Рішення № 139176544, 24.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2114/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/2114/26

За позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Середньофонтанський 19-Б (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 19-Б; ЄДРПОУ 35503046)

До відповідача: Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (49619, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, 21 А; ЄДРПОУ 43315529)

про стягнення 315348,58 грн.

Встановив: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Середньофонтанський 19-Б звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості у розмірі 315348,58 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.06.2026р. прийнято позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Середньофонтанський 19-Б до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2114/26. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

12.06.2026р. до суду відповідачем надано відзив.

23.06.2206р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.

23.06.2026р. до суду відповідачем надано заперечення.

26.06.2026р. до суду позивачем надано пояснення.

29.06.2026р. до суду позивачем надано заяву про приєднання доказів щодо витрат на правову допомогу (додатково до попереднього розрахунку судових витрат, заявленого у позові).

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що 25.12.2025р. між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Середньофонтанський 19-Б» та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства Юстиції (м. Одеса) укладено договір №198/25 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Також позивачем було зазначено суду, що до 31.12.2025 відповідач мав назву/найменування - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та 25.12.2025 Договір підписувався саме з Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса), але, згідно відомостей державного реєстру, 31.12.2025р. змінилась назва відповідача, - з Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса) на Дніпровське міжрегіональне управління міністерства юстиції України. Тому позов подається вже до Дніпровського міжрегіонального управління міністерства юстиції України.

Згідно пунктів 1.2. - 1.4. Договору, Орендар користується приміщенням 264 (орендує) за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 19-Б. Орендована площа становить 183,9 кв.м. Орендоване приміщення використовується для розміщення Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Орендар відшкодовує витрати за надані комунальні, експлуатаційні та інші послуги, а саме: - теплопостачання; - електричну енергію; - управління побутовими відходами; - обслуговування будинку та прибудинкової території. Другим абзацом п. 2.1. Договору встановлено, що відшкодування витрат на оплату комунальних послуг і витрат, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення здійснюється Орендарем шляхом перерахування на рахунок Балансоутримувача коштів у розмірі 100% відповідно виставлених Балансоутримувачем актів наданих послуг.

Позивачем було зазначено суду, що відповідно до умов Договору, він надав відповідачу передбачені Договором послуги у повному обсязі та належної якості на загальну суму 315348,58 грн., що підтверджується підписаними сторонами Договору актами наданих послуг.

Так, протягом періоду з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. між сторонами підписано 12 актів: від 31.01.2025 № 1, від 28.02.2025 №2, від 31.03.2025 № 3, від 30.04.2025 № 4, від 31.05.2025 № 5, від 30.06.2025 № 6, від 31.07.2025 № 7, від 31.08.2025 № 8, від 30.09.2025 № 9, від 31.10.2025 № 10, від 30.11.2025 № 11, від 31.12.2025 №12.

Також, до позовної заяви додаються складені до актів наданих послуг рахунки від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, від 30.04.2025, від 31.05.2025, від 30.06.2025, від 31.07.2025, від 31.08.2025, від 30.09.2025, від 31.10.2025, від 30.11.2025, від 31.12.2025.

Проте, як вказує позивач, незважаючи на виконання Балансоутримувачем своїх зобов`язань за Договором, Акти наданих послуг та виставлені рахунки залишилися неоплаченими, за період дії Договору з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. за відповідачем утворилась заборгованість за Договором у розмірі 315348,58 грн.

Додатково позивачем було пояснено суду, що визначені Договором послуги надаються Управлінню юстиції регулярно вже з 2022 року та безперервно по сьогоднішній день, за фактом надання послуг бухгалтерія ОСББ кожного місяця складає акт наданих послуг, який, згідно з правилами бухгалтерського обліку та фінансової звітності, є первинним документом, всі переліченні вище акти наданих послуг підписанні відповідачем без заперечень, що вказує на те, що відповідач визнає надання йому послуг у повному обсязі та належним чином, за цінами, зазначеними в Договорі та актах наданих послуг.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 №517 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова № 517) Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перейменовано на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Згідно з Додатком 1 до Постанови № 517 визначені адміністративнотериторіальні одиниці, на які поширюються повноваження Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області. Також відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 31.12.2025 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 43315529) змінило назву на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 43315529).

За доводами відповідача, Договір не було зареєстровано в органах Державної Казначейської служби України, Договором не передбачено періоди та терміни перерахування коштів на рахунок Балансоутримувача.

Як вказує відповідач, відповідні Акти за період з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. протягом 2025 року до Управління не надходили, отже жодні Акти Управлінням не підписувались, в свою чергу рахунки щодо відшкодування згаданих витрат до Управління не надходили та не могли бути сплачені.

Також відповідачем було наголошено, що Договір був підписаний саме Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529), отже Акти також мали бути підписані Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса), так як Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса не є стороною Договору, отже її підпис не підтверджує визнання факту надання послуг.

Крім того, було зазначено, що Позивач не надає жодного доказу, що зазначені Акти та рахунки на підставі цих Актів були вчасно направлені до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідачем було повідомлено, що 29.04.2026р. до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов лист від позивача від 29.04.2026р. №26/29/04/26 щодо погашення заборгованості за вищезазначеним Договором на суму 315348,58 грн.

Враховуючи, що Договір було підписано лише 25.12.2025, акти та рахунки про сплату заборгованості за період січень-грудень 2025 року до Управління протягом 2025 року не надходили, проведення оплати рахунків в поточному бюджетному періоді не було можливим, адже акти та рахунки надійшли до Управління вже після закінчення бюджетного року (періоду) та закінчення строку дії договору, за посиланням відповідача, у позові слід відмовити.

Відповідно до наданої відповіді на відзив, позивачем було зазначено суду, що відповідач у відзиві підтверджує існування Договору, факт користування приміщенням для розміщення Приморської державної нотаріальної контори, факт надання послуг за Договором та зміну найменування юридичної особи з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, з тим самим кодом ЄДРПОУ 43315529.

На думку позивача, таким чином, саме відповідач, як орендар державного (комунального) майна, є належним платником. Обов`язок зі сплати витрат на управління будинком встановлений безпосередньо законом, а не лише Договором. Між сторонами укладено Договір, який додатково деталізує вже існуючий, встановлений законом обов`язок відповідача.

Також позивачем було наголошено, що відповідач не заперечує факту користування приміщенням, не заперечує факту споживання відповідних послуг, при цьому, не надав жодного доказу їх оплати. Отже, обов`язок зі сплати вартості отриманих послуг виник та існує по сьогодні, у відзиві відповідач не наводить жодного аргументу/заперечення чому акти надання послуг не можуть бути підписані зі сторони Управління юстиції

При цьому, у відзиві Відповідач не навів жодного аргументу, чому акти повинні були підписуватись іншою особою, не зазначив хто саме повинен був їх підписувати та не надав жодного внутрішнього нормативного акту, який би забороняв завідувачу нотаріальної контори підписувати документи щодо фактично отриманих послуг.

Надаючи заперечення, позивачем було зазначено суду, що Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса є структурним підрозділом міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, єдиним засновником Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса є Міністерство Юстиції України, а органом управління зазначене - Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, на підтвердження чого надана роздруківка витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначає відповідач, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 517 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова № 517), Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було перейменовано на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Одночасно було утворено Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України як нову юридичну особу, якій передано повноваження у межах Одеської області.

Згідно з Додатком 1 до Постанови № 517, визначені адміністративно-територіальні одиниці, на які поширюються повноваження Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Автономна республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь, а повноваження Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області. Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

31.12.2025 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 43315529) змінило назву на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 43315529), а 26.05.2025 зареєстровано нову юридичну особу публічного права - Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (Код ЄДРПОУ 45862901).

Відповідачем зазначено, що юридичні особи публічного права - це організації, які створюється для реалізації публічного інтересу (державних або суспільних завдань) на підставі розпорядчого акту уповноваженого суб`єкта. Відповідно до вимог чинного законодавства України (зокрема статей 174, 176 Цивільного кодексу України), юридичні особи публічного права самостійно несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями.

Структурні підрозділи міжрегіонального управління утримуються за рахунок Державного бюджету України та асигнуються за відповідною бюджетною програмою.

Відтак, як вважає відповідач, наразі Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса в структуру Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не входить адже її юрисдикція поширюється на м. Одеса, натомість є структурним підрозділом Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Оскільки Постановою №517 функції щодо Одеської області були передані від колишнього Південного міжрегіонального управління МЮ (код 43315529) до новоствореного Одеського міжрегіонального управління МЮУ (код 45862901), відбулося фактичне (компетенційне) правонаступництво. Отже, оскільки Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України втратило адміністративну компетенцію на території Одеської області, а Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України її набуло, заміна сторони є обов`язковою для забезпечення ефективного поновлення порушених прав та виконання судового рішення.

Надаючи пояснення, позивачем було зазначено суду, що відповідач наводить новий правовий аргумент у справі щодо нібито наявності «публічного правонаступництва», який раніше не містився в заявах по суті справи.

За посиланням позивача, наведена практика стосується адміністративного судочинства, предметом якого є здійснення або передача владних управлінських функцій. натомість у даній справі предметом спору є виключно виконання договірного грошового зобов`язання.

За доводами позивача, відповідач є не лише державним органом, відповідач є юридичною особою, саме ця юридична особа є стороною Договору №198/25 від 25.12.2025, який є предметом позову.

Як вказує позивач, у даній справі вирішується питання оплати рахунків, а не питання реалізації функцій владних повноважень, тому, сама категорія публічного правонаступництва є непридатною у даній справі.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як з`ясовано судом, 25.12.2025р. між Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Середньофонтанський 19-Б» та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства Юстиції (м. Одеса) укладено договір №198/25 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Судом враховано, що до 31.12.2025 відповідач мав найменування - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), але згідно відомостей державного реєстру, 31.12.2025р. змінилась назва відповідача, - з Південне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Одеса) на Дніпровське міжрегіональне управління міністерства юстиції України.

Отже, правовідносини між позивачем та Дніпровським міжрегіональним управлінням міністерства юстиції України виникли на підставі укладеного між ними 25.12.2025р. Договору №198/25 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Матеріали справи містять Акти наданих послуг від 31.01.2025 № 1, від 28.02.2025 №2, від 31.03.2025 № 3, від 30.04.2025 № 4, від 31.05.2025 № 5, від 30.06.2025 № 6, від 31.07.2025 № 7, від 31.08.2025 № 8, від 30.09.2025 № 9, від 31.10.2025 № 10, від 30.11.2025 № 11, від 31.12.2025 №12 та рахунки від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, від 30.04.2025, від 31.05.2025, від 30.06.2025, від 31.07.2025, від 31.08.2025, від 30.09.2025, від 31.10.2025, від 30.11.2025, від 31.12.2025 загалом на суму 315348,58 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд зазначає, що наявність укладеного між сторонами справи 25.12.2025р. Договору №198/25 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, свідчить про виникнення між ними майново-господарських зобов`язань, в силу яких, одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Також суд зазначає, що предметом розгляду даного спору - є стягнення з відповідача суми основної заборгованості, а згідно з ч.ч.1,2 ст. ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки положеннями цієї статті не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

При цьому, на підставі ч.4 ст. 236 ГПК України, господарським судом враховується висновок щодо застосування норм права, який викладений у Постанові Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі №910/10958/19).

Судом приймається до уваги, що відсутні жодні заперечення відповідача щодо отримання відповідних послуг на підставі вище вказаних актів, та з боку відповідача не спростовані доводи позивача про те, що послуги надавались саме відповідачу.

Судом також враховано, що відсутні заперечення стосовно користування відповідачем приміщенням, отримання ним послуг, правильності розрахунків позивача, тощо.

Судом враховано, що у договорі визначено, що орендоване приміщення використовується для розміщення Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 315348,58 грн. - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Також суд вважає за необхідне зазначити таке.

Процесуальна діяльність суду щодо здійснення правосуддя має чітко визначені в законі мету, завдання і коло учасників - носіїв процесуальних прав і обов`язків, а реалізація вказаних процесуальних прав обумовлена виключно процесуальним статусом учасника (позивач, відповідач тощо).

Правонаступництвом є перехід суб`єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи може мати місце у разі, коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника. Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов`язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Процесуальне правонаступництво у позовному провадженні відбувається тоді, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Відповідно до статті 52 ГПК України, нормами якої визначено положення процесуального правонаступництва, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, таке право не є абсолютним та обмежене часовими рамками певних стадій судового процесу. Між тим, процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі №910/16586/18 виснував, що у розумінні положень наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших, передбачених законом випадках, у тому числі у випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Таким чином, процесуальне правонаступництво згідно з вимогами статті 52 ГПК України - є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Слід зазначити, що перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта матеріального правовідношення до іншого не тягне автоматичної зміни осіб у процесуальному відношенні. Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному конкретному випадку.

Як вбачається з позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах: від 06 жовтня 2020 року у справі №804/958/17, від 26 лютого 2024 року у справі №380/4844/21, від 18 листопада 2025 року у справі №815/6834/15, питання правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках повноважень та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Тобто, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Так, відповідно до Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 517 Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції (далі Постанова № 517) Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перейменовано на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України та утворено юридичну особу публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції України зокрема Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України.

Згідно з Додатком 1 до Постанови № 517 визначені адміністративно територіальні одиниці, на які поширюються повноваження Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Автономна республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь, а повноваження Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.12.2025 Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 43315529) змінило назву на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 43315529), а 26.05.2025 зареєстровано нову юридичну особу публічного права - Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (Код ЄДРПОУ 45862901).

Юрисдикцію міжрегіональних управлінь визначає Міністерство юстиції України. Наказом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 31.12.2025 № 7244-к Про введення в дію Структури та штатної чисельності, штатних розписів, з 31 грудня 2025 року введена в дію структура та штатна чисельність Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 19.12.2025 № 3541/5 Про затвердження структури та штатної чисельності та штатний розпис Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, затверджений Державним секретарем Міністерства юстиції України Олександром Буханевичем 31.12.2025.

Відтак з 31.12.2025 в структуру Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не входять відділи примусового виконання рішень, юрисдикція яких поширюється на Одеську область.

Тобто, із зазначеного вище вбачається, що з урахуванням додатку №1 до Постанови №517 від 06.05.2025 відбулась реорганізація органів Міністерства юстиції України та визначені адміністративно-територіальні одиниці, на які поширюються повноваження міжрегіонального територіального органу.

З урахування зазначених обставин, суд зазначає, що відбулось набуття відповідних прав, тобто передача лише адміністративної компетенції, іншою особою, а саме: функції щодо Одеської області передані від Дніпровського управління до Одеського управління згідно з Постановою КМУ № 517 та додатком № 1 до неї, поряд з цим, поряд з цим відповідач - Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України продовжує існувати як юридична особа, з відповідним обсягом прав та обов`язків та саме ця юридична особа є стороною Договору № 198/25 від 25.12.2025, стягнення за яким є предметом розгляду даної справи, у зв`язку з чим доводи відповідача у даній частині судом не приймаються.

Судом приймаються до уваги посилання відповідача, що наразі Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса в структуру Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не входить адже її юрисдикція поширюється на м. Одеса, натомість є структурним підрозділом Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, поряд з цим суд зазначає, що стороною договору є саме Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України та саме у цієї особи виникли обов`язки перед позивачем на підставі укладеного між ними Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 3784,18 грн. покладаються на відповідача.

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7380,00 грн., які складаються із суми 6150,00 грн. та 1230,00грн.

Як з`ясовано судом, 21.04.2026р. між позивачем та адвокатом Козак М.О. було укладено Договір №1/26 про надання правової допомоги та п. 4.1. Договору визначено, що гонорарні відносини сторін, порядок обчислення, строки та порядок сплати винагороди (гонорару) адвоката за Договором та порядок компенсації витрати, пов`язаних з виконання цього Договору, визначаються у Додатку (Додатках) до даного Договору, який є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2. Додатку №1 від 21.04.2026р. до Договору №1/26 про надання правової допомоги від 21.04.2026р. визначено, що гонорар адвоката за надання правничої (правової) допомоги клієнту у справі встановлено у фіксованому розмірі 6150,00 грн.

Також матеріали справи містять Акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 24.04.2026р. до Договору від 21.04.2026р. №1/26 про надання правової допомоги за яким визначено детальний опис робіт та вказано, що загальна сума гонорару становить 6150,00грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованими, справедливими та співмірними витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6150,00 грн.

Поряд з зазначеним, позивачем також заявлено до стягнення витрати на професійну (правничу допомогу) у розмірі - 1230,00 грн.

Позивачем було зазначено суду, що після подання позовної заяви судом у справі №916/1657/26 її було повернуто позивачу без розгляду (ухвала від 25.05.2026 у справі №916/1657/26), що зумовило необхідність повторної підготовки, оформлення та подання позовної заяви до суду (за результатом чого була відкрита ця справа №916/2114/26), а також здійснення адвокатом додаткового комплексу процесуальних дій, без яких реалізація права позивача на судовий захист була б неможливою.

У зв`язку з цим, адвокатом було складено другий акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 12.05.2026р. та виставлено додатковий рахунок № 40 від 12.05.2026р. на суму 1230,00 грн, який позивачем повністю сплачено, що підтверджується платіжною інструкцією № 6829 на суму 1230,00 грн.

Як з`ясовано судом, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ 19-Б" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості у розмірі 315348,58 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 справу №916/1657/26 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 11.05.2026р. позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ 19-Б" (вх. № 1697/26 від 04.05.2026) залишено без руху. Позивачу, у строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, постановлено усунути виявлені недоліки позовної заяви. Повідомлено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ 19-Б", що відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвалою суду від 25.05.2026р. позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ 19-Б" (вх. № 1697/26 від 04.05.2026) та додані до неї документи повернути заявнику без розгляду.

Суд зазначає, що ухвалу суду від 25.05.2026р. про повернення позовної заяви Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ 19-Б" позивачем оскаржено не було та вона набрала законної сили у встановленому законом порядку.

Приймаючи до уваги, що повернення позовної заяви відбулось з вини позивача, оскільки, як зазначено в ухвалі суду від 25.05.2026р., ним не було повністю усунуто недоліки позовної заяви, суд при розгляді питання щодо розподілу витрат у даній справі не вбачає правових підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1230,00 грн., у зв`язку з чим у даній вимозі судом відмовляється.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Середньофонтанський 19-Б - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (49619, м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, 21 А; ЄДРПОУ 43315529) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Середньофонтанський 19-Б (65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, буд. 19-Б; ЄДРПОУ 35503046) заборгованість у розмірі 315348 (триста п`ятнадцять тисяч триста сорок вісім) грн. 58 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 3784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн. 18 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6150 (шість тисяч сто п`ятдесят) грн. 00 коп.

Повне рішення складено 24 серпня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко