Рішення № 139163333, 21.08.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/3124/24

Номер провадження2/205/1309/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Тесля А.М., представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпровська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпровська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та домоволодінням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що їй на праві власності належить 41/100 частина домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідченого 13.03.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф`євою О.В. за реєстровим № 221.

Також позивач посилається на те, що їй належить земельна ділянка за тією самою адресою, кадастровий номер 1210100000:08:814:0015, площею 0,0454 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 13.03.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф`євою О.В. за реєстровим № 223.

Власником іншої 59/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. 07.07.2010 року за реєстровим № 1-4024.

За твердженням позивача, доступ до належних їй частини домоволодіння та приватизованої земельної ділянки здійснюється через неприватизовану частину земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 , яка пролягає вздовж частини домоволодіння, якою фактично користується відповідач.

Позивач зазначає, що порядок користування земельною ділянкою домоволодіння, у тому числі порядок проходу та проїзду до належної їй частини домоволодіння, був сформований ще попередніми співвласниками та відображений у технічній і землевпорядній документації.

Крім того, позивач посилається на те, що у 2016 році між сторонами виник спір у зв`язку з наміром відповідача приватизувати земельну ділянку, якою вона фактично користується, та зміною раніше сформованого порядку користування частиною земельної ділянки, що забезпечувала доступ до майна позивача.

У зв`язку із цим ОСОБА_3 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом, пов`язаним із встановленням сервітуту, погодженням меж земельної ділянки та її приватизацією, а ОСОБА_1 заявила самостійні вимоги про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року у справі № 205/7737/16-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , а також у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду згідно з варіантом № 2, запропонованим земельно-технічною експертизою № 506/507/508-19, відмовлено.

При цьому позивач посилається на те, що під час розгляду зазначеної справи судом було встановлено фактичний порядок користування неприватизованою частиною земельної ділянки та наявність проходу до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , а у встановленні сервітуту було відмовлено у зв`язку з тим, що земельна ділянка, щодо якої заявлялася така вимога, не була сформована як окремий об`єкт цивільних прав.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.08.2020 року про забезпечення позову ОСОБА_3 було зобов`язано поновити ОСОБА_1 вільний доступ до належної їй частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.09.2022 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року залишено без змін.

Позивач стверджує, що після завершення попереднього судового спору відповідач продовжила чинити перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки, яка забезпечує доступ до належного позивачу нерухомого майна, та встановила нову огорожу вздовж огорожі суміжного домоволодіння.

За твердженням позивача, внаслідок встановлення такої огорожі існуючий прохід та проїзд було звужено приблизно до 2,12 м., що позбавляє її можливості користуватися проїздом у тому обсязі, який існував раніше, та створює перешкоди у користуванні належними їй земельною ділянкою і частиною домоволодіння.

Позивач також посилається на те, що спірна огорожа встановлена у межах частини земельної ділянки, яка відповідно до раніше сформованого порядку землекористування використовувалася співвласниками як територія спільного користування та забезпечувала прохід і проїзд до належної їй частини домоволодіння.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом відновлення попереднього становища знесення (демонтажу) паркану, встановленого вздовж огорожі суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборонити ОСОБА_3 чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою спільного користування за зазначеною адресою, зокрема перешкоджати проходу та проїзду, встановлювати споруди й огорожі.

Відповідач у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відзив на позовну заяву не подала.

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровської міської ради, просила розгляд справи проводити за її відсутності та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10.03.2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку для подання зустрічного позову відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення сесії Дніпровської міської ради народних депутатів та державного акта на право приватної власності на землю повернуто представнику ОСОБА_3 адвокату Трофименку Володимиру Володимировичу.

Ухвалою суду від 18.06.2025 року клопотання позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи задоволено частково та призначено у справі судову земельно-технічну та будівельно-технічну експертизи.

На вирішення експертів, зокрема, було поставлено питання щодо фактичного порядку користування сторонами земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідності спірної огорожі нормативним вимогам; а також відповідності конфігурації частини земельної ділянки, що утворилася внаслідок встановлення огорожі, вимогам щодо влаштування проїзду та забезпечення доступу до належної позивачу частини домоволодіння.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26.11.2025 року ухвалу Новокодацького районного суду м. Дніпра від 18.06.2025 року скасовано та у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової земельно-технічної експертизи відмовлено.

Скасовуючи зазначену ухвалу, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що у попередній цивільній справі щодо цієї ж земельної ділянки вже були проведені судові земельно-технічні та будівельно-технічні експертизи, за результатами яких досліджено порядок користування земельною ділянкою та запропоновано можливі варіанти проходу і проїзду до належної ОСОБА_1 земельної ділянки, у зв`язку із чим проведення нового експертного дослідження визнано безпідставним.

Враховуючи наведені нижче фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин, зміст наданих сторонами доказів та їх оцінку в сукупності, суд доходить наступних висновків.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 41/100 частина домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідченого 13.03.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф`євою О.В. за реєстровим № 221.

Також матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:08:814:0015, площею 0,0454 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Право власності позивача на зазначене нерухоме майно зареєстровано у встановленому законом порядку.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т.М. 07.07.2010 року за реєстровим № 1-4024, на праві приватної власності належить 59/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , при цьому фактично займають відокремлені одна від одної частини домоволодіння та користуються відповідними житловими і господарськими приміщеннями.

Разом з тим, судом також встановлено, що правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване вищевказане домоволодіння, є неоднорідним.

Зокрема, земельна ділянка площею 0,0454 га, кадастровий номер 1210100000:08:814:0015, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , тоді як інша частина земельної ділянки домоволодіння кадастрового номера не має, як окремий об`єкт цивільних прав не сформована та фактично перебуває у користуванні співвласників домоволодіння.

Зазначені обставини були предметом дослідження у цивільній справі № 205/7737/16-ц за участю тих самих сторін, під час розгляду даної справи сторонами визнані, та не оспорювались.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року у справі № 205/7737/16-ц встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці загальною площею 1115 кв. м, з яких 0,0454 га приватизовано та належить ОСОБА_1 , тоді як інша частина земельної ділянки фактично перебуває у користуванні ОСОБА_3 , не приватизована, а через її частину існує прохід до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , погоджений попередніми співвласниками домоволодіння.

Цим же рішенням установлено, що відповідно до погодженого директором ДП Дніпропетровського МЦДЗК проєкту розподілу земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1 , виготовленого ПП «Кварц» у 2001 році, попередніми співвласниками було визначено порядок користування земельною ділянкою, який передбачав, зокрема, земельні ділянки спільного користування площею 50 кв. м. та 55 кв. м.

Із зазначеного проєкту також убачається, що домоволодіння складалося з двох житлових будинків, господарських будівель та споруд, а земельні ділянки мали спільний вхід та в`їзд. Проєктом прямо передбачалася необхідність виділення землі спільного користування.

Під час розгляду справи № 205/7737/16-ц було проведено судову земельно-технічну та оціночно-будівельну експертизу № 506/507/508-19 від 25.07.2019 року.

За висновком цієї експертизи, житлові будинки, господарські будівлі та споруди домоволодіння АДРЕСА_1 не були виділені в натурі відповідно до часток співвласників, а експертом було запропоновано технічно можливі варіанти забезпечення проходу та проїзду до земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

Крім того, за результатами проведення повторної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 5062/5063-20 від 25.08.2021 року експертом встановлено, що у зв`язку з несформованістю земельної ділянки встановлення щодо неї земельного сервітуту відповідно до нормативних вимог є неможливим.

Водночас експертом було запропоновано варіант доступу до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 по наявному шляху, який фактично використовується на частині земельної ділянки, де розташовані будівлі та споруди, що знаходяться у користуванні ОСОБА_3 , та який може використовуватись як для проходу, так і для проїзду з метою належного користування будівлями та спорудами на приватизованій земельній ділянці ОСОБА_1 .

Експертом також зазначено, що такий порядок доступу ґрунтується на погодженому та підписаному попередніми співвласниками домоволодіння проєкті розподілу земельної ділянки 2001 року щодо спільного користування дворовою частиною домоволодіння АДРЕСА_1 .

При цьому у висновку експерта прямо зазначено, що земельна ділянка спільного користування, яка використовується як прохід чи проїзд, не повинна бути перегородженою, захаращеною або будь-яким іншим чином створювати перешкоди для її вільного користування співвласниками домоволодіння.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду було відмовлено.

При цьому підставою для відмови у задоволенні зазначеної вимоги була не відсутність фактичного проходу чи проїзду та не відсутність у ОСОБА_1 необхідності у доступі до належної їй земельної ділянки, а неможливість встановлення земельного сервітуту щодо несформованої земельної ділянки, яка не визначена як окремий об`єкт цивільних прав.

Суд у зазначеній справі безпосередньо встановив, що фактично несформованою земельною ділянкою користується ОСОБА_3 , а частиною цієї земельної ділянки для проходу до своєї приватизованої земельної ділянки користується ОСОБА_1 , причому такий порядок користування був визначений попередніми співвласниками домоволодіння.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.09.2022 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року залишено без змін.

Крім того, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31.08.2020 року, постановленою в порядку забезпечення позову у справі № 205/7737/16-ц, ОСОБА_3 було зобов`язано поновити ОСОБА_1 вільний доступ до належної їй частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, із сукупності обставин, встановлених вищенаведеним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року, висновків проведених у межах тієї справи судових експертиз та технічної документації вбачається, що до виникнення спору, який є предметом розгляду у даній справі, між співвласниками домоволодіння був фактично сформований та тривалий час існував певний порядок користування неприватизованою частиною земельної ділянки, який передбачав можливість проходу та проїзду ОСОБА_1 до належних їй частини домоволодіння та приватизованої земельної ділянки.

При цьому суд вказує, що відмова у встановленні земельного сервітуту у справі № 205/7737/16-ц була зумовлена несформованістю земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав та сама по собі не свідчить про припинення або відсутність фактично сформованого порядку користування відповідною частиною земельної ділянки.

Саме з урахуванням установленого раніше порядку користування земельною ділянкою суд оцінює подальші дії відповідача щодо встановлення спірної огорожі та їх вплив на можливість позивача користуватися належним їй майном.

Окрім цього, досліджуючи фактичний стан землекористування до виникнення обставин, які стали підставою для звернення з цим позовом, суд також враховує технічну документацію на домоволодіння.

Зокрема, із технічної документації 2012 року вбачається конфігурація домоволодіння та розташування на земельній ділянці житлових і господарських будівель та споруд. Спірна огорожа, яка є предметом вимоги про демонтаж у цій справі, на зазначеному плані відсутня.

Зі схеми розташування будівель та споруд, складеної за результатами технічної інвентаризації станом на 21.09.2021 року, вбачається існування на території домоволодіння окремо позначеного «проїзду загального користування». У місці виходу такого проїзду на АДРЕСА_1 на схемі зазначено ширину 3,25 м.

Зазначена технічна документація узгоджується як із проєктом розподілу земельної ділянки 2001 року, яким передбачено територію спільного користування співвласників, так і з висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 25.08.2021 року щодо фактичного існування шляху, який використовувався для проходу та проїзду до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 .

Таким чином, станом щонайменше на 21.09.2021 року технічною документацією було зафіксовано існування проїзду загального користування до внутрішньої частини домоволодіння та земельної ділянки позивача.

Судом також досліджено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 07.12.2022 року, тобто після проведення технічної інвентаризації 2021 року та після завершення судового розгляду справи № 205/7737/16-ц.

Порівняння технічної документації різних періодів у сукупності з іншими дослідженими судом доказами свідчить про зміну фактичної конфігурації території у спірній частині домоволодіння після 2021 року.

Судом також встановлено, що відповідачем уздовж огорожі суміжної земельної ділянки було встановлено нову огорожу у частині території, яка відповідно до раніше сформованого порядку землекористування використовувалася як територія спільного користування та забезпечувала доступ до належних позивачу частини домоволодіння і приватизованої земельної ділянки.

Факт наявності зазначеної огорожі та її фактичне розташування підтверджуються дослідженими судом фотоматеріалами, технічною документацією на домоволодіння та іншими письмовими доказами у їх сукупності.

Із наданих суду фотоматеріалів убачається, що на час розгляду справи відстань між спірною огорожею та протилежною існуючою огорожею у відповідній частині проходу становить близько 2,10 м.

Отже, після встановлення спірної огорожі фактична ширина частини раніше існуючого проходу та проїзду була істотно зменшена порівняно зі станом, зафіксованим технічною документацією попереднього періоду.

При цьому доказів того, що попередньо сформований між співвласниками порядок користування відповідною частиною земельної ділянки був у встановленому законом порядку змінений за взаємною згодою співвласників або на підставі судового рішення, матеріали справи не містять, і суду такі докази не подавались.

Так само матеріали справи не містять доказів формування спірної частини земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав та набуття ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку в межах території, яка раніше використовувалася для спільного проходу та проїзду.

Окремо суд звертає увагу на те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 26.11.2025 року, постановленою вже під час розгляду цієї справи, скасовано ухвалу суду першої інстанції про призначення нової земельно-технічної та будівельно-технічної експертиз.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1 вже були проведені експертні дослідження, якими досліджено порядок користування земельною ділянкою та запропоновано варіанти проїзду, у зв`язку із чим проведення нового експертного дослідження визнано безпідставним.

Таким чином, предметом спору у цій справі є не встановлення для ОСОБА_1 нового права користування чужою сформованою земельною ділянкою, а питання наявності перешкод у здійсненні нею користування належними їй земельною ділянкою та частиною домоволодіння внаслідок встановлення відповідачем огорожі на території, яка відповідно до раніше сформованого порядку землекористування використовувалася для спільного проходу та проїзду до нерухомого майна позивача.

Таким чином, спірні правовідносини сторін виникли у зв`язку з односторонньою зміною фактичного стану землекористування після завершення попереднього судового спору та необхідністю визначити, чи становить встановлення такої огорожі порушення прав позивача на користування належним їй нерухомим майном та чи підлягають такі перешкоди усуненню у заявлений позивачем спосіб.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також вправі звернутися до суду за захистом такого права одним зі способів, установлених законом або договором.

Відповідно до статей 316, 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд, якщо при цьому не порушуються права інших осіб та вимоги закону.

Право власності є непорушним, що передбачено статтею 321 ЦК України.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, негаторний позов спрямований на усунення таких порушень права власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном, однак перешкоджають повноцінно користуватися або розпоряджатися ним.

Частиною другою статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку їх порушення.

Отже, закон прямо допускає відновлення попереднього фактичного стану землекористування у випадку, коли дії іншої особи перешкоджають власнику або землекористувачу здійснювати належні йому права.

Відповідно до положень статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду до набувача переходить право на земельну ділянку або право користування нею в обсязі та на умовах, установлених для попереднього власника чи землекористувача.

Аналогічний принцип закріплений у статті 377 ЦК України, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника або землекористувача.

Наведені положення мають істотне значення для вирішення цієї справи, оскільки встановлений попередніми співвласниками порядок користування земельною ділянкою домоволодіння не припинився виключно внаслідок зміни персонального складу співвласників.

Під час розгляду цивільної справи № 205/7737/16-ц судом уже було встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності сторін, а неприватизована та несформована частина земельної ділянки фактично використовується співвласниками домоволодіння, при цьому ОСОБА_1 користується частиною такої земельної ділянки для проходу до належної їй приватизованої земельної ділянки. Таке користування було визначене попередніми співвласниками домоволодіння.

Крім того, попереднім судовим рішенням установлено, що відповідно до проєкту розподілу земельної ділянки, виготовленого ПП «Кварц» у 2001 році, було передбачено землю спільного користування співвласників домоволодіння, а самі земельні ділянки мали спільний вхід та в`їзд.

Також у попередній справі судом установлено, що через неприватизовану частину земельної ділянки існує прохід до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , який був погоджений попередніми співвласниками домоволодіння.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено такі обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, наведені обставини щодо характеру землекористування, існування спільної частини земельної ділянки та фактичного використання її частини ОСОБА_1 для доступу до належного їй нерухомого майна повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Суд також враховує висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 5062/5063-20 від 25.08.2021 року, досліджений під час розгляду попередньої справи.

Вказаним висновком встановлено можливість доступу до приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 по наявному шляху, який фактично використовується на неприватизованій частині земельної ділянки та може використовуватись як для проходу, так і для проїзду для належного користування будівлями і спорудами позивача.

Експерт також зазначив, що такий порядок доступу відповідає погодженому попередніми співвласниками проєкту розподілу земельної ділянки 2001 року, а земельна ділянка спільного користування, яка використовується як прохід або проїзд, не повинна бути перегороджена, захаращена або іншим чином створювати перешкоди для її вільного використання співвласниками домоволодіння.

Наведені обставини узгоджуються із технічною документацією, дослідженою судом у цій справі.

Також, як зазначалось судом вище, технічною документацією станом на 21.09.2021 року безпосередньо зафіксовано існування на території домоволодіння «проїзду загального користування», ширина якого в місці виходу на вул. Семена Бардадима становила 3,25 м.

Таким чином, існування відповідної смуги не лише як пішохідного проходу, а саме як проїзду загального користування підтверджується сукупністю письмових та технічних доказів, а також обставинами, встановленими судовим рішенням, що набрало законної сили.

Суд відхиляє можливе ототожнення спірних правовідносин із правовідносинами щодо встановлення земельного сервітуту.

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2022 року ОСОБА_1 дійсно було відмовлено у встановленні постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу та проїзду.

Проте, як убачається зі змісту вказаного рішення, підставою такої відмови стала неможливість встановлення сервітуту щодо несформованої земельної ділянки, яка не визначена як самостійний об`єкт цивільних прав. Водночас цим же рішенням установлено фактичне користування ОСОБА_1 частиною такої земельної ділянки для проходу до власної земельної ділянки та погодження такого порядку користування від попередніх співвласників.

Отже, відмова у встановленні сервітуту не свідчить про відсутність у позивача права на існуючий доступ до належного їй нерухомого майна та не надає відповідачу права одноособово змінювати сформований порядок користування неприватизованою частиною земельної ділянки.

Тобто, предметом попереднього спору було встановлення нового обмеженого речового права на земельну ділянку сервітуту, тоді як предметом цього спору є усунення перешкод, створених після формування відповідного порядку землекористування, та відновлення фактичного становища, яке існувало до встановлення спірної огорожі.

Тому суд доходить висновку, що вирішення справи № 205/7737/16-ц не виключає можливості захисту позивачем своїх прав у цій справі та, навпаки, установлені у попередній справі обставини мають значення для визначення обсягу фактично сформованого землекористування сторін.

Оцінюючи відповідно до статті 89 ЦПК України кожний доказ окремо та докази у їх сукупності, суд ураховує, що технічна документація на домоволодіння попередніх періодів не містить спірної огорожі.

Разом з тим технічною документацією 2021 року зафіксовано існування проїзду загального користування, а подальшою технічною документацією та наданими суду фотоматеріалами підтверджується наявність нової огорожі у відповідній частині земельної ділянки.

Фотоматеріалами також зафіксовано, що фактична відстань між спірною огорожею та протилежною огорожею на час розгляду справи становить близько 2,10 м.

Отже, зазначені докази є взаємно узгодженими та у своїй сукупності підтверджують зміну фактичного стану землекористування і суттєве звуження раніше існуючого проїзду загального користування.

При цьому суд звертає увагу, що сам по собі факт збереження фізичної можливості пішохідного проходу шириною близько 2,10 м не свідчить про відсутність порушення прав позивача.

Раніше сформований порядок користування передбачав не лише пішохідний прохід, а й проїзд загального користування, що підтверджується як технічною документацією, так і висновками проведених у попередній справі судових експертиз.

Тому залишення позивачу лише можливості пішого доступу вочевидь не є еквівалентним збереженню того обсягу користування відповідною частиною земельної ділянки, який існував до встановлення спірної огорожі.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей, та не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам або землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Крім того, відповідно до положень статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів і дотримуватися правил добросусідства.

При цьому суд враховує, що спірна частина земельної ділянки не перебуває у приватній власності ОСОБА_3 , а тому остання не наділена правом одноособово визначати порядок її використання, змінювати конфігурацію території спільного користування або обмежувати іншого співвласника домоволодіння у користуванні нею всупереч раніше сформованому порядку.

Матеріали справи не містять доказів того, що порядок користування спірною частиною земельної ділянки був змінений за погодженням співвласників, рішенням компетентного органу чи судовим рішенням.

Відтак встановлення відповідачем огорожі у межах території, яка відповідно до сформованого порядку землекористування використовувалася для загального проходу та проїзду, є односторонньою зміною такого порядку та обмежує позивача у користуванні належними їй земельною ділянкою і частиною домоволодіння.

Суд також ураховує постанову Дніпровського апеляційного суду від 26.11.2025 року, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про призначення у цій справі нової земельно-технічної та будівельно-технічної експертиз.

Апеляційний суд виходив із того, що стосовно цієї ж земельної ділянки вже були проведені відповідні експертні дослідження, якими досліджено порядок користування земельною ділянкою та запропоновано варіанти проїзду, у зв`язку із чим проведення нового експертного дослідження визнано безпідставним.

З огляду на наведене суд не вбачає необхідності встановлювати в межах цього спору відповідність ширини утвореного проходу окремим будівельним нормам та правилам. Адже, вирішальним для розгляду цієї справи є не відповідність спірної огорожі певним технічним параметрам сама по собі, а встановлений судом факт того, що її спорудження призвело до одностороннього звуження та часткового перекриття раніше існуючого проїзду загального користування, яким позивач мала право користуватися відповідно до сформованого порядку землекористування.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В даному випадку відповідачем не надано суду доказів, які б спростовували встановлену технічною документацією конфігурацію проїзду загального користування, підтверджували існування спірної огорожі у попередні періоди або наявність у відповідача законних підстав для односторонньої зміни сформованого порядку користування земельною ділянкою.

Так само суду не надано доказів набуття ОСОБА_3 права власності на спірну частину земельної ділянки або погодження ОСОБА_1 зміни порядку користування нею.

За таких обставин, оцінюючи докази відповідно до статей 7681, 89 ЦПК України у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність права на користування існуючим проходом та проїздом до належного їй нерухомого майна відповідно до раніше сформованого порядку землекористування, факт встановлення відповідачем спірної огорожі та причинний зв`язок між встановленням такої огорожі і звуженням раніше існуючого проїзду загального користування.

Суд також доходить висновку, що зазначені дії відповідача створюють позивачу перешкоди у здійсненні права користування належними їй земельною ділянкою та частиною домоволодіння.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України одним зі способів захисту прав на земельну ділянку є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Позивач просить усунути перешкоди шляхом демонтажу саме тієї огорожі, встановлення якої призвело до звуження існуючого проїзду.

Такий спосіб захисту безпосередньо спрямований на припинення встановленого судом порушення та відновлення фактичного стану землекористування, який існував до встановлення спірної огорожі.

При цьому задоволення зазначеної вимоги не встановлює для позивача нового права користування земельною ділянкою, не встановлює земельного сервітуту та не змінює меж земельних ділянок сторін, а лише усуває перешкоду у здійсненні того порядку користування, який існував до порушення.

З огляду на це суд вважає вимогу про зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати спірну огорожу належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , який відповідає характеру встановленого порушення та спрямований на реальне відновлення її права.

Щодо вимоги позивача заборонити ОСОБА_3 чинити будь-які перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою спільного користування, зокрема перешкоджати проходу, проїзду та встановлювати будь-які споруди й огорожі, суд виходить із такого.

За загальним правилом, рішення має бути чітким, визначеним та придатним до виконання, а покладений на особу обов`язок не може формулюватися як необмежена у часі та змісті загальна заборона вчиняти будь-які дії щодо невизначеного кола об`єктів.

Заявлена позивачем вимога у частині заборони «чинити будь-які перешкоди» та «встановлювати будь-які споруди, огорожі» сформульована надмірно широко та фактично охоплює невизначене коло можливих майбутніх дій відповідача незалежно від того, чи становитимуть такі дії порушення прав позивача.

Крім того, у цій частині позовні вимоги спрямовані на запобігання можливим майбутнім діям відповідача, які на час розгляду справи ще не вчинені та щодо яких між сторонами фактично не виник конкретний спір про право.

Суд не може наперед вирішувати питання про правомірність чи неправомірність невизначених дій, які можуть бути вчинені у майбутньому, оскільки судовому захисту підлягає конкретне порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес, а не абстрактна можливість виникнення порушення в подальшому.

Саме по собі припущення про те, що відповідач у майбутньому може повторно встановити огорожу, споруду або іншим способом створити перешкоди у користуванні земельною ділянкою, без наявності конкретних дій та фактично виниклого спору не є достатньою підставою для встановлення судом загальної заборони на майбутнє.

Водночас усунення конкретно встановленого у цій справі порушення забезпечується демонтажем спірної огорожі та відновленням попереднього стану проїзду.

Тому суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: у частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу спірної огорожі задовольнити; у частині встановлення загальної заборони чинити будь-які перешкоди у майбутньому відмовити.

Суд окремо звертає увагу відповідача на необхідність у подальшому утримуватися від дій, які без належних правових підстав змінюють сформований порядок користування спірною частиною земельної ділянки або створюють позивачу перешкоди у доступі до належного їй майна, оскільки вчинення таких дій фактично призводить до виникнення нових судових спорів між тими самими сторонами та не відповідає принципу добросовісного здійснення цивільних прав.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме, задоволенню підлягає вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу спірної огорожі, тоді як у задоволенні вимоги про встановлення загальної заборони чинити будь-які перешкоди у майбутньому суд відмовляє, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що під час судових дебатів представник позивача повідомила про намір подати окрему заяву про розподіл таких витрат у порядку та строки, передбачені цивільним процесуальним законодавством.

У зв`язку з цим питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу у цьому рішенні судом не вирішується та підлягатиме вирішенню окремо після подання відповідної заяви та доказів понесення таких витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, статтями 91, 96, 103, 120, 152 ЗК України, статтями 4, 12, 13, 7682, 89, 141, 258259, 263265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровська міська рада (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, ЄДРПОУ 26510514), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та домоволодінням задовольнити частково.

2. Зобов`язати ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою та домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення попереднього становища демонтажу паркану, встановленого вздовж огорожі суміжної земельної ділянки у межах частини земельної ділянки спільного користування, яка використовується для проходу та проїзду до належних ОСОБА_1 частини домоволодіння та земельної ділянки.

3. У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про заборону ОСОБА_3 чинити будь-які перешкоди у користуванні земельною ділянкою спільного користування, зокрема перешкоджати проходу, проїзду та встановлювати будь-які споруди й огорожі, відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан