житлового фонду можуть придбати займані ними приміщення у власність.

Враховуючи, що позивач на законних підставах вселився, зареєстрований та постійно проживає у спірній кімнаті, відмова в приватизації займаного ним житла з причин відсутності копії договору найму жилого приміщення в гуртожитку є такою, що порушує його право на приватизацію. При цьому, неодноразове повернення позивачу документів з цих же підстав не впливає на суть порушеного права.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради.

Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Судом установлено, що позивач та члени його сім`ї на законних підставах зареєстровані та постійно проживають у вказаній кімнаті, тому відмова в приватизації займаного ним житла з причин відсутності договору найму житлового приміщення гуртожитку є такою, що порушує його право на приватизацію.

Виходячи з положень законодавства, а саме п. 18 Положення № 396 з урахуванням змісту п. 69 постанови № 470, сама по собі наявність чи договору найму житлового приміщення гуртожитку в пакеті документів, які подаються громадянином для приватизації житла, не може бути єдиною і остаточною причиною відмови у визнанні права громадянина на приватизацію на тій підставі, що з моменту реєстрації позивача в спірній кімнаті гуртожитку його право на користування житлом ніким, в тому числі відповідачем не оскаржувалось та доказів такого оскарження суду не надано.

Так Верховний Суд у постанові від 30 травня 2018 року справі № 591/6623/16 висловив правову позицію про те, що позивач вселений до кімнати гуртожитку на законних підставах, законність її проживання в даній кімнаті не оспорена, враховуючи, що у позивача є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, тому що в архіві Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» такий відсутній, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд допускає, що вказаний висновок Верховного Суду може стосуватись лише обставин позову щодо відсутності у особи, яка має намір приватизувати кімнату у гуртожитку, ордеру і договору найму, а також наслідків відсутності цих документів для позивача.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 , його син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_2 зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_1 з 23.08.2019, законність їх проживання відповідачем не оспорено, вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним житлом відповідачем протягом усього часу проживання позивача не заявлялись. Окрім того, іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 та у постанові від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно з положеннями п. 10 ст. 8 у прив`язці до п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому відмова позивачу у здійсненні його права на приватизацію через відсутність ордеру є безпідставною.

Таким чином, дії відповідача порушують конституційне право позивача на приватизацію житла у встановленому законом порядку.

Стосовно обраних позивачем способів захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на приватизацію квартири, суд виходить з наступного.

З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 05.08.2019 року за № 761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц (провадження №14-165цс18).

Отже, позовна вимоги про визнання права на приватизацію квартири не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла за вищенаведеними в рішенні нормами права.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 кімнати АДРЕСА_1 , суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, висловлені в постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19 (провадження № 61-1845св20). Верховний Суд застосував такий спосіб захисту у справі про приватизацію квартири державного житлового фонду, як визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру державного житлового фонду з покладанням обов`язку на останнього оформити право власності на приміщення. При цьому у цій справі було зроблено правовий висновок, що не є належним способом захисту визнання права власності на квартиру. Тобто, суд не може визнати право власності, він може лише визнати безпідставною відмову і зобов`язати орган оформити цю приватизацію.

Також суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21). Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту - зобов`язати провести приватизацію квартири.

Про ефективність та належність способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Суд враховує й правові позиції Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18). У цій справі було визнано неправомірною відмову департаменту житлового господарства міської ради у приватизації і зобов`язано департамент провести приватизацію квартири.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117-118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

За таких обставин, виходячи з мети позову, а також наведених у позові обґрунтувань, з урахуванням можливості суду обрати спосіб захисту, який не суперечить закону відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з метою ефективного захисту прав позивача, враховуючи способи захисту цивільних прав, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у спосіб зобов`язання відповідача провести дії по приватизації кімнати за відсутності договору найму жилого приміщення у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Тому, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями вищенаведеного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання Орган приватизації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації провести дії по приватизації кімнати за відсутності договору найму жилого приміщення у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки судом встановлено, що позивачем правомірно реалізовано його право на приватизацію займаної ним кімнати АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.

Так, позивач ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК України вселився у спірну кімнату 11.04.2001 на підставі ордеру, що підтверджується корінцем № 10. Після переходу гуртожитку по АДРЕСА_2 до комунальної власності, Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» було видано позивачу та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_3 , сину ОСОБА_4 та донці ОСОБА_2 , ордер № 51 на житлову площу в гуртожитку від 19 серпня 2019 року. Згідно вищевказаного ордера № 51, позивачу та його сім`ї з 4 осіб надано право зайняття жилого приміщення (кімната АДРЕСА_1 , площею 17,1 кв.м. Докази оспорення та визнання недійсним ордеру в матеріалах справи відсутні. Позивач, його син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_2 з 23.08.2019 зареєстровані у вказаному помешканні. Докази наявності у позивача на праві власності та/або на праві користування іншого житла в матеріалах справи відсутні; право на приватизацію, ані позивачем, ані його сином ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_2 не використано. Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва», гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 , що є об`єктом комунальної власності, залишено у статусі «гуртожиток» та дозволено приватизацію їх жилих приміщень. Не завершення процедури приватизації Органом приватизації Дніпровської РДА з підстав відсутності договору найму жилого приміщення не може слугувати безумною підставою для відмови в приватизації, оскільки сам факт законного вселення, реєстрації, утримання такого житла в сукупності надають позивачу та членам його родини таке право.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково в частині зобов`язання Орган приватизації житла Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації провести дії по приватизації кімнати АДРЕСА_1 , за заявою ОСОБА_1 , за відсутності договору найму жилого приміщення у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову частково, тому з відповідача підлягають стягнення судові витрати за однією вимогою немайнову вимогу у розмірі 968,96 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 19, 47 Конституції України, статтею 345 Цивільного кодексу України, статтями 9, 58, 59 Житлового кодексу України, статтями 2, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, статтями 2, 4, 5, 10, 76-81, 89, 141, 209, 258, 259, 263-265, 272, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце поживання: АДРЕСА_4 ) до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37203257, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Івана Котляревського, буд. 1/1), треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (ЄДРПОУ 39606435, місцезнаходження: м. Київ, вул. Пантелеймона Куліша, буд. 9-Г), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), про визнання права та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації провести дії по приватизації кімнати АДРЕСА_1 , за заявою ОСОБА_1 , за відсутності договору найму жилого приміщення у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 24 серпня 2026 року.

Суддя: