Рішення № 139163181, 21.08.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 932/9630/24

Провадження № 2/932/3212/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57

веб-сайт: https://bs.dp.court.gov.ua

телефон приймальні судді 099 520 65 95

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі

головуючого - судді Ярощук О.В.

за участі секретаря судового засідання Фещенко К.О.

представника позивача та відповідача за зустрічною позовною заявою - адвоката Ковальова А.О., ОСОБА_1

представника відповідача та позивача адвоката Окорського В.В., ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження

за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування в особі адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання спільною сумісною власністю сторін та поділ спільного майна подружжя: квартири за адресою: АДРЕСА_1

за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 -

установив:

Обставини справи

14 жовтня 2024 року до суду надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування в особі адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визнання спільною сумісною власністю сторін та поділ спільного майна подружжя: квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 11.02.2017 року між сторонами зареєстровано шлюб. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_5 11.05.2023 рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська між сторонами розірвано шлюб.

За час перебування у шлюбі сторонами 29.12.2017 на підставі договору купівлі-продажу набуто у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності було зареєстровано за Відповідачем (позивачем за зустрічною позовною заявою).

Оскільки квартира була придбана ними під час перебування у шлюбі, Позивач ОСОБА_3 (Відповідач за зустрічною позовною заявою) вважає квартиру спільною сумісною власністю подружжя, як така, що придбана під час шлюбу, у зв`язку з чим просить визнати її такою та здійснити її поділ, оскільки дійти взаємної згоди щодо поділу майна сторони не можуть.

Відповідач ОСОБА_4 (позивач за зустрічною позовною заявою) позовні вимоги не визнала та звернулася із зустрічним позовом, у якому просила визнати спірну квартиру її особистою приватною власністю.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що квартира фактично придбана за кошти, отримані нею від батьків, а тому не є спільним майном подружжя.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 надала розписку від 20 січня 2016 року, відповідно до якої отримала від матері у борг 624 000 грн для придбання нерухомого майна із зобов`язанням повернути кошти до 20 січня 2026 року.

Також Відповідач посилалася на те, що ще до укладення шлюбу, 04 лютого 2016 року, вона уклала договір про надання послуг з пошуку квартири «під ремонт».

Позивач проти зустрічного позову заперечував, посилаючись на те, що квартира була придбана саме у період шлюбу, а кошти батьків сторін використовувалися подружжям для придбання квартири та проведення ремонту.

Процесуальні дії по справі

Ухвалою судді 31.10.2024 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 27.01.2025 до спільного розгляду прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 .

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду 13.11.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання представника Відповідача та позивача за зустрічною позовною заявою про виклик свідка ОСОБА_6 .

Позиції сторін

Представник Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради подала заяву про розгляд справи за їх відсутності /т. 3 а.с. 4/.

30 грудня 2024 року ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву. У задоволенні позовних вимог прохала відмовити. Прохала спірну квартиру визнати її особистою власністю. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що квартиру фактично придбала за кошти батьків, що підтверджується борговою розпискою, за умови повернення боргу упродовж 10 років. Пошуки квартири вона розпочала ще до одруження із Позивачем, уклавши із рієлтором договір 04.02.2016 року. У період пошуку квартири вона познайомилася із ОСОБА_3 . За час перебування у шлюбі ОСОБА_3 довгий час офіційно ніде не працював, батьки її були заможними та допомогли із купівлею квартири. /т. а.с.77-78, т. 2 а.с.1-7/.

20 січня 2025 року позивачем та відповідачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Ковальов А.О. подано відповідь на відзив за позовною заявою. Прохав позовні вимоги позивача задовольнити, посилаючи на презумпцію права спільної сумісної власності подружжя /т. а.с. 93-94/.

12 лютого 2025 року позивачем та відповідачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Ковальов А.О. подано відзив на зустрічну позовну заяву по справі, зазначивши, що у грудні 2017 року, коли позивач та відповідач визначились із об`єктом нерухомості (квартирою), яку бажали купити, батько відповідача ОСОБА_7 надав сину та ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США для купівлі та/або здійснення ремонту в купленій квартирі.

Також, грошові кошти для купівлі спірної квартири та/або здійснення ремонту в ній, надавались ОСОБА_8 її батьками, в сумі приблизно 15 000 доларів США. При цьому такі кошти не надавались в борг, а ні ОСОБА_8 , а ні ОСОБА_9 .

Факт того, що подружжя отримували від своїх батьків (10 від батька ОСОБА_3 та 15 тисяч доларів від матері ОСОБА_4 ), відповідачем за зустрічним позовом, не заперечується. Є сумнівним лише той факт, що гроші від матері ОСОБА_8 надавались їй у борг і ОСОБА_8 зобов`язувалась їх віддати матері до 2026 року. Вважаю, що розписка є фіктивною, та такою яка складена з метою введення в оману суд.

ОСОБА_3 надаючи згоду на купівлю квартири, не знав того, що гроші надані матір`ю ОСОБА_8 потрібно буде віддавати із сімейного, спільного бюджету ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Згідно договору про надання послуг від 04.02.2016, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , предметом даного договору є надання послуг з пошуку об`єкту нерухомості, а саме квартири «під ремонт». Отже ОСОБА_4 шукала квартиру для її купівлі із вимогою «під ремонт». 29.12.2017 року ОСОБА_4 стає власницею спірної квартири, згоду на купівлю якої дає ОСОБА_3 . У подальшому подружжя починає поступово, за власні кошти та частину коштів, які надавались їх батьками, здійснювати ремонт в спірній квартирі (так як спірна квартира на момент купівлі вимагала ремонту). Під час здійснення ремонтних робіт в спірній квартирі, подружжя разом із їх дитиною проживали в орендованій квартирі. Починаючи з 2018 року, ОСОБА_3 купував інструменти, матеріали, техніку, зокрема в будівельному магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що є необхідним для здійснення ремонту в спірній квартирі. Цей факт підтверджується скриншотами з мобільного додатку «EpicentrK», в якому зареєстрований ОСОБА_3 /т.2 а.с.174-202/

13 березня 2025 року позивачем та відповідачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Ковальов А.О. подано додаткові пояснення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву по справі. Зазначив, що, починаючи із 2018 року, ОСОБА_3 купував інструменти, матеріали, техніку, зокрема в будівельному магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що є необхідним для здійснення ремонту в спірній квартирі. Цей факт підтверджується скриншотами з мобільного додатку «EpicentrK», в якому зареєстрований ОСОБА_3 . Вказати точну суму та кількість інструментів, товарів, матеріалів, які придбавав ОСОБА_3 для здійснення ремонту в спірній квартирі, на даний час неможливо, так як ще не отримано всіх чеків від «Епіцентру К». Прохав відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою /т.1 а.с.100-101/.

03 березня 2025 року представником відповідача та позивача за зустрічною позовною заявою ОСОБА_11 подано заяву, зазначивши, що гроші, які ОСОБА_4 отримала за розпискою 20.01.2016 року від матері ОСОБА_12 в сумі 20 000,00 доларів США для придбання квартири, не вважаються спільним майном подружжя, оскільки розписка була складена до укладення шлюбу сторонами. Тобто, купівля квартири у шлюбі (на гроші, які взято в борг) не змінює правового статусу квартири, та вважаємо, що вона є приватною власністю позивачки, оскільки розписка укладена не в період перебування сторін у шлюбі.

Окрім цього, до суду надано аудіо запис - розмови ОСОБА_3 з батьками ОСОБА_13 , де останній визнає та погоджується з незаперечними фактами, що мати надала в борг грошові кошти та позивачка повинна віддати борг за взяті гроші на купівлю квартири.

На період 2017 року батько та мати відповідача не мали офіційного працевлаштування, так як були звільнені, батько з заводу, а мати з їдальні в університеті, тобто грошові кошти для проведення ремонту в квартирі позивачки були відсутні.

Тобто, ОСОБА_3 ніяких доказів щодо отримання від батька грошових коштів в розмірі 10 000,00 доларів США не надано.

Додатково відповідач до відзиву долучає купу квитанцій на купівлю різних речей, але ОСОБА_3 в той період працював в Епіцентрі та міг придбати будь-які товари для власних потреб.

Сам факт наявності купи квитанцій/скриншотів і т.д. не підтверджує факт проведення ремонту в квартирі позивачки /т.2 а.с.207-208/.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст. 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

За правилами ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Отже, враховуючи, що частина перша статті 60 Сімейного кодексу України встановлює презумпцію спільності майна, набутого подружжям у період шлюбу. саме по собі придбання майна під час шлюбу є підставою для виникнення презумпції його спільної сумісної власності. Особа, яка заперечує таку презумпцію, повинна довести обставини, які свідчать про набуття майна за її особисті кошти.

Суд звертає увагу, що квартира придбана 29 грудня 2017 року, тобто після укладення сторонами шлюбу 11 лютого 2017 року.

Встановлено, що 11 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, зареєстрований Центральним районним у місті Дніпрі ВДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області /т. 1 а.с. 10/.

У шлюбі у них народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 донька ОСОБА_5 /т.1 а.с. 11/.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 11.05.2023 шлюб між сторонами розірвано за позовною заявою ОСОБА_4 /т. 1 а.с.12-13/.

На виконання судового наказу від 26.11.2024 із Позивача стягуються аліменти на утримання їхньої спільної дитини /т.2 а.с.55-56/.

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 є одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка придбана на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2017. Ринкова вартість якої станом на 19.09.2024 складає 1940 279, 20 грн. Квартиру придбано у власність на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2017 року за 95 911 грн. Догвір укладено за письмової згоди чоловіка ОСОБА_4 ОСОБА_3 /т. 1 а.с. 14-50; т. 2 а.с. 43-48/.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 30.10.2024 ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 /т.2 а.с.13/.

Водночас, сам факт державної реєстрації права власності лише за ОСОБА_4 сам по собі не свідчить про виникнення у неї права особистої приватної власності на квартиру, оскільки державна реєстрація права власності на ім`я одного з подружжя не спростовує встановленої законом презумпції спільності майна, набутого у шлюбі.

У судовому засіданні представники відповідача та позивача за зустрічною позовною заявою ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву та у зустрічній позовній заяві зазначили, що кошти на придбання квартири ОСОБА_4 отримала у своїх батьків. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 надано свідоцтво про смерть її матері ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у Румунії. За життя померла була зареєстрована як ФОП 08.02.2010 року та надавала послуги із ремонту одягу за індивідуальним замовленням. Відповідно до договору купівлі-продажу обладнання №1 від 17.09.2015 року ОСОБА_12 продала обладнання за 3 000 дол США, що еквівалентно 78 000 тис грн. На підтвердження розрахунків надано акт приймання передачі проданого обладнання /т. 2 а.с. 14-20, 27-29/.

Батько, ОСОБА_14 наразі перебуває у Румунії. За час перебування в Україні 17.07.2010 року ОСОБА_14 продав транспортний засіб ГАЗ, 1999 р.в., який належав йому на праві власності згідно із свідоцтвом про реєстрацію від 16.03.2002 року, за 4000 тис дол США, що еквівалентно 31 600 грн. Також продав 04.04.2012 автомобіль HUINDAI за 6 900 дол США, що еквівалентно 55 062 грн. /т.2 а.с. 21-26/.

Водночас, дата реєстрація права власності на автомобіль HUINDAI за ОСОБА_14 у договорі купівлі-продажу відсутня. Отже, суд позбавлений можливості встановити, чи були кошти від продажу 17.07.2010 транспортного засобу ГАЗ у сумі 4000 тис дол США, що еквівалентно 31 600 грн витрачені свого часу на придбання HUINDAI. Також суд звернув увагу, що під час укладання договору купівлі-продажу автомобіля 04.04.2012 року сторони повідомили, що вони попередньо ознайомлені нотаріусом із правилами цивільного законодавства, водночас, сам договір нотаріально не посвідчений Суд також не приймає як достатній доказ особистого походження коштів посилання ОСОБА_4 на доходи її батьків від продажу майна. Із матеріалів справи вбачається, що матір ОСОБА_4 за життя була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а також продавала обладнання. Батько ОСОБА_4 продавав транспортні засоби. Водночас наведені обставини підтверджують наявність у батьків певних грошових коштів, але не доводять, що саме ці кошти були передані ОСОБА_4 та використані для придбання спірної квартири.

Посилання ОСОБА_4 на те, що квартира придбана за кошти її матері, суд оцінює критично. Згідно із розпискою від 20.01.2016 року, тобто до укладання шлюбу, ОСОБА_4 отримала від своєї матері у борг 624 000 грн для купівлі нерухомого майна. Вказану суму зобов`язалася повернути до 20.01.2026 року /т.2 а.с.30/.

Разом із тим сама по собі наявність зазначеної розписки не доводить того, що саме ці кошти були використані для придбання спірної квартири 29 грудня 2017 року. Зокрема, відповідно до договору купівлі-продажу вартість квартири становила 95 911 грн, тоді як у розписці зазначено суму 624 000 грн. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів руху коштів, які б безпосередньо підтверджували використання саме 624 000 грн, отриманих за розпискою у 2016 році, для оплати квартири, придбаної у грудні 2017 року.

Також суд враховує, що свідок ОСОБА_10 підтвердила факт звернення ОСОБА_4 ще у 2016 році щодо пошуку квартири «під ремонт», а також те, що пошуком квартири займалася саме ОСОБА_4 . А також ті факти, що на огляди приїздила разом зі своєю матір`ю. Рішення щодо придбання саме цієї квартири приймала саме ОСОБА_4 . Хто проводив ремонт у квартирі їй невідомо. Під час укладання угоди, нотаріус повідомила, що придбання цієї квартири це є спільна сумісна власність. На час укладання угоди, ОСОБА_4 думала на кого оформляти квартиру, на себе чи на матір. На матір не було укладено угоду, оскільки ОСОБА_9 запевняв, що на квартиру не претендує. Кошти привезла подруга ОСОБА_8 . Показання свідка є логічними та узгоджуються із наданими доказами, зокрема Договором про надання послуг від 04.02.2016 року та актами прийому передач послуг /т. 2 а.с.35-39, т. 3 а.с. 98-103/.

Однак зазначені показання підтверджують лише факт пошуку квартири до укладення шлюбу, але не підтверджують придбання саме спірної квартири до шлюбу та не спростовують презумпцію спільності майна, придбаного сторонами після одруження.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 зазначив, що надавав сину 10 000 дол США у 2017 році для проведення ремонту у квартирі. Кошти надавав без будь-яких умов. Ремонт робив разом із сином позивачем. Кошти у розмірі 10 000 дол США це кошти від паю, а також взяті у борг у куми, також без розписки. /т. 3 а.с.50-57/.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , зазначила, що вона є консьєржем та сусідкою, оскільки проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Бачила лише ОСОБА_3 разом із батьком, які робили ремонт. ОСОБА_4 під час проведення ремонту квартири не бачила /т. 3 а.с.50-57/.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомила, що є подругою ОСОБА_4 із 2007 року. У січні 2016 року їй зателефонувала ОСОБА_4 та повідомила, що їй батьки надають кошти у розмірі 24 000 дол США у борг на придбання квартири. ОСОБА_4 привезла їй кошти на зберігання разом із колишнім чоловіком ОСОБА_4 , які зберігалася до грудня 2017 року у сейфі батьків свідка. Свідком того, що саме батьки ОСОБА_4 передали їй кошти вона не була. Кошти на купівлю квартири привезла на угоду до нотаріуса. Хто займався ремонтом квартири їй невідомо. Водночас памятає, що ОСОБА_4 придбавала будівельні матеріали для ремонту /т. а.с.82-89/.

Водночас свідок не була присутня при передачі коштів батьками ОСОБА_4 , а тому її показання в цій частині є похідними від повідомленої їй інформації.

Згідно із звітом про оцінку майна №22092024.101 від 19.09.2024, ринкова вартість спірної квартири склала 1 940 279, 20 грн /т. 2 а.с.123-161/.

Щодо проведеного ремонту за кошти ОСОБА_3 у т.ч. за кошти, які йому надав батько, Позивач надав на підтвердження чеки із будівельного магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У судовому засіданні представники ОСОБА_4 заперечували той факт, що чеки на придбання матеріалів засвідчують той факт, що саме ОСОБА_3 придбавав вказані будівельні матеріали.

Відповідно до наданих квитанції, які долучені в електронному вигляді вбачається у більшості із них зазначається лише номер товарного чеку, перелік матеріалів, водночас відсутня ПІБ покупця, натомість зазначено, що покупцем є роздрібний покупець.

Водночас є квитанції /т.2 а.с.190-201/, у яких зазначається замовником ОСОБА_4 , у той же час контактною особою також зазначається ОСОБА_9 (купівля вікон 29.03.2018), за договором на постачання натяжних стель від 27.08.2020 ОСОБА_3 є замовником; за договором металопластикових конструкцій замовником є ОСОБА_4 ; замовлення на сайті розетка за період 2018 -2021замовником є ОСОБА_3 .

У судовому засіданні було досліджено аудіо запис - розмови ОСОБА_3 із батьками ОСОБА_4 , на якому, на думку представників Відповідача та позивача за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_3 визнає та погоджується із незаперечними фактами, що мати надала в борг грошові кошти та позивачка повинна віддати борг за взяті гроші на купівлю квартири.

Суд зауважує, що у цілому, отримання коштів ОСОБА_4 від її батьків не заперечується. Заперечується лише той факт, що отримані кошти потрібно було повернути із сімейного бюджету. Водночас, дослідженням аудіо-запису Суду не вдалося встановити дату його створення, у цілому як і встановити, хто дійсно говорить на запису. Сам Позивач ОСОБА_3 у судові засідання не приходив, його інтереси були представлені адвокатами; Абакумова А.І. також була представлена адвокатами. Матір ОСОБА_4 померла, що унеможливлює перевірити обставини, пов`язані з передачею нею коштів. Отже, вказаний запис не підтверджує особистого характеру спірного майна і аудіозапис розмови ОСОБА_3 із батьками ОСОБА_4 .

Стосовно тверджень Відповідача та позивача за зустрічною заявою, що на період 2017 року батько та мати ОСОБА_3 не мали офіційного працевлаштування, так як були звільнені, батько з заводу, а мати з їдальні в університеті, тобто грошові кошти для проведення ремонту в квартирі позивачки були відсутні, у суді вказаний факт не підтверджено і не спростовано. Жодна із сторін не надала належних та допустимих доказів того, що батьки ОСОБА_3 не мали коштів. ОСОБА_3 , як син, доказів того, що батьки упродовж певного періоду часу накопичили кошти та надали їх йому суду не надавав, самостійно розпорядившись своїми позовними вимогами.

Для вирішення питання про правовий режим квартири визначальним є не встановлення точного розміру витрат кожного з подружжя на ремонт, а обставина придбання квартири саме у період шлюбу.

Посилання ОСОБА_4 на те, що вона фактично самостійно шукала квартиру ще до шлюбу, також не змінює правового режиму майна. Рівно як витрачання ОСОБА_3 коштів на ремонт квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, саме на ОСОБА_4 покладався обов`язок довести, що квартира, хоча й була придбана у період шлюбу, придбана за її особисті кошти та тому є її особистою приватною власністю.

Надані нею докази у своїй сукупності не дають можливості встановити безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між коштами, отриманими за розпискою від 20 січня 2016 року, та оплатою вартості спірної квартири 29 грудня 2017 року.

За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_4 не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

У даній справі, спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбане ними в період шлюбу та за спільні кошти, незалежно від того, що оформлене та зареєстроване саме за відповідачем.

Відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами шлюбного договору або іншої домовленості, відповідно до якої квартира належить одному з подружжя.

Оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать, що спірне майно відповідно до статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, тобто частки майна дружини та чоловіка є рівними, однак в добровільному порядку вирішити питання щодо поділу майна сторони не можуть, заявлені позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю та поділ квартири підлягають задоволенню.

Суд також враховує, що сторони мають спільну неповнолітню дитину, однак сам по собі факт проживання дитини з одним із батьків не є безумовною підставою для відступлення від рівності часток. Доказів наявності передбачених законом обставин для збільшення частки одного з подружжя суду не надано.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладене, з урахуванням завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки відповідачем презумпцію спільності майна подружжя не спростовано, що відповідно до вищевказаних положень закону є саме його процесуальним обов`язком, як подружжя, який її спростовує, наявні правові підстави для визнання спільною сумісною власністю колишнього подружжя квартири та відповідно в порядку поділу спільного майна подружжя визнання за позивачем права власності на 1/2 частини квартири.

Отже, спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а частки кожного з них у цьому майні є рівними та становлять по 1/2 частині.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість первісного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути із Відповідача 16 351,20 грн сплаченого судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивач заявив про намір подати докази понесених витрат після ухвалення рішення суду.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Якщо сторона з поважних причин не може подати такі докази до закінчення судових дебатів, суд за заявою такої сторони може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, питання щодо остаточного розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу підлягає вирішенню після подання позивачем відповідних доказів у встановлений процесуальним законом строк.

На підставі вищевикладеного, керуючись 12, 13, 7681, 89, 141, 263265 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування в особі адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , придбану 29 грудня 2017 року за договором купівлі-продажу, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 351,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення ухвалено 21.08.2026.

Відомості сторін:

Позивач (Відповідач за зустрічною позовною заявою): ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування в особі адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, м. Дніпро, вул. М. Грушевського, 70, код ЄДРПОУ 44017322.

Суддя Оксана ЯРОЩУК