Рішення № 139190618, 21.08.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/2085/26

Номер провадження 2/541/1719/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 серпня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Гуриної В.М.,

розглянувши у м. Миргороді в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») Романенко М. Е. через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 04.02.2016 року між Публічним акціонерним товариством «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» (далі - ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ») укладено угоду № 200449775 щодо кредитування (далі - Договір), відповідно до умов якої банк надав позичальнику у користування кредитні кошти з встановленим строком користування з 04.02.2016 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі Договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за Кредитним договором укладеним з відповідачем ОСОБА_1 .

Зазначає, що станом на 29.05.2026 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором становить 18023,76 грн, з яких: 5695,57 грн тіло кредиту та 12328,19 грн - відсотки.

Вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) до складу грошового зобов`язання входить також сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 3941,16 грн та 3% річних 1620,66 грн.

Посилаючись на наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, введення воєнного стану на території України позивач вказує на продовження стоків позовної давності та одночасно з цим клопоче про поновлення строку позовної давності для подання позову.

Ураховуючи вищенаведене, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Договором № 200449775 від 04.02.2016 року у загальному розмірі 23585,58 грн, з яких: 18023,76 грн заборгованість за кредитом, 3941,16 грн - інфляційні втрати та 1620,66 грн - 3% річних, а також оплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

26.06.2026 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказала, що не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування посилається, зокрема, на пропуск позивачем строку позовної давності. Зазначає, що позов подано у 2026 році щодо кредитного договору, укладеного у 2016 році. При цьому, за твердженням відповідача, позивач сам зазначає, що набув право вимоги у 2020 році, однак звернувся до суду лише через декілька років. Відповідач вказує, що передача права вимоги між кредиторами не створює нового зобов`язання та сама по собі не поновлює строк позовної давності. Вважає, що посилання на карантин, воєнний стан та інші обставини не доводять автоматично поважності причин пропуску строку позовної давності. Крім того, відповідач заперечує щодо наявності у позивача права вимоги до неї, посилаючись на те, що первісний кредитний договір був укладений з ПАТ «Банк Михайлівський». На думку відповідача, позивач повинен довести безперервний перехід права вимоги саме за укладеним із нею кредитним договором до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Також відповідач не визнає розрахунок заборгованості, зазначений позивачем, та вказує, що останнім не доведено правильність здійснених нарахувань належними та допустимими доказами. Окремо заперечує проти стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, вважаючи такі витрати необґрунтованими, та просить суд відмовити у їх стягненні або зменшити їх розмір.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просить суд відмовити у поновленні строку позовної давності або застосувати наслідки його спливу, якщо суд встановить факт пропуску такого строку, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а у разі незгоди суду з такими запереченнями перевірити правильність розрахунку заборгованості та відмовити у стягненні непідтверджених сум. Крім того, просить відмовити у стягненні або зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Інших заяв та клопотань по справі не надійшло.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23.06.2026 року справу за вищевказаним позовом постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (а.с. 80).

Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини (далі Суд) зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у «розумні строки». Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі «Странніков проти України», де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі «розумності строку».

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на належну та ефективну процедуру розгляду справи, яка забезпечує реалізацію її процесуальних прав, а тому суд вважає можливим ухвалити рішення у справі на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить такого висновку.

04.02.2016 року між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір у формі заяви (оферти) № 200449775 про надання та використання платіжної картки МC World, Прибуткова карт «Кредитка (не імення) / Зарплат, з кредитним лімітом 6100,00 грн, з максимальним кредитним лімітом 50000,00 грн; максимальною ставкою по ліміту: 58,8% річних; реальною процентною ставкою по кредиту 90,19%.

Також, ОСОБА_1 підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів, довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова карт «Кредитка (не імення) / Зарплат» та реквізити для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат.

Копією анкети № 2355106 від 04.02.2016 року підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 своїм особистим підписом погодила згоду на обробку банком її персональних даних

04.02.2016 року відповідач ОСОБА_1 була ознайомлений з Тарифами по продукту «Прибуткова картка + Кредитка / Зарплатна».

Довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту «Прибуткова картка + Кредитка / Зарплатна» строк дії картки 5 роки, процентна ставка за кредитом 58,8 % річних, комісія за зняття готівки 4,9 %.

Згідно розписки про отримання платіжної картки та/або пін-коду 04.02.2016 року ОСОБА_1 отримала платіжну картку ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № НОМЕР_1 .

Між товариством з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «М-ЛАЙФ» (як страховиком) та ОСОБА_1 (як страхувальником) укладений Договір добровільного страхування життя держателів платіжних карток ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № NSK 200449775 від 04.02.2016 року. Предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю застрахованої особи, котра уклала з ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» договір про надання та використання платіжної картки № 200449775 від 04.02.2016 року (п. 2.1 Договору).

Банк є вигодонабувачем за цим договором у межах страхової суми та у розмірі встановленої заборгованості страхувальника за Договором про картку на момент настання страхового випадку (п. 3.2 Договору).

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в тому числі і за Договором.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. від 29 грудня 2022 року, виконавче провадження № 66483131 з примусового виконання наказу № 910/11298/16, виданого 12 липня 2021 року Господарським судом міста Києва закінчене.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Телявського А. М. від 17 січня 2023 року, виконавче провадження № 66491947 з примусового виконання наказу № 910/11298/16, виданого 12 липня 2021 року Господарським судом міста Києва закінчене.

Для забезпечення отримання заробітної плати ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", з реквізитами клієнт ОСОБА_1 ознайомлена 04.02.2016 року про що свідчить її підпис.

На підтвердження заборгованості та її розміру позивач надав виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року сформовану 25.03.2026 року.

Відповідно до Витягу боржником значиться ОСОБА_1 за Договором № 200449775 від 04.02.2016 року, загальний залишок заборгованості - 5695,57 грн, заборгованість по тілу кредиту 12328,19 грн, заборгованість за доходами 18023,76 грн.

Згідно з розрахунком наведеним в позовній заяві - інфляційні втрати становлять 3941,16 грн, 3% річних - 1620,66 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (утому числі електронних),у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами(багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 цього Кодексу встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з приписами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Щодо ствердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).

Судом встановлено, що кредитний договір № 200449775 було укладено 04.02.2016. Відповідача вказує на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки строк кредиту згідно договору становить 12 місяців, а договір був укладений 04.02.2016.

Однак, з такими доводами суд погодитися не може, з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 1.5.1., 1.5.4 договору № 200449775 ОСОБА_1 погодилася з тим, що: складовою та невід`ємною частиною Договору про Картку будуть являтися Умови по картках та Тарифи по Картках, з якими вона ознайомлена, повністю згодна, їх зміст розуміє, та положень яких зобов`язалася неухильно дотримуватись; строк дії Ліміту під операції з Карткою буде відповідати строку дії Договору про Картку (якщо інше не буде обумовлено в Умовах по картках).

З довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 04.02.2016 та копії тарифів по продукту Прибуткова карт «Кредитка (не імення) / Зарплатна, які підписані власноручним підписом ОСОБА_1 , встановлено, що строк дії картки 5 роки.

Таким чином, суд доходить висновку, що строк кредиту (строк, в межах якого відповідач могла користуватися кредитними коштами) за умовами договору становить 12 місяців, однак строк дії самого договору про картку, в рамках якого кредит був наданий, становить п`ять років, саме в цей строк відповідач мала виконати зобов`язання щодо погашення кредиту, відсотків та інших платежів.

Отже, на переконання суду, перебіг строку позовної давності почався з 04.02.2021.

Позивач звернувся в суду з цим позовом 29.05.2026 року через систему «Електронний суд» (зареєстровано 01.06.2026 року). Водночас, при зверненні в суд з позовом просив поновити строк позовної давності, мотивувавши своє клопотання тим, що лише 01.07.2021 року вирішено спір між ним та ФК "Фагор" щодо належності права вимоги, відступленими ПАТ "Банк Михайлівський", в тому числі і до ОСОБА_1 , лише на початку 2023 року ним отримано оригінали документів (кредитних договорів, щодо яких було відступлено йому право вимоги ТОВ "банк Михайлівський", дією карантину, введеного у звязку з поширенням коронавірусної хвороби та введенням і дією в Україні з 24.02.2022 воєнного стану.

Такі доводи позивача суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Законом №540-IX від 30 березня 2020 року розділ Прикінцеві та Перехідні положення ЦК доповнено п.12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною 1ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020, з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Дія карантину, встановленого зазначеною Постановою, неодноразово продовжувалась. Востаннє дію карантину було продовжено до 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2023 № 383.

Таким чином, в період з 02.04.2020 по 01.07.2023 було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Крім того, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 вказав, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

14 травня 2025 року Верховна Рада України прийняла в цілому Закон України №4434 «Про внесення змін до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Вказаний Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108, тобто Закон набрав чинності з 04.09.2025. Саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не пропущено строку позовної давності для звернення до суду, оскільки він звернувся в суд у період дії воєнного стану та дії законодавчої норми (п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України), якою строки позовної давності продовжувались і на момент звернення позивача до суду не закінчились.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом строк позовної давності не пропущено, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості.

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що 04.02.2016 року між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір у формі заяви (оферти) № 200449775 про надання та використання платіжної картки Прибуткова карт «Кредитка (не імення) / Зарплатна, з кредитним лімітом 6100 грн, а на дату укладення Договору про Картку доступний розиір кредитного Ліміту для безпосереднього використання клієнтом становить 6000,00 грн., з максимальним можливим кредитним лімітом 50000,00 грн; максимальною ставкою по ліміту: 58,8% річних; реальною процентною ставкою по кредиту 90,19%.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заборгованості та її розміру ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» надав до суду заяву (оферту) № 200449775 від 04.02.2016 року, анкету № 2270630 від 04.02.2016 року, тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка / Зарплатна», довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова картка + Кредитка / Зарплатна», Договір добровільного страхування життя держателів платіжних карток ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № NSK 200449775 від 04.02.2016 року, реквізити для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат, договір № 7_БМ про відступлення права вимоги від 20 липня 2020 року між ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" та ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" та Витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року.

Водночас, доказів, які б підтверджували, що відповідачем були отримані кредитні кошти, розмір наданого кредиту, графіку погашення заборгованості, а також детального розрахунку заборгованості суду позивачем не надано. Встановлений кредитний ліміт є лише максимальним можливим розміром кредитування, а не доказом факту видачі-отримання коштів у кредит.

Суд зазначає, що належними доказами, які підтверджують наявність кредитної заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

На підтвердження заборгованості та її розміру позивач надав виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року сформовану 25.03.2026 року.

Водночас із наданих виписок неможливо встановити який розмір кредитного ліміту було встановлено відповідачу, чи були перераховані кошти банком відповідачу за умовами укладеного Договору, а також, доказів користування відповідачем зазначеними коштами.

До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 334/1746/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20

Разом з цим, надані копії виписок по особових рахунках (форма № 281), з посиланням на код банку 380935 ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», не відповідають вимогам до первинних бухгалтерських та фінансових документів, оскільки не містять обов`язкових реквізитів, передбачених законодавством України, зокрема підписів уповноважених посадових осіб банку, відбитків печатки фінансової установи або будь-якого іншого належного засвідчення компетентним органом. Відсутність таких реквізитів унеможливлює ідентифікацію особи, яка сформувала документ, а також перевірку його достовірності та походження.

Водночас, у наданій виписці окрім номера рахунку НОМЕР_2 , який був відкритий ОСОБА_1 для забезпечення отримання заробітної плати зазначені інші рахунки, а саме, № 24506015289106, № НОМЕР_3 , проте доказів того, що вказані рахунки належать саме відповідачу та відкриті на виконання Договору № 200449775 від 04.02.2016 року суду не надано.

Необхідно зазначити, що передача права вимоги за договором відступлення на певну суму сама по собі не підтверджує обґрунтованість та фактичну наявність такої заборгованості.

Таким чином, передача права вимоги між кредиторами не звільняє нового кредитора від обов`язку довести належними та допустимими доказами наявність і розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

Відтак, жодних належних, достатніх та достовірних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача за Договором № 200449775 від 04.02.2016 року становить 23585,58 грн матеріали справи не містять.

В обґрунтуваннях позовної заяви позивачем наведено лише розрахунок суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, проте такий розрахунок не містить інформації про складові частини заборгованості, що позбавляє суд перевірити правильність нарахування заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

За таких обставин, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» посилався як на підставу своїх вимог, на підставі ст. 12, 81, 263 ЦПК України, за змістом яких рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, суд доходить висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Щодо розподілу судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, код ЄДРПОУ 42649746.

Представник позивача: Романенко Михайло Едуардович, адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя О. А. Городівський