Рішення № 139185394, 24.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4347/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянув у письмовому загальному провадженні справу за адміністративним позовом Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування вимоги та податкового повідомлення-рішення.

І. Суть спору:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ, до відповідача, Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, у якій позивач просить суд:

(1). Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ю-0002724914.

(2). Визнати протиправним та скасувати рішення №0002734914 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 14.05.2019.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

Позивач вважає спірні рішення протиправним та висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску необґрунтованими.

Зокрема, позивач зазначає, що частина претензій податкового органу (щодо ненарахування додаткової бази нарахувань ЄСВ на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності до 2015 року) обумовлена виключно застарілою формою звітності, яка на той момент технічно не передбачала окремого відображення цих показників, хоча самі платежі підприємством здійснювалися.

Позивач звертає увагу, що порядок та форма звітності законодавчо змінювалися (до 01.05.2015 та після).

Так, до 01.05.2015 відповідно до чинного на той час наказу Міністерства доходів і зборів України форма звітності не містила окремого розділу/рядка для відображення донарахування до мінімальної бази ЄСВ. Донарахування здійснювалося загальною сумою і сплачувалося до бюджету, але не відображалося деталізовано через відсутність такої технічної можливості у самій формі звіту.

Також в позовній заяві позивач зазначає, що не погоджується із встановлення податковим органом заниження бази нарахування єдиного внеску по працівникам, яким за рішенням суду були виплачені суми середнього заробітку.

Позивач вважає, що оскільки кошти за судовими рішеннями списані примусово органами ДВС, а не виплачені безпосередньо підприємством як роботодавцем фізичним особам, така сума не може розглядатися як база нарахування ЄСВ.

Позивач стверджує, що відповідач невірно розцінив реалізацію збудованих квартир співробітникам за ціною нижче собівартості, як надання індивідуальної знижки (додаткового блага). Твердження відповідача про надання позивачем індивідуальних знижок або безкоштовних послуг, було визнано безпідставним, таким, що не підтверджено жодними матеріалами перевірки чи договорами, П`ятим апеляційним адміністративним судом у справі, що має преюдиційне значення.

Позивач вважає, необґрунтованими твердження відповідача про відшкодування працівникам пального без належних платіжних документів. Факт того, що відшкодування проводилося виключно на підставі наданих працівниками фіскальних чеків РРО, які містять усі обов`язкові реквізити та є повноцінними первинними розрахунковими документами, встановлений рішенням суду в іншій справі, що має преюдиційне значення.

Також позивач вважає протиправним включенням відповідачем вартості безкоштовно наданого форменого одягу до фонду оплати праці як додаткове благо. Позивач стверджує, що цей одяг є спеціальним захисним одягом (засобом індивідуального захисту), який видається згідно з нормами закону та колективного договору для робіт у шкідливих чи забруднених умовах. Він надається працівникам лише тимчасово на період роботи, не переходить у їхню власність і не може використовуватися у побуті. Крім того, зношений одяг списується та оприбутковується портом як ганчір`я на баланс, що виключає факт переходу права власності на нього до працівника. Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, такий спецодяг не належить до фонду оплати праці та не обкладається ЄСВ.

Крім того, позивач вважає необґрунтованими висновки відповідача про нараховані премії звільненому керівнику (Ю.Ю. Круку) на суму 11 322,51 грн. Податковий орган невірно вважав ці виплати заробітною платою (премією) з обов`язковим утриманням ЄСВ. Позивач аргументує, що за своєю правовою природою ці кошти є матеріальною чи безповоротною фінансовою допомогою, а не премією, оскільки виплачувалися особі, яка на момент нарахування вже не перебувала у трудових відносинах із портом.

(б) Позиція відповідача

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначав, що на підставі планової виїзної перевірки він встановив численні порушення позивачем вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» .

Відповідач наголошує, що виявлена сума недоїмки (1 177 950,13 грн) виникла внаслідок декількох самостійних епізодів неправильного нарахування внеску:

- ненарахування додаткової бази ЄСВ на лікарняні (йдеться про суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та допомогою з тимчасової непрацездатності);

- заниження бази ЄСВ при виплаті середнього заробітку порушення щодо працівників, яким за рішенням суду було виплачено середній заробіток;

- невключення до бази нарахування ЄСВ суми знижки від вартості квартир для працівників;

- відшкодування палива без документів: виплата компенсації за пальне працівникам за відсутності належних підтверджувальних документів;

- ненарахування ЄСВ на вартість форменого одягу, що безкоштовно надавався співробітникам;

- безпідставне невключення до загального фонду оплати праці премій, нарахованих керівнику після його звільнення.

Відповідач також обґрунтовує свою позицію результатами розгляду суміжного судового спору про скасування податкових повідомлень-рішень (ППР) щодо податку на прибуток, ПДВ, ПДФО, військового збору та акцизу, що має преюдиційне значення. Окремі епізоди були побудовані на одних і тих самих фактичних обставинах, які одночасно використовувалися відповідачем для визначення ПДФО, військового збору та ЄСВ. Зокрема, щодо заниження нарахування єдиного внеску по працівникам, яким за рішенням суду були виплачені суми середнього заробітку; щодо невключення до бази нарахування єдиного внеску суми знижки вартості квартир; відшкодування працівникам вартості палива без підтверджуючих документів.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

16.09.2019 суд ухвалив загальне позовне провадження у справі.

28.10.2019 суд ухвалив ухвалив продовжити підготовче провадження до 90 днів та оголосив перерву.

19.02.2020 суд ухвалив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі 420/48013/19 за адміністративним позовом Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яке має преюдиційне значення для цієї справи.

25.02.2021 суд поновив провадження у справі та задовольнив клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до винесення рішення Верховним Судом у справі 420/48013/19, що має преюдиційне значення.

14.08.2026 суд ухвалив поновити провадження у справі та призначив розгляд справи по суті.

20.08.2026 на судове засідання сторони не прибули, суд на підставі ч.9 ст.205 КАС України ухвалив продовжити розгляд справи в письмовому провадження.

24.08.2026 суд ухвалив замінити відповідача по справі Офіс великих платників податків ДФС, код ЄДРПОУ 39440996 на правонаступника Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, код ЄДРПОУ ВП 44104032, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.

IV. Обставини, встановлені судом

Спірні рішення контролюючого органу винесені за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача, результати якої оформлено актом від 08.04.2019 року №26/28-10-49-15/01125672.

Перевірка проводилася серед іншого з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, достовірності подання відомостей про нарахування заробітної плати застрахованим особам.

Перевіркою встановлено невиконання обов`язку щодо нарахування , обчислення та сплати єдиного внеску, встановленого вимогами підпунктів 1, 2 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої, частин другої та третьої статті 7, частини п`ятої статті 8, частин другої та четвертої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

На підставі цих висновків позивачу було нараховано недоїмку з ЄСВ у розмірі 1 177 950,13 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 588 975,08 грн.

Недоїмка у розмірі 1 177 950,13 грн. визначена відповідачем за сукупним результатом встановлених ним семи окремих епізодів заниження бази або неправильного обчислення єдиного внеску, зокрема:

1. Ненарахування ЄСВ на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та допомогою по тимчасовій непрацездатності.

2. Заниження бази нарахування ЄСВ щодо виплат працівникам, поновленим за рішенням суду.

3. Невключення до бази нарахування ЄСВ суми знижки на квартири, реалізовані працівникам.

4. Відшкодування працівникам витрат на паливо без належних підтверджувальних документів.

5. Ненарахування ЄСВ на вартість наданого працівникам одягу.

6. Невключення до загального фонду оплати праці премій на суму 11 322,51 грн, нарахованих ОСОБА_1 після його звільнення.

7. Неналежне відображення у звітах сум допомоги по тимчасовій непрацездатності.

V. Джерела права та висновки суду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також

проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Щодо ненарахування додаткової бази нарахувань єдиного внеску на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності суд зазначає наступне.

Відповідач в акті перевірки вказує на ненарахування позивачем додаткової бази нарахувань єдиного внеску на суми різниці між розміром мінімальної заробітної плати та допомоги по тимчасовій непрацездатності з якої обчислюється єдиний внесок у розмірі 37,33%, якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, у сумі 754 999,14 грн.

В свою чергу позивач посилається на те, що до 01.05.2015 діяла форма звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року № 454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка взагалі не містила рядка чи розділу для відображення додаткової бази ЄСВ, а донарахування проводилися загальною сумою по підприємству без поіменного обліку. Нова форма звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 04.04.2015 №435 містить в собі рядок 2.5 «Додаткова база нарахування єдиного внеску », де здійснюється донарахування до мінімальної бази ЄСВ по кожному працівнику окремо.

При порівнянні старої і нової форм звітів, суд погоджується з аргументами позивача та робить висновок, що платник податків не може нести відповідальність за неподання інформації у формі, яка технічно та законодавчо не передбачала можливості її відображення. Оскільки позивач подавав звітність та сплачував внесок відповідно до чинних на той момент норм, донарахування недоїмки є неправомірним.

Щодо заниження бази нарахування єдиного внеску по працівникам, яким за рішенням суду було виплачено суми середнього заробітку на загальну суму 1 557 083,62 грн. в акті перевірки , серед іншого встановлено, що це є порушенням п. 1, п. 2 частини другої ст. 6 , п. 1 частини першої, частини другої ст. 7 Закону України № 2464, оскільки дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду, за час вимушеного прогулу є базою нарахування та утримання єдиного внеску.

Суд звертає увагу, що своєю ухвалою від 16.09.2019 провадження у цій справі було зупинено до остаточного вирішення Верховним Судом пов`язаної справи №420/4803/19. Так, у справі №420/4803/19 позивач ДП «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» в позовній заяві до Одеського управління Офісу великих платників податків ДФС оскаржував податкові повідомлення-рішення , винесені за тим самим актом перевірки від 08.04.2019. Встановлені в цій справі фактичні обставини мають преюдиційне значення для спору про ЄСВ.

За результатами тривалого оскарження, яке завершилося ухвалою Верховного Суду від 18.12.2024 про відмову у відкритті касаційного провадження, висновки у справі №420/4803/19 набрали законної сили. Так, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.04.2024 остаточно підтвердив правопорушення щодо середнього заробітку та правомірність збільшення відповідачем грошового зобов`язання. Це рішення обґрунтовано тим, що підприємство припустилося порушень податкового законодавства як податковий агент при здійсненні перерахування ПДФО під час виплати працівникам середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу на виконання судових рішень.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАСУ : «Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справ, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом».

Отже висновки апеляційного суду щодо правомірності дій податкової щодо правомірності збільшення грошового зобов`язання мають визначальний характер для вирішення спору про стягнення недоїмки з ЄСВ.

Щодо висновку податкового органу про невключення до бази нарахування єдиного внеску суми знижки вартості квартир суд зазначає наступне.

У Постанові Верховного Суду по справі № 420/4803/19 від 28.12.2023 міститься наступне:

« п.156. Щодо встановленого податковим органом факту реалізації підприємством збудованої нерухомості за вартістю, нижче собівартості її будівництва, Суд зазначає, що відповідно до пп. 14.1.54 п.14.1 статті 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України, це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

159. ДП МТП «Чорноморськ» укладено договір про фінансування об`єкта будівництва з залученням коштів, наданих в управління Фонду фінансування будівництва від 02 вересня 2009 року № 601-о.

160. Сторонами договору є Акціонерний банк «Київська Русь» (управитель), ДП «ІМТП» (забудовник) та сорок фізичних осіб (установники).

161. Предметом договору згідно п. 2.2 договору є врегулювання цивільно правових відносин сторін, пов`язаних з спорудженням об`єкта будівництва: 5-ти поверхового 40-ка квартирного житлового будинку в м. Іллічівськ по вул. Паркова, 22-А за рахунок коштів, отриманих управителем в управління, в порядку та на умовах, передбачених даним договором, введенням його в експлуатацію, та передачею об`єкта будівництва установникам.

171. Колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції не досліджено факт надання фізособі безплатно товарів (робіт, послуг) або індивідуальної знижки від вартості товарів (робіт, послуг) (пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ); не встановлено нарахування (надання) фізособі доходів у будь-якій негрошовій формі (п. 164.5 ПКУ); отримання фізособою страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми від страховика-резидента за договором страхування іншим, ніж довгострокове страхування життя (у т.ч. страхування довічних пенсій) і недержавне пенсійне забезпечення (пп. «б», «в» пп. 165.1.27 ПКУ); не досліджено зміст Договору щодо ціни реалізації квартир, а також інформації про індивідуальні знижки а також відсутній аналіз змісту акта перевірки щодо розміру звичайної ціни квартири.

172. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності включення доходів до складу місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку є передчасним…».

У Постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/4803/19 від 11.04.2024 року міститься наступне: «…Суд першої інстанції правильно визначив помилковими висновки податкового органу щодо того, що таку знижку можливо вважати додатковим благом. Водночас, під час перевірки та матеріалами справи не підтверджено факт надання фізособі безплатно товарів (робіт, послуг) або індивідуальної знижки від вартості товарів (робіт, послуг, нарахування (надання) фізособі доходів у будь-якій негрошовій формі, отримання фізособою страхової виплати, страхового відшкодування або викупної суми від страховика-резидента за договором страхування іншим, ніж довгострокове страхування життя (у т.ч. страхування довічних пенсій) і недержавне пенсійне забезпечення, Договором не передбачено та перевіряючими не встановлено фактичне надання індивідуальних знижок. Відсутні правові підстави вважати, що звичайна ціна Договору не відповідає рівню ринкових цін, акт перевірки не містить аналізу щодо розміру звичайної ціни квартири…».

Таким чином, посилаючись на обставини, які встановлені у справі №420/4803/19 стосовно того, що позивач за звичайними цінами реалізовано квартири для співробітників, суд у цій справ вважає висновок відповідача про невключення до бази нарахування єдиного внеску суми знижки вартості квартир безпідставним.

Щодо відшкодування працівникам вартості палива без підтверджуючих документів суд зазначає наступне.

У Постанові Верховного Суду по справі № 420/4803/19 від 28.12.2023 суд робить такий висновок:

«…. 174. Крім того, у ході проведення податкової перевірки, контролюючим органом установлено, що підприємством за наслідком отримання звітів про використання коштів відшкодовано працівникам підприємства вартість товарів (палива) без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, на загальну суму 17 908,51 грн.

177. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що відшкодування витрат позивач підтверджував документами, що є додатком до позовної заяви, а саме: фіскальний чек реєстратора розрахункових операцій що є розрахунковим документом…».

У Постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі №420/4803/19 від 11.04.2024 року міститься наступне: «…Водночас, згідно наявних в матеріалах справи доказів, відшкодування цих витрат позивачем підтверджено фіскальним чеком реєстратора розрахункових операцій, який містить усі необхідні реквізити стосовно проведеної операції та є розрахунковим документом.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення рішення від 14 травня 2019 року №0002644914…».

Таким чином, з урахуванням висновку суду у постанові, що має преюдиційне значення, суд погоджується з аргументами позивача, що вартість палива відшкодовано згідно з первинними документами, які було надано працівниками підприємства.

Щодо висновку податкового органу про безкоштовно наданий працівникам формений одяг суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідач робить висновок, що у перевіряємому періоді не включено до фонду оплати праці виплати, які згідно пп. 2.2.11 п 2.2 та пп. 2.3.4 п. 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 належать до фонду додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплати та на які нараховується єдиний внесок, а саме вартість безкоштовно наданого працівникам форменого одягу, що може використовуватися поза робочим місцем та залишається в особистому постійному користуванні та інші виплати, що мають індивідуальний характер та з яких утримується єдиний внесок у розмірі 3.6% на суму 57 824,46 грн.

Відповідно до п.3.19 розділу 3 «Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 не належить до фонду оплати праці вартість виданого згідно з діючими нормами спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування або відшкодування витрат працівникам за придбання ними спецодягу та інших засобів індивідуального захисту в разі невидачі їх адміністрацією.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 2.03.2008 року № 53 засоби індивідуального захисту - спорядження, що призначається для носіння користувачем та/або забезпечення його захисту від однієї або кількох видів небезпеки для життя чи здоров`я видаються працівникам тих професій і посад (професійних назв робіт), що застосовуються у відповідних виробництвах, цехах, дільницях, а також під час виконання певних робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов`язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих метеорологічних умовах, та передбачені у нормативно-правових актах з охорони праці за нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших ЗІЗ, які встановлюють для роботодавця обов`язковий мінімум безоплатної видачі ЗІЗ з визначенням захисних властивостей ЗІЗ та строків їх використання/носіння.

Звертаючись до обставин цієї справи позивач стверджує, що одяг, який він надає своїм працівникам, не є форменим, а є засобом індивідуального захисту, що передається з метою забезпечення вимог закону і колективного договору щодо охорони праці на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами.

Позивач зазначає, що такий одяг не може використовуватись у побутовому використанні поза виконанням робіт, не передається у власність чи постійне користування працівника, а надається тимчасово на період роботи. У випадку виходу з ладу такий одяг списується позивачем, вихід ганчір`я оприбутковується на баланс позивача, що свідчить про відсутність юридичного факту переходу права власності, що є визначальним для визначенні вартості такого одягу як додаткової заробітної плати.

Так само такий одяг сам по собі не відчужується позивачем на користь співробітника при його звільненні, а передається іншому працівнику. Відчуження одягу при звільненні працівника відбувається лише за заявою працівника з наступним його оподаткуванням.

Відповідач ні в акті перевірки, ні впродовж судового розгляду справи не зазначає за якими ознаками він встановив, що одяг є форменим , а не спеціальним. Оцінка вказаним обставинам взагалі відповідачем не надавалася. Так само він не зазначив який саме формений одяг та які інші виплати, що мають індивідуальний характер, був наданий працівникам. Таким чином , суд вважає недоведеною позицією відповідача про видачу форменого одягу та не спростований ним факт забезпечення позивачем працівників підприємства спеціальним одягом, що, в свою чергу, не є порушенням відповідного законодавства.

Щодо висновку відповідача про не включення до загального фонду оплати праці суми премій, які нараховані після звільнення керівника суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідач робить висновок, що позивач не включив до загального фонду оплати праці суми премій, які нараховані після звільнення керівника у періоді, що перевірявся, за 2014 рік та 1 квартал 2015, та з яких утримується внесок у розмірі 3,6 % на суму 11 322,51 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати складає:

? Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

? Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

? Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 3.32 розділу 3 «Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 не належить до фонду оплати праці суми матеріальної та благодійної допомоги, виплачені особам, які не перебувають у трудових відносинах з підприємством.

Суд встановив, що грошові кошти були нараховані ОСОБА_1 після його звільнення. Таким чином, суд погоджується з аргументами позивача, що вказані виплати за своєю природою не можуть розглядатися як премія, оскільки такі виплачувались йому не в період його праці. На момент виплати грошових коштів ОСОБА_1 в трудових правовідносинах з позивачем не перебував.

Отже, правовою природою виплачених йому грошових коштів є безповоротна фінансова допомога або матеріальна допомога. Зворотнього відповідач впродовж розгляду справи не довів.

Таким чином, суд вважає кваліфікацію відповідачем виплат ОСОБА_1 після його звільнення помилковою.

На підставі викладеного, суд робить висновок про безпідставність донарахування відповідачем суми єдиного внеску та застосування штрафних санкцій.

VI. Судові витрати

З урахуванням висновку суду про задоволення позовних вимог, суд на підстав ч.1 ст.139 КАС України здійснює розподіл судових витрат на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 №Ю-0002724914.

3.Визнати протиправним та скасувати рішення №0002734914 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 14.05.2019.

4.Стягнути з Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків за рахунок бюджетних асигнувань ( ЄДРПОУ 44104032; 65015, м.Одеса, пр. Шевченка, буд.15/1) на користь Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (ЄДРПОУ 01125672; 68001, Одеська обл., м.Чорноморськ, вул. Праці,6) судовий збір у розмірі 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять),00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО