Рішення № 139164558, 28.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.05.2026Справа № 910/13225/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Колосовій О.П., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДВАНС-ЛІЗИНГ" вул. Павла Вірського, 1, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49083

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Олена" вул. Заболотного Академіка, 5, м. Київ, 03188

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське Підприємство "Настуся" 09111, Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Лісова, 63

про стягнення 3 083 214,24 грн.

Представники сторін:

від позивача: Талоконов К.В.

від відповідача 1: не з`явився.

від відповідача 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДВАНС-ЛІЗИНГ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Олена" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське Підприємство "Настуся" про солідарне стягнення 1 618 925,34 грн., а саме 1 402 540,38 грн. основного боргу та 216 384,96 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем 1 як лізингоодержувачем умов укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, виконання якого забезпечене відповідачем 2 згідно тристороннього Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, в частині своєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої нараховані 70% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13225/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 17.12.2025 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" надійшли: 27.11.2025 року від представника позивача - заява б/н від 27.11.2025 року про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; 28.11.2025 року від представника відповідача 2 - відзив б/н від 28.11.2025 року на позовну заяву, з доказами надсилання до електронних кабінетів сторін, в якому ТОВ «СП «Настуся» заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що ТОВ «СП «Настуся» ніколи не мало взаємовідносин з ТВ «Адванс-Лізинг» та не укладало з позивачем жодних договорів, в тому числі Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року, отже, на переконання відповідача 2, в діях позивача наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, та у зв`язку з чим Товариство звернулося до правоохоронних органів із відповідною заявою 31.10.2025 року щодо протиправних дій, вчинених посадовими особами ТОВ «Адванс-Лізинг», зокрема, звернення з позовною заявою до ТОВ «СП «Настуся» та ТОВ «СФГ Олена» та стягнення солідарно рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 року у справі № 910/7286/25 заборгованості в розмірі 867 706,18 грн., за якою відкрито кримінальне провадження № 42025112030000392 від 31.10.2025 року; клопотання б/н від 28.11.2025 року про призначення експертизи, в якому відповідач 2 просить суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково - дослідному інституту судових експертиз, з винесенням на вирішення експертизи питання: Чи виконано підпис від імені особи директора ОСОБА_1 у документі Договір поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року, укладеному між ТОВ "Адванс-Лізинг" ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Настуся", тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?.

Також через систему «Електронний суд» надійшли: 03.12.2025 року від представника позивача - відповідь на відзив відповідача 2 б/н від 03.12.2025 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів сторін, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача 2 та зазначає, що ТОВ «СП «Настуся» ще з лютого 2025 року було обізнане про наявність судових справ, в яких останнє мало процесуальний статус співвідповідача - поручителя за договором поруки № 1П/0606ФЛ-24 від 07.06.2024 року, проте жодних заперечень з цього приводу не заявляло. Більше того, як до, так і після підписання договору поруки № 1П/0606ФЛ-24 від 07.06.2024 ТОВ «СП «Настуся» самостійно надало позивачу значний обсяг документів (у тому числі таких, що містять інформацію з обмеженим доступом) для ідентифікації та верифікації, належної перевірки й підстави для прийняття рішення стосовно встановлення/відмови від встановлення ділових відносин, копії яких були засвідчені ОСОБА_1 ; заява б/н від 03.12.2025 року про зловживання процесуальними правами, в якій позивач просить суд визнати подання ТОВ "СП "Настуся" клопотання про призначення експертизи зловживанням процесуальними правами, оскільки така процесуальна дія спрямована на безпідставне затягування розгляду справи № 910/13225/25, залишити клопотання без розгляду та стягнути з відповідача 2 в дохід бюджету штраф як захід процесуального примусу; 15.12.2025 року та 16.12.2025 року від представника відповідача 2 - клопотання б/н від 15.12.2025 року та б/н від 16.12.2025 року про перенесення розгляду справи. Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 року задоволено клопотання представника позивача та постановлено проводити підготовче засідання, призначене на 17.12.2025 року та всі наступні судові засідання в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом" за посиланням (https://vkz.court.gov.ua).

У підготовчому засіданні 17.12.2025 року судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про вжиття заходів процесуального примусу, а також у зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача 1 та необхідністю вирішення клопотання відповідача 2 про призначення експертизи, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 21.01.2026 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" надійшли: 26.12.2025 року від представника позивача - заява б/н від 26.12.2025 про збільшення розміру позовних вимог, з доказами надсилання до електронних кабінетів сторін, в якій позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно 2 692 729,03 грн. основного боргу, 390 485,21 грн. - 70% річних, всього3 083 214,24 грн., витрати по сплаті судового збору та 50 000,00 грн. витрат на правову допомогу; 12.01.2026 року від представника відповідача 2 - клопотання б/н від 09.01.2026 року про долучення доказів - висновку експерта Коструба А.М. № 136 від 07.01.2026 року за результатами проведення почеркознавчого дослідження; 13.01.2026 від представника позивача - заперечення б/н від 13.01.2026 року на клопотання про долучення доказів відповідачем 2 (експертного висновку № 136 від 07.01.2026 року); 14.01.2026 року від представника відповідача 2 - клопотання № 20260107-3 від 07.01.2026 про долучення оригіналу висновку, складеного експертом Коструб А.М. № 136 від 07.01.2026 року; 15.01.2026 року від представника відповідача 2 - клопотання б/н від 15.01.2026 про витребування оригіналів доказів (в порядку ст. 81 ГПК України), а саме оригіналу Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року для огляду в судовому засіданні, з доказами надсилання до електронних кабінетів сторін.

Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 20.01.2026 року від представника відповідача 2 надійшла заява б/н від 19.01.2026 року про проведення судового засідання 21.01.2026 року та всіх наступних судових засідань у справі № 910/13225/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 року заяву представника відповідача 2 задоволено та постановлено проводити підготовче засідання 21.01.2026 року та всі наступні судові засідання у справі № 910/13225/25 в режимі відеоконференції з використанням сервісу "Система захищеного відеоконференцзв`язку з судом" за посиланням (https://vkz.court.gov.ua).

У підготовчому засіданні 21.01.2026 року, з метою надання представником позивача відомостей про примусове виконання рішень в інших судових справах за участі ТОВ "СП "Настуся", протокольною ухвалою оголошено перерву до 11.02.2026 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" подано: 27.01.2026 року представником відповідача 2 - додаткові пояснення б/н від 27.01.2026 року щодо клопотання про долучення доказів(висновку експерта), з доказами надсилання до електронних кабінетів сторін; 28.01.2026 року представником позивача - додаткові пояснення у справі б/н від 28.01.2026 року щодо примусового виконання рішень в інших судових справах за участі ТОВ «СП «Настуся» та клопотання б/н від 28.01.2026 року про долучення доказів сплати судового збору в сумі 3434,20 грн.; 11.02.2026 представником відповідача 2 - клопотання б/н від 10.02.2026 року про залишення позову без розгляду, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, в якому відповідач 2 просить суд закрити провадження у справі на підставі п. 10 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв`язку з наявністю рішення у справі № 910/2481/25, зазначаючи про тотожність предметів та підстав позовів у справах № 910/2481/25 та № 910/13225/25, зокрема, враховуючи, що предметом лізингу спірного Договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 є сівалка Kverneland Optima TF Maxi, серійний № WK6PD2XB2LDY00123, 2020 року випуску, вартістю 125 000 євро; 11.02.2026 року представником позивача - заперечення б/н від 11.02.2026 року на клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду, в яких позивач зазначає про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, посилаючись на різні предмети та підстави спорів у справах № 910/2481/25 та № 910/13225/25. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

За результатами розгляду в підготовчому засіданні 11.02.2026 року заяви позивача б/н від 26.12.2025 року про збільшення розміру позовних вимог до 3 083 214,24 грн., в т.ч. 2 692 729,03 грн. основного боргу, 390 485,21 грн. - 70% річних суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 та ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме останньому було надана можливість подання заперечень щодо нового розміру ціни та предмета позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідна заява прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову - 3 083 214,24 грн., з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.

Також, розглянувши у підготовчому засіданні 11.02.2026 року заяву представника ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Настуся» б/н від 10.02.2026 року про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на період заявлених лізингових платежів, стягнення заборгованості за якими було заявлено позивачем, оскільки предметом стягнення у справі № 910/2481/25 є стягнення 4 і 6 лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, а у справі № 910/13225/25 - 7-14 лізингових платежів згідно вказаного Договору, тобто предмети позовів не є тотожними, протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача 2 б/н від 10.02.2026 року про залишення позовної заяви без розгляду. Також, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, з огляду на можливість підтвердження або спростування обставин справи іншими доказами, зокрема, зважаючи на преюдиційне рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25 про солідарне стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року та Договором поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, яке набрало законної сили рішення, враховуючи, що на даному етапі розгляду справи не наведено достатніх підстав для призначення почеркознавчої експертизи, передбачених статтею 99 ГПК України, необхідних для призначення означеної судової почеркознавчої експертизи у даній справі, судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача 2 про призначення судової почеркознавчої експертизи.

У підготовчому засіданні 11.02.2026 року за клопотанням представника відповідача 2 протокольною ухвалою оголошено перерву до 26.02.2026 року.

Поряд із цим, через систему "Електронний суд" 12.02.2026 року від представника відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське Підприємство "Настуся" надійшла заява б/н від 12.02.2026 року про відвід судді Селівона А.М. від розгляду справи № 910/13225/25.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.02.2026 року заяву представника відповідача 2 про відвід судді передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 року визнано заяву представника відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Настуся" про відвід судді Селівона А.М. від розгляду справи №910/13225/25 необґрунтованою. Заяву представника відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське Підприємство "Настуся" про відвід судді Селівона А.М. від розгляду справи №910/13225/25 передано для визначення судді в порядку, встановленому частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2026 року (суддя Шкурдова Л.М.) відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське Підприємство "Настуся" про відвід судді Селівона А.М. від розгляду справи № 910/13225/25.

Судом зазначено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» 24.02.2026 від представника відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 24.02.2026 про витребування оригіналу Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23 лютого 2024 року для проведення почеркознавчої експертизи. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 року частково задоволено клопотання відповідача 2 - ТОВ "СП "Настуся" про витребування доказів, витребувано у позивача - ТОВ "АДВАНС-ЛІЗИНГ" для огляду в судовому засіданні оригінал Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АДВАНС-ЛІЗИНГ", Товариством з обмеженою відповідальністю "СФГ Олена" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське Підприємство "Настуся" та, відповідно, відкладено підготовче засідання у справі на 11.03.2026 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства суду 03.03.2026 року представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2026 року надано для огляду оригінал Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року. Вказаний документ судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 11.03.2026 року за клопотанням представника відповідача 2 протокольною ухвалою оголошено перерву до 18.03.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/13225/25 та справа призначена до судового розгляду по суті на 30.04.2026 року.

Проте, оскільки у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, призначене на 30.04.2026 судове засідання не відбулось, ухвалою Господарського суду міста Києва 01.05.2026 року судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 21.05.2026 року.

Судом встановлено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» подано: 09.04.2026 року представником позивача - клопотання б/н від 09.04.2026 року про долучення доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу; 17.04.2026 року представником відповідача 2 - заперечення б/н від 17.04.2026 року на клопотання позивача про долучення доказів; 19.05.2026 року представником відповідача 2 - клопотання б/н від 19.05.2026 року про зупинення провадження у зв`язку з відкритим кримінальним провадженням № 420261120300000200; 19.05.2026 року представником позивача - заперечення б/н від 19.05.2026 року на клопотання про зупинення провадження; та засобами електронного зв`язку представником відповідача 2 21.05.2026 року - заяву № 20260521-1 від 21.05.2026 року про відкладення судового розгляду. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 21.05.2026 року у зв`язку з неявкою представників сторін, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 28.05.2026 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 28.05.2026 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 25.11.2025 року, які також визначені в ухвалах суду від 17.12.2025 року, 21.01.2026 року, 11.02.2026 року, відповідач 1 мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 1 не скористався наданим йому процесуальним правом на подання відзиву на позов, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача 1 на час розгляду справи по суті 28.05.2026 року до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами.

Наразі, на час проведення судового засідання 28.05.2026 року від відповідача 1 до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України про неможливість та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

У судове засідання з розгляду справи по суті 21.05.2026 року представники сторін не з`явились.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 28.05.2026 року брав участь представник позивача в режимі відеоконференції.

Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання з розгляду справи по суті 28.05.2026 року не з`явились.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пунктів 2, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Відповідач 2 про дату, час і місце проведення судового засідання 28.05.2026 року відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлений належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 21.05.2026 року про оголошення перерви, факт отримання якої 23.05.2026 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету учасника справи.

Судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача 1 зареєстрованого електронного кабінету, у зв`язку з чим з метою повідомлення останнього про призначення розгляду по суті справи № 910/13225/25, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 21.05.2026 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1: вул. Заболотного Академіка, 5, м. Київ, 03188, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Наразі, докази отримання копії ухвали суду від 21.05.2026 року про оголошення перерви відповідачем 1 станом на час проведення судового засідання 28.05.2026 року до суду не повернуті.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення R067181177079 в якому зазначено, що станом на 28.05.2026 року поштове відправлення не вручено одержувачу з інших причин.

Інші поштові та/або електронні адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вищевикладене господарський суд зазначає, що відповідач 1 не був позбавлений права та можливості ознайомитися, зокрема, з ухвалами у справі № 910/13225/25 як в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/.

В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача 1, а також повідомлення його про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки представників відповідачів 1, 2 в судове засідання 28.05.2026 року суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідачі 1, 2 не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами 1, 2 не забезпечено участі представників в судовому засіданні, за відсутності відповідних клопотань сторін про відкладення розгляду справи, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 28.05.2026 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представників відповідачів 1, 2.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 28.05.2026 року уповноважений представник позивача підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.05.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (лізингодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (лізингоодержувач за договором, відповідач 1 у справі) укладено Договір фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 (далі - Договір), відповідно до умов якого Лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у володіння та користування об`єкт лізингу (далі - Предмет лізингу або Майно), а Лізингоодержувач приймає Предмет лізингу та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. Найменування, марка, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість Майна на момент укладення Договору наведені в Додатку №1 «Специфікація» (надалі - Специфікація). Рік випуску та серійний номер Майна вказуються в Акті приймання - передачі Майна.

Розділами 2-13 Договору лізингу сторони погодили вартість майна, порядок розрахунків, передачу майна, умови експлуатації предмету лізингу, перехід права власності на майно, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, дострокове розірвання договору та умови повернення майна, порядок вирішення спорів, ціну договору, термін дії договору та інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктами 12.1, 12.2 Договору лізингу строк його дії: з 22.02.2024 року по 20.12.2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому.

Вказаний Договір лізингу та Додатки №№ 1, 2, 3 до нього підписані представниками лізингодавця та лізингоодержувача та засвідчені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Одночасно, відповідно до статті 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (статті 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини 1, 2 статті 292 Господарського кодексу України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України) лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майно, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізингу міститься в статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Суд зазначає, що за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У частині 2 статті 21 вказаного нормативно - правового акту передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний у разі якщо об`єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об`єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу.

Об`єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень (частина 3 статті 292 Господарського кодексу, частина 1 статті 807 Цивільного кодексу України та стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Так, у Додатку №1 до Договору Сторони узгодили Специфікацію майна, яке є предметом лізингу, а саме: Сівалка Kverneland Optima TF Maxi, вартістю 125 000,00 Євро.

Згідно пункту 2.1. Договору вартість Майна становить гривневий еквівалент 125 000,00 (сто двадцять п`ять тисяч Євро 00 центів) Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі "УкрДілінг" (http://www.udinform.com/index.php?option=com_dealingquotation&task=closeu), сформованим на 16:00 за Київським часом (надалі - Міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладання цього Договору, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі -Міжбанківський курс Договору), та на дату укладання цього Договору становить 5 222 087,50 (п`ять мільйонів двісті двадцять дві тисячі вісімдесят сім гривень 50 копійок) гривень, у тому числі ПДВ 870 347,92 грн. (надалі - Вартість Майна). Вартість Майна у гривні підлягає перерахунку за Міжбанківським курсом на дату, що передує даті підписання Акту приймання-передачі Майна, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі -Міжбанківський курс Акту приймання-передачі), відповідно до умов п. 2.1.1 Договору.

Сторони погодили використовувати банківські дні для визначення Міжбанківського курсу. Сторони погодили, що Лізингодавець залишає за собою право використовувати у якості Міжбанківського курсу середньозважений курс Євро, встановлений на інтернет-сайті http://coursedealing.com.ua на власний розсуд.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно пункту 3.1. Договору усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов цього Договору та Додатку №2 «Графік внесення лізингових платежів» до Договору (далі

- Графік) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця, вказаний у цьому Договорі.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що авансовий платіж є першим лізинговим платежем, що складає 20,00 % від Вартості Майна. Сума Авансового платежу у гривнях обчислюється виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті фактичної оплати, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі - Міжбанківський курс фактичної оплати).

Згідно п. 3.3. Договору за надання Предмету лізингу у фінансовий лізинг Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю одноразову комісію, в розмірі 1 562,50 (одна тисяча п`ятсот шістдесят два Євро 50 центів) Євро у строк до 01.04.2024 року. Комісія сплачується Лізингоодержувачем на поточний рахунок Лізингодавця в національній валюті за Міжбанківським курсом фактичної оплати.

Розмір, склад, терміни сплати Лізингових платежів встановлюються в Графіку. Сума кожного чергового Лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в Євро), зазначеної в Графіку, виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати Лізингоодержувачем чергового Лізингового Платежу, зазначеного в Графіку, збільшеного на розмір зборів (податків), пов`язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами (далі - Міжбанківський курс Графіку). Такий порядок застосовується до усіх Лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з Договором (п. 3.4. Договору).

Крім цього, у випадку, якщо Лізингоодержувач здійснить оплату Лізингового платежу після строку його оплати, вказаного в Графіку, і на дату фактичної оплати Лізингового платежу Міжбанківський курс фактичної оплати Лізингового платежу буде більшим, ніж Міжбанківський курс Графіку, Лізингоодержувач зобов`язаний здійснити оплату такого Лізингового платежу, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати.

У випадку, якщо Лізингоодержувач здійснить оплату Лізингового платежу раніше строку його оплати, вказаного в Графіку, платіж зараховується, виходячи з Міжбанківського курсу фактичної оплати. (п.п. 3.4.1. та 3.4.2. Договору).

Згідно з умовами наявного в матеріалах справи погодженого лізингодавцем та лізингоодержувачем Додатку № 2 до Договору - Графік внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобов`язався сплатити на користь Товариства, зокрема:

- 509,59 Євро - у строк до 20.03.2025 року (7-й лізинговий платіж);

- 493,15 Євро - у строк до 20.04.2025 року (8-й лізинговий платіж);

- 775,21 Євро - у строк до 20.05.2025 року (9-й лізинговий платіж);

- 447,95 Євро - у строк до 20.06.2025 року (10-й лізинговий платіж);

- 382,19 Євро - у строк до 20.07.2025 року (11-й лізинговий платіж);

- 647,82 Євро - у строк до 20.08.2025 року (12-й лізинговий платіж);

- 334,66 Євро - у строк до 20.09.2025 року (13-й лізинговий платіж);

- 254,79 Євро - у строк до 20.10.2025 року (14-й лізинговий платіж);

- 512,20 Євро - у строк до 20.11.2025 року (15-й лізинговий платіж);

- 156,16 Євро - у строк до 20.12.2025 року (16-й лізинговий платіж).

Датою сплати Лізингового платежу є дата зарахування коштів на поточний рахунок Лізингодавця. Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий (вихідний, святковий або ін.) день (п. 3.6. Договору).

Враховуючи валютну складову платежів по Договору, Сторони погодили, що всі сплачені Лізингоодержувачем грошові кошти за Договором в гривні зараховуються Лізингодавцем в рахунок оплати грошових зобов`язань за Договором виходячи з Міжбанківського курсу Євро, встановленого на відповідний (мінімально дозволений) банківський день (встановлений чинною Постановою НБУ щодо строків здійснення банками купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб) після дня зарахування грошових коштів Лізингодавцю згідно умов Договору.

При цьому, якщо сплачених Лізингоодержувачем грошових коштів в гривні не достатньо для виконання ним грошових зобов`язань в Євро згідно умов Договору, Лізингоодержувач зобов`язаний впродовж 10 календарних днів з дня відповідної сплати коштів здійснити відповідну доплату; якщо сплачених Лізингоодержувачем грошових коштів в гривні виявиться більше, ніж необхідно для виконання ним грошових зобов`язань в Євро згідно умов Договору, Лізингодавець зобов`язаний зарахувати їх в рахунок майбутніх платежів по Договору (п. 3.7. Договору).

Окрім того, згідно п. 8.6. Договору Лізингодавець має право за своїм вибором стягувати з Лізингоодержувача недоотримані відсотки.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати лізингових платежів за Договором матеріали справи не містять.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем у позовній заяві, на виконання умов пункту 3.2 Договору 13.03.2024 року платіжною інструкцією № 5 відповідач 1 сплатив на користь ТОВ «Адванс-Лізинг» авансовий платіж у сумі 24 000,00 грн., 01.04.2024 року платіжними інструкціями 6, 8 та 9 авансові платежі в розмірі 300 138,77 грн., 395 000,00 грн. та 334 000,00 грн. відповідно, що підтверджується випискою банку.

В свою чергу, на виконання умов пункту 3.3 Договору відповідач 1 перерахував позивачеві зазначену комісію за надання майна у фінансовий лізинг платіжними інструкціями від 01.04.2025 року № 7 на суму 60 823,13 грн., № 10 на суму 5000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах випискою банку по рахунку ТОВ «Адванс-Лізинг».

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачами 1, 2 не заперечувалися.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку ТОВ «Адванс-Лізинг» як лізингодавця щодо виконання ТОВ «СФГ «Олена» як лізингоодержувачем умов Договору в частині сплати авансового платежу та комісії, в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем 1 належним чином виконані зобов`язання щодо оплати авансового платежу та комісії відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем 1 Договору, факт перерахування відповідачем 1 вказаних грошових коштів за Договором лізингу належним чином підтверджено матеріалами справи.

За умовами пункту 1.2 Договору строк володіння та користування (строк лізингу) лізингоодержувачем предметом лізингу починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу та не може бути менше одного року.

Предмет лізингу передається Лізингодавцем та приймається в лізинг Лізингоодержувачем впродовж 60 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцю авансового платежу, а також комісії, зазначеної в п. 3.3 Договору (п.4.1 Договору).

Передача Лізингодавцем і прийом Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється на підставі Акту приймання - передачі майна за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 117. Майно вважається переданим Лізингоодержувачу з дати підписання Акта приймання - передачі майна (п.4.2 Договору).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивач передав відповідачу 1- ТОВ «СФГ «Олена» сівалку Сівалка Kverneland Optima TF Maxi, 2020 р.в., вартістю 125000 Євро, що підтверджується підписаним обома сторонами Актом приймання-передачі від 01.04.2024 року (Додаток № 3 до Договору).

Пунктами 2, 3 цього акту встановлено, що лізингоодержувач засвідчив, що переданий товар є комплектним, відповідає встановленим зразкам якості (отримав документи, підтверджуючі якість товару), пристосований для його використання за цільовим призначенням. Лізингоодержувач в присутності лізингодавця перевірив якість, кількість, стан, комплектність, асортимент та відповідність майна умовам Договору лізингу. Лізингоодержувач підтверджує, у тому числі належну якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам Договору лізингу. Сторони погодили, що з дати підписання акту приймання-передачі майна лізингоодержувач відмовляється від будь-яких прямих і непрямих претензій до лізингодавця з приводу якості та комплектності майна.

Факт виконання позивачем зобов`язань з передачі лізингоодержувачу об`єкту лізингу, а також прийняття його в користування останнім згідно умов Договору відповідачем 1 не заперечувався.

Доказів пред`явлення відповідачем 1 претензій щодо виконання позивачем зобов`язань згідно Договору до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Адванс-Лізинг» умов Договору з боку відповідача 1 відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання в частині передачі предмета лізингу за Договором, а відповідачем 1 як лізингоодержувачем, в свою чергу, прийнятий предмет лізингу без будь - яких зауважень.

Положеннями частини 2 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п. 5.1 Договору майно переходить у власність Лізингоодержувача за умови сплати Лізингодавцю всієї суми лізингових платежів в розмірах та у терміни, передбачені Графіком, в тому числі сплати Лізингодавцю всієї суми вартості майна, що у гривневому еквіваленті не менше вартості майна, зазначеної у Акті приймання - передачі майна, сплати штрафних санкцій відповідно до умов Договору.

Отже, належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених Договором, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, умов пунктів 3.1-3.4, 5.1 Договору, дати підписання Акту приймання-передачі об`єкта лізингу та розміру Авансового лізингового платежу, який становить 20% від вартості об`єкта лізингу, відповідач 1 зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 20-го числа кожного місяця у розмірі, визначеному в Графіку внесення лізингових платежів (Додаток № 2 до Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, на виконання вищевказаного Графіку внесення лізингових платежів лізингоодержувачем були здійснені оплати сум, які компенсують частину вартості предмету лізингу на загальну суму 3 193 073,96 грн. та винагороди лізингодавцю за отримане у фінансовий лізинг майно на загальну суму 125 708,73 грн., що згідно умов пунктів 3.4., 3.4.1. та 3.4.2. Договору склало гривневий еквівалент 75 405,61 Євро, виходячи з Міжбанківського курсу відповідних платежів.

Окрім цього, 05.12.2024 року платіжною інструкцією № 140 лізингоодержувачем було сплачено лізингодавцю 16 262,00 грн. у якості недоотриманих відсотків на підставі п. 8.6. Договору.

На підтвердження здійснених оплат позивачем надано відповідні виписки банку.

При цьому заперечень щодо розміру здійснених оплат та порядку їх зарахування позивачем від відповідачів 1, 2 до суду не надходило.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (стаття 548 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, 23 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (лізингодавець за договором, позивач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське Підприємство «Настуся» (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (лізингоодержувач за договором, відповідач 1 у справі) укладено Договір поруки № 2П/2202ФЛ-24 (далі - Договір поруки), згідно пункту 1.1. якого предметом цього договору є зобов`язання Поручителя перед Лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання Лізингоодержувачем своїх зобов`язань перед Лізингодавцем, які випливають з умов Договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, а також усіх додаткових угод до нього, які вже укладені та можуть бути укладені до закінчення строку дії Договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року (далі - Основний договір).

Сторони договору встановлюють, що зобов`язання Поручителя перед Лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та Основним договором, не потребують (п.1.2. Договору поруки).

Згідно п.п.1.3-1.5 Договору поруки Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом Основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за Основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має.

Сторони заявляють, що порука згідно цього договору надана без мети отримання прибутку. Поручитель підтверджує, що він надає поруку безоплатно і ця умова є безумовною і безвідкличною.

Сторони договору визначають, що це зобов`язання підписано сторонами у відповідності до чинного законодавства України та відповідає положенням статей 553-559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 6.2 Договору поруки Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Поруки припиняється, якщо Лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язань за Основним договором не пред`явить вимоги до Поручителя.

Вказаний Договір поруки підписаний представником лізингодавця, поручителя та лізингоодержувача та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

В статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами Основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За статтею 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання.

За умовами пунктів 2.1, 2.3 Договору поруки у випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за Основним договором, лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача, або обом сторонам одночасно.

Поручитель після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору відповідно до статті 556 Цивільного кодексу України набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов`язанню - Основному договору.

Крім того, відповідно до п.3.1.2. Договору поруки Поручитель зобов`язаний у разі невиконання Лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед Лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, при солідарному обов`язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Поряд із цим, у зв`язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем - ТОВ «СФГ «Олена» своїх обов`язків за Договором, в березні 2025 року позивач звернувся з позовом до ТОВ «СФГ «Олена» та ТОВ «СП «Настуся» про солідарне стягнення 536 765,19 грн. основного боргу та 174 203,84 грн. 70% річних за Договором, а саме щодо сплати 4 і 6 лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25 провадження у справі № 910/2481/25 в частині вимог про стягнення 200 000,00 грн. попередньої оплати закрито. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванс-Лізинг" в іншій частині задоволено. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Олена", гр. ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство «Настуся» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванс-Лізинг" 336 765,19 грн. боргу, 174 203,84 грн. процентів річних, 8531,63 грн. витрат по оплаті судового збору, 30 000,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

На примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25, яке набрало законної сили 29.07.2025 року, видано відповідні накази від 13.08.2025 року.

При цьому, як зазначено в рішенні від 07.07.2025 року, після звернення позивача до суду відповідачем 1 було погашено 200 000,00 грн. боргу за Договором, у зв`язку з чим провадження у відповідній частині було закрито.

Зокрема, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Адванс-Лізинг» господарський суд у справі № 910/2481/25 встановив факт неналежного виконання лізингоодержувачем умов Договору щодо своєчасної згідно Графіку сплати лізингових платежів, а також наявність підстав для солідарного стягнення вказаної заборгованості з відповідачів ТОВ "СФГ «Олена», гр. ОСОБА_2 (поручителя згідно договору поруки № 1П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року) та ТОВ «СП «Настуся» як поручителя за Договором поруки.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Таким чином, факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, та в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи.

Доказів виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25 в примусовому порядку матеріали справи не містять та судом за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження не встановлено.

Поряд із цим, як свідчать матеріали даної справи № 910/13225/25 та зазначено позивачем, 15.08.2025 Лізингоодержувач платіжною інструкцією № 192 було сплачено 336 765,19 грн. із призначенням «відшкодування вартості майна за грудень, згідно договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 р.» та платіжною інструкцією № 193 - 174 203,84 грн. із призначенням «доплата до платежу як винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно, згідно договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 р.», що підтверджується виписками банку, наданими позивачем.

За приписами статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

З урахуванням ст. 534 ЦК України позивачем 174 203,84 грн. було зараховано в якості погашення процентів річних, встановлених рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25.

Таким чином, як зазначає позивач у позовній заяві, заяві про збільшення розміру позовних вимог та встановлено судом, з урахуванням сплати авансового платежу, одноразової комісії та сплати частини щомісячних лізингових платежів, відповідач 1 всупереч умов пункту 3.4 Договору оплату лізингових платежів за 7- 16 лізингові періоди взагалі не здійснив, у зв`язку з чим у відповідача 1 виникла заборгованість за Договором, що становить еквівалент 54 503,72 Євро.

При цьому, за умовами пункту 10.3 Договору лізингу у випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату лізингового платежу у строки, вказані у Графіку, то при зверненні лізингодавця до суду для розрахунку суми несплачених лізингових платежів лізингодавець має право використовувати міжбанківський курс на дату, що передує даті складання ним позовної заяви/уточнень до позовної заяви.

Приймаючи до уваги вказані положення Договору, позивачем з урахуванням п. 10.3 Договору було визначено суму заборгованості в розмірі 54 503,72 Євро, що становить в гривневому еквіваленті 2 692 729,03 грн., розрахованої з використанням міжбанківського курсу Євро до гривні (1 Євро = 49,4045 грн.) на дату, що передує даті складання заяви про збільшення розміру позовних вимог (26.12.2025 року).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору фінансового лізингу та Договору поруки відповідачем 1 та відповідачем 2 як поручителем не виконані, внаслідок чого у лізингоодержувача утворилась прострочена заборгованість за Договором з оплати чергових лізингових платежів за 7-16 лізинговий період у загальній сумі 2 692 729,03 грн., з позовними вимогами про солідарне стягнення якої з відповідача 1 як лізингоодержувача та відповідача 2 як поручителя позивач звернувся в судовому порядку.

За приписами статті 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 8.1. Договору у випадку, якщо Лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого Лізингового платежу, який встановлений в Графіку, Лізингоодержувач несе відповідальність перед Лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого Лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене позивачем на підставі п. 8.1. Договору також нараховано та заявлено до солідарного стягнення з відповідачів 390 485,21 грн. 70% річних за період 21.03.2025 року - 22.12.2025 року згідно розрахунку, доданого до позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів. В свою чергу, відповідачем 1 заперечень проти позовних вимог не було надано.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору фінансового лізингу №2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 24.02.2024 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору лізингу та Договору поруки на час їх підписання та на протязі виконання з боку відповідача 1 відсутні.

В свою чергу, суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Зокрема, як встановлено судом, укладений між сторонами спірний правочин є договором фінансового лізингу, правова природа якого як двостороннього та оплатного зумовлює наявність взаємних обов`язків у кожної із сторін договору.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, заперечуючи проти позову відповідач 2 - ТОФ «СП «Настуся» у відзиві на позовну заяву посилається на те, що надані позивачем документи не підтверджують розрахунок позовних вимог належними та допустимими доказами, що унеможливлює їх врахування судом при вирішенні спору, а також стверджує про відсутність взаємовідносин з ТОВ «Адванс-Лізинг» та не укладення ТОВ «СП «Настуся» будь - яких Договорів з позивачем, в тому числі спірного Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року, зазначаючи при цьому, що підпис на цьому правочині виконаний не директором відповідача 2 - гр. ОСОБА_3 , а іншою особою.

Наразі, на підтвердження заперечень проти позову з посиланням на відсутність факту укладення Договору поруки відповідачем 2 ТОВ «СП «Настуся» надано суду складений 07.01.2026 року експертом ОСОБА_4 висновок експерта № 136 щодо приналежності підпису в Договорі поруки, укладеному між Товариством та ТОВ «СП «Настуся», ОСОБА_1 , за змістом якого такий підпис від імені директора відповідача 2 у копії Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року виконано, ймовірно, не ОСОБА_1 , а іншою особою з ретельним наслідуванням її підпису.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 98, частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, визначені Законом України "Про судову експертизу", відповідно до статті 3 якого судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Згідно зі статтями 9, 10 Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

У статті 16 Закону України "Про судову експертизу" зазначено, що свідоцтво є документом, що підтверджує наявність кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю.

Проте, згідно даних Реєстру атестованих судових експертів (https://rase.minjust.gov.ua/) видане Кострубу Андрію Миколайовичу свідоцтво № 879 на право проведення, зокрема, почеркознавчої і авторознавчої експертизи (дослідження почерку і підписів), з терміном дії до 31.12.2015 року, є недійсним згідно з наказом Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 26.06.2015 року № 1235о/с.

Таким чином відповідачем 2 не підтверджено право ОСОБА_4 на проведення почеркознавчої експертизи.

Крім того, відповідно до пунктів 1.1, 1.3 глави 1 розділу I Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (далі - Рекомендації), для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільні зразки по змозі повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням (п. 1.5 глави 1 розділу I).

Натомість, зі змісту висновку експерта від 07.01.2026 року № 136 вбачається, що для проведення почеркознавчого дослідження підпису ТОВ «СП «Настуся» було надало експерту копію Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року, що свідчить про невідповідність проведеної на підставі копії договору експертизи наведеним вище положенням Інструкції та додатково свідчить про неналежність наданого відповідачем 2 висновку експерта як доказу підписання Договору поруки не директором ТОВ "СП "Настуся" ОСОБА_1 , а іншою особою.

Поряд із цим, висновок експерта № 136 не містить таких даних, викладених у категоричній формі, а відтак, з урахуванням наведеного в сукупності, не може бути прийнятий судом в якості належного доказу на підтвердження заперечень відповідача 2.

Додатково судом враховано, що до та після підписання Договору поруки ТОВ «СП «Настуся» як поручителем надавались позивачу документи для ідентифікації та верифікації, належної перевірки та прийняття рішення щодо встановлення/відмови встановлення ділових відносин ділових відносин між наведеними юридичними особами.

Так, з матеріалів справи вбачається та відповідачем 2 не спростовано, що ТОВ «СП «Настуся» були надані позивачу: копія наказу ТОВ «СП «Настуся» від 02.03.2015 року № 001-к, копія паспорту ОСОБА_1 НОМЕР_1 , копія довідки про присвоєння останній ідентифікаційного номера від 10.07.2001 року, копія витягу з реєстру платників податку на додану вартість від 10.01.2017 року № 1710274500007, копія опису документів, що подаються заявником для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" від 14.09.2022 року, копія квитанцій від 20.02.2023 року № 2, копії фінансової звітності малого підприємства від 01.01.2023 року, від 01.01.2024 року, довідка АБ «Укргазбанк» № 5-43/153-2024 від 05.03.2024 року про відсутність заборгованості за кредитними операціями, анкета поручителя від 02.07.2024 року тощо, копія паспорта Поляруш-Сафроненко Світлани Олександрівни № НОМЕР_2 .

При цьому суд наголошує, що вказані документи, які містять у тому числі інформацію з обмеженим доступом, скріплені, зокрема, підписом директора відповідача 2 ОСОБА_1 , та не могли бути отримані позивачем з інших джерел, окрім відповідача 2 (його директора).

Таким чином, враховуючи самостійне надання ТОВ «СП «Настуся» позивачем інформації та документів, зокрема, засвідчених ОСОБА_1 , з метою встановлення ділових відносин, в тому числі укладення Договору поруки, наведене спростовує твердження відповідача 2 про відсутність будь-яких правовідносин ТОВ «СП «Настуся» з позивачем - ТОВ «Адванс -Лізинг».

Суд зазначає, що приписами ст. 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до ч.ч 1, 3 якої представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник від імені особи, яку він представляє, здійснює тільки певні юридичні дії внаслідок повноваження. Наявність у представника повноважень є обов`язковою умовою будь - якого представництва.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на дату укладення Договору поруки, в якості особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, а саме підписанта з наданням права підпису бухгалтерських документів, господарських договорів, фінансової та податкової звітності, розпорядження банківськими рахунками, значиться керівник ОСОБА_1 (директор).

Поряд із цим суд додатково звертає увагу, що Договір поруки, оригінал якого наданий позивачем до матеріалів справи та був оглянутий судом в судовому засіданні 11.03.2026 року, скріплений, у тому числі, відбитком печатки ТОВ "СП "Настуся".

Згідно з частиною 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Тобто, законодавством не встановлено вимог щодо обов`язкової наявності печатки суб`єкта господарювання на первинних бухгалтерських документах, у тому числі печатки продавця та покупця на договорах.

При цьому, печатка підприємства відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у встановленні відповідних правовідносин, а відповідальність за використання печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договори та інші документи, які фіксують здійснення господарських операцій, покладається на таке підприємство-власника відповідної печатки.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 915/878/16, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Наразі, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки ТОВ «СП «Настуся», її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача 2, як і доказів звернення відповідача 2 до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням його печатки.

Жодних доказів на підтвердження існування фактів протиправності використання печатки ТОВ "СП "Настуся" чи доказів її втрати відповідачем 2 суду не надано та матеріали справи не містять.

Отже, судом враховано наявність відбитку печатки ТОВ «СП «Настуся» на Договорі поруки та відсутність підстав вважати, що печатка відповідача 2 використовувалася проти його волі.

Додатково суд наголошує на встановленні факту укладення тристороннього Договору поруки рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 року у справі № 910/2481/25 за позовом ТОВ «Адванс-Лізинг» до ТОВ «СФГ Олена», ТОВ «СП «Настуся» та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором лізингу в загальному розмірі 710 969,03 грн., яке набрало законної сили та відповідачами не оскаржувалось в апеляційному порядку.

Наразі, в тому числі враховуючи принцип правової визначеності щодо обов`язковості фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ, а саме укладення Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року за участі відповідача 2 - ТОФ «СП «Настуся», та приписів ст. 204 ЦК України, згідно якої правомірність правочину презюмується, судом відмовлено в призначенні почеркознавчої експертизи у даній справі за клопотанням відповідача 2.

Окремо суд звертає увагу на обставини, які свідчать про обізнаність ТОВ «СП «Настуся» з березня 2025 року про наявність Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року та відповідної судової справи про солідарне стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року, зокрема, за наслідками звернення позивача з позовною заявою у справі № 910/2481/25, та враховуючи встановлені судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» обставини повідомлення ТОВ «СП «Настуся» як відповідача 2 шляхом доставлення копій процесуальних документів до електронного кабінету останнього як про відкриття провадження у справі № 910/2481/25 ухвалою від 04.04.2025 року, так і про ухвалення відповідного рішення від 07.07.2025 року.

При цьому в межах розгляду справи № 910/2481/25 відповідачем 2 не було реалізовано право на подання відзиву на позовну заяву, тобто жодних заперечень щодо стягнення за Договором поруки та наявності правовідносин з ТОВ «Адванс-Лізинг» та ТОВ «СФГ Олена» від ТОВ «СП «Настуся» не надходило.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 13.01.2026 року у справі № 902/1302/22(902/65/25), згідно якої суд застосував доктрину venire contra factum proprium, наголосивши, що сторони зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від суперечливої поведінки та зловживання процесуальними правами. Заперечення факту укладення договору після його фактичного визнання в іншому процесі порушує принципи чесності, правової визначеності та стабільності правовідносин (частина третя статті 13 ЦК, частина перша статті 43 ГПК).

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов`язань за Договором фінансового лізингу №2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року зі сплати 7-16 лізингових платежів у встановлений строк та згідно погодженого Графіку, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідачі 1, 2 суду не представили, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 заборгованості зі сплати лізингових платежів в сумі 2 692 729,03 грн. підлягають задоволенню.

Також суд зазначає про посилання відповідача 2 у відзиві на позовну заяву на обставини відкриття кримінального провадження № 42025112030000392 від 31.10.2025 року, яке не пов`язано з обставинами виконання Договору фінансового лізингу № 2202ФЛ-24 від 22.02.2024 року та Договору поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року, які є підставами виникнення правовідносин сторін у даному спорі, та підтвердження в підготовчому судовому засіданні 11.03.2026 року представником відповідача 2 відсутності відкритих кримінальних проваджень, пов`язаних зі спірним Договором поруки № 2П/2202ФЛ-24 від 23.02.2024 року.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, кримінальне провадження № 42026112030000200 від 08.05.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, було відкрито за заявою представника відповідача 2 щодо дій посадових осіб ТОВ «Адванс-Лізинг» з підробки документів, наданих у справі № 910/2481/25, після відкриття провадження у справі № 910/13225/25 ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 року, в тому числі після з`ясування судом у підготовчому судовому засіданні 11.03.2026 року відсутності відповідного звернення відповідача 2 до правоохоронних органів.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 8.1 Договору у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати сімдесяти процентів річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначеним законодавчим положенням передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 914/235/19.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір процентів річних узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність нарахування позивачем передбачених пунктом 8.1 Договору 70% річних за прострочення виконання відповідачем 1 договірних зобов`язань, оскільки на момент прийняття рішення відповідач 1 не представив належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем 1 зобов`язань зі своєчасної сплати лізингових платежів, позивачем нараховано на підставі п. 8.1 Договору 70 % річних у загальному розмірі 390 485,21 грн., нарахованих на прострочені суми основного боргу за відповідними лізинговими платежами окремо (шляхом множення суми боргу за відповідний період в Євро на міжбанківський курс станом на момент настання строку сплати кожного лізингового платежу) у період з 21.03.2025 року по 22.12.2025 року, які позивач просив стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 відповідно до наданого розрахунку (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачами не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині нарахувань або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, оскільки відповідач 2 заперечує проти позовних вимог вцілому.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних за Договором судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідачів 1, 2 солідарно 392 485,21 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами 1, 2 не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Олена" (03188, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 5, корпус Б, код ЄДРПОУ 44991968) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Настуся" (09111, Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Лісова, 63, код ЄДРПОУ 39420194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванс-Лізинг" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 36493872) 2 692 729,03 грн. (два мільйони шістсот дев`яносто дві тисячі сімсот двадцять дев`ять грн. 03 коп.) основного боргу та 390 485,21 грн. (триста дев`яносто тисяч чотириста вісімдесят п`ять грн. 21 коп.) процентів річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Олена" (03188, м.Київ, вул. Академіка Заболотного, 5, корпус Б, код ЄДРПОУ 44991968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванс-Лізинг" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 36493872) 18 499,29 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять грн. 29 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Настуся" (09111, Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Лісова, 63, код ЄДРПОУ 39420194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адванс-Лізинг" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, код ЄДРПОУ 36493872) 18 499,29 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять грн. 29 коп.) витрат по сплаті судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 20 серпня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон