Рішення № 139188912, 17.08.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 357/4474/26

Провадження № 2/364/373/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

учасники справи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА»» (далі ТОВ «ФК «ПОЗИКА»»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 20.04.2026 разом з ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.03.2026 про передачу справи за підсудністю надійшов зазначений позов ТОВ «ФК «ПОЗИКА»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за договором кредиту від 06.09.2021 № 74720330 у загальному розмірі 23 040,92 грн та судові витрати, що складаються з витрат за сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн (а.с. 11).

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача директор ТОВ «ФК «ПОЗИКА» Міньковська А.В. (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.09.2023 № 100073107001604387, наказ про прийняття на посаду директора Міньковської А.В. від 26.04.2023 № 4-к) у позовній заяві зазначила, що між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІРБІС» (далі ТОВ «ФК «ІРБІС») 06.09.2021 було укладено в електронній формі договір кредиту за № 74720330, за умовами якого Відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 7 300,00 грн, які мала повернути в установлений договором строк зі сплатою передбачених договором відсотків. Позивач свої зобов`язання за цим Договором виконав у повному обсязі, надавши Відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених Договором умовах. Проте Відповідач не надала своєчасно та у повному обсязі грошові кошти для погашення заборгованості за цим договором. У подальшому названий Кредитодавець відступив право вимоги за цим договором Позивачеві. У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість за зазначеним кредитним договором у загальному розмірі 23 040,92 грн, що включає:

заборгованість за тілом кредиту 6 908,50 грн;

заборгованість за відсотками 16 132,42 грн.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надіслано Відповідачеві, суду надано докази на підтвердження.

Після виконання вимог частин шостої восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) ухвалою суду від 29.04.2026 відкрито провадження в справі, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву із запереченнями проти позову, строки для подання сторонами інших заяв по суті справи, роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; копії ухвали суду направлено сторонам (а.с. 36-38, 39).

Оскільки Відповідач копії зазначеної ухвали суду про відкриття провадження не отримала, ухвалою суду від 10.06.2026 було змінено порядок розгляду справи та ухвалено розглядати надалі цю справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін з метою забезпечення рівності сторін, права особи на захист, забезпечення належного повідомлення всіх учасників справи, в тому числі Відповідача, із застосуванням, у разі необхідності, правових механізмів, передбачених статтею 128 ЦПК України; встановлено Відповідачеві новий строк для подання відзиву; призначено розгляд справи на 01.07.2026 (а.с. 43-45), надалі відкладено на 05.08.2026 і 17.08.2026 через неявку Відповідача та відсутність належного підтвердження її повідомлення про розгляд справи.

У судові засідання 01.07.2026, 05.08.2026 та 17.08.2026 представник Позивача не з`явився, належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено матеріалами справи (а.с. 50, 53, 63, 71); у позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с. 11-12).

Відповідач у судові засідання 01.07.2026, 05.08.2026 та 17.08.2026 також не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою місця проживання, що поверталися без вручення з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 54-55, 64), а також шляхом розміщення оголошень про її виклик у судові засідання на офіційному вебсайті Володарського районного суду Київської області вебпорталу Судової влади України (а.с. 51-52, 61-62, 69-70).

За наведених обставин Відповідач, місце фактичного проживання (перебування) якої невідоме, вважається належно повідомленою про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою її місця проживання з отриманням відмітки на повістках про відсутність особи за цієї адресою (пункт 2 частини сьомої статті 128 ЦПК України), а також шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Судової влади України (частина одинадцята статті 128, частина десята статті 130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених положень статей 128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до норм статей 3, 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Таке декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

Згідно вимогами пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (зі змінами), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою; у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Строки виконання особою обов`язку щодо декларування/реєстрації свого місця проживання визначені в пункті 5 названого Порядку.

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (статті 55, 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною письмово в позовній заяві (а.с. 11-12), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи й оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «ФК «ІРБІС» з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_1 , з іншого боку, 06.09.2021 через веб-сайт названого Товариства укладений Договір про надання фінансового кредиту № 74720330; ідентифікуючі Відповідача відомості (прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, адреса проживання, електронної пошти, номер мобільного телефону, номер паспарту, РНОКПП) наведено в пункті 14 цього Договору із зазначенням одноразового ідентифікатору електронного підпису (паролю) для укладення Договору в електронній формі «862934», який також окремо підтверджено у довідці про ідентифікацію, в якій наведений у згаданому Договорі одноразовий ідентифікатор відповідає даті підписання цього Договору та персональним відомостям Відповідача, зокрема і номер платіжного засобу Відповідача.

За умовами зазначеного Договору Кредитодавець надає Позичальникові (Відповідачу) грошові кошти у розмірі 7 300 грн; строк кредитування: пільговий період 9 календарних днів (з 06.09.2021 до 15.09.2021); стандартний період 81 календарних днів (з 16.09.2021 до 05.12.2021); процентна ставка фіксована в пільговий період 2 % в день, у стандартний 3 % в день.

Виконання переказу кредитних коштів Відповідачеві у день укладення згаданого вище Договору 06.09.2021 о 21:22:32 у розмірі 7300,00 грн на номер платіжного засобу, маска картки НОМЕР_1 (номер транзакції в системі iPay.ua 107039259), що підтверджено копією довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (далі ТОВ «УПР») від 23.10.2025 № 3152_251023173200.

Отже, ТОВ «ФК «ІРБІС» належно виконав умови Договору, надавши Відповідачеві кошти у передбаченому Договором розмірі, проте Відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання, лише один раз внесла платіж на погашення своєї заборгованості (06.09.2021 у розмірі 537,50 грн), однак не своєчасно та не у повному обсязі, що підтверджено доданим до позовної заяви Розрахунком заборгованості за станом на 01.09.2025.

Надалі між Кредитодавцем ТОВ «ФК «ІРБІС» та Позивачем ТОВ «ФК «ПОЗИКА» 01.09.2025 було укладено Договір факторингу № 01092025, за умовами якого останньому відступлено права грошових вимог, зокрема, до Відповідача за згаданим вище Договором про надання фінансового кредиту, що підтверджено, зокрема, копією Акту приймання-передачі реєстру прав вимог за названим договором факторингу та копією Витягу з цього реєстру від 01.09.2025, де значиться Відповідач з одночасним наведенням відомостей, ідентифікуючий відповідний кредитний договір.

Позивач ТОВ «ФК «ПОЗИКА» є фінансовою установою, основним видом діяльності якого є, зокрема, кредитування, фінансовий лізинг та надання інших фінансових послуг, що підтверджено відповідно Випискою та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та копією Статуту.

Отже, Відповідач не надала своєчасно та в повному обсязі кошти для погашення її заборгованості за Договором від 06.09.2021 № 74720330 згідно з умовами цього Договору. У зв`язку з цим Відповідач за станом на 01.09.2025 має перед Позивачем заборгованість у загальному розмірі 23 040,92 грн, що включає:

6 908,50 грн заборгованості за тілом кредиту;

16 132,42 грн заборгованості за відсотками.

Перевіряючи правильність нарахування відсотків за користування кредитом, суд виходить з розміру наданого кредиту (7 300,00 грн) та визначеної Договором відсоткової ставки 2 % в день (146 грн), з урахуванням часткового погашення кредиту 06.09.2021 (138,17 грн) в день за кожний день користування кредитом протягом пільгового періоду у межах строку кредитування до 15.09.2021 включно, а також 3 % в день (207,26 грн) за кожний день користування кредитом протягом стандартного періоду з 16.09.2021 до 05.12.2021 включно, що також підтверджено Розрахунком заборгованості кредитора за станом на 01.09.2025.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, п`ята статті 81 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 29.04.2026 про відкриття провадження у цій справі та ухвалі суду від 10.06.2026 про зміну порядку розгляду сторонам роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (а.с. 38, 45).

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому за положеннями частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону.

За визначенням пунктів 5, 7 частини першої статті 3 названого Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до норм частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Така відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: а) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; б) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; в) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 цього Закону).

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 названого Закону).

Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 03.02.2023 у справі № 757/22453/20, від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21).

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу; електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); за своїм змістом такий підпис є пін-кодом алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Вимоги законодавства до кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та удосконаленого електронного підпису (УЕП) є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із відповідними документами. Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином він може додаватися до них у будь-який спосіб; головне, щоб спосіб додавання електронного підпису одноразовим ідентифікатором до підписаних ним даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

Отже, Верховний Суд у названій вище постанові від 04.02.2026 виснував, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Оскільки закон не вимагає підписання електронних договорів тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (частина перша статті 207 ЦК України). Можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з КЕП або УЕП суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій (з`ясування способу надсилання, формату зберігання, можливості односторонніх змін). При цьому паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Відтак, Верховним Судом підтверджено свій висновок про правильність ідентифікації (верифікації) відповідного суб`єкта електронної комерції (зокрема, Позичальника за кредитним договором) в інформаційній системі з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти (постанови від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20, від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Крім того, у постанові від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 Верховний Суд зазначив на важливості того, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Учасниками справи не ставиться під сумнів додані до позовної заяви копії укладених в електронній формі Договір про надання фінансового кредиту від 06.09.2021 № 74720330; укладення цього договору сторонами підтверджено також сукупністю зазначених вище доказів, які суд вважає належними і допустимими.

Кредитор (ТОВ «ФК «ІРБІС») є фінансовою установою. Тому, зважаючи на норми Закону України «Про платіжні послуги», зокрема статті 31, інформація відповідного платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

З огляду на це надані Позивачем копія довідки ТОВ «УПР» від 23.10.2025 № 3152_251023173200, що містить інформацію про перерахування коштів на банківську картку Відповідача та у сукупності з іншими доказами, такими як укладений договір і розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів Відповідачеві.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зроблено висновок про те, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним визначенням правонаступництво це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого; правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні; його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути, зокрема, відповідний договір, на підставі якого воно виникло (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1972/17).

Відповідно до статті 512 ЦК України підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 752/16818/18).

Згідно зі статтею 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України); заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушив умови Договору про надання фінансового кредиту від 06.09.2021 № 74720330, не виконала в повній мірі взяті на себе зобов`язання, а заявлений Позивачем до стягнення розмір заборгованості відповідає визначеним у названому договорі розміру наданого кредиту та процентним ставкам згідно з умовам кредитування, що підтверджено належними і допустимими доказами, які не оспорювались Відповідачем, а відтак наявні підстави для задоволення позову у повному обсязі.

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати за сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2024 у справі № 547/581/21 констатував, що положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, лише за клопотанням іншої сторони, лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд.

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Наведені вище висновки є релевантними на сьогодні і викладені також у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23.

Так, Позивач на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн надав суду копію відповідного Договору про надання правничої допомоги від 02.01.2026 № 39493634/03, укладеного між Позивачем та ФОП ОСОБА_2 , Додаткову угоду від 16.02.2026 № 74720330, Акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026, Детальний опис робіт (наданий послуг) виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги. Також надано докази здійснення надавачем послуг адвокатської діяльності.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву із запереченням позовних вимог, зокрема й щодо співмірності судових витрат, суду не подавала.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що вимога про стягнення заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу не може бути змінена/зменшена судом і підлягає задоволенню.

Відтак, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судові витрати у загальному розмірі 8 162,40 грн, що включають витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті 247 ЦПК України).

Повне рішення суду складено у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

Відповідно до статей 15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1054, 1077 Цивільного кодексу України, статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 124, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 289, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов ТОВ «ФК «ПОЗИКА»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА»» (код ЄДРПОУ: 39493634; адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська обл., 07406) заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту від 06.09.2021 № 74720330 у загальному розмірі 23 040 (двадцять три тисячі сорок) грн 92 (дев`яносто дві) коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА»» (код ЄДРПОУ: 39493634; адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська обл., 07406) судові витрати за сплачений судовий збір та на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8 162 (вісім тисяч сто шістдесят дві) грн. 40 (сорок) коп.

Надіслати копії повного заочного рішення суду учасникам справи.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення; така заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного тридцятиденного строку, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду складено 24.08.2026.

Суддя Л.А. Макаренко