Ухвала суду № 139178507, 20.08.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1073/26

Провадження № 1-кп/147/473/26

УХВАЛА

іменем України

20 серпня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участі: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020020000180 від 24.03.2026, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст.408 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться зазначене вище кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 408 КК України.

Ухвалою судді від 01 травня 2026 року справа призначена до підготовчого судового засідання.

13 травня 2026 року постановлено задовольнити клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу на 60 днів, тобто до 11 липня 2026 року.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2026 року продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 днів, тобто до 05 вересня 2026 року та призначено судовий розгляд кримінального провадження.

17 серпня 2026 року від прокурора Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_6 надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, а ризики, передбачені п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшилися та продовжують існувати. Зокрема, прокурор вказує на ризик переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Крім того, прокурор зазначає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не зможе запобігти існуючим ризикам. Також прокурор посилається на положення ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до яких під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 407, 408 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, відповідно до яких у цьому кримінальному провадженні суд має право не визначати розмір застави. У зв`язку з наведеним прокурор просить продовжити щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

У судовому засіданні прокурор клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 підтримав, покликаючись на доводи, викладені в ньому.

У підготовчому судовому засіданні захисник щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечувала, зазначивши, що ризики, наведені у клопотанні прокурора, є неактуальними та не знайшли свого підтвердження. Вказала, що досудове розслідування завершено, а тому ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином втратив свою актуальність. Жодного впливу на свідків, з огляду на особистість підзахисного, останній вчиняти не може. Натомвсть ОСОБА_4 має міцні соціальні зв`язки, матір з якою проживає. Ризики нічим не підтверджені, ґрунтуються на припущеннях, прокурором не надано жодних доказів на підтвердження причетності обвинуваченого до будь-яких кримінальних проваджень. Щодо посилання на ч. 8 ст. 176 КПК України, захисник вказує, що прокурор просить продовжити строк запобіжного заходу на 60 днів, в той час, як рішенням Крнституційного Суду України, яким визнано неконституційною норму щодо безальтернативного запобіжного заходу стосовно військовослужбовців, набуде чинності. З огляду на те, що сім`я обвинуваченого є бідною, визначений розмір застави є для нього непосильним. З огляду на це захисник просить визначити інший запобіжний захід, а саме у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого. Щодо позиції прокурора про відсутність можливості забезпечення засобами контролю, захисник вказує, що бездіяльність держави не може виправдовувати застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обвинувачений заперечив проти клопотання прокурора, підтримавши позицію свого захисника.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданого клопотання, дослідивши їх доводи, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому та відповідно задоволення клопотання прокурора з огляду на таке.

Відповідно до ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Так, за змістом ст. 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.

Згідно із ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, інших учасників кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання чи продовження запобіжного заходу суд зобов`язаний оцінити у сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, її вік, стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини, передбачені зазначеною статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 199 КПК України суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.03.2026 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку. Одночасно визначено заставу у розмірі 133120,00 грн, яка залишалася без змін.

Під час розгляду клопотання прокурора судом не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що були покладені в основу застосування до обвинуваченого запобіжного заходу. Так само не встановлено нових обставин, які б давали підстави для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, була встановлена слідчим суддею під час застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Разом із тим до суду надійшов обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України.

Суд вважає встановленим існування ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, наразі ризик переховування ОСОБА_4 від суду є актуальним. Суд також оцінює сукупність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України) та особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років (ч. 4 ст. 408 КК України).

Врахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки така обставина свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що можливість призначення покарання у виді позбавлення волі за тяжке кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду.

Крім тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень та суворості можливого покарання, суд враховує, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем та обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку проходження військової служби в умовах воєнного стану, що у сукупності свідчить про існування ризику ухилення від суду.

Доводи сторони захисту про наявність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, постійного місця проживання, а також необхідність здійснення догляду за матір`ю судом враховані, однак вони не підтверджені жодними доказами, окрім того такі доводи самі по собі не свідчать про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та не є достатніми підставами для зміни запобіжного заходу. Суд також враховує, що зазначені обставини були відомі й під час попереднього вирішення питання про застосування та продовження запобіжного заходу. Будь-яких нових обставин, які виникли після постановлення попередньої ухвали та свідчили б про істотне зменшення чи відсутність встановлених ризиків, стороною захисту суду не наведено.

Оцінюючи ризик переховування, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «W проти Швейцарії», відповідно до якої небезпека втечі не може оцінюватися виключно через суворість можливого покарання, а повинна визначатися також з урахуванням особистості обвинуваченого, його моральних якостей, майнового стану, соціальних зв`язків та інших обставин.

Разом із тим суд зазначає, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, сама по собі не є безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється лише у сукупності з іншими встановленими ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, суд враховує дані про особу обвинуваченого, який неодружений, раніше судимий, а також те, що йому інкримінується вчинення двох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України, які, за версією сторони обвинувачення, були вчинені 03 жовтня 2025 року та 23 січня 2026 року. Крім того, суд бере до уваги характер інкримінованих діянь, пов`язаних із тривалим самовільним залишенням військової частини, уникненням виконання обов`язків військової служби та свідомим ухиленням від контролю з боку командування. Наведені обставини у своїй сукупності дають суду достатні підстави вважати, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжує існувати.

Доводи захисника щодо відсутності ризику незаконного впливу на свідків суд до уваги не бере, оскільки прокурором у поданому клопотанні не заявлявся ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому зазначені доводи не впливають на вирішення питання про продовження запобіжного заходу.

Будь-яких нових обставин, які мають значення для вирішення питання щодо подальшого застосування запобіжного заходу та які не існували і не оцінювалися судом під час попереднього продовження строку тримання під вартою, у судовому засіданні не встановлено.

Також, оцінюючи доводи прокурора щодо існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що прокурором не наведено конкретних обставин та не надано належних доказів, які б підтверджували існування зазначеного ризику саме на даній стадії судового розгляду коли досудове розслідування завершене і справа перебуває на розгляді суду.

Водночас суд, враховуючи дані про особу обвинуваченого, його поведінку під час кримінального провадження, а також відсутність належного обґрунтування цього ризику у клопотанні прокурора, доходить висновку, що існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення належним чином не доведено, про що зазначалося в попередній ухвалі суду.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) переховування від суду; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.

Під час розгляду клопотання судом вивчалася можливість застосування щодо обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Разом із тим суд дійшов висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим судом ризикам.

Сторона захисту просила застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання його матері. Разом із тим суду не надано жодних доказів на підтвердження права користування чи проживання ОСОБА_4 у житловому приміщенні за вказаною адресою, не надано відомостей про власника такого житла, а також не зазначено конкретної адреси, за якою пропонується виконання запобіжного заходу у виді домашнього арешту. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту та забезпечити належний контроль за його виконанням.

Будь-яких нових обставин, які б свідчили про зменшення або відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, порівняно з тими, які були встановлені під час попереднього продовження строку тримання під вартою, судом не встановлено.

За таких обставин суд переконаний, що клопотання прокурора є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 необхідно продовжити на шістдесят днів.

Також, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої продовження тримання особи під вартою може бути виправданим лише за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає право особи на свободу. У даному випадку, з огляду на характер та обставини інкримінованого кримінального правопорушення, встановлені судом ризики, стадію судового розгляду та необхідність забезпечення належного здійснення кримінального провадження, суд вважає, що такий суспільний інтерес існує.

Водночас суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою був застосований щодо обвинуваченого із визначення розміру застави. Оскільки нових обставин, які б зумовлювали необхідність зміни запобіжного заходу в цій частині, судом не встановлено, суд вважає за можливе залишити розмір застави визначений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.03.2026.

Захисник заявила, що визначений розмір застави є надмірним для обвинуваченого, однак суд не вбачає підстав для зміни її розміру.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підстав для зміни визначеного розміру застави суд не вбачає, з огляду на те, що ОСОБА_4 інкримінується вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким злочином (для тяжких злочинів: застава визначається в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, який відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином (для особливо тяжких злочинів: застава визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Оскільки ОСОБА_4 визначений розмір застави в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вдвічі менший мінімального, для інкримінованого правопорушення, зокрема за ч. 4 ст. 408 КК України, а тому розмір застави підлягає залишенню без змін.

Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд дійшов висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання спроби вчинити нове кримінальне правопорушення, чи продовжити правопорушення у якому обвинувачується, враховуючи тяжкість злочинів, відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, відсутності обставин, які б свідчили про неможливість подальшого тримання під вартою, не враховуючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, із залишенням розміру застави встановленої ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.03.2026, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Водночас варто зазначити, що сторона захисту (обвинувачений або його захисник) має повне законне право звернутися з клопотанням про зміну запобіжного заходу на більш м`який, скасування чи зміну покладених обов`язків у будь-який момент кримінального провадження відповідно до статті 201 та статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 199, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 18 жовтня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 18 жовтня 2026 року включно.

Заставу, визначену ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2026 року, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки:

- прибувати на виклики суду за першою вимогою;

- не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- утриматись від спілкування із особами, які є свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Якщо ОСОБА_4 не виконає покладені на нього обов`язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

Оголосити перерву до 12:45 години 18 вересня 2026 року.

На ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали проголошено о 08 годині 35 хвилин 24 серпня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1