Рішення № 139186310, 21.08.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/6192/26

Провадження 2/465/4863/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21.08.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М. І.,

за участі секретаря судових засідань Паньковецької Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики №74495414 на умовах повернення позики в кінці строку позики. Відповідач виявив своє волевиявлення на укладення договору позики на суму 14652,00 грн., а договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який був направлений на номер відповідача 380957730964. Первісни кредитор виконав свої зобов"язання за договором та перерахував позичальнику суму позики на банківську картку № НОМЕР_1 . За даними договору позики та таблиці обчислення загальної вартості кредиту, сторони окремо визначили дату видачі позики - 22.01.2022, первісний строк користування позикою 30 днів, кінцева дата повернення позики - 21.02.2022. Оскільки після цієї дати сума позики не була повернута, відповідач продовжив фактично користуватися отриманими коштами, у зв`язку з чим у розрахунку заборгованості окремо відображені проценти за користування позикою після закінчення первісного строку, передбачені умовами договору. 02 листопада 2022 року між ТОВ "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ТОВ "Сіроко Фінанс" укладено договір факторингу №029-021122, за умовами якого ТОВ "Сіроко Фінанс" набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі і до відповідача. Перехід права вимоги підтверджує витяг з реєстру прав вимог № 12/12/22 до договору факторингу № 029-021122 від 02 листопада 2022 року. У реєстрі індивідуалізовано боржника, номер договору, суму виданої позики та складові заборгованості, під номером №2259. В подальшому, на підставі договору факторингу № 17/12/25-01 від 17 грудня 2025 року, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" став повноправним власником права вимоги. Перехід права зафіксовано в реєстрі боржників (додаток 1), де за порядковим номером №831, вказано відповідача, та підтверджено актом приймання-передачі від 17 грудня 2025 року. Загальна сума заборгованості відповідача за договором позики № 74495414 становить 23457,63 грн., з яких 14 652,00 грн. основна сума боргу; 8 805,63 грн. проценти за користування позикою нараховані відповідно до умов договору, яку позивач просить стягнути в судовому порядку у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором кредиту та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 01.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість у прохальній частині зазначеного позову просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечує.

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить провести розгляд справи без її участі та участі відповідача, просить відмовити повністю в задоволенні позовних вимог, та просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача до 3000,00 грн. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні первинні документи (квитанція, платіжне доручення, меморіальний ордер, виписка по рахунку), які підтверджують виконання первісними кредитором умов кредитного договору щодо перерахунку коштів відповідачу. Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого зазначені в договорі, саме відповідачу. Зазначає, що в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перервірити правильність нарахування відсотків. Звертає увагу суду, що заборгованість за відсотками не грунтується на умовах договору та нарахована поза межами строку кредитування. Крім того, вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи.

За наведених обставин суд вважає за можливе справу розглядати у відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом установлено, що 22.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ"" та ОСОБА_1 укладено договір позики №74495414 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), відповідно до п.1. якого позикодавець зобов"язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

За умовами п.12. договору визначено, що цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно - телекомунікаційних систем, шлязом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень ЗУ "Про електронну комерцію" договір прирівнюється до укладеного в письмовіій формі.

З договору позики вбачається, що такий підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором J0MK4gDx53.

Договір також містить реквізити сторін, зокрема дані позичальника, а саме: ПІБ позичальника ОСОБА_1 , його місце проживання, податковий номер, паспортні дані, електронна адреса, номер телефону, а також електронний підпис одноразовим ідентифікатором J0MK4gDx53.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Законом України "Про електронну комерцію" на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до положень цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Зважаючи на вищезазначені норми закону, суд вважає встановленим, що кредитний договір №2010450 від 19.11.2021 укладений його сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23) зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно- телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

У справі № 234/7298/20, що переглядалась КЦС ВС, суд установив, що договір сторони уклали в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. На думку КЦС ВС, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

У постанові від 01.07.2024 у справі № 638/161/22 ВС погодився із тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, які стосуються підписання кредитного договору.

До позовної заяви також долучений паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором yiOa0d2sWu, який містить інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов"язань за договором про споживчий кредит.

Крім того, відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором J0MK4gDx53 підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п.2.1., п.2.2., п.2.3. договору сума позики 14652,00 грн., строк позики - 30 днів, фіксована процентна ставка 1,99%.

Як умовами договору, так і паспортом споживчого кредиту, які підписав відповідач передбачено порядок і розмір нарахування відсотків, з якими відповідач погодився.

З довідки за Вих.№КД-000153559/ТНПП від 17.04.2026 за підписом директора ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНЕКСПЕРС" О. Губіної вбачається, що ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНЕКСПЕРС" підтверджено прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" (код за ЄДРПОУ 39861924) відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між компанією та ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та завершення платіжної операції:

???дата 22.01.2022 року;

???номер платежу b0e2988f-c406-4a17-9 18a-450e571f9558;

???сума 14652.00 грн.;

???отримувач Левків Віталій - ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

З наведеного вбачається, що ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" належним чином виконав свої зобов`язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.

Долучені до позовної заяви докази щодо укладення відповідного кредитного договору та перерахування відповідних кредитних коштів стороною відповідача не спростовані, як і не надані докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 не укладалися жодні договори позики з ТОВ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ".

02 листопада 2022 року між ТОВ "1 безпечне агентство необхідних кредитів" та ТОВ "Сіроко Фінанс" укладено договір факторингу № 029-021122, у відповідності до умов якого ТОВ "1 безпечне агентство необхідних кредитів" передає (відступає) ТОВ "Сіроко Фінанс" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Сіроко Фінанс» приймає належні ТОВ "1 безпечне агентство необхідних кредитів" права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі прав вимог.

17 грудня 2025 року між ТОВ "Сіроко Фінанс" та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" укладено Договір факторингу № 17/12/25-01, у відповідності до умов якого ТОВ "Сіроко Фінанс" передає (відступає) ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" приймає належні ТОВ "Сіроко Фінанс" права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі прав вимог.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 17/12/25-01 від 17 грудня 2025 року позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №74495414 у сумі 23 457,63 грн, з яких: 14 652,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 8 805,63 грн. - сума заборгованості за відсотками (порядковий номер в реєстрі №831).

Згідно з ч.1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

До позовної заяви долучені відповідні копії документів, які свідчать про передачу прав вимоги за відповідним кредитним договором.

Таким чином, позивач у справі є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, на підставі долучених до матеріалів справи доказів, які відповідачем не спростовані, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики №74495414 від 22.01.2022, заборгованість становить 23457,63 грн.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 652,00 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача процентів в розмірі 8 805,63 грн., слід зазначити наступне.

Як уже зазначено раніше, відповідно до умов кредитного договору строк, на який надається кредит, становить 30 днів, дата повернення позики - 21.02.2022, процентна ставка становить 1,99% від суми кредиту в день.

З дослідженої в судовому засіданні виписки з особового рахунку вбачається, що кредитодавцем нараховувалися проценти також після спливу визначеного договором строку кредитування.

Суду не надано доказів того, що за відповідним кредитним договором відбулася його пролонгація чи автопролонгація.

При цьому суд враховує, що сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування за користування кредитними коштами. Розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суд вважає, що визначені умовами договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч. 2 статті 625 ЦК України, проте таких вимог позивачем заявлено не було.

Відповідно до здійсненого судом перерахунку заборгованості за процентами, з урахуванням умов договору та в межах визначеного договором строку кредитування, сума заборгованості за процентами складає 8747,24 грн. (14652/100х1,99х30=8747,24)

З урахуванням вищевикладеного, з відповідача слід стягнути проценти в розмірі 8747,24 грн.

Однак, в цілому суд вважає аргументи позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, оскільки такі не спростовані заперечені відповідачем.

Для спростування доводів позову відповідач жодних належних і допустимих доказів в спростування позовних вимог, визначених законом, суду не представив.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернено грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги, щодо їх повернення.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач висловлював незгоду з діями фінансової установи, з посиланням на непогодження умов щодо розміру сплачених відсотків, тощо.

Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. Крім цього, також варто звернути увагу на вимоги процесуального закону, який покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах № 910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року , №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 гривень та витрати, пов"язані з підготовкою, комплектуванням та направленням документів відповідачу в розмірі 381,74 грн.

На підтвердження виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) суду надано: копію договору №ДО-20260202/001 про надання правничої допомоги від 02 лютого 2026 року, укладеного між позивачем та адвокатом Богомоловим Віктором Вікторовичем, заявку про надання правової допомоги №957 від 01.05.2026, витяг з акту №957 від 01.05.2026, відповідно до яких вартість наданих послуг становить 12 000,00 грн.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною, представник позивача не брав участі в судових засіданнях, а надання правової допомоги зведене до написання позовної заяви.

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складність справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами , вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку, що такі підлягають стягненню з відповідача в сумі 3000 гривень.

На підтвердження надання послуг з підготовки, комплектування та направлення документів відповідачу долучено договір № ДТ-СК-30102025 від 30.10.2025 та додаток №3 від 28.01.2026, відповідно до яких вартість таких послуг складає 381,74 грн.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 353 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" (юридична адреса: м. Київ, пр. Соборності, буд.30-А, прим. 321, код ЄДРПОУ 43950742) загальну заборгованість за договором позики №74495414 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 22.01.2022 в сумі 23 399 (двадцять три тисячі триста дев"яносто дев"ять) гривень 24 коп., яка складається з 14652 (чотирнадцять тисяч шістсот п"ятдесят дві) гривні 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 8747 (вісім тисяч сімсот сорок сім) гривень 24 коп. заборгованості за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" (юридична адреса: м. Київ, пр. Соборності, буд.30-А, прим. 321, код ЄДРПОУ 43950742) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп., витрати, пов"язані з підготовкою, комплектуванням та направленням документів відповідачу в розмірі 381 (триста вісімдесят одна) гривня 74 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ" (юридична адреса: м. Київ, пр. Соборності, буд.30-А, прим. 321, код ЄДРПОУ 43950742) судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2654 (дві тисячі шістсот п"ятдесят чотири) гривні 41 коп.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з часу отримання його копії через суд, що ухвалив судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СІТІ КОЛЕКТ", юридична адреса: м. Київ, пр. Соборності, буд.30-А, прим. 321, код ЄДРПОУ 43950742;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя М. І. Гулієва