Рішення № 139175945, 24.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/6452/25

Провадження № 2/752/9227/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.08.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, -

ВСТАНОВИВ:

Департамент соціальної політики Рівненської міської ради звернувся до Голосіївського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та просить стягнути з відповідача на свою користь суму надміру виплачених (у вигляді допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам) коштів у розмірі 10 000,00 грн., а також судовий збір.

В обгрунтування позову зазначає, що 30.03.2022р. до позивача звернулась відповідачка із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, у якій було зазначено інформацію про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою. На підставі поданої заяви відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, відповідачу з урахуванням чотирьох неповнолітніх дітей було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 01.03.2022р. по 30.04.2022р., розмір якої складав 10 000,00 грн. Виплату допомоги було профінансовано 25.04.2022р. в розмірі 10 000,00 грн. за період з 01.03.2022р. по 30.04.2022р. Під час обміну інформацією з центральним рівнем 11.05.2022р. у зв`язку з перебоями в роботі сайтів через технічний збій відповідачу 24.05.2022р. було повторно зараховано допомогу в розмірі 10 000,00 грн. за період з 01.03.2022р. по 30.04.2022р. 21.11.2024р. відповідачу надіслано вимогу щодо повернення надміру (повторно) виплачених коштів, однак вона не була виконана, кошти не повернуті. З посиланням на п. 11 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, ст.ст. 1, 2, 3, 11, 15, 16, 177, 1212, 1213, 1215 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.06.2025р. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13.10.2025р. справу за позовом Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради передано на розгляд за підсудністю до Рівненського районного суду Рівненської області.

За ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 04.02.2026р. справу №752/6452/25 передано на розгляд Голосіївського районного суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026р. дану справу розподілено на суддю Ольшевську І.О.

20.03.2026р. суддя Ольшевська І.О. прийняла до свого провадження справу, постановила розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.

30.03.2022р. ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо-переміщеним особам.

За рішенням позивача про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 19.04.2022р. відповідачу призначена допомога ВПО з 01.03.2002р. по 31.05.2022р. в розмірі 5 000,00 грн.

Згідно Довідки позивача №165 від 14.11.2024р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Департаменті соціальної політки Рівненської міської ради і отримувала допомогу ВПО. Станом на 14.11.2024р. розмір переплати за період з 01.03.2022р. по 30.04.2022р. становить 10 000,00 грн.

Варто зазначити, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту перерахування та отримання відповідачкою грошових коштів у сумі 10 000,00 грн. як допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі за вказаний період.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері соціального забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».

Цей Закон, як вказано у преамбулі, визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Вказаною постановою Кабінету Міністрів України (п. 1) затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам; Порядок використання коштів державного бюджету для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 3 та 5 Закону визначено, що формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

За приписами ч. 1, 2 ст. 17, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Надання допомоги внутрішньо переміщеним особам регулюється Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332 (далі Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку (у редакції, що діяла на час звернення відповідачки із заявою), допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена

в переліку адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022р. №204.

Відповідно до п. 3 Порядку (у редакції, що діяла на час звернення відповідачки із заявою), допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень; для інших осіб - 2000 гривень. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням. Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулася за її наданням до 14 квітня 2022 року, надається починаючи з березня 2022р.

Згідно з п. 11 Порядку у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. Повернення одержувачами коштів виплаченої їм допомоги проводиться на рахунок Мінсоцполітики, відкритий в органах Казначейства.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Статтею 1215 Цивільного кодексу України передбачені винятки з правила, закріпленого в статті 1212 ЦК України: не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Оскільки нараховані відповідачці кошти в розмірі 10 000,00 грн. є допомогою на проживання внутрішньо переміщеним особам, то при вирішенні питання повернення вказаних коштів застосуванню підлягають положення статті 1215 Цивільного кодексу України.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16.01.2019р. у справі №753/15556/15, відповідно до якої у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і

відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

При прийнятті рішення суд виходить з того, що зловживанням або недобросовісністю збоку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є, подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Проте, в даному випадку стороною позивача у встановленому законом порядку не доведено факту зловживань з боку відповідача, винність її дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат.

Судом не встановлено зловживань відповідачкою при подачі документів на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи та відповідної допомоги переміщеним особам на проживання.

Тому, за відсутності зловживань (недобросовісності) з боку відповідачки, підстави для стягнення з неї виплачених сум допомоги, призначення, нарахування та виплата якої здійснювалось позивачем відсутні.

У рішенні ЄСПЛ від 26 квітня 2018 року у справі «Cakarevic v.Croatia» суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд також наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів, що підтверджують виникнення помилки при нарахуванні допомоги відповідачці та дозволяють з`ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, або помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків певними службовими особами, відповідальними за призначення й нарахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам залишити без задоволення.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Департамент соціальної політики Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12, код ЄДРПОУ 03195441).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення суду складено та підписано 24.08.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА