Рішення № 139175393, 12.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" серпня 2026 р. Cправа № 902/642/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В. при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,

за участю представників:

позивача - Рум`янцев Олександр Віталійович, посвідчення № 000566 від 28.12.2018 (в залі суду)

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (вул. Харченка Євгенія, 42, м. Київ, 02088)

до: Фізичної особи-підприємця Максимчук Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 )

про: стягнення 186841,92 грн

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" звернулось з позовом до Господарського суду Вінницької області до Фізичної особи-підприємця Максимчук Наталії Анатоліївни про стягнення 186841,92 грн заборгованості, з яких 153192,60 грн основного боргу, 22925,84 грн 20% річних, 10723,48 грн 7% штрафу за договором поставки №3144 від 22.05.2024.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" залишено без руху.

21.05.2026 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" надійшла заява (б/н від 20.05.2026) щодо усунення недоліків до позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито провадження у справі №902/642/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

Ухвалою суду від 27.07.2026 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 12.08.2026.

В судовому засіданні 12.08.2026 прийняв участь представник позивача. Представник відповідача правом участі в судовому засіданні не скористався.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвалу суду від 27.07.2026 надіслано на адресу відповідача: вул. Павла Корнелюка, буд. 30, кв. 35, м. Вінниця, 21022.

Як вбачається з трекінгу поштових відправлень з сайту АТ "Укрпошта" надіслана ухвала суду значиться "вручено за довіреністю" 03.08.2026.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

22.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик"Постачальник) та Фізичної особи-підприємця Максимчук Наталією Анатоліївною (Покупець) укладено договір поставки №3144.

Відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця алкогольні напої (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити в порядку, визначеному умовами цього Договору.

Згідно із п. 3.1 Договору постачання Товару здійснюється силами та за рахунок Постачальника, на умовах DDР відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання Товару, при узгодженні замовлення на Товар.

Відповідно до п. 3.2 Договору Постачальник зобов`язаний поставити Товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених Покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених Покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру.

У пункті 3.3 Договору визначено, що Постачальник поставляє товар Покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв`язку.

За умовами п. 3.4 Договору при прийманні Товару Покупець в присутності представника Постачальника повинен перевірити: цілісність пакування, наявність марок акцизного збору, відповідність фактичної кількості товару кількість, зазначеній в накладних, термін зберігання. При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, Покупець зобов`язаний у присутності представника Постачальника, скласти відповідний Акт згідно з вимогами чинного законодавства. Підпис уповноваженого представника Покупця в накладній на Товар засвідчує, що товар прийнятий Покупцем від Постачальника за кількістю та за якістю. Претензії Покупця щодо якості Товару після підписання ним накладної на Товар розглядаються та задовольняються Постачальником в окремому порядку, який визначається Постачальником в кожному випадку окремо.

Покупець зобов`язаний до моменту першої поставки надати Постачальникові Довіреність зі зразками підписів осіб уповноважених приймати Товар і підписувати товаросупроводжувальні документи та зразками печаток/штампів (за наявності). Підпис особи уповноваженої приймати Товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у Довіреності, наданій Покупцем, вважається достатнім доказом того, що Товар прийнятий уповноваженою особою Покупця, без необхідності завірення такого підпису печаткою/штампом. У випадку, якщо зразок підпису та (або) зразок печатки/штампу на накладній не збігається зі зразками підписів та (або) зразками печаток/штампів наданих Покупцем Постачальнику у Довіреності, проте такий підпис наявний на накладних, що були оплачені Покупцем раніше, то вважається, що Товар прийнятий уповноваженою особою Покупця (п. 3.6 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що найменування, кількість, асортимент товару визначається Покупцем у замовленні та зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар.

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна на Товар визначена у Прайс-листі Постачальника, який діє на момент здійснення Покупцем замовлення.

Ціна на товар зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар (п. 5.2 Договору).

Згідно із п. 5.3 Договору загальна сума Договору дорівнює загальній вартості товару, який Постачальник поставив Покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на Товар.

Положенням пункту 6.1 Договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника або в іншому узгодженому Сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю Сторін - шляхом попередньої оплати.

У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що датою оплати Покупцем вартості отриманого від Постачальника Товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок Постачальника.

У випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу (п. 7.1 Договору).

Пунктом 9.2 Договору визначено, що у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Відповідно до п. 9.7 Договору, даний Договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна зі Сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний Договір вважається автоматично пролонгованим, кожні наступні два роки, на той же термін та тих же умовах.

На виконання умов Договору поставки № 3144 від 22.05.2024 позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін.

За твердженнями позивача, внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання у частині оплати поставленого товару за відповідачем рахується заборгованість в сумі 153192,60 грн.

В зв`язку з непогашенням відповідачем заборгованості, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 153192,60 грн основного боргу, 22925,84 грн 20% річних, 10723,48 грн 7% штрафу за договором поставки №3144 від 22.05.2024.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі статтею 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Оцінивши наявні у справі докази судом встановлено, що позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов`язання з поставки товару, що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними.

Доказів погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Отже, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 153192,60 грн основного боргу за договором поставки №3144 від 22.05.2024 правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 10723,48 грн 7% штрафу.

Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом п. 7.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків; у випадку порушення Покупцем строків оплати вартості одержаного від Постачальника Товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу.

Судом установлено, що нарахування штрафу у розмірі 7 % здійснено відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства України, зокрема пункту 7.1 Договору. Зазначений розрахунок є обґрунтованим, арифметично правильним.

Також, судом розглянуто вимогу про стягнення 22925,84 грн 20% річних за користування чужими грошовими коштами.

Порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

У пункті 9.1 Договору сторони дійшли згоди, що у випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого від Постачальника Товару, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Здійснивши розрахунок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора суми 20% річних судом помилок не виявлено.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру 20% річних за користування чужими грошовими коштами та 7% штрафу суд взяв до уваги такі обставини позивачем не подано доказів, які підтверджують факт понесення збитків в зв`язку з простроченням виконання зобов`язання відповідачем.

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру 20% річних за користування чужими грошовими коштами та 7% штрафу на 50% і таким чином стягненню підлягає 11462,92 грн 20% річних, 5361,74 грн 7% штрафу.

У задоволенні 11462,92 грн 20% річних, 5361,74 грн 7% штрафу слід відмовити.

Також суд зазначає, що договір підписано Максимчук Наталією Анатоліївною як фізичною-особою підприємцем.

Умови договору недійсними не визнавалися, добровільно узгоджені відповідачем з дотриманням вимог ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України.

При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань Максимчук Н.А. припинила підприємницьку діяльність дата запису: 23.03.2026, номер запису: 2001470060001076249, на підставі власного рішення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились (Постанова ВП ВС від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Як роз`яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236,238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Максимчук Наталії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик" (вул. Харченка Євгенія, 42, м. Київ, 02088, код - 35871504) 153192,60 грн основного боргу, 11462,92 грн 20% річних, 5361,74 грн 7% штрафу та 3328,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Відмовити у задоволенні вимог про стягнення 11462,92 грн 20% річних, 5361,74 грн 7% штрафу.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Примірник повного рішення суду надіслати сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі "Електронний суд", відповідачу - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається відповідно до ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 24 серпня 2026 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Максимчук Н.А. ( АДРЕСА_1 )