Рішення № 139176420, 13.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 Справа № 914/1355/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки»

про: визнання трудових відносин припиненими, звільнення з посади,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

07.05.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» про визнання трудових відносин припиненими, звільнення з посади.

11.05.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 10.06.2026р.; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

Протокольною ухвалою від 10.06.2026р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 08.07.2026р.

Позиція позивача:

Позов мотивований тим, що позивач прийняв рішення про припинення своїх повноважень, як виконуючого обов`язки Генерального директора та представника Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки», у зв`язку з чим подав відповідну заяву, направивши її за юридичною адресою товариства. Крім того, одночасно ініціював скликання позачергових зборів та повідомив учасників товариства.

Однак, загальні збори учасників товариства не відбулися, питання про припинення повноважень позивача вирішено не було, що порушує права та інтереси позивача.

Позиція відповідача:

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, у визначений законом строк відзиву та пояснень на позов не подав, його позиція щодо наявного спору суду невідома.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, кореспонденція направлялась судом на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, кореспонденція суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Поміж цим, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

У постанові від 09.12.2021р. у справі №911/3113/20 Верховний Суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 94, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

При цьому, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023р., який набрав чинності 21.07.2023р. та введений в дію 18.10.2023р., внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали суду про відкриття провадження у справі, а отже отримання ухвал суду, зокрема, в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суду про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за закінченням терміну зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень», судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами дослідження поданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив наступне:

У 2013 році позивач був працевлаштований у «Консорціум «Агентство економічної безпеки» (ЄДРПОУ 31978094), яке згодом було перейменоване в Товариство з обмеженою відповідальністю «Консорціум «Агентство економічної безпеки» (ЄДРПОУ 31978094). На пропозицію одного із власників цього підприємства погодився тимчасово обійняти посаду виконуючого обов`язки Генерального директора ПрАТ «Агентство економічної безпеки» (відповідач).

Відповідно до протоколу №1/12-13 позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Агентство економічної безпеки» від 10 грудня 2013 року ОСОБА_1 (позивач) був призначений виконуючим обов`язки Генерального директора відповідача. 10 грудня 2013 року ним було видано наказ № 4к, за яким приступив до роботи на вказаній посаді з 10 грудня 2013 року. Відомості про позивача, як про особу, яка є керівником відповідача були включені до ЄДРПОУ.

Починаючи з 2015 року діяльність відповідача фактично була зупинена. Позивач продовжив обіймати зазначену посаду тільки формально. Реальних функцій керівника не здійснював.

14.08.2017 року позивач звільнився з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консорціум «Агентство економічної безпеки» (ЄДРПОУ 31978094) та вважав, що був звільнений і з посади в/о генерального директора відповідача, як афілійованої структури. Після цього був працевлаштований на посаду інженера у ТзОВ «Фірма ОРБІ», звідки був звільнений 12.11.2025 року.

Під-час прийняття на роботу за наступним місцем роботи на посаду «інкасаторводій автотранспортних засобів» у ПАТ «Комерційний банк «АКОРДБАНК», департаментом безпеки було виявлено, що за даними ЄДРПОУ позивач зазначений, як керівник відповідача - ПрАТ «Агентство економічної безпеки».

11 березня 2026 року позивач подав відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Дана заява була скерована за адресою відповідача, що міститься в ЄДРПОУ цінним листом з описом вкладеного.

Одночасно з поданням заяви про звільнення, позивач ініціював скликання позачергових загальних зборів акціонерів відповідача.

Так, ним прийнято Розпорядження від 11.03.2026 року про скликання зазначених зборів на 17 квітня 2026 року на 10-00 год, затверджено повідомлення про скликання зборів, склад реєстраційної комісії. До порядку денного зазначених зборів включено питання про звільнення позивача з посади генерального директора відповідача та про обрання нового генерального директора відповідача.

Розпорядженням від 11.03.2026 року було затверджено форму та текст бюлетеня для голосування на позачергових загальних зборах акціонерів.

Повідомлення про проведення (скликання) позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки», призначених на 14.04.2026 року, було надіслано персонально кожному із акціонерів листом з описом вкладено відповідно до відомостей статуту та Довідки НКЦПФР станом на 11.03.2026 року, а саме: ОСОБА_2 ; ПП «Системи та технології охорони і нагляду», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

У дату та місце, на яку було призначено проведення позачергових загальних зборів акціонерів відповідача, жоден з акціонерів не прибув. У зв`язку з чим збори не були проведені, не було ухвалено жодного рішення щодо звільнення позивача з займаної посади.

Вказане стало підставою звернення позивача до господарського суду.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає, як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Тобто відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019р. у справі № 758/1861/18.

Поряд з цим, незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023р. у справі № 127/27466/20 виклала правову позицію про те, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023р. у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень, як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства із включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень, шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Частинами 1 та 3 ст.4 Закону України «Про акціонерні товариства» (Закон) визначено, що структура управління акціонерним товариством може бути однорівневою або дворівневою. За дворівневої структури управління органами управління акціонерним товариством є загальні збори, орган, відповідальний за здійснення нагляду (наглядова рада), і виконавчий орган (колегіальний або одноосібний).

Згідно зі ст.6 Закону, акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Тип акціонерного товариства визначається у статуті акціонерного товариства.

Відповідно до положень ст.36 Закону, загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства.

Статтею 83 Закону передбачено, що порядок прийняття рішень особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, встановлюється статутом акціонерного товариства.

Пунктом 9.1 Статуту відповідача установлено, що вищим органом товариства є загальні збори товариства. Відповідно до пунктів 10.1 Статуту відповідача виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною та оперативною діяльністю є генеральний директор (одноособовий виконавчий орган).

Відповідно до пунктів 9.3.2., 9.9.1. Статуту, позачергові загальні збори скликаються генеральним директором, письмове повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний надсилається Акціонерам персонально, у строк не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення особою, яка скликає Загальні збори.

Суд виснує, що позивач вжив усіх можливих заходів, передбачених Статутом ПрАТ, задля скликання загальних зборів Товариства. Як установлено судом, питання про звільнення позивача не вирішено, що відповідно є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. Факт подальшого перебування позивача на посаді директора ПрАТ породжує певні юридичні наслідки для позивача (подання звітності, відповідальність за діяльність товариства, тощо).

У випадку відсутності рішення загальних зборів Товариства про звільнення керівника, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, в яких зазначено, що у випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень. ВП ВС враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права, як визнання припиненими трудових відносин у зв`язку зі звільненням з посади директора Товариства є правомірним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання припиненими трудових відносин між ним та Приватним акціонерним товариством у зв`язку зі звільненням з посади Генерального директора на підставі ст.38 КЗпП України є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.ст. 74, 76, 77-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1.647133519.1 від 04.05.2026р. на суму 3 328,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 2 662,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0.8, так як позов було подано в електронній формі).

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 665,60 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ;ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Приватним акціонерним товариством «Агентство економічної безпеки» (адреса: Україна, 79025, Львівська обл., м.Львів, вул. Папоротна, 10/7; ідентифікаційний код 20852449), а також повноваження ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), як виконуючого обов`язки Генерального директора та представника Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» (ідентифікаційний код 20852449) припиненими, а ОСОБА_1 звільненим з посади виконуючого обов`язки Генерального директора за власним бажанням, на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, з дати набрання судовим рішенням законної сили.

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агентство економічної безпеки» (адреса: Україна, 79025, Львівська обл., м.Львів, вул. Папоротна, 10/7 ;ідентифікаційний код 20852449) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.08.2026р.

Суддя Король М.Р.