Рішення № 139185337, 24.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання - Скляренко В.В.

представника позивача - Танасійчук О.М.

представниці відповідача - Орлової О.В.,

представника третьої особи - Сидоренко А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні справу за адміністративним позовом, Південного офісу Держаудитслужби до Акціонерного товариства Одеська ТЕЦ, третя особа, Акціонерне товариство Національна Акціонерна компанія Нафтогаз Україна, у якій позивач просить суд стягнути кошти.

І. Суть спору:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, Південного офісу Держаудитслужби, до відповідача, Акціонерного товариства Одеська ТЕЦ, третя особа, Акціонерне товариство Національна Акціонерна компанія Нафтогаз Україна у якій позивач просить суд:

- стягнути з Акціонерного товариства Одеська ТЕЦ до Державного бюджету України кошти в сумі 249 616 800 ) двісті сорок дев`ять тисяч шістсот шістнадцять тисяч вісімсот), 00 грн.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

Аргументація позивача базується на повноваженнях органу державного фінансового контролю та обов`язковості виконання вимог щодо усунення порушень бюджетного законодавства.

Так, позивач реалізує державну політику у сфері фінансового контролю через аудити, перевірки та ревізії. Закон надає право органу контролю пред`являти обов`язкові вимоги щодо усунення порушень та звертатися до суду в інтересах держави, якщо ці вимоги не виконані.

Відповідач є підконтрольною установою, оскільки держава опосередковано (через НАК «Нафтогаз України») володіє понад 50% її акцій.

Під час планової ревізії встановлено, що за результатами 2021 року відповідач отримав чистий прибуток у розмірі 277 352,0 тис. грн. Загальні збори акціонерів не прийняли рішення про виплату дивідендів у встановлений законом строк (до 1 травня року, наступного за звітним).

Позивач посилається на порушення відповідачем ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», відповідно до якої, якщо рішення про дивіденди не прийнято вчасно, підприємство має сплатити до бюджету частину прибутку в розмірі не менше 90%.

Розрахована сума до сплати становить 249 616 800,00 грн (90% від прибутку).

Позивач надіслав офіційну вимогу від 30.12.2025 про сплату коштів. Оскільки відповідач у встановлений строк (до 20.02.2026) порушення не усунув і кошти до бюджету не перерахував, у позивача виникло право звернутися до суду з позовною вимогою про стягнення коштів.

(б) Позиція відповідача

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Аргументація заперечень відповідача зосереджена на процедурних порушеннях з боку аудиторів.

Так, відповідач стверджує, що закон забороняє проводити ревізію за період, за який вже проводився державний фінансовий аудит. Оскільки аудит за той самий період (з 01.11.2021) був розпочатий раніше, призначення ревізії було протиправним.

Також включення підприємства до плану ревізій відбулося всупереч чинному під час воєнного стану обмеженню на заходи державного нагляду.

Відповідач вважає, що суд не повинен застосовувати норму ст.20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» щодо обов`язкової сплати 90% прибутку без рішення зборів, оскільки вважає її неконституційною . Розподіл прибутку є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів. Оскільки збори не приймали рішення про виплату дивідендів, відповідач вважає, що виконавчий орган (правління) не мав правових підстав для перерахування коштів.

Крім того, відповідач посилається на існування в нього об`єктивних перешкод. Так, проведення обов`язкового аудиту за 2021 рік затрималося через форс-мажорні обставини (воєнний стан), що унеможливило вчасне скликання зборів у 2022 році.

(в) Пояснення третьої особи

Представник третьої особи надав до суду письмові пояснення, в яких заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначав, що компанія Нафтогаз України не була акціонером Одеської ТЕЦ у періоді, з яким позивач пов`язує виникнення спірного обов`язку.

Підставою для виплати дивідендів завжди є рішення загальних зборів. Прийняття рішення або неприйняття про виплату дивідендів є правом і виключною компетенцією загальних зборів акціонерного товариства. З урахуванням показників фінансової звітності відповідача, він не мав права приймати рішення про виплату дивідендів, оскільки ЗУ Про акціонерні товариства містить пряму заборону на прийняття рішення про виплату дивідендів та здійснення такої виплати.

На думку представника третьої особи, позивач не довів, що спеціальний платіж є саме збитками Державного бюджету України.

Крім того, представник третьої особи вказував на відсутність повноважень у позивача на визначення суми стягнення та стягнення як такого. Контроль за своєчасністю, достовірністю та повнотою нарахування і сплати таких платежів, на думку третьої особи, здійснюють податкові органи.

Також представник третьої особи посилався на необґрунтованість суми збитків. Звертав увагу, що частка Нафтогазу становить 99,9895%, а не 100%, що не було враховано позивачем при визначенні розміру збитків.

Представник третьої особи підтримував позицію відповідача щодо порушення процедури проведення ревізії.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

28.05.2026 суд ухвалив відкрити загальне позовне провадження.

01.07.2026 суд ухвалив залучити третю особу та відкласти підготовче судове засідання для повідомлення про розгляд справи третю особу.

22.07.2026 суд ухвалив задовольнити клопотання представника третьої особи про його участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

29.07.2026 ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника третьої особи про залишення позову без розгляду, закрити підготовче засідання та призначив розгляд справи по суті.

IV. Обставини, встановлені судом

Постановою КМУ від 11.08.2021 №857 було прийнято рішення про передачу до статутного капіталу АТ НАК «Нафтогаз України» пакетів акцій, що акціонерних товариств, що належали державі. Пакет акцій позивача в розмірі 99,9895 % акцій належить АТ НАК «Нафтогаз України». Частка держави в АТ НАК «Нафтогаз України» становить 100 % статутного капіталу.

З 17.11.2025 по 17.12.2025 позивач провів планову ревізію окремих питань діяльності відповідача за період з 01.11.2021 по 30.06.2025.

17.12.2025 за результатами ревізії позивач склав акт № 151505-11/212, яким встановлені фінансові порушення на загальну суму 250 712 389,7 грн. Суть порушення полягає в тому, що відповідач не виконав вимоги ст. 20 Закону «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно з якою у разі неприйняття рішення про дивіденди до 1 травня, воно мало сплатити до бюджету не менше 90% прибутку (що становить 249,6 млн грн) до 1 липня року, наступного за звітним.

Зокрема, впродовж перевірки позивач встановив , що згідно зі «Звітом про фінансові результати» (форма № 2), за результатами 2021 року відповідач отримав чистий прибуток у сумі 277 352,0 тис. грн. В бухгалтерському обліку товариства (рахунок 671 «Розрахунки по нарахованим дивідендам») за період з 2022 року по перше півріччя 2025 року нарахування або виплата дивідендів не відображені. Загальні збори акціонерів товариства не скликались, питання розподілу прибутку за 2021 рік не розглядалося.

30.04.2024 відбулися річні дистанційні загальні збори акціонерів. З питання порядку денного про розподіл прибутку за 2021 рік рішення не було прийнято.

30.12.2025 Південний офіс Держаудитслужби направив товариству письмову вимогу про сплату коштів до бюджету та надання вичерпної інформації про вжиті заходи з усунення порушень разом із завіреними копіями первинних, розпорядчих та інших документів щодо відшкодування порушення до Південного офісу Держаудитслужби не пізніше 20 лютого 2026 року.

Пунктом 1 вимоги Південного офісу Держаудитслужби від 30.12.2025 № 151505-14/4970-2025 зазначено: «Сплатити до Державного бюджету України частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків в сумі 249 616 800 гривень відповідно до норм статті 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік».

Відповідач листом від 19.02.2026 повідомив, що звернувся до НАК «Нафтогаз України» за роз`ясненнями та фінансовою допомогою, оскільки у проекті фінплану на 2026 рік такі видатки не передбачені. Станом на 15.05.2026 вимога залишається невиконаною.

V. Джерела права та висновки суду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (далі Закон № 2939-XII).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з приписами частини другої статті 1 Закону № 2939-XII орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному проадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 2 Закону № 2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю, аудиту, інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України (далі Положення № 43).

Відповідно до пункту 1 Положення № 43 Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Пунктом 7 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до пп.9 п.4 Положення №43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Пунктом 6 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства. Відповідно до пп.23 п.6 Положення №43 Держаудитслужба має право у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (пункт 7 ст. 10 Закону № 2939-ХІІ); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункт 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (пункт 13 ст. 10 Закону № 2939-ХІІ).

Згідно з частиною другою статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 35 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. №550 (далі - Порядок № 550), результати ревізії оформляються актом, який повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку органу державного фінансового контролю, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища).

Виявлені допущені об`єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції органу державного фінансового контролю, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов`язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п.38, п.40 Порядку №550 акт ревізії складається у трьох примірниках: перший - для органу державного фінансового контролю, другий - для об`єкта контролю, третій - для передачі правоохоронним органам у випадках, передбачених цим Порядком та законодавством. Керівник, головний бухгалтер та інші визначені працівники об`єкта контролю зобов`язані ознайомитися з актом ревізії та у разі погодження з викладеними у ньому фактами підписати отримані примірники акта. У разі наявності заперечень щодо змісту акта ревізії керівник, головний бухгалтер чи інші особи підписують його із застереженням.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку № 550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Положеннями пункту 48 Порядку № 550 визначено, що якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Відповідно до пункту 50 Порядку № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм, суд робить висновок, що орган державного фінансового контролю уповноважений здійснювати державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право є право визначати розмір збитків, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів у відповідності до пункту 10 частини 1 статті 10 Закону № 2939 органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави.

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Законність та правильність обчислення розміру збитків (втрат, шкоди) може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їх стягнення. Аналогічні правові висновки щодо застосування вищенаведених норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 820/3534/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 1440/1820/18, від 10.12.2019 у справі № 808/6509/13-а, від 23.12.2019 у справі № 815/4341/14, від 07.02.2020 у справі № 803/634/17, від 14.02.2020 у справі № 825/3661/15-а, від 28.02.2020 у справі № 808/4044/17, від 28.02.2020 у справі № 2040/6542/18, від 18.03.2020 у справі № 826/14169/17, від 18.03.2020 у справі №П/811/140/17, від 31.03.2020 у справі № 817/650/18, від 02.04.2020 у справі № 820/3534/16, від 22.07.2021 у справі № 520/1039/19.

Таким чином, відповідно до процитованого законодавства та практики ВС спростовуються доводи відповідача про відсутність повноважень у позивача визначати суму стягнення, виставляти вимогу та звертатися з подібним позовом до суду.

Також суд відхиляє аргументи відповідача про те, що позивач всупереч чинному законодавству двічі здійснював перевірку одного й того самого періоду його господарської діяльності: під час проведення фінансового аудиту , а потім під час проведення ревізії.

Так суд погоджується з тим що відповідно до чинного законодавства, а саме згідно зі статтею 4 Закону № 2939-XII на підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

В свою чергу відповідно до ст..3 Закону України № 2939-XII державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна,інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності. Відповідно до вимог фінансовий аудит завершується складанням аудиторського звіту. Аудиторський звіт - документ, підготовлений суб`єктом аудиторської діяльності за результатами аудиту фінансової звітності.

Згідно з ст.4 Закону України № 2939-XII функція документальної та фактичної перевірки фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечити виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних осіб у їх допущенні не притаманна аудиту, а віднесена до компетенції інспектування у формі ревізії (підтверджено позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 квітня 2021 року по справі № 260/1664/19).

Повертаючись до аналізу частини 2 статті 4 Закону України № 2939-XII можна дійти висновку, що орган державного фінансового контролю не має права ініціювати інспектування, якщо держаний фінансовий аудит за той самий період проведено. Тобто коли за наслідками аудиту складено відповідний звіт.

Разом з тим , звертаючись до обставин справи, суд встановив, що за результатами проведення державного фінансового аудиту діяльності відповідача та на час проведення ревізії аудиторський звіт, як завершальний документ не був складений. Тобто аудит тривав, інспектування (ревізія) відносно окремих питань фінансово - господарської діяльності відповідача проводилась під час аудиту і була завершена до завершення державного фінансового аудиту.

Таким чином, дії позивача про призначення проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року є правомірними, оскільки ревізія проводиться в межах періоду фінансового аудиту , що не суперечить частині 2 статті 4 Закону України № 2939-XII. Під час проведення державного фінансового аудиту встановлюються факти, які можуть свідчити про порушення підконтрольною установою законодавства з фінансових або бюджетних питань, наслідком якого можуть бути збитки. Проте, встановлений порядок документування та реалізації матеріалів аудиту не дає змоги забезпечити фіксацію таких фактів, а також вжити заходів щодо усунення порушень та притягнення до відповідальності осіб, винних у їх вчиненні. Тому в ході проведення державного фінансового аудиту, саме в межах аудиту, виникла необхідність проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2021 року у справі № 260/1664/19.

Щодо посилань відповідача на процедурні порушення проведення аудиту та ревізії під час воєнного стану, коли діяли обмеження на заходи державного нагляду, суд не погоджується з доводами відповідача з наступних мотивів.

Так, як вже суд зазначав вище по тексту, правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, частиною другою статті 2 якого передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

В той же час, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі Закон № 877-V) .

Сфера дії Закону № 877-V визначена у статті 2 цього закону, за приписами частин першої та другої якої дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного нагляду, податкового контролю, митного контролю, державного експортного контролю (крім здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами космічної діяльності України приватної форми власності законодавства про космічну діяльність в Україні), контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного нагляду на ринках фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) у сфері медіа, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг, державного ринкового нагляду та контролю нехарчової продукції, державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, під час рейдових перевірок (перевірок на дорозі), що проводяться з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», державного нагляду за дотриманням вимог безпеки використання ядерної енергії, державного нагляду (контролю) у сфері безпеки торговельного мореплавства і судноплавства на внутрішніх водних шляхах (у частині нагляду (контролю) за суднами).

Таким чином, Законом № 877-V встановлена процедура здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, тоді як порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування встановлюється частиною 3 статті 2 Закону № 2939-ХІІ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 303) вирішено припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 про введення воєнного стану в Україні.

В той же час, 07.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 561 «Деякі питання здійснення державного фінансового контролю в умовах воєнного стану» (далі Постанова № 561), якою установлено, що Державна аудиторська служба та її міжрегіональні територіальні органи під час воєнного стану та протягом місяця після його припинення або скасування виконують свої повноваження з урахуванням таких особливостей:

здійснюють заходи державного фінансового контролю з урахуванням воєнного стану;

до тривалості заходів державного фінансового контролю (інспектування, державного фінансового аудиту, перевірки закупівель) та інших строків, визначених порядками проведення цих заходів державного фінансового контролю, не включається строк, протягом якого такий захід (організація проведення, оформлення, реалізація) не здійснювався у зв`язку з обставинами, обумовленими воєнним станом;

надання документів під час заходів державного фінансового контролю, зустрічних звірок, збору інформації та документування процесу державного фінансового контролю, реалізація матеріалів за його результатами здійснюються в паперовій та/або електронній формі.

Слід зауважити, що Постановою № 303 вирішено питання щодо проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю).

В той же час, Постановою № 561 вирішено питання щодо можливості здійснення заходів державного фінансового контролю .

Отже, законодавець розрізнив поняття заходів державного нагляду (контролю) та заходів державного фінансового контролю.

Таким чином, суд робить висновок, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні органи державного фінансового контролю мають право здійснювати заходи державного фінансового контролю (на виконання Постанови № 561), в той час як Постанова № 303 припиняє проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю), а не заходів державного фінансового контролю. Тому посилання відповідача на застосування приписів Постанови №303 суд вважає невірним.

Щодо посилань відповідача на неконституційність норми ст.20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», оскільки вона є аналогічна тій, що визнана неконституційною рішенням КСУ від 22.07.2020 №8-р (І)2020 через втручання у право власності та корпоративні права без волевиявлення акціонерів, суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 № 8-р(І)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року № 185-V зі змінами.

У абзаці восьмому частини п`ятої статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (який визнаний неконституційним) зазначалось про наступне:

«…Господарські товариства , у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів податковими органами нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України…».

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 22.07.2020 № 8-р(І)/2020 зазначив наступне: «…Конституційний Суд України вважає, що передбачений оспорюваними положеннями Закону механізм, який полягає в обов`язковому спрямуванні частини чистого прибутку до державного бюджету без волевиявлення учасників господарської організації, обмежує їх корпоративні права, зокрема таку складову, як правомочність на участь в управлінні господарською організацією. Вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів. Водночас саме держава через систему організаційно господарських повноважень відповідних органів управління здійснює управління суб`єктами господарювання державного сектора економіки та має вирішальний вплив на їх господарську діяльність.

Таким чином, запроваджене абзацом восьмим частини п`ятої статті 11 Закону обмеження не можна вважати конституційно допустимим, адже таке нормативне регулювання не узгоджується з умовами, які уможливлюють втручання держави у право власності, зокрема із дотриманням засад справедливості, пропорційності.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону суперечить частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України…».

В свою чергу, у ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» зазначено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

При цьому суд звертає увагу, що за змістом абз. 8 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не є аналогічними.

Верховною Радою України враховано висновки Конституційного Суду України, викладені в його рішенні від 22.07.2020 № 8-р(І)/2020 та прийнято ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у редакції з додаванням «…та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства…», у зв`язку з чим наразі дані положення не є дискримінаційними по відношенню до інших учасників господарського товариства, оскільки їх права на виплату частини чистого прибутку також враховані.

Щодо суті встановленого правопорушення суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ господарські товариства, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі, та господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку на державну частку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Як суд встановив, пакет акцій АТ «Одеська ТЕЦ» в розмірі 99,9895 % акцій належить АТ НАК «Нафтогаз України» . Частка держави в АТ НАК «Нафтогаз України» становить 100 % статутного капіталу.

Відповідно до пунктів 19 та 22 частини другої статті 39 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить затвердження результатів фінансово-господарської діяльності за відповідний рік та розподіл прибутку товариства або затвердження порядку покриття збитків товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів за простими акціями товариства, затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом, та способу їх виплати.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (далі Закон № 185-V) рішення про розподіл прибутку і збитків, розмір та порядок виплати дивідендів господарських товариств, у статутному капіталі яких є акції (частки), що прямо чи опосередковано належать державі, приймається вищим органом управління таких господарських товариств у порядку, передбаченому законом. Загальні збори акціонерів (учасників) господарського товариства, у статутному капіталі якого 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, затверджують розмір частини чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у відповідному році, відповідно до Державної дивідендної політики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, сплачують до державного бюджету дивіденди не пізніше 1 липня року, що настає за звітним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 березня 2022 р. № 230 «Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави» затверджено базовий норматив відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, у розмірі 50 відсотків.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, а також господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, можуть приймати рішення щодо відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами їх фінансово-господарської діяльності у 2021 році, у розмірі більшому, ніж визначено пунктом 1 цієї постанови.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про основні засади державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються

Звертаючись до фактів цієї справи, пунктом 1 вимоги позивача від 30.12.2025 № 151505-14/4970-2025 зазначено: «Сплатити до Державного бюджету України частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків в сумі 249 616 800 гривень відповідно до норм статті 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік».

Станом на 15.05.2026 не виконано пункт 1 вимоги та не сплачено до Державного бюджету України частку прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, в сумі 249 616 800,00 гривень відповідно до норм статті 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік.

Таким чином, оскільки вимога позивача від 30.12.2025 № 151505-14/4970-2025 (строк зворотного інформування по вказаній вимозі 20 лютого 2026 року) у добровільному порядку відповідачем в повному обсязі не була виконана, суд погоджується з аргументами позивача, що відповідач внаслідок допущення порушень заподіяв державному бюджету збитки на загальну суму 249 616 800,00 грн. Відтак - дана сума належить до стягнення у судовому порядку.

При цьому суд відхиляє аргументи відповідача, що прийняття рішення про виплату дивідендів є виключною компетенцією загальних зборів. Так, суд ще раз наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Тобто, даною нормою визначена імперативна вимога у разі неприйняття рішення сплатити до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства частину чистого прибутку (не менше 90 відсотків). Суд вважає, що корпоративні процедури (скликання зборів) є внутрішньою справою товариства, яка не може ставати перешкодою для наповнення державного бюджету.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини у 2022 році через повномасштабне вторгнення, ведення воєнного стану, що стало причиною не проведення загальних зборів, суд зазначає, що відповідно до встановлених обставин загальні збори акціонерів товариства за результатами фінансово-господарської діяльності за 2021 рік та протягом 2022 та 2023 років не скликались, питання розподілу прибутку за 2021 рік загальними зборами акціонерів АТ «Одеська ТЕЦ» протягом 2022 та 2023 років не розглядалося, рішення про нарахування дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності за 2021 рік, не приймалось.

Листи, звернення та інші документи, щодо скликання загальних зборів акціонерів з питання розподілу чистого прибутку АТ «Одеська ТЕЦ» на адресу акціонерів на запит не надано.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 32 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI (далі Закон № 514-VI) акціонерне товариство зобов`язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори).

Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року.

До порядку денного річних загальних зборів обов`язково вносяться питання, передбачені пунктами 11, 12 і 24 частини другої статті 33 Закону № 514-VI.

Пункти 11 та 12 частини 2 статті 33 Закону № 514-VI відносять до виключної компетенції загальних зборів затвердження річного звіту товариства та розподілу прибутку та збитків (рішення про розподіл прибутку передбачає прийняття рішення про виплату дивідендів).

Таким чином, тільки на загальних зборах Товариства могло бути прийняте рішення щодо виплати дивідендів.

Відповідно до пункту 13.4. Статуту АТ «Одеська ТЕЦ», затвердженого протоколом Загальних зборів акціонерів від 23.04.2019 № 1, річна фінансова звітність товариства підлягає обов`язковій перевірці незалежним аудитором.

Про необхідність аудиторського звіту фінансової звітності щодо підприємств, що становлять суспільний інтерес, свідчить також частина 3 статті 14 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

На підставі договору від 14.02.2022 № 60 ТОВ «Капітал груп» повинно було надати послуги з проведення обов`язкового аудиту фінансової звітності АТ «Одеська ТЕЦ» за 2021 рік.

Однак, ТОВ «Капітал груп» не виконало свого обов`язку за даним договором повідомивши про форс-мажорні обставини, які викликані воєнним станом.

Аудиторський звіт фінансової звітності АТ «Одеська ТЕЦ» був виготовлений та отриманий відповідачем лише 21.06.2022, що підтверджується актом приймання передачі.

Скликання річних дистанційних загальних зборів акціонерів АТ «Одеська ТЕЦ» відбулось на підставі протоколу Наглядової ради Товариства від 27.03.2024 № 9/2024.

Питання розподіл прибутку, отриманого за результатами діяльності товариства у 2021 році, стояло в порядку денному загальних зборів і у 2024 році, однак рішення по ньому не було прийнято.

Всі ці обставини у своїй сукупності, на думку суду, свідчать про свідоме ігнорування обов`язку сплати частини чистого прибутку до Державного бюджету.

Представник третьої особи зазначив, що заявлена сума збитків, їх розмір необґрунтовані належним чином. Проте ні відповідач, ні представник третьої особи впродовж розгляду справи не навелий свій аргументований розрахунок, яким чином він відрізняється від розрахунку позивача та в чому полягає порушення прав відповідача. Тобто вказана обставина є недоведеною представником третьої особи.

Отже, на підставі викладеного суд вважає законними дії позивача при проведенні фінансового контролю відповідача та виставлення ним вимоги до виконання, звернення до суду з позовом про стягнення коштів до Державного бюджету, оскільки відповідач не виконав пряму вимогу бюджетного законодавства щодо своєчасної сплати частини прибутку.

Відтак - суд робить висновок про задоволення позовної вимоги щодо стягнення до Державного бюджету коштів.

VI. Судові витрати

Оскільки позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, суд відповідно до ч.2 ст.139 КАС України не здійснює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Стягнути з Акціонерного товариства Одеська ТЕЦ до Державного бюджету України кошти в сумі 249 616 800 ) двісті сорок дев`ять тисяч шістсот шістнадцять тисяч вісімсот), 00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО