Рішення № 139173293, 17.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3548/25

№ 2/183/1904/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача Анохіна В.О.

представника відповідача Кібарової Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

11.04.2025 р. ОСОБА_3 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди.

1.Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилався на те, що з 05.03.2018 р. він працював на посаді електромонтером з обслуговування електроустаткування Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

У відповідності до наказу від 16.12.2024 р. № 4/ОС-тр був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпПУ - у зв`язку з невиконанням роботодавцем умов «Колективного договору».

У відповідності до ст.. 116 КЗпП України , при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Роботодавцем не було виконано вимоги статті 116 КЗпП України, з ним не було проведено остаточного розрахунку при звільненні, зокрема - не виплачені належні та гарантовані грошові кошти, виплата яких передбачено Колективним договором та Галузевою угодою.

ОСОБА_3 зазначає у позовній заяві, що при звільнення йому не було виплачено:

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) у відповідності до соціальних гарантій - 6 485,60 грн.;

-одноразової грошової виплати при одруженні у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) у відповідності до соціальних гарантій - 6 485,60 грн.;

-одноразову грошову виплату у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів) при поверненні на роботу у зв`язку із звільненням з лав Збройних сил України у відповідності до соціальних гарантій, зазначених у Колективному договорі та Галузевій угоді - 12 971,20 грн.;

-вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у відповідності до ст. 44 КЗпП України та у відповідності до соціальних гарантій, зазначених у Колективному договорі та Галузевій угоді - 24 000,00 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог трудового законодавства, він має право на стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Так, його середньоденний заробіток становить 262,30 грн., затримка розрахунку при звільненні становить 78 днів (з наступного дня після звільнення - з 25.12.2024 по день подання позову 11.04.2025 р.).

ОСОБА_3 також зазначає у позові, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України), моральну шкоду він оцінює у 8 000,00 грн..

У зв`язку з наведеним, у позовній заяві ОСОБА_3 просив суд:

1. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі при звільнення:

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) - 6 485,60 грн.;

-одноразову грошову виплата при одруженні у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу)- 6 485,60 грн.;

-одноразову грошову виплату у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів) при поверненні на роботу у зв`язку із звільненням з лав Збройних Сил України - 12 971,20 грн.;

-вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у відповідності до ст. 44 КЗпП України та у відповідності до соціальних гарантій, зазначених у Колективному договорі та Галузевій угоді - 24 000,00 грн.

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2024 по день ухвалення судового рішення;

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь на відшкодування завданої моральної шкоди 8 000,00 грн.

2.Стислий виклад позиції та заперечень відповідача.

13.11.2025 р. Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до суду з відзивом на позов, у якому вимоги ОСОБА_3 не визнало у повному обсязі, посилалося на те, що на час звільнення позивача з роботи був чинний наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» про тимчасове призупинення дії окремих положень Колективного договору, зазначене призупинення зумовлене безпрецедентними умовами воєнного стану, необхідністю виконання критично важливих завдань держави, зокрема - перевезення військових вантажів, евакуацію населення та підтримання функціонування інфраструктури.

На зазначений період була відсутня усталена правозастосовна практика чи офіційні роз`яснення щодо допустимості таких дій, у зв`язку з чим, відповідач вважав свої дії в умовах воєнного стану, правомірними та такими, що відповідають принципу добросовісності та розумності.

Тільки 05.02.2025 р. Верховним Судом у постанові у справі № 211/7338/23 дійшов висновку, що одностороннє призупинення дій колективного договору є незаконним.

Невиплата матеріальної допомоги та одноразових виплат носила тимчасових характер і поступово відновлювалася.

Так, у січні 2024 р. Акціонерним товариством «Українська залізниця» поновлено виплати працівникам при народженні дитини, позивачу ОСОБА_3 було виплачено зазначені кошти.

Крім того, ОСОБА_3 , перебуваючи в трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», у 2020 році уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпПУ, у редакції, чинній до 01.07.2022 р., за працівниками, призваними або прийнятими на військову службу, зберігалися місце роботи, посада та середній заробіток.

Після внесення змін до зазначеної вище статті, які набули чинності 01.07.2022 р., грошове забезпечення таких працівників здійснюється за рахунок Державного бюджету, а виплата середнього заробітку роботодавцем є правом, а не обов`язком.

Разом з тим, у березні 2022 року рішенням Правління АТ «Українська залізниця» було затверджено виплати середнього заробітку працівникам, які проходять військову службу, у тому числі тим, хто уклав контракт під час воєнного стану.

Це рішення стало проявом соціальної відповідальності товариства та мало на меті підтримати працівників, які виконують конституційний обов`язок із захисту України.

Зазначені дії товариства свідчать про належне виконання роботодавцем своїх обов`язків та забезпечення соціального захисту працівників у надзвичайних умовах воєнного стану.

Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який свідчить про порушення з боку АТ «Українська залізниця» та порушення прав позивача.

У відповідності до п. 3.2.32 Колективного договору Новомосковського шпалопросочувального заводу (п.3.2.28 Колективного договору Філії «Центр управління промисловістю Акціонерного товариства «Українська залізниця») передбачено надання одноразової матеріальної допомоги при поверненні на роботу на підприємства залізничного транспорту звільнених в запас військовослужбовців строкової служби у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів).

Згідно розрахункового листа за 2020 рік, у вересні 2020 року така допомога була виплачена ОСОБА_4 у розмірі 8 396,71 грн.

Колективним договором також передбачена одноразова допомога у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів) працівникам, мобілізованим на військову службу.

Позивач ОСОБА_3 не підпадає під зазначену категорію працівників і не набув права на отримання такої допомоги, оскільки проходив військову службу за контрактом.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то позивач ОСОБА_3 звільнився з роботи за власним бажанням, у зв`язку з чим, відсутні підстави для застосування норм ст. 237-1 КЗпПУ, крім того, позивачем не надано доказів наявності моральних страждань,їх причинний зв`язок з протиправними діями відповідача.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить застосуванню приписи ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої максимальний період, за який може бути стягнуто середній заробіток обмежений шістьма місяцями.

3. Рух справи та процесуальні дії у справі.

11.04.2025 р. ОСОБА_3 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою суду від 15.04.2025 р. позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.04.2025 р. ОСОБА_3 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з уточненою заявою.

Ухвалою суду від 22.04.2025 р. позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.04.2025 р. ОСОБА_3 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області позовною заявою до Філії «Центр управління промисловістю Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою суду від 30.04.2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.

25.08.2025 р. ОСОБА_3 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди.

04.09.2025 р. ОСОБА_3 звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою суду від 12.09.2025 р. задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Анохіна В.О. про витребування доказів та зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» надати на адресу суду:

- Положення про виробничий підрозділ «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця»;

- Витяг зі штатного розкладу виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця», який діяв на грудень 2024 року, стосовно тарифної ставки (окладу) посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, з якої звільнився позивач ОСОБА_3 ;

- зобов`язано Первинну профспілкову організацію виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надати на адресу суду колективний договір виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

Ухвалою суду від 02.02.2026 р. закрите підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Таким чином, судом розглядався позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди.

4.Судовий розгляд

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, у заяві просив суд розглядати справу за його відсутності.

Представники позивача ОСОБА_3 - адвокат Анохін А.О. і ОСОБА_1 , кожен окремо, в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, посилалися на обставини та підстави звернення до суду, викладені у позовній заяві, просили суд задовольнити вимоги.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в судовому засіданні позов не визнала у повному обсязі, просила суд відмовити у задоволенні вимог, посилаючись на підстави, викладені у відзиві на позов, крім того, посилався на те, що застосуванню підлягає Галузева угода між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинною.

Представник третьої особи Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.

5.Фактичні обставини, встановлені судом.

Згідно до трудової книжки, 05.03.2018 р. ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 3 розряду Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця», звільнений з роботи з 24.12.2024 р. у відповідності до наказу (розпорядження) № 4/ОС-тр від 16.12.2024 р. за ст. 38 КЗпП України.

10.12.2024 р. ОСОБА_3 звернувся до начальника Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» з заявою про звільнення його з роботи з 24.12.2024 за ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням умов Колективного договору та законодавства про працю, проведення виплати вихідної допомоги у відповідності до ст. 44 КЗпП України.

Судом встановлено, що у відповідності до наказу (розпорядження) № 4/ОС-тр від 16.12.2024 р. про припинення трудового договору, ОСОБА_3 звільнено з 24.12.2024 р. з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у відповідності до ст. 38 КЗпП України, причина звільнення - за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю.

Суд звертає увагу на те, що у відповідності до трудової книжки ОСОБА_3 прийнятий на роботу на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 3 розряду, а у наказі зазначено про звільнення з посади 5 розряду.

Позивачем не надано доказів присвоєння йому 5 розряду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, у той же час, суд приходить до висновку, що останній був звільнений з роботи працівника саме 5 розряду, оскільки у розрахункових листках за 2024 р. заробітна плата нараховувалася ОСОБА_3 як електромонтеру з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду.

Встановлено, що 15 червня 2022 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , актовий запис № 646.

17.06.2022 р. ОСОБА_3 звернувся з заявою до начальника Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» про надання матеріальної допомоги у зв`язку з одруженням на виконання Колективного договору.

Встановлено, що 02.04.2024 р. ОСОБА_3 звернувся з заявою до начальника Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» про надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

18.04.2024 р. ОСОБА_3 звернувся з заявою до начальника Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» про надання матеріальної допомоги у зв`язку з поверненням на роботу з 02.04.2024 р. з військової служби у відповідності до Колективного договору та Галузевої угоди.

20.02.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до начальника Виробничого підрозділу «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з запитом на отримання інформації стосовно повідомлення про виплати ОСОБА_3 при звільненні; надання довідки про заборгованість по виплатам при звільненні працівника; надання довідки про середню заробітну плату ОСОБА_3

04.03.2025 р. Філією «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на запит надано довідки:

-відповідно до якої станом на дату звільнення ОСОБА_3 (24.12.2024) в бухгалтерії накази щодо інших виплат відсутні, окрім матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виплата якої буде проведена по окремому відповідному рішенню правління АТ «Українська залізниця»;

-про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні;

-про середньоденну заробітну плату ОСОБА_3 - 262,30 грн.

Судом встановлено, що Виробничий підрозділ «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не є юридичною особою.

Також, Філія «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не має статусу юридичної особи, діє у відповідності до Положення про філію, затвердженого рішенням Правління АТ «Українська залізниця» від 29.10.2020.

Згідно витягу із Штатного розпису виробничого підрозділу Виробничий підрозділ «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця», з 01.04.2024 посадовий оклад електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 3 розряду становить 6 438,00 грн.

Позивачем не надано доказів розміру окладу електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду.

Як зазначалося вище, позивач посилався на норми Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

У відповідності до п. 3.2.10 Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2017-2021 р., зареєстрованої Міністерством соціальної політики України 08.12.2017, реєстраційний номер № 60 (https://zalp.org.ua/document/a-href-http-zalp-org-ua-images-stories-zkachka-gal_ugoda_do_2021-pdf-haluzeva-uhoda-a-mizh-a-href-http-www-mtu-gov-ua-ministerstvom-infrastruktury-ukrainy-a-i-radoiu-profspilky-zaliznychnykiv-i-transp/) у разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника у випадку порушення роботодавцем законодавства про працю, невиконання умов колективного чи трудового договору виплачувати працівнику вихідну допомогу в розмірі, передбаченому колективними договорами, але не менше ніж у розмірі тримісячного середнього заробітку

Пунктом 3.2.10 наведеної вище Галузевої угоди передбачено щорічно надавати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірах і на умовах, передбачених колективними договорами, але не менше ніж 50% тарифної ставки (посадового окладу)

Пунктом 3.7.15 наведеної вище Галузевої угоди передбачено надавати працівникові у разі укладання ним (нею) шлюбу оплачувану відпустку тривалістю 3 календарні дні та виплачувати матеріальну допомогу в розмірі не менше від тарифної ставки (посадового окладу) на умовах колективних договорів.

Пунктом 3.7.18 наведеної вище Галузевої угоди передбачено надавати одноразову матеріальну допомогу працівникам в разі повернення на роботу до підприємств, установ, організацій залізничного транспорту та метрополітенів, які були призвані на строкову військову службу, направлені на альтернативну (невійськову) службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом, у розмірі двох місячних тарифних ставок (посадових окладів) за місцем роботи, що склалися на день повернення (повторного прийому) на роботу. Право подання заяви про отримання матеріальної допомоги зберігається за таким працівником протягом 3 місяців з дати повернення (повторного прийому) на роботу. Надавати працівникам підприємств, установ, організацій залізничного транспорту та метрополітенів, які були призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом, у період проведення антитерористичної операції, одноразову матеріальну допомогу в розмірі двох місячних тарифних ставок (посадових окладів) за місцем роботи, що склалися на день мобілізації.

У той же час, дія Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України та Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2017-2021 роки поширюється на підприємства, установи, організації та об`єднання залізничного транспорту і транспортного будівництва, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури, а також на інші підприємства галузі незалежно від форм власності, роботодавці яких уповноважили сторону підписати угоду або приєдналися до неї пізніше.

У відповідності до витягу з протоколу № Ц-82/39 Ком.т.засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 ухвалено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (п.1.1.).

Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) (п.1.2).

Такими чином, правління АТ «Укрзалізниця» визнає наявність Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і профспілками.

Встановлено, що Галузева угода між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки розповсюджується на АТ «Укрзалізниця», термін дії зазначеної угоди якої постійно пролонгується (з урахуванням змін і доповнень, останні з яких вносилися у серпні 2023 року). https://zalp.org.ua/document/haluzeva-uhoda-mizh-derzhavnoiu-administratsiieiu-zaliznychnoho-transportu-ukrainy-ta-profspilkamy-na-2002-2006-roky-diiu-iakoi-prodovzheno-z-ostannimy-zminamy-i-dopovnenniamy-vid-29-12-2018-r/

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», АТ «Укрзалізниця» повністю відповідає за всіма зобов`язаннями цієї угоди до укладення нової.

Галузева угода укладена між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами і доповненнями від 06.04.2004 р., 28.02.2006 р., 12.10.2006 р., 28.03.2008 р., 05.05.2008 р., 25.06.2008 р., 15.04.2010 р., 04.10.2010 р, 25.10.2010 р., 15.11.2010 р, 23.11.2010 р., 13.10.2011 р., 09.09.2013 р., 03.12.2013 р., 16.12.2013 р., 11.03.2014 р., 12.09.2014 р., 26.09.2014 р., 23.03.2015 р., 09.03.2017 р., 29.12.2018 р., 17.05.2022 р., 14.08.2023 р.) (Дію угоди продовжено на 2007 - 2011 роки відповідно до спільної постанови від 28.02.2006р.) (Дію угоди продовжено на 2012 рік відповідно до спільної постанови від 02.11.2011 р.) (Дію угоди продовжено на 2013 рік відповідно до спільної постанови від 14.09.2012р.) (Дію угоди продовжено на 2014/2015 роки відповідно до спільної постанови від 09.09.2013р.

У відповідності до зазначеної Галузевої угоди визначено:

-2.1. Положення Галузевої угоди в повному обсязі поширюються на працівників основної і промислової діяльності залізниць, працівників підприємств і організацій підпорядкованих Укрзалізниці, працівників апарату Укрзалізниці, виборних та штатних працівників профспілкових органів, а також працівників акціонерних товариств, корпоративні права яких передані в управління Укрзалізниці.

-3.2.18. Надавати працівникам галузі матеріальну допомогу на оздоровлення на умовах і в розмірах, передбачених колективними договорами, а з 01.01.2007 року не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу)

-3.2.28. Надавати одноразову матеріальну допомогу при поверненні на роботу на підприємства залізничного транспорту звільнених в запас військовослужбовців строкової служби у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів).

-3.6.24. Надавати працівникам оплачувану відпустку тривалістю 3 календарні дні та виплачувати матеріальну допомогу у розмірі не менше тарифної ставки (посадового окладу) при вступі у шлюб.

Представником відповідача надано суду Колективний договір між відокремленим структурним підрозділом «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Державного підприємства «Управління промислових підприємства Державної адміністрації залізничного транспорту України» і профспілкою на 2007-2011 роки, до якого вносилися зміни 02.06.2008 р.; 04.03.2010 р.; 17.12.2013 р.; 30.09.2014 р.; 19.06.2015 р.; 12.12.2017 р.; 04.09.2019 р.

У відповідності до змін до Колективного договору від 12.12.2017 р. внесено зміни до п. 3.2.17 та викладено у новій редакції: встановити суму виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам філії «Центр управління промисловістю» ПАТ «Укрзалізниця» в розмірі посадового окладу (тарифної ставки).

6.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

6.1 Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

6.2 Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону «Про оплату праці» № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

6.3 Законом України «Про колективні договори і угоди» (Закон № 3356-XII), передбачено, що цей Закон визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.

Згідно з ч. 1 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Статтею 2 Закону № 3356-XII визначено, що колективний договір укладається на підприємстві, в установі, організації, а також з фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - підприємство).

Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі:

на національному рівні - генеральна угода;

на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди;

на територіальному рівні - територіальні угоди.

У відповідності до ст. 3 Закону № 3356-XII

Сторонами колективного договору є:

сторона роботодавця, суб`єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця, зокрема представники відокремлених підрозділів юридичної особи;

сторона працівників, суб`єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об`єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів у цього роботодавця, а в разі їх відсутності - вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник).

Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

Статтею 5 Закону № 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Згідно до вимог ст. 9 Закону № 3356-XII, положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді.

Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.

6.4 У відповідності до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно до вимог ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

6.5 Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України, У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

6.6 У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов`язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Усі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100.

Відповідно до абзаців 1, 4, 5, 7 - 9 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. Для працівників з відрядною оплатою праці в разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може замінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Згідно з абзацами 1, 3, 4 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

6.7 Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

7.Висновки суду.

7.1 Заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, суд, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, приходить до наступного.

Як зазначалося судом вище, право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Судом встановлено, що при звільненні позивача ОСОБА_3 йому не у повному обсязі нарахована та виплачена заробітна плата.

Незважаючи на те, що на обґрунтування вимог позивач посилався на Галузеву угоди між Міністерством інфраструктури України і Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України на 2017-2021 р., зареєстровану Міністерством соціальної політики України 08.12.2017, реєстраційний номер № 60, застосуванню підлягає саме Галузева угода між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки

Крім того, суд приходить до висновку, що підлягають застосуванню як норми Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки, яка є чинною, так і норми Колективного договору, оскільки вони діють на різних рівнях, у той же час, Галузева угода встановлює обов`язкові мінімальні стандарти для підприємств певної сфери, а Колективний договір регулює трудові відносини на конкретному підприємстві та має містити гарантії не нижчі, ніж передбачено Галузевою угодою.

Як зазначалося вище, статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У наказі про звільнення ОСОБА_3 прямо зазначена причина звільнення - невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Про невиконання Акціонерним товариством «Українська залізниця» законодавства про працю, умов Колективного договору свідчить те, що під час роботи ОСОБА_3 йому не були виплачені виплати, передбачені умовами Галузевої угоди і Колективного договору.

7.2 Стосовно вимог про стягнення сум матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) - 6 485,60 грн.

Пунктом 3.2.18. Галузевої угоди передбачено надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення на умовах і в розмірах, передбачених колективними договорами, а з 01.01.2007 року не менше 30% тарифної ставки (посадового окладу).

У відповідності до змін до Колективного договору від 12.12.2017 р. внесено зміни до п. 3.2.17 та викладено у новій редакції, відповідно до якої встановлено суму виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам філії «Центр управління промисловістю» ПАТ «Укрзалізниця» в розмірі посадового окладу (тарифної ставки).

У позовній заяві ОСОБА_3 просив суд стягнути на його користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) - 6 485,60 грн.

У той же час, як встановлено судом, згідно витягу із Штатного розпису виробничого підрозділу Виробничий підрозділ «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Філії «Центр управління промисловістю» Акціонерного товариства «Українська залізниця», з 01.04.2024 посадовий оклад електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 3 розряду становить 6 438,00 грн.

Позивачем не надано доказів розміру окладу електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування 5 розряду, у зв`язку з чим, суд вимушений застосовувати розмір посадового окладу позивача у розмірі 6 438,00 грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги у зазначеній частині підлягають частковому задоволенню, та на користь позивача належить стягнути матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) - 6 438,00 грн.

7.3 Стосовно вимог про стягнення одноразової грошової виплати при одруженні у розмірі однієї місячної тарифної ставки (окладу) у розмірі 6 485,60 грн.

У відповідності до п. 3.6.24. Галузевої угоди укладеної між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (з наступними змінами), передбачено надання працівникам оплачуваної відпустки тривалістю 3 календарні дні та виплату матеріальної допомоги у розмірі не менше тарифної ставки (посадового окладу) при вступі у шлюб.

З підстав, викладених у п. 7.2 зазначеного рішення суду, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, та на користь позивача належить стягнути матеріальну допомогу у розмірі не менше тарифної ставки (посадового окладу) при вступі у шлюб - 6 438,00 грн.

7.4 Стосовно вимог про стягнення одноразової грошової виплати у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів) при поверненні на роботу у зв`язку із звільненням з лав Збройних Сил України у розмірі 12 971,20 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 повернувся на роботу після проходження військової служби за контрактом.

У відповідності до п. 3.2.28 Галузевої угоди укладеної між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (з наступними змінами), передбачено надання одноразової матеріальної допомоги при поверненні на роботу на підприємства залізничного транспорту звільнених в запас військовослужбовців строкової служби у розмірі двох місячних тарифних ставок (окладів).

Колективним договором між відокремленим структурним підрозділом «Новомосковський шпалопросочувальний завод» Державного підприємства «Управління промислових підприємства Державної адміністрації залізничного транспорту України» і профспілкою на 2007-2011 роки, до якого вносилися зміни 02.06.2008 р.; 04.03.2010 р.; 17.12.2013 р.; 30.09.2014 р.; 19.06.2015 р.; 12.12.2017 р.; 04.09.2019 р. не передбачено надання одноразової матеріальної допомоги при поверненні на роботу на підприємства залізничного транспорту звільнених в запас військовослужбовців строкової служби або після закінчення служби за контрактом.

Оскільки зазначена матеріальна допомога передбачена при поверненні на роботу на підприємства залізничного транспорту звільнених в запас військовослужбовців строкової служби, враховуючи те, що ОСОБА_3 повернувся на роботу не після проходження строкової служби, а після проходження військової служби за контрактом, його вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, у задоволенні зазначеної частини позовних вимог належить відмовити.

7.5 Стосовно вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у відповідності до ст. 44 КЗпП України та у відповідності до соціальних гарантій, зазначених у Колективному договорі та Галузевій угоді у розмірі 24 000,00 грн.

Як зазначалося вище, статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

У наказі про звільнення ОСОБА_3 прямо зазначена причина звільнення - невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Про невиконання Акціонерним товариством «Українська залізниця» законодавство про працю, умов колективного договору свідчить те, що під час роботи ОСОБА_3 йому не були проведені виплати, передбачені умовами Галузевої угоди і Колективного договору.

Згідно до вимог ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Враховуючи невиконання Акціонерним товариством «Українська залізниця» законодавства про працю, умов колективного договору, суд приходить до висновку, що на користь позивача належить стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку

Згідно довідки, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 становить 262,30 грн., у зв`язку з чим, розмір тримісячного середнього заробітку складає 17 311,80 грн. (262,3 х 66 роб.дн.)

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню на користь позивача належить стягнути вихідну допомогу у розмірі 17 311,80 грн.

7.6. Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2024 по день ухвалення судового рішення.

Як зазначалося вище, статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно до вимог ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_3 24.12.2024 р. відповідачем у день звільнення не проведені виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, застосуванню підлягають норми ст. 117 КЗПК України та з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача належить стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за період з 25.12.2024 по 25.06.2025 р.

У період з 25.12.2024 по 25.06.2025 р. рахується 131 робочий день, у зв`язку з чим, сума середнього заробітку за весь час затримки становить 34 361,30 грн. (131 день х 262,30 грн. середньоденна з/п).

7.8 Стосовно стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 8 000,00 грн.

У відповідності до ст. 167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд приходить до переконання, що діями відповідача позивачу ОСОБА_3 було заподіяну моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких останній зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього. Не здійснення відповідачем всіх виплат позивачу, як працівнику підприємства, позбавило ОСОБА_3 розпоряджатися належними йому за законом коштами, що у свою чергу потягло за собою втрату нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд визначає з урахуванням обставин порушення відповідачем прав позивача, глибини фізичних та душевних страждань позивача та враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд визначає компенсацію на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги у зазначеній частині підлягають частковому задоволенню.

4.Судові витрати

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.04.2024 р., ОСОБА_3 є учасником бойових дій.

У відповідності до п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Оскільки позивач ОСОБА_3 є учасником бойових дій, він звільнений від сплати судового збору за подання зазначеного позову.

Враховуючи наведене, судові витрати належить покласти на відповідача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування завданої моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 6 438,00 грн.; одноразову грошову виплату при одруженні у розмірі 6 438,00 грн.; вихідну допомогу у розмірі 17 311,80 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2024 по 25.06.2025 р. у розмірі 34 361,30 грн.; на відшкодування завданої моральної шкоди 3 000,00 грн., а всього - 67 549,10 грн. (шістдесят сім тисяч п`ятсот сорок дев`ять грн. 10 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати у справі у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн.. 20 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.

- третя особа: Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України, ЄДРПОУ 14277417, місцезнаходження за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 9А.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 17 серпня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький