Рішення № 139179952, 04.08.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/6633/26

Номер провадження 2/932/2307/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 серпня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Леміщенко О.О., за участю секретаря судового засідання Маншиліна Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Грибанов Денис В`ячеславович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2026 року представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ», ОСОБА_2 , звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра засобами поштового зв`язку із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що

Справу було зареєстровано 22 травня 2026 року в автоматизованій системі документообігу (Д-3).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2026 року, справу було передано на розгляд судді Шевченківського районного суду міста Дніпра Леміщенко О.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 01 червня 2026 року було відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. У позовній заяві представник позивача просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу проживання, конверти з якими повернулися до суду. Відповідач відзив на позовну заяву не подав, інших заяв або клопотань до суду не надходило.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена в позовній заяві, суд вважає за можливе відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами за відсутності учасників справи не здійснювався.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що представник позивача звертається до суду із вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_1 за дванадцятю договорами, сім з яких були укладені з АТ «Райффайзен Банк» а п`ять з ТОВ «НоваПей Кредит».

По-перше, суд вирішує питання стосовно кредитних договорі укладених з АТ «Райффайзен Банк».

Так, між Публічним акціонерним товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 010/1138/82/0228559 від 04 серпня 2016 року. Договір було підписано відповідачем за допомогою власного підпису.

До вказаного договору також було додано копію Додатку № 1 який за своєю суттю є паспортом споживчого кредиту, копію заяви на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредитка картка» та довідку про умови кредитування Зазначені документи також містять особистий підпис відповідача.

В подальшому між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено низьку Заяв на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредит готівкою», а саме: договір № 014-RO-82-299637721 від 28.10.2024 року; договір № 014-RO-82-299545898 від 28.10.2024 року; договір № 014-RO-82-286187738 від 02.08.2024 року; договір № 014-RO-82-299241373 від 19.10.2024 року; договір № 014-RO-82-299191263 від 25.10.2024 року; договір № 014-RO-82-298656611 від 22.10.2024 року. Кожен з цих договорів був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису.

Щодо умов кредитування, то перший кредитний договір № 010/1138/82/0228559 укладений на умовах кредитного ліміту в розмірі 6600,00 гривень станом на 04 серпня 2016 року, із фіксованими процентами за користування кредитом в розмірі 42,00% річних.

До вказаного договору було додано розписку держателя картки від 04.08.2016 року, за особистим підписом відповідача, в якій зазначається що ОСОБА_1 отримав банківську картку № НОМЕР_1 , відомостей про отримання нових карток матеріали справи не містять.

Інші кредитні договори, що датовані 2024 роком, укладені на таких тотожних умовах: сума кредиту 5000,00 гривень, зі строком користування кредиту 72 місяці, із встановленими процентами за користування кредитом в розмірі 41,90% річних.

В подальшому між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір відступлення прав вимоги № 114/2-78F від 17 липня 2025 року.

Так, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відійшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 010/1138/82/0228559 на загальну суму заборгованості в розмірі 26459,36 гривень відповідно до витягу з реєстру боржників у редакції 1 до додаткової угоди № 7.

Також відповідно до витягу з реєстру боржників у редакції додатку 1 до додаткової угоди № 3, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відійшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами: № 014-RO-82-299637721 на загальну суму заборгованості 5953,36 гривень; № 014-RO-82-299545898 на загальну суму заборгованості 5953,36 гривень; № 014-RO-82-286187738 на загальну суму заборгованості 6050,43 гривень; № 014-RO-82-299241373 на загальну суму заборгованості 5998,73 гривень; № 014-RO-82-299191263 на загальну суму заборгованості в розмірі 5964,70 гривень; № 014-RO-82-298656611 на загальну суму заборгованості в розмірі 5981,71 гривень.

До кожного договору який був укладений відповідачем із АТ «Райффайзен Банк» (на момент 2016 року банківська установа мала назву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») представником позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» було додано розрахунок заборгованості за період, в якому права вимоги вже належали позивачу як первісному кредитору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у цивільній справі 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Таким чином, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.

При дослідженні вказаних кредитних договорів, судом було встановлено відсутність первинних документів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 дійсно користувався наданими йому кредитними коштами, здійснював погашення заборгованості, або ухилявся від виконання такого обов`язку відповідно до умов кредитних договорів.

Надані представником позивача розрахунки заборгованості не можуть за своєю суттю замінити первинні документи, що підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів, та підтверджувати правильність складених розрахунків первісним кредитором АТ «Райффайзен Банк» стосовно нарахованих процентів за користування кредитом. Це призводить до неможливості дослідження судом усього процесу утворення заборгованості: від укладання кредитного договору та надання кредитних коштів у користування, до несвоєчасного виконання відповідачем (боржником) своїх обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Райффайзен Банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

А тому суд констатує, що хоч з наданих документів і вбачається виникнення правовідносин між банківською установою АТ «Райффайзен Банк» та відповідачем ОСОБА_1 з приводу надання банківських послуг та кредитування, однак представником позивача не було доведено належними та допустимими доказами виникнення заборгованості за укладеними договорами, в наслідок чого позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за сьома кредитними договорами укладеними між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 , та за якими позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» стало новим кредитором слід відмовити.

По-друге, суд вирішує питання стосовно кредитних договорів укладених з ТОВ «НоваПей Кредит».

Так, 10 липня 2024 року ОСОБА_1 підписав за допомогою ОТР-пароля Заяву про приєднання до умов Публічного договору про споживчий кредит № 164854 у ТОВ «НоваПей Кредит».

В подальшому ОСОБА_1 також підписав за допомогою ОТР-пароля наступні подібні заяви про приєднання, а саме: № 306571 від 24 листопада 2024 року; № 305348 від 23 листопада 2024 року; № 2962272 від 16 листопада 2024 року; № 213397 від 07 вересня 2024 року.

Усі п`ять заяв про приєднання містять однакові умови надання кредиту, а саме кредит надається в розмірі 10000,00 гривень, строком на 12 місяців із встановленою процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 0,00001% річних, із комісією за надання кредиту в розмірі 3,5% в місяць.

На підтвердження надання кредитних коштів, до кожної заяви було долучено копію платіжної інструкції про переказ ТОВ «НоваПей Кредит» грошових коштів у розмірі 10000,00 гривень ОСОБА_1 в межах платіжної системи ТОВ «НоваПей». Вказані квитанції мають наступні номери: № 164854 від 10 липня 2024 року; № 306571 від 24 листопада 2024 року; № 305348 від 23 листопада 2024 року; № 296272 від 16 листопада 2024 року; № 213397 від 07 вересня 2024 року.

Також до кожної із заяв було додано розрахунок заборгованості від ТОВ «НоваПей Кредит», так за заявою № 164854 заборгованість станом на 30.06.2025 року становить 9181,37 гривень; за заявою № 306571 заборгованість станом на 04.11.2025 року становить 13182,66 гривень, за заявою № 305348 заборгованість станом на 04.11.2025 року становить 14516,66 гривень; за заявою № 296272 заборгованість станом на 04.11.2025 року становить 14516,66 гривень; за заявою № 213397 заборгованість станом на 30.08.2025 року становить 11849,66 гривень.

12 листопада 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «НоваПей Кредит» було укладено договір факторингу № 12112025.

Згідно копії реєстру боржників, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відійшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 164854 на загальну суду заборгованості 9181,37 гривень, кредитним договором № 306571 на загальну суму заборгованості 13182,66 гривень, кредитним договором № 305348 на загальну суму заборгованості в розмірі 14516,66 гривень, кредитним договором № 296272 на загальну суму заборгованості в розмірі 14516,66 гривень, кредитним договором № 213397 на загальну суму заборгованості в розмірі 11849,66 гривень.

Позивачем до суду не було надано своїх додаткових розрахунків заборгованості, а усі вимоги стосуються нарахованої заборгованості до укладання договору факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України , а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Перевіряючи обґрунтованість вимог за кредитними договорами № 164854 від 10 липня 2024 року, № 306571 від 24 листопада 2024 року, № 305348 від 23 листопада 2024 року, № 296272 від 16 листопада 2024 року, № 213397 від 07 вересня 2024 року, суд встановив, що представником позивача надано достатньо доказів на підводження того, що між первісним кредитором ТОВ «НоваПей Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 дійсно існували взаємовідносини стосовно надання споживчого кредиту.

Однак, перевіряючи законність та правильність нарахування суми заборгованості в розмірі 63247,01 гривень за всі п`ять договорів, суд приходить до висновку, що ця сума не підлягає стягненню в повному обсязі, а підлягає зменшенню з наступних підстав.

В умовах кожної Заяви про приєднання, які було підписано відповідачем, та на підставі яких ним отримано кредитні гроші, міститься пункт 2.6 який встановлює комісію за надання фінансового інструменту (кредиту) в розмірі 3,5% в місяць, не зважаючи на те, що пунктом 2.4 вже визначений розмір процентної ставки за користування кредитом в розмірі 0,00001% річних.

У частині 2 статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

В цій частині також вказано, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо, інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Встановлення одразу двох видів сплати за користування кредитом у кредитному договорі фактично суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування», та, на думку суду, призводить до того, що сума яку позичальник повинен сплатити за користування кредитом може мати різний розмір в різні місяці, в залежності від бажання кредитора, що фактично може призводити до нерівності сторін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладених у постанові від 16.08.2023 року у справ № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23), що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Враховуючи зазначене, суд вирішує визнати пункт 2.4 про встановлення комісії за надання кредиту в розмірі 3,5% у кожному кредитному договорі (№ 164854 від 10 липня 2024 року, № 306571 від 24 листопада 2024 року, № 305348 від 23 листопада 2024 року, № 296272 від 16 листопада 2024 року, № 213397 від 07 вересня 2024 року) як такий, що порушує права відповідача (позичальника) у взаємовідносинах із кредитором, призводить до істотного дисбалансу сторін, а тому у стягненні заборгованості за комісіями слід відмовити.

Також за кожним кредитним договором первісним кредитором ТОВ «НоваПей Кредит» було нараховано заборгованість за штрафами відповідно до пункту 5.3 заяви про приєднання (вказаний пункт міститься у кожній підписаній відповідачем заяві).

Однак, таке нарахування відповідно до відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України і діє до цього часу.

Позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права вимоги до відповідача за кредитними договорами в наслідок договору факторингу, та не здійснювало додаткове нарахування до простроченої заборгованості, однак це не відміняє обов`язок позивача списати нараховані первісним кредитором штрафи за прострочення виконання зобов`язання, а тому у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за нарахованими штрафами за усіма кредитними договорами (№ 164854 від 10 липня 2024 року, № 306571 від 24 листопада 2024 року, № 305348 від 23 листопада 2024 року, № 296272 від 16 листопада 2024 року, № 213397 від 07 вересня 2024 року) також слід відмовити.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач лише частково довів наявність взаємовідносин сторін та наявність заборгованості за договорами, та те, що відповідач належним чином не виконав умови договору про надання грошових коштів у позику, допустив прострочення платежів та не подав суду жодних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 39497,01 гривень.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 3328,00 гривень, що підтверджується копіює платіжної інструкції № 154268 від 20 лютого 2026 року. Однак, враховуючи, що позовні вимоги було задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 1014,88 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3-5, 10-13, 81, 141, 209, 247, 258, 263-265, 268, 274, 279-287 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Грибанов Денис В`ячеславович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитними договорами № 164854 від 10 липня 2024 року, № 306571 від 24 листопада 2024 року, № 305348 від 23 листопада 2024 року, № 296272 від 16 листопада 2024 року, № 213397 від 07 вересня 2024 року в розмірі 39497,01 гривень (тридцять дев`ять тисяч чотириста дев`яносто сім гривень 01 копійка).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1014,88 гривень (одна тисяча чотирнадцять гривень 88 копійок).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано суддею 04 серпня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса знаходження: Київська область, м. Бровали, вул. Лісова, буд. 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О. Леміщенко