Рішення № 139188915, 24.08.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/496/26

Провадження № 2/364/440/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.08.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» (далі ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 18.05.2026 надійшов зазначений позов ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому Позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої до суду 21.07.2026 та нової редакції позовної заяви (а.с. 90-96), просить суд: стягнути з Відповідача на його користь кредитну заборгованість у загальному розмірі 60 984,00 грн та судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача Варшавський К.А. (довіреність № ДВ-20251015/001 від 15.10.2025) у позовній заяві зазначив, що Відповідачем 09.10.2021 було укладено Договір позики за № 77414388 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) з Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (далі ТОВ «1 БАНК») в електронній формі. За умовами цього Договору Відповідач отримав кошти у розмірі 18 000,00 грн, проте не надав своєчасно та у повному обсязі кошти для погашення заборгованості згідно із своїми зобов`язаннями за цим Договором. У подальшому названий Позикодавець відступив право вимоги за цим Договором Товариству з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» (далі ТОВ «СІРОКО ФІНАНС»), останній надалі Позивачеві. У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість за зазначеним Договором у загальному розмірі 60 984,00 грн, що включає в себе:

18 000,00 грн заборгованості за «тілом» кредиту;

42 984,00 грн заборгованості за процентами.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надіслано Відповідачеві, суду надано докази на підтвердження (а.с. 57).

Після виконання вимог частин шостої-восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито провадження в справі, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву з викладенням заперечення проти позову, строки для подання інших заяв по суті справи, роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також роз`яснено строки розгляду справи, визначені статтею 275 ЦПК України, не пізніше 24.07.2026.

Водночас, враховуючи, що Відповідач копії зазначеної ухвали суду від 25.05.2026 про відкриття провадження не отримала, повідомлення її про надходження до суду згаданого позову не вдалось і не вбачалось можливим, тому ухвалою суду від 19.06.2026 було змінено порядок розгляду справи та вирішено розглядати надалі справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін з метою забезпечення рівності сторін, права особи на захист, забезпечення належного повідомлення всіх учасників справи, в тому числі Відповідача, із застосуванням, у разі необхідності, правових механізмів, передбачених статтею 128 ЦПК України; встановлено Відповідачеві новий строк для подання відзиву; призначено розгляд справи на 27.07.2026, знятий з розгляду у зв`язку тимчасовою непрацездатністю судді (а.с. 83), надалі призначено на 12.08.2026 та відкладено на 24.08.2026 через неявку Відповідача.

У судові засідання 12.08.2026 та 24.08.2026 представник Позивача не з`явився, належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено, зокрема, довідками про доставку електронного листа (а.с. 80, 81, 100, 106); до позовної заяви додано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача, проти ухвалення судом заочного рішення в справі не заперечують, аналогічного змісту клопотання викладене в уточненій позовній заяві (а.с. 56-57, 95).

Відповідач у судові засідання 12.08.2026 та 24.08.2026 також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації, що поверталися без вручення з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 84-85, 101, 107-108, 109-110), а також шляхом розміщення оголошень про його виклик у судові засідання на офіційному вебсайті Володарського районного суду Київської області вебпорталу Судової влади України (а.с. 77-78, 111-112).

За наведених обставин Відповідач, місце фактичного проживання (перебування) якого невідоме, вважається належно повідомленим про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою їх місця проживання з отриманням відмітки на повістках про відсутність особи за цієї адресою (пункт 2 частини сьомої, пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України), а також шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Судової влади України (частина одинадцята статті 128, частина десята статті 130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених положень статей 128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до норм статей 3, 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Таке декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

Згідно з вимогами пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (зі змінами), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою; у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Строки виконання особою обов`язку щодо декларування/реєстрації свого місця проживання визначені в пункті 5 названого Порядку.

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (статті 55, 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною письмово в заяві (а.с. 56-57) та в уточненій позовній заяві (а.с. 95), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що Позивач ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» є фінансовою установою, до видів діяльності якого віднесено кредитування, що підтверджено, зокрема, копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статуту (а.с. 38-41, 41-44).

Між ТОВ «1 БАНК» в особі виконавчого директора Білана В.І., з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_1 , з іншого боку, 09.10.2021 через веб-сайт названого Товариства (MyCredit) був укладений Договір позики № 77414388 (далі Договір позики), копія якого долучена до позовної заяви (а.с. 7) та який підписано Відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «12eE64Owlm»; ідентифікуючи Відповідача відомості (прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, паспортні дані, адреса місця проживання, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, реквізити належного йому платіжного засобу (номеру банківської карти) для перерахування коштів) наведено в пункті 20 цього Договору, а також в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який також підписано Відповідачем із застосуванням зазначеного вище електронного підпису одноразовим ідентифікатором (Додаток № 1 до Договору, а.с. 7).

За умовами зазначеного Договору позики Позикодавець надає Позичальнику (Відповідачу) грошові кошти у розмірі 18 000 грн; строк позики (строк Договору) 30 днів; дата повернення 08.11.2021; фіксована процентна ставка 1,99 % в день; знижена процентна ставка (за умов Програми лояльності) 0,6965 % в день; ставка за понадстрокове користування позикою 2,70 % в день.

Детальна інформація наведена у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Додаток № 1 до Договору, а.с. 7).

Водночас суд звертає увагу, що ані в Договорі позики, ані в позовній заяві не вказано кінцевий строк виконання Відповідачем своїх зобов`язань за згаданим Договором, однак в самому Договорі позики, що носить строковий характер, зазначено про строк цього Договору (він же є строком позики) 30 днів, останній день 08.11.2021 (пункти 2.2, 2.3 Договору).

Виконання переказу коштів Відповідачеві 09.10.2021 у розмірі 18 500,00 грн згідно з умовами зазначеного Договору позики підтверджено копією довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» від 21.01.2026 (а.с. 14), а також копією відповідної платіжної інструкції (а.с. 14).

Відповідачем не було здійснено платежів на погашення заборгованості за Договором, тому виникла заборгованість, розрахунок якої, що завершується датою 07.07.2023, додано до позовної заяви (а.с. 9-13); доказів виконання Відповідачем зобов`язань за Договором щодо повернення коштів повністю або частково матеріали справи не містять.

Разом з тим, між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено Договір факторингу від 03.07.2023 № 034-030723, за яким Первісний кредитор відступив ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» право вимоги за названим вище Договором позики. У подальшому ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступило право вимоги за цим Договором ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» (Позивачу, Новому кредитору) за Договором факторингу від 17.12.2025 № 17/12/25-01, що підтверджено доданими до позовної заяви копіями згаданих договорів, Витягом з Реєстру боржників (а.с. 19-37).

Таким чином, Відповідач не надав своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення його заборгованості за згаданим Договором позики згідно з умовами цього Договору. У зв`язку з цим Відповідач має перед Позивачем, до якого перейшли права вимоги за цим Договором, заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 18 000,00 грн.

Щодо заявленої суми заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 42 984,00 грн, суд зауважує, що матеріали справи не містять достатніх і переконливих пояснень відносно того, з чого саме складається така заборгованість. Так, перевіряючи правильність нарахування відсотків за користування позикою, якщо виходити з передбаченої Договором відсоткової ставки 1,99 %, то заборгованість за 30 днів строку позики (строку Договору) становить суму у 10 746,00 грн (18 000,00 грн. / 100 х 1,99 %) х 30 днів). До речі, саме ця сума заборгованості за нарахованими відсотками була зазначена в первісно поданій позовній заяви до згаданого вище уточнення позовних вимог в частині складових заборгованості. Якщо ж виходити з Програми лояльності з відсотковою ставкою 0,6965 %, то заборгованість за 30 днів строку позики (строку Договору) має становити 3 761,10 грн. (18 000,00 грн. / 100 х 0,6965 %) х 30 днів). Натомість в згаданому вище Розрахунку заборгованості та уточненій позовній заяві зазначено борг за відсотками у розмірі 42 984,00 грн заборгованості за процентами за 30 днів строку позики (строку Договору), що арифметично не відповідає умовам Договору. При цьому зі змісту Договору не вбачається умов і строку продовження його дії, що виключає подальше нарахування відсотків.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 18.05.2026 про відкриття провадження та ухвалі суду від 19.06.2026 про зміну порядку розгляду сторонам було роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з нормами статей 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Щодо форми договору, то відповідно до положень частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону.

За визначенням пунктів 5, 7 частини першої статті 3 названого Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до норм частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Така відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: а) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; б) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; в) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 цього Закону).

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 названого Закону).

Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 03.02.2023 у справі № 757/22453/20, від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21).

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу; електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); за своїм змістом такий підпис є пін-кодом алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Вимоги законодавства до кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та удосконаленого електронного підпису (УЕП) є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із відповідними документами. Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином він може додаватися до них у будь-який спосіб; головне, щоб спосіб додавання електронного підпису одноразовим ідентифікатором до підписаних ним даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

Отже, Верховний Суд у названій вище постанові від 04.02.2026 виснував, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Оскільки закон не вимагає підписання електронних договорів тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (частина перша статті 207 ЦК України). Можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з КЕП або УЕП суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій (з`ясування способу надсилання, формату зберігання, можливості односторонніх змін). При цьому паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Відтак, Верховним Судом підтверджено свій висновок про правильність ідентифікації (верифікації) відповідного суб`єкта електронної комерції (зокрема, Позичальника за кредитним договором) в інформаційній системі з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти (постанови від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20, від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Крім того, у постанові від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 Верховний Суд зазначив на важливості того, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Учасниками справи не ставиться під сумнів додана до позовної заяви паперова копія укладеного в електронній формі Договору позики від 09.10.2021 № 77414388; укладення цього Договору Відповідачем підтверджено сукупністю зазначених вище доказів, які суд вважає належними і допустимими.

Крім того, беручи до уваги, що первісний кредитор (ТОВ «1 БАНК») є фінансовою установою, тому з огляду на приписи Закону України «Про платіжні послуги», зокрема статті 31, інформація відповідного платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції (перерахування коштів Відповідачеві) та її реквізити.

За загальним правилом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частина перша статті 1048 ЦК України надає право позикодавцю на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зроблено висновок, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свої попередні висновки у названій постанові виснувала, що надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Тому проценти мають нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі, тобто за правомірне користування цими коштами.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, слід виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком (фінансовою установою) фактично не є рівними (постанова Верховного Суду від 08.0.2018 у справі № 552/2819/16-ц).

За загальним визначенням правонаступництво це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого; правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні; його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути, зокрема, відповідний договір, на підставі якого воно виникло (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1972/17).

Відповідно до статті 512 ЦК України підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 752/16818/18).

Згідно зі статтею 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України); заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене вище, суд вважає, що Відповідач порушив умови Договору позики від 09.10.2021 № 77414388 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), укладеного з ТОВ «1 БАНК», право вимоги за якими згідно з відповідними Договорами факторингу перейшло до Позивача ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ»; не виконав взяті на себе грошові зобов`язання, проте заявлений Позивачем до стягнення розмір заборгованості за процентами не відповідає повною мірою визначеним у названому Договорі умовам, тому суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позову.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково і стягнення з ОСОБА_1 (Відповідача) на користь ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» (Позивача) заборгованості за Договором позики від 09.10.2021 № 77414388 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у загальному розмірі 28 746,00 грн, що складається з такого: 18 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу та 10 746,00 грн (18 000,00 грн. / 100 х 1,99 %) х 30 днів) заборгованості за відсотками, нарахованими у межах визначеного Договором 30-денного строку позики (строку Договору) за відсотковою ставкою 1,99 %; в іншій частині позову щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими поза межами строку позики (строку Договору), слід відмовити.

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати за сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (47,14 %).

Вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2024 у справі № 547/581/21 констатував, що положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, лише за клопотанням іншої сторони, лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд.

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Наведені вище висновки є релевантними на сьогодні і викладені також у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23.

Так, Позивач на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. надав суду копію відповідного договору про надання правничої допомоги від 02.02.2026 № ДО-20260202/001, укладеного між Позивачем та адвокатом Богомолов В.В. (а.с. 47-48), Прайс лист (а.с. 49), платіжну інструкцію від 30.03.2026 № 432 (а.с. 44), заявку про надання правової допомоги від 01.04.2026 № 5 (а.с. 49), витяг з акту про надання правової допомоги з детальним описом наданих послуг, в якому наведено розрахунок витраченого часу на надання таких послуг, що загалом складають 3,8 год (а.с. 50).

Відповідач ОСОБА_1 відзиву із запереченням позовних вимог, зокрема й судових витрат, суду не подавав, питання щодо неспівмірності заявлених Позивачем до стягнення судових витрат не порушував.

Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн підлягає задоволенню.

Відтак, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судові витрати, понесені останнім, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 8 506,03 грн (47,14 %), що включають витрати зі сплати судового збору, витрати на правничу допомогу та витрати, пов`язані з підготовкою, комплектуванням та направленням документів Відповідачу.

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті 247 ЦПК України).

Відповідно до статей 15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1046 1048, 1077 Цивільного кодексу України, статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 124, 141, 142, 206, 247, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 280-284, 289, 351-355, 435 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» (код ЄДРПОУ: 35234236; адреса місцезнаходження: просп. Соборності, 30 А, приміщення (офіс) 321, м. Київ, 02154) заборгованість за Договором позики від 09.10.2021 № 77414388 у загальному розмірі 28 746 (двадцять вісім тисяч сімсот сорок шість) грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» (код ЄДРПОУ: 35234236; адреса місцезнаходження: просп. Соборності, 30 А, приміщення (офіс) 321, м. Київ, 02154) судові витрати за сплачений судовий збір, на професійну правничу допомогу та на витрати, пов`язані з підготовкою, комплектуванням та направленням документів Відповідачу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 8 506 (вісім тисяч п`ятсот шість) грн 03 (три) коп.

Направити копії заочного рішення суду учасникам справи.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення; така заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного тридцятиденного строку, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення суду складено 24.08.2026.

Суддя Л.А. Макаренко