Рішення № 139170778, 17.08.2026, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/2250/25

Номер провадження: 2/511/82/26

17 серпня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Теренчук Ж. В.,

секретаря судового засідання Ніколас С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі «Головного інформаційно-обчислювального центру» Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку , моральної шкоди та компенсаційних виплат,

в с т а н о в и в:

Зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 у лютому 2025 року звернулася із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів - одноразової матеріальної допомоги при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію, недорахованих сум відпускних за 2023,2025 роки, недорахованих сум матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2025 роки, недораховану компенсацію за невикористані дні відпустки , середній заробіток за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вона в період з 21.02.1991 року по 22.04.2025 року працювала на залізничному транспорті, з 01.11.2001 року працювала у виробничому підрозділі «Одеське відділення» філії «Головний Інформаційно-обчислювальний центр « Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦ»). 22.04.2025 року її звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП України. Загальний стаж її роботи на залізничному транспорті -34 роки 2 місяці і 1 день.

Відповідач АТ «Укрзалізниця» не здійснило у повному обсязі розрахунки при її звільнення , зокрема їй не виплачено:

-одноразова та додаткова матеріальні допомоги в розмірі 158860,80 грн на підставі п.4.15 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦ»

-відпускні за 2023 рік в розмірі 1968 грн, матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 5210 грн;

-відпускні за 2025 рік за в розмірі 4440 грн, матеріальна допомога на оздоровлення за 2025 рік в розмірі 2521,60 грн;

-компенсація при звільненні за невикористані дні відпустки в розмірі 8128,12 грн.

Дані виплати не проведено відповідачем в порушення положень Колективного договору, які відповідач змінив в односторонньому порядку в період запровадженого в Україні воєнного стану незаконно. Недоплата в повному об`ємі відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення виникла в зв`язку з порушенням законодавства та колективного договору щодо порядку їх нарахування.

Оскільки відповідач не виплатив належні їй суми при звільненні, то відповідно просила стягнути на підставі ст.117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку по день винесення судового рішення.

15.08.2025 року позивач подала заяву про збільшення розміру раніше заявлених вимог та просила стягнути з відповідача також невиплачені при звільненні суми:

- недонараховану суму винагороди до Дня залізничника за 2016 рік в розмірі 200 грн;

- недонараховану суму винагороди за підсумками роботи за 2019 рік у розмірі 4310 грн;

- недонараховану суму заробітної плати з травня 2019 року по червень 2021 року у розмірі 37973 грн в зв`язку з порушенням порядку її нарахування:

- премію до Дня Залізничника в розмірі 500 грн за 2020 рік;

- компенсацію втрати частини доходів у зв`язу з порушенням строків їх виплати по день винесення судового рішення відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050;

- моральну шкоду в розмірі 50000 грн за порушення її трудових прав;

- визнати позивача жертвою дискримінації та економічного переслідування внаслідок повідомлення позивачем інформації про порушення вимог «Про запобігання корупції» та норм трудового законодавства.

Процесуальні документи у справі.

01.08.2025 року на адресу суду надійшов від відповідача АТ «Укрзалізниця» відзив на позовну заяву (а.с.123 т.1), в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову.

Свою позицію обгрунтували тим, що одноразова матеріальна допомога при звільненні позивача в зв`язку з виходом на пенсію не виплачувалась в АТ «Укрзалізниця» у зв`язку діючими обмеженнями на період воєнного стану, які необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», так рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 ком.т.) було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в тому числі рішення щодо вжиття заходів призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. На деякий час виплату одноразової матеріальної допомоги звільненим працівникам відновлено згідно встановленого графіку, однак рішенням Комітету засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від 28.03.2025 року з 01.04.2025 року призупинено виплату одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Таким чином виплату відкладено до закінчення воєнного стану.

Щодо виплати відпускних та матеріальної допомоги за 2023, 2025 роки просили також відмовити в задоволенні вимог, так як відпускні нараховано правильно в календарних днях включаючи робочі та вихідні дні.

Щодо розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, яка підлягала виплаті , то рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 ком.т.з) були призупинено виплати в тому числі і матеріальної допомоги на оздоровлення. З 01.07.2024 року згідно Протоколу від 27.06.2024 року «Ц-82/39 нарахування та виплати такого виду допомоги здійснювалась в розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). За 2023 рік дозвільних документів щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення не має. За 2025 рік ОСОБА_1 виплачено допомогу на оздоровлення в розмірі 30% посадового кладу в сумі 3728,40 грн (12608 *30%).

Також просили відмовити в задоволенні позову про стягнення додаткової компенсації за невикористані дні відпустки , так як розмір середньої заробітної плати для обчислення компенсації визначено АТ «Укрзалізниця» правильно відповідно до абз.2 п.2 Порядку №100 за 12 календарних місяців.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то ч.1 ст.117 КЗпП України також заперечували, так як як всі належні грошові кошти, які можна було вирахувати та щодо яких були законні підстави для виплати , позивачу виплачені при звільненні.

18.08.2025 року від третьої особи Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» надійшли пояснення у справі, в яких вони просили задовольнити позов ОСОБА_1 та винести окрему ухвалу по справі в порядку ст.262 ЦПК України щодо припинення дискримінації з оплати в АТ «Укрзалізниця». Заяву мотивували тим, що адміністрація АТ «Укрзалізниця» не виконує вимоги Галузевої угоди та Колективних договорів, укладених між адміністрацією та колективами працівників., що є неприпустимим.(а.с.195 т.1)

17.02.2026 року від відповідача АТ «Укрзалізниця» надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, в яких відповідач також просив відмовити в їх задоволенні . (а.с.80 т.3) Позицію обгрунтовували тим, що указана до виплати у заяві про збільшення позовних вимог премія до Дня залізничника нараховувалась в 2016 році згідно вказівки керівництва ГІОЦ від 28.10.2016 року за сумлінну працю на залізничному транспорті в межах доведеної суми та на підставі подання на заохочення працівників, на теперішній час документи на цей вид преміювання знищенні за строками зберігання. Винагорода за підсумками роботи АТ «Укрзалізниця» за 2019 рік не виплачувалась, так як не було відповідного рішення правління про виплату винагороди. (п.9 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця».) Премія до Дня залізничника у 2020 році працівникам не нараховувалась. У період з 2019 року по 2021 рік в зв`язку з фінансовою нестабільністю посадові (місячні) оклади , місячні тарифні ставки не підвищувалися до 06.07.2021 року. Також просили відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди та судових витрат.

Процесуальні дії у справі.

16.07.2025 року ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області ОСОБА_2 відкрито провадження, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання. (а.с.115 т.1)

08.10.2025 року ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області Теренчук Ж.В. справу прийнято в своє провадження в зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 (а.с.28 т.3)

15.01.2025 року ухвалою судді розгляд справи призначено дистанційно .(а.с.76 т.3)

04.03.20206 року ухвалою судді, занесеною до журналу судового засідання до справи приєднано заяву про збільшення позовних вимог. (а.с.124 т.3)

28.05.2026 року ухвалою судді закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи до судового розгляду. (а.с.134.т.3)

Позиції сторін в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання на розгляд справи не прибула, так як на період розгляду справи у суді перебуває за кордоном, надала суду заяву в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги просила задовольнити.

Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» Павлов Олексій Станіславович просив в судовому засіданні задоволенні позову відмовити на підставі доводів відповідача, викладених у відзивах на позов. В подальшому надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Третя особа Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» просили позов ОСОБА_1 задовольнити та розгляд справи провести без їх участі.

Судом у справі встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 в період з 21.02.1991 року по 22.04.2025 року працювала на залізничному транспорті , що підтверджується даними копії її трудової книжки.(а.с.32-40 т.1.)

З 01.11.2001 року з 01.11.2001 року ОСОБА_1 працювала у виробничому підрозділі «Одеське відділення» філії «Головний Інформаційно-обчислювальний центр « Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦ»).(а.с.23 т.1)

22.04.2025 року Наказом начальника ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦ» № 66/с від 18.04.2025 року ОСОБА_1 , провідного інженера технолога відділу провадження та супроводу АСУ ресурсами та систем управління базами даних звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком; компенсовано дні невикористаної відпустки, а також, після отримання окремого рішення членів правління АТ «Укрзалізниця», наказано виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі дев`яти середньомісячних заробітків(посадових окладів), передбачену п.4.15 Колективного договору.(а.с.141 т.1)

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми, яке отримано ОСОБА_1 22.04.2025 року та розрахункового листа по зарплаті за квітень 2025 року позивачці виплачено компенсацію за невикористані 30 днів попередніх років щорічної та додаткової відпустки , а саме: 11днів за період 21.02.2022 20.02.2023 років; 17 днів за період з 21.02.2023-31.12.2023 року ; 2 дні за період 21.02.2025-22.04.2025 в сумі 9233,78 грн. (а.с.45, 45а)

Судом встановлено, що крім норм трудового законодавства виробничі та трудові відносини між адміністрацією та колективом працівників ВП «Одеське відділення» філії ГІОЦ» регулювалися Колективним договором, укладеним між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦ» , який зареєстрований Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради №02/175-04 від 21.03.2011 року, який пролонгований та діє по теперішній час і копія якого наявна в матеріалах справи з додатками.(а.с.50-65 т.1)

Також трудові та виробничі відносини на залізничному транспорті регулюються Галузевою угодою, укладеною між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, дію якої також було пролонговано . (а.с.66 т.1)

Також судом встановлено, що в період дії воєнного стану АТ «Укрзалізниця» згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління (а.с.138 т.1).

Витягом з протоколу №Ц-82/63 засідання правління АТ «Укралізниця» прийнято рішення поновити виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше у зв`язку з виходом на пенсію, включаючи допомогу за сумлінну працю з її поетапною виплатою відповідно до Галузевої угоди в порядку черговості згідно графіку, який додано до протоколу . (а.с.140-142 т.1)

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки (а.с.127-128).

Нормативно-правове обгрунтування та висновки суду.

Щодо вимоги позивачки щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги з виходом на пенсію та допомоги за сумлінну працю.

Так відповідно до п.4.15 Колективного договору, укладеним між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Одеське відділення» філії «ГІОЦпри звільнення працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачується:

-основна одноразова грошова допомога відповідно до Додатку №7 до колективного договору у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків при наявності стажу роботи в галузі понад 15 років; - додаткова допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 4-х середньомісячних заробітків при наявності стажу роботи в галузі від 30 до 35 років для жінок.

Також цим же пунктом 4.15 Колективного договору передбачено, що розмір середньомісячної заробітної плати при виплаті допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію вперше обчислювати виходячи з оплати за останні два календарні місяці роботи поспіль перед виходом на пенсію в порядку та на умовах, передбачених Постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року №100, однак розмір середньомісячного заробітку при цьому не повинен бути нижче розміру тарифної ставки або посадового окладу з урахуванням постійних доплат та надбавок.

Відповідно до п.4.2 Колективного договору розрахунок середньої заробітної плати на момент її визначення для всіх видів нарахувань здійснюється за встановленим порядком , проте у випадку відсутності заробітку в розрахунковому періоді розмір середньої заробітної плати не може бути нижчим за встановлену тарифну ставку (посадового окладу) з урахуванням всіх постійних виплат та надбавок, що враховуються при визначенні середнього заробітку у випадку відсутності заробітку у розрахунковому періоді.

Відповідно до п.4.7 Колективного договору працівникам здійснюється щомісячна виплата надбавки за вислугу років відповідно до Наказу Укрзалізниці від 28.12.2001 року №743-ц «Про порядок виплати надбавки за вислугу років», яка є постійною надбавкою відповідно до Додатку №4 до колективного договору.(а.с.55 т.1)

Відповідно до п.1 даного Наказу визначено розмір надбавки за вислугу років у відсотках від місячної тарифної ставки (посадового окладу) та складає 40 відсотків при наявності безперервного стажу роботи більше 25 років. (а.с.76-82)

На дату звільнення позивачка ОСОБА_1 мала загальний стаж роботи на залізничному транспорті 34 роки 2 місяці і 1 день, а відтак мала право на отримання матеріальної допомоги у розмірі 9-ти середньомісячних заробітків, що також підтверджено копією наказу про її звільнення з роботи №66/с від 18.04.2025 року.(а.с.41 т.1)

Також позивачка ОСОБА_1 останні 12 календарних місяців перед звільненням не працювала та оформляла відпустки без збереження заробітної плати на період дії правового режиму воєнного стану та щорічні основні оплачувані відпустки за попередні роки , що підтверджено копіями наказів.(а.с.93-96, 99,100 т.1)

За даними Довідок про середню заробітну плату ОСОБА_1 , складеної ВП «Одеське відділення» філії ГІОЦ» середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 12608 грн.; середньоденний заробіток 508,89 грн. (а.с. т.3)

Суд вважає, що розрахунок середньомісячної заробітної плати при виплаті вихідної допомоги позивачкою проведено вірно виходячи з розміру посадового окладу позивачки на день звільнення 12608 грн з урахуванням постійної надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від посадового окладу, що складає 5043,20 грн (12608 х0,4) і загалом мінімальний розмір середньомісячного заробітку складає 17651,20 грн (12608 +5043,20).

Розмір матеріальної допомоги при звільнення - 17651,20 х 9 окладів= 158860,80 грн, яка при звільнення ОСОБА_1 в зв`язку з виходом на пенсію не виплачена.

У відповідності до ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (ст.38КЗпП).

Колективний договір - це угода між роботодавцем (або уповноваженою особою) та представниками працівників (профспілкою або обраними представниками) для врегулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів сторін. У ньому встановлюються взаємні зобов`язання щодо оплати праці, умов праці, гарантій, компенсацій та інших аспектів, покращуючи становище працівників порівняно із законодавством.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в цій частині, так як виплата матеріальної допомоги, яка є, зокрема, предметом спору у цій справі, передбачена пунктом 4.15 колективного договору, її призупинення відповідачем на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судами при розгляді цієї справи.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у подібній справі № 211/7338/23, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, постанові від 18.03.2026 року у справі № 333/9082/24.

Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема і матеріальної допомоги при виході на пенсію.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

З матеріалів даної справи також вбачається, відповідач не попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) та пункту 1.1 рішення правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т) про призупинення виплати їй матеріальної допомоги.

Товариство призупинило виплати коштів, передбачених Колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивач ОСОБА_1 про ухвалення вказаних рішень, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Отже, питання виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п.4.15, яким при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачується матеріальна допомога.

Тому вимоги позивачки підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивача належить стягнути одноразову грошову допомога відповідно до Додатку №7 до колективного договору у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків та додаткову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 4-х середньомісячних у розмірі 158860,80 грн.

Щодо вимог щодо стягнення заборгованості по відпускних у період з 2023-2025 років, а також вимог про стягнення недонарахованої суми компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні .

Відповідно до ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Таким чином у період дії воєнного стану норми ст.73 КЗпП щодо визначення святкових та вихідних днів не діють.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

По виплачених сумах відпускних у справі наявні наступні докази

Так згідно наказу №270 від 12.06.2023 року про надання відпустки позивач ОСОБА_1 у червні 2023 року знаходилась у відпустці 14 календарних днів з 15.06.2023 року по 28.06.2023 року.(а.с.109 т.1)

3 розрахункового листка за червень 2023року встановлено, що відпускні нараховані:- 331 код з 15.06.2023 по 24.06.2023 -55,25 годин за 7 робочих днів та 3 вихідні дні(7/3),всього 10 днів середній заробіток складає 342 грн 58 коп., нараховано 3425 грн 80 коп за 10 днів;- 331 код з 25.06.2023 по 27.06.2023 - 16,50 годин за 2 робочих дня та 1 вихідний день(2/1), всього 3 дні середній заробіток складає 342 грн. 58 коп., нараховано 1027 грн 74 коп за 3 дні; - 301 код з 28.06.2023 по 28.06.2023 - 8,25 годин за 1 робочий день(1/0) середній заробіток складає 342грн. 58коп., нараховано 342, 58 грн.(а.с.110 т.1)

Таким чином розрахунок відпускних проведений в календарних днях (включаючи робочі та вихідні дні), за які також нараховані відпускні.

Також судом встановлено, що в 2025 році на підставі наказу №84 від 10.02.2025 року по надання відпустки позивач ОСОБА_1 у період з 24.02.2025 року по 15.03.2025 року знаходилась у відпустці 20 календарних днів з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення. (а.с.97 т.1) На підставі наказу №85 від 10.02.2025 року про надання відпустки позивач ОСОБА_1 у період з 16.03.2025 року по 19.03.2025 року знаходилась 4 календарні дні у відпустці. Загальна відпустка 24 календарні дні.(а.с.98 т.1)

Згідно розрахункового листа за лютий 2025 року, березень 2025 року ОСОБА_1 нараховано відпускні аналогічно, попередньому розрахунку в календарних днях (включаючи робочі та вихідні дні) (а.с.110 т.1)

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні , яке отримано ОСОБА_1 22.04.2025 року та розрахункового листа по зарплаті за квітень 2025 року позивачці виплачено при звільненні компенсацію за невикористані 30 днів попередніх років щорічної та додаткової відпустки , а саме: 11днів за період 21.02.2022 20.02.2023 років; 17 днів за період з 21.02.2023-31.12.2023 року ; 2 дні за період 21.02.2025-22.04.2025 в сумі 9233,78 грн. (а.с.45, 45а).

Позивач заперечувала проти цих нарахувань. Вона вважає, що відповідачем при нарахуванні відпускних в 2023 році та в 2025 році АТ «Укрзалізниця» не враховано особливості встановлення та обліку часу роботи та відпочинку під час воєнного стану , тобто положення ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідно до якого всі вихідні та святкові дні входять до щорічної відпустки як звичайні дні, які підлягають оплаті. Оскільки у розрахунковому листі за червень 2023 року відповідач здійснив неправильний розрахунок відпускних за 2023 рік і не врахував 4 дні відпустки на її користь належить стягнути додатково компенсацію в розмірі 1968, 50 грн.

За 2025 рік відповідач не нарахував їй відпускні за 6 днів та не врахував, що відповідно до п.4.15 Колективного договору , що оскільки у позивачки перед відпусткою не було заробітку, то середньомісячний заробіток для нарахування відпускних на час надання відпустки не повинен бути нижчим за розмір тарифної ставки або посадового окладу з урахуванням постійних доплат і надбавок, зокрема надбавки за вислугу років у розмірі 40 % від посадового окладу.

Відповідач проти задоволення даних вимог заперечував та просив звернути увагу, що у розрахунковому документі розрахунок відпускних проведено з урахуванням вимог ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» , а середньомісячний заробіток в 2025 році визначено згідно з абзацом 2 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №100.

Суд в свою чергу, перевіривши проведений відповідачем розрахунок відпускних у червні 2023 року (а.с.150 т.1) прийшов до висновку, що розрахунок відпускних здійснено відповідно до вимог ч.6 ст.6 З Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за 14 днів відпустки і підстав для задоволення позову щодо стягнення відпускних за вказаний період в розмірі 1968,50 грн не має.

Також суд , перевіривши проведений відповідачем розрахунок відпускних у лютому 2025 року прийшов до висновку, що розрахунок відпускних здійснено відповідно до вимог ч.6 ст.6 З Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за 24 дні відпустки, а середньомісячний заробіток вираховано правильно відповідачем відповідно до абзацу 2 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №100, а тому підстав для задоволення позову щодо стягнення заборгованості по відпускних у 2025 році в розмірі 4440,84 грн не має.(а.с.147,152)

По цій причині відсутні підстави для стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні в сумі 8128,12 грн, так як відповідачем розрахунок цих виплат проведено правильно на підставі вимог Постанови КМУ №100.

Щодо вимог щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у період за 2023-2025 роки.

Відповідно до п.4.14 Колективного договору ІОЦ працівникам ІВЦ за письмовою заявою передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення як правило при виході у чергову відпустку у розмірі не менше 50 відсотків тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення за допопомогою та відповідно до Додатку №6 колдоговору.(а.с.56 т.1)

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в 2023 році перебувала у відпустці у червні 2023 року 14 календарних днів. Матеріальна допомога на оздоровлення останній не виплачувалась при наданні відпустки. (а.с.109 т.1)

В 2025 році позивач ОСОБА_1 у період з 24.02.2025 року по 15.03.2025 року знаходилась у відпустці 20 календарних днів з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення 30 % від посадового окладу в розмірі 3782,40 грн. (а.с.109 т.1)

Позивачка просила стягнути на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 5210 грн (50% від посадового окладу 10420 грн), а також 20 % матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні відпустки у 2025 році у розмірі 2521,60 грн (20% від посадового окладу 12608 грн), так як відповідач незаконно позбавив її цих виплат в період дії воєнного стану, обмеживши її права незаконними рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 та від 27.06.2024 року.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, надавши вище оцінку вказаним рішенням правління АТ «Укрзалізниці» в частині припинення виплат в умовах воєнного стану працівникам відповідно до умов Колективного договору, в тому числі і матеріальної допомоги на оздоровлення зокрема в 2023 році та в 2025 році суд дійшов висновку про безпідставну невиплату відповідачем АТ «Укрзалізниця» передбачених Колективним договором нарахувань позивачу, а також про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 передбачену п. 4.14 Колективного договору та на підставі заяв позивача - матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% відсотків від посадового окладу в сумі 5210 грн (2 481,00 грн.*6=14 886,00 грн.), за 2025 рік в розмірі 20% відсотків від посадового окладу в сумі 2521,60 грн 3 028,00 грн.*6= 18 168,00 грн).

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За вимогами ст. 116 КЗпП Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст.47 кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 року у справі № 712/3776/17.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку проте, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Як вже вище зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком. Поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного. Тому суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р., передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так суд, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями діючого трудового законодавства, діючи в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка виникла у зв`язку із невиплатою позивачу передбачених Колективним договором сум при звільненні, за шість місяців, тобто з 23.04.2025 року по 22.10.2025 року, що становить 131 робочий день.

За даними Довідок про середню заробітну плату ОСОБА_1 , складеної ВП «Одеське відділення» філії ГІОЦ» середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 12608 грн.; середньоденний заробіток 508,89 грн. (а.с. т.3)

Відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2025 по 22.10.2025 становить : 508,89 грн х 131 робочі дні = 67173,48 грн

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного. Тому суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково та стягнути середній заробіток за період з 23.04.2025 по 22.10.2025 у сумі 67173 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення премії до Дня залізничника за 2016, 2020 роки, винагороди за підсумками роботи АТ «Укрзалізниці» за 2019 рік, недонарахованої суму заробітної плати з травня 2019 року по червень 2021 року .

Так дані вимоги позивачка заявила до суду у даній справі - 15.08.2025 року, подавши заяву про збільшення позовних вимог, в якій крім всього заявила вимоги про стягнення на її користь з відповідача;

- недонарахованої суму винагороди до Дня залізничника за 2016 рік в розмірі 200 грн;

- недонарахованої суми винагороди за підсумками роботи за 2019 рік у розмірі 4310 грн;

- недонарахованої суми заробітної плати з травня 2019 року по червень 2021 року у розмірі 37973 грн в зв`язку з порушенням порядку її нарахування:

- ненараховану премію до Дня Залізничника в розмірі 500 грн за 2020 рік.

Суд, ознайомившись з даними вимогами, дослідивши їх природу та порядок їх заявлення до суду вважає, що в задоволенні даних вимог позивачки належить відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.

Так у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

У даній справі судом встановлено, що з 22 квітня 2025 року позивачку було звільнено з роботи і в цей день видано розрахунковий лист, а 08.07.2025 року позивач звернулась в суд з первісним позовом, подавши його в тримісячний строк , який збіг в подальшому 27 липня 2025 року.

Далі позивач подала заяву про збільшення позовних вимог 15.08.2025 року, тобто після закінчення вказаного строку.

При цьому суд вважає, що перераховані вище вимоги, викладені у вказаній заяві є новими вимогами, а не вимогами про збільшення позовних вимог і повинні були бути заявлені у встановлений строк.

Заявленні нових видів виплат не вважається збільшенням позовних вимог збільшення позовних вимог є лише зміна їхнього кількісного показника за тією ж самою виплатою, а додавання нових виплат є висуненням нових вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.(Постанова ВС від 09.07.2020 року у справі 922/404/19)

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19)

Позивач в свою чергу заяви про поновлення строку звернення до суду за захистом порушеного права не подавала, не обґрунтувала існування обставин об`єктивного характеру, які б доводили існування поважних причин зволікання з учиненням юридично значимих дій, а тому в задоволенні вказаних позовних вимог належить відмовити в зв`язку з пропуском строку звернення до суду за захистом трудових прав.

Також по даним вимогам суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Так пунктом 3.11 Колективного договору за узгодженням з профспілковим комітетом ІОЦ має право застосовувати до працівників заохочення , які носять одноразовий характер, в тому числі одноразові заохочення до ювілейних та пам"ятних дат відповідно до Положення.

Також судом встановлено, що відповідно до п.3.2.24 Галузевої угоди передбачено, що винагорода за підсумками роботи за весь рік виплачується відповідно до Положення, затвердженого наказом Укрзалізниці від 23.12.2003 року №327-Ц.

Позивачка зазначила, що в 2016 році їй не виплатили в повному розмірі премію до Дня залізничника в 2016 році, а таокж не виплатили премію до Дня залізничника за 2020 рік, винагороду за підсумками роботи за 2019 рік у розмірі 4310 грн.

Між тим премії до Дня залізничника не є обов"язковими виплатами до зарплати, носять одноразовий характер і їх виплата залежать від наявності певних умов, визначених положеннями про їх нарахування.

В свою чергу їх виплата здійснюється на підставі відповідних наказів відповідача про преміювання за поданнями начальників відділів з узгодженням з профгрупоргами з урахуванням внесків кожного працівника .

В свою чергу винагорода за підсумками роботи АТ "Укрзалізниця" за 2019 рік не нараховувалалсь працівникам та не виплачувалась, а тому підстав для стягнення цієї виплати, яка також не є обов"язковою при звільненні позивачки судом не має.

Позивачкою дані накази або бездіяльність відповідача не оспорювалися в установленому законом порядку, а тому законних підстав для виплати цих премій під час звільнення позивачки судом не вбачається.

Також судом не вбачається підстав для стягнення при звільненні заробітної плати з травня 2019 року по червень 2021 року у розмірі 37973 грн в зв`язку з порушенням порядку її нарахування, так як заробітна плата в таком розмірір позивачці не нараховувалася.

Щодо права позивачки на стягнення компенсації за невчасно виплачену заробітну плату.

Суд вважає, що дана вимога , заявлена позивачем у заяві про збільшення позовних вимог від 15.08.2025 року є похідною від основних вимог, заявлених в первісному позові, а тому підлягає розгляду по суті.

Позивачка також просила стягнути їй компенсацію через невчасну виплату їй сум при звільненні.

Між тим, суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, підсумувавши все вищенаведене, суд прийшов до висновку , що з відповідача належить стгянути на користь позивача;

-одноразову грошову допомога відповідно до Додатку №7 до колективного договору у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків та додаткову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 4-х середньомісячних заробітків в сумі 158860,80 грн.

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% відсотків від посадового окладу в сумі 5210 грн;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік в розмірі 20% відсотків від посадового окладу в сумі 2521,60 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку на підставі ст.117 КЗпП в розмірі 67173,48 грн.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством (стаття 34 Закону України «Про оплату праці»).

Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» відносить до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Суми матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразових допомоги при виході на пенсію суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні не належать до структури заробітної плати, мають одноразовий характер, а тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.

Тому в задоволенні позову в цій частині позивачці належить відмовити.

Щодо вимог позивачки про визнання її жертвою дискримінації та економічного переслідування.

Так ОСОБА_1 заявляючи дану вимогу зазначила, що вона є членом Всеукраїнської профспілки «Спілка залізничників України та членом громадської організації «Захищений успішний залізничник» і в період перебуваня з відповідачем в трудових відносинах в зв`язку з своєю діяльністю як член профспілки неодноразово викривала порушення законодавства в роботі АТ «Укрзалізниця» і активно захищала трудові права залізничників, в зв`язку з чим зазнала утиску під час роботи, була незаконно звільнена з роботи, стосовно неї було розповсюжено неправдиву інформацію, а також вона стала жертвою економічного переслідування . Зокрема невиплату їй зазначених видів заохочень при звільненні вважає частиною цього переслідування.

Суд ознайомившись зі змістом позовної заяви в цій частині прийшов до висновку, що вказані вимоги позивача у справі недоведені.

Так судом встановлено, що в період дії воєнного стану рішення щодо припинення виплат, передбачених колективним договором були прийняті колегіальним органом правлінням АТ «Укрзалізниця» і застосовані вони були до всіх працівників АТ «Укрзалізниця», а не стосовно ОСОБА_1 .

Про це свідчать і встановлені графіки виплат допомоги при звільненні працівників, а також численні судові справи по аналогічним спорам.

Тому позивачем не доведено в суді що невиплата їй всіх належних виплат, передбачених колективним договором носила індивідуальний характер і були репресивними саме щодо ОСОБА_1 , носили характер економічного переслідування.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 50000 грн, суд виходить з наступного.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд вважає, що протиправність дій відповідача полягала в тому, що з позивачкою не було проведено належного розрахунку у день її звільнення, а також допущено виникнення заборгованості із виплати всіх належних їй сум при звільненні. За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану позивачці, покладено саме на роботодавця.

Внаслідок невиплати ОСОБА_1 у день звільнення всіх сум, що належали останній від підприємства, а також у зв`язку з допущенням виникнення заборгованості із виплати таким сум порушені конституційні та трудові права позивачки.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей16і23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що порушення відповідачем законних прав позивачки у зв`язку з невиплатою їй всіх належних сум при звільненні призвело до моральних страждань позивачки, втрати нею нормальних життєвих зв`язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також для захисту порушеного права, а тому вона має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

При цьому, враховуючи тривалість такого порушення, принципи співмірності, розумності та справедливості, а також позицію Великої Палати Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивачки, а тому дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги частково.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та компенсаційних виплат, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна,місто Київ,вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 :

- одноразову матеріальну допомогу при звільненні з роботи за стаж роботи в галузі та за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 9 (дев"яти) середньомісячних заробітків в сумі 158860,80 (сто п"ятдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят грн.80 коп) грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% відсотків від посадового окладу в сумі 5210 грн (п"ять тисяч двісті десять) грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік в розмірі 20% відсотків від посадового окладу в сумі 2521,60 (дві тисячі п"ятсот двадцять одна грн.) грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна,місто Київ,вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з з 23.04.2025 року по 22.10.2025 року в сумі 67173, 48 (шістдесят сім тисяч сто сімдесят три грн. 48 коп) грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті,

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна,місто Київ,вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п"ять тисяч ) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.08.2026 року

.

Суддя Ж. В. Теренчук