Ухвала суду № 139176303, 24.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"24" серпня 2026 р. Справа № 911/2483/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М. розглянувши матеріали позовної заяви

Національної спілки композиторів України (01001, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, 32; код ЄДРПОУ 00010991) до:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Галс» (61003, Харківська обл., м. Харків, вул. Короленка, 25; код ЄДРПОУ 37076117);

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

про визнання недійсним договору дарування № 574 від 29.05.2019 та витребування нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Національної спілки композиторів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Галс» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування № 574 від 29.05.2019 та витребування нерухомого майна.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_2 , вибуло з його володіння за договором дарування № 574 від 29.05.2019, який він вважає недійсним. Наразі майно перебуває у фактичному володінні кінцевого набувача - ОСОБА_1 (відповідача-2). З огляду на це, позивач вважає витребування майна - єдиним ефективним способом захисту порушеного права власності, що має забезпечити відновлення його становища, яке існувало до моменту укладення оспорюваного договору.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1 і 2).

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, згідно з пунктами 6, 13 частини 1 якої до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №920/40/19.

Як зазначається у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі №522/23679/17, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція відповідних судів (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України, стаття 20 Господарського процесуального кодексу України, стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019р. по справі № 904/1083/18 дійшла висновку, що предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

З дати набрання чинності ГПК України одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є:

- наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

У відповідності до ч.1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Згідно з ч. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Як встановлено судом, зі змісту вступної та прохальної частин позовної заяви слідує, що позовні вимоги Національної спілки композиторів України спрямовані, зокрема, до Анашкової Олександри Сергіївни. Матеріали справи не містять доказів того, що Анашкова Олександра Сергіївна на момент виникнення спірних правовідносин або на час звернення з позовом до суду була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а сам спір виник у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької або господарської діяльності. Таким чином, за поданим позовом, відповідачем-2 визначено фізичну особу, яка не має статусу підприємця, що, у свою чергу, свідчить про відсутність господарського характеру правовідносин між позивачем та відповідачем-2.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 у справі № 807/137/18, з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, дійшла висновку, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Також, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому вони мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Водночас за змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли щодо визнання недійсним договору дарування № 574 від 29.05.2019 та витребування нерухомого майна, право власності на яке наразі зареєстровано за фізичною особою - Анашковою Олександрою Сергіївною.

Відповідно до приписів ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Проте, у даному випадку відповідач-2 є фізичною особою, яка не є підприємцем, а правовідносини щодо відчуження майна за договором дарування між творчою спілкою та комерційним товариством, а в подальшому - між останнім та фізичною особою, за своїм змістом не є такими, що виникли виключно в межах здійснення господарської діяльності в розумінні господарського законодавства.

Крім того, оскільки позовна вимога про витребування майна (віндикаційний позов) пред`явлена до фізичної особи, яка є кінцевим набувачем спірного майна, вирішення питання про законність права власності цієї особи на нерухоме майно та відповідність дій реєстратора чи сторін договору вимогам цивільного законодавства становить суть спору про цивільне право.

Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Подібна правова позиція стосовно визначення юрисдикції у таких справах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 910/16898/21.

Суд відхиляє доводи позивача в частині того, що об`єднання в одному позові вимог на підставі частини 15 статті 30 Господарського процесуального кодексу України нібито зберігає господарську юрисдикцію спору за участю фізичної особи, з огляду на наступне.

По-перше, позивач допустив помилку, ототожнивши такі поняття, як «юрисдикція» (предметна та суб`єктна компетенція суду певного виду) і «підсудність» (територіальний розподіл справ між судами однієї юрисдикції). Частина 15 статті 30 ГПК України регулює виключно питання виключної територіальної підсудності (визначає, який саме господарський суд має розглядати справу у разі об`єднання вимог). Проте правила підсудності можуть застосовуватися лише після того, як спір вже віднесено законом до господарської юрисдикції. Вони ні за яких обставин не можуть використовуватися для поширення компетенції господарського суду на спори, де однією зі сторін є фізична особа - не підприємець, всупереч імперативним приписам статті 20 ГПК України.

По-друге, посилання позивача на «характер спірних правовідносин» та «ефективне поновлення права» не спростовує прямої заборони, встановленої пунктом 6 частини 1 статті 20 ГПК України. Зазначена норма чітко визначає: господарські суди розглядають спори про право власності, «крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем». Законодавець не робить винятків для випадків, коли вимога до фізичної особи об`єднана з іншими вимогами. Наявність такої фізичної особи в статусі відповідача є безумовним критерієм виходу спору за межі господарської юрисдикції.

Суд зазначає, що з огляду на пред`явлення віндикаційних вимог до кінцевого набувача - фізичної особи, яка не має статусу підприємця, цей спір є приватноправовим і за своїм суб`єктним складом та характером правовідносин не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, указавши, що "заявниця опинилася в замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялися розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". Європейський суд з прав людини також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (рішення від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти росії", заява № 21851/03).

Виходячи з аналізу суб`єктного складу позивача та відповідача, враховуючи правові підстави позову та зміст позовних вимог, суд приходить до висновку, що ця справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

При цьому, відповідно до вимог ч. 6 ст. 175 ГПК України, господарський суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ

1. Відмовити у відкритті провадження у справі №911/2483/26/24 за позовною заявою Національної спілки композиторів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Галс» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування № 574 від 29.05.2019 та витребування нерухомого майна.

2. Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесений до юрисдикції місцевих загальних судів.

Оскільки позовна заява надійшла до суду через підсистему «Електронний суд», повернення позову в паперовому вигляді не здійснюється.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги в строки, передбачені ст. 256 ГПК України.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя С.М. Фурсова