Ухвала суду № 139158647, 18.08.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/5725/26

Провадження № 1-кп/461/573/26

УХВАЛА

18.08.2026 року, Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Києва, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживаючої за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судима,

за матеріалами кримінального провадження №12025141360001089 від 07.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 305, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся до Галицького районного суду м. Львова з клопотанням про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб без можливості внесення застави.

Подане клопотання мотивує тим, шо Галицьким районним судом м. Львова розглядається обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141360001089 від 07.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 305, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України.

Прокурор зазначає, що обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого їй злочину повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а тому з урахуванням обставин вчинення та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, вважає, що є достатні підстави стверджувати, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України і лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави зможе запобігти вказаним ризикам. Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно останньої спливає 27.08.2026 року.

Прокурор в судовому засіданні подане клопотання підтримав з мотивів викладених в ньому.

Обвинувачена та її захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу. Захисник зазначив, що стороною обвинувачення суду не надано належних та достатніх доказів на підтвердження існування будь-якого з наведених у клопотанні ризиків. При цьому ОСОБА_5 не вчиняла жодних дій, які б давали підстави вважати, що вона може переховуватися від суду, знищити чи приховати речі або документи, що мають значення для кримінального провадження, незаконно впливати на свідків, експертів, інших обвинувачених чи будь-яким іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Також захисник просив суд врахувати дані про особу обвинуваченої, зокрема її молодий вік, наявність вищої освіти, здійснення нею підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, а також наявність міцних соціальних та сімейних зв`язків. Зазначив, що на утриманні ОСОБА_5 перебувають батьки пенсійного віку, при цьому її мати має інвалідність III групи та потребує належної уваги й допомоги з боку доньки. З огляду на наведене сторона захисту просила суд не продовжувати застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативи у вигляді застави та визначити розмір застави, достатній для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оглянувши та перевіривши надані матеріали клопотання, суд вважає, що клопотання підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 і 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

За змістом закону тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті даного рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст. 177 КПК. Неможливість запобігти даним ризикам слід розуміти як недостатність інших запобіжних заходів для того, щоби убезпечити їх настання.

При цьому за змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, а відтак і продовження такого, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Судом встановлено, що на розгляді в Галицькому районному суді м. Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141360001089 від 07.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 305, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 16.01.2026 року було застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 99 840 (дев`яносто дев`ять тисяч вісімсот сорок) гривень, яку останньою було сплачено.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 16.01.2026 року було застосовано стосовно ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, яку останньою було сплачено.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 30.06.2026 року було застосовано стосовно ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 30.06.2026 року було застосовано стосовно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 30.06.2026 року було застосовано стосовно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про обрання, а так само і продовження строку дії запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення (1); тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (2); вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого (3); міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців (4); наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання (5); репутацію підозрюваного, обвинуваченого (6); майновий стан підозрюваного, обвинуваченого (7); наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого (8); дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше (9); наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення (10); розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (11); ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї (12) (п. п. 1-12 ч. 1 ст. 178 КПК України).

Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано тим, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Відтак, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер та тяжкість кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що слідчим суддею під час обрання та продовження запобіжного заходу було вирішено, а судом апеляційної інстанції перевірено, питання обґрунтованості підозри.

Вирішуючи питання щодо можливості продовження запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

Положеннями ст. 199 КПК України передбачено, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Суд вважає, що стороною обвинувачення доведено існування ризиків, а саме:

- ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто що обвинувачена ОСОБА_5 може ухилятися від органу досудового розслідування та суду оскільки злочини, які інкримінуються їй є особливо тяжкими, у разі доведення її вини може бути призначено покарання у вигляді до дванадцяти років позбавлення волі, без альтернативи призначення більш м?якого покарання, та остання, будучи обізнаною про покарання, що їй загрожує за інкриміновані злочини, для уникнення покарання може переховуватися від органу досудового розслідування та суду;

- передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто, що обвинувачена може знищити, сховати документи, речі які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що на даний час у рамках досудового розслідування зазначеного кримінального провадження не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування (не встановлені всі причетні особи до вчинення кримінальних правопорушень, перевіряється можлива причетність обвинуваченої до іншим аналогічних фактів). Ураховуючи вищевикладене, у випадку обрання стосовно обвинуваченої більш м?яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, остання достовірно знаючи про місце перебування документів, грошей, наркотичних засобів, психотропних речовин або речей, за допомогою яких було реалізовано злочинний намір, може їх знищити, спотворити, приховати не надавши органам досудового розслідування можливості встановити місце їх перебування та вилучити у встановленому законом порядку. Крім того, перебуваючи на волі, обвинувачена може спілкуватися з невстановленими спільниками з приводу планів укриття злочинної діяльності, знищення, приховання та спотворення речових доказів, що негативно вплине на подальше здійснення судового розгляду та притягнення винних до кримінальної відповідальності та зможе надавати останній допомогу у переховуванні від органу досудового розслідування

- ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто що ОСОБА_5 може незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному провадженні, виражається у тому, що отримавши матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обвинувачена володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідків, зокрема тих, які сприяли у викритті її протиправної діяльності, які надали та можуть у подальшому надати суду викривальні покази стосовно неї, у зв`язку з чим остання, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз, з метою зміни або відмови їх від показів. Відтак, обрання обвинуваченій запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, призведе до забезпечення нею конспірації злочинної діяльності, зокрема шляхом надання порад та вказівок стосовно завуальованого спілкування в телефонних розмовах з використанням маршрутизаторів (інтернет роутерів) та месенджерів на базі соціальних мереж, які неможливо відслідкувати гласними засобами контролю;

- ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, обґрунтовується зухвалістю вищевказаного кримінального правопорушення свідчить про відсутність у обвинуваченої будь-яких моральних принципів та дає підстави вважати, що остання, розуміючи невідворотність покарання за вчинені нею діяння, та усвідомлюючи факт вчинення нею протиправних дій, обставини яких на даний час встановлюються, намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності;

- ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується полягає в тому, що обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, в тому числі з метою прикриття своєї злочинної діяльності.

Ураховуючи те, що зазначені вище злочини вчинялись обвинуваченою з корисливих мотивів, метою яких було неправомірне отримання грошових коштів за придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та збуту наркотичних засобів, обрання щодо останньої запобіжного заходу більш м`якого ніж тримання під вартою, призведе до вчинення інших кримінальних правопорушень з метою особистого збагачення.

При цьому, суд зазначає, що ризиком у кримінальному провадженні є небажані для провадження наслідки дій підозрюваного, спрямовані на створення перешкод кримінальному провадженню. Ризик стає реальним через невизначеність поведінки особи у певній ситуації, яку (поведінку) неможливо достеменно передбачити. Таким чином, у контексті кримінального провадження ризиком неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного слід вважати таку поведінку цієї особи, настання якої характеризується високим ступенем ймовірності.

Обставини, що могли б свідчити про можливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосуванням інших, більш м`яких запобіжних заходів, суддею на даному етапі не встановлено.

На підставі наведеного, суд вважає, що інші, більш м`які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим в судовому засіданні, в порядку ст. 177 КПК України, а тому запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк що не перевищує 60 днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Щодо можливості застосування застави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому відповідно до ст. 178 КПК України суд оцінює в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення питання про запобіжний захід, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій, її сімейний та майновий стан, міцність соціальних зв`язків, наявність утриманців та інші обставини.

Суд не погоджується з доводами сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та вважає їх такими, що не спростовують висновків про наявність відповідних ризиків, покладених в основу клопотання прокурора.

При цьому відсутність на даний час конкретних дій з боку обвинуваченої, спрямованих на переховування від суду, знищення чи приховування речей або документів, незаконний вплив на свідків, експертів чи інших учасників кримінального провадження, сама по собі не свідчить про відсутність відповідних ризиків. При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд оцінює не лише фактично вчинені особою дії, а й об`єктивну можливість вчинення таких дій у майбутньому з урахуванням сукупності обставин кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом та має право не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України.

Посилання захисника на молодий вік обвинуваченої, наявність у неї вищої освіти, здійснення підприємницької діяльності та міцних соціальних і сімейних зв`язків суд бере до уваги як обставини, що характеризують особу обвинуваченої, однак вони не є такими, що самі по собі виключають існування встановлених ризиків або гарантують належну процесуальну поведінку в подальшому.

Також суд враховує доводи захисту про те, що на утриманні ОСОБА_5 перебувають її батьки пенсійного віку, а її мати має інвалідність III групи. Вказані обставини свідчать про наявність у обвинуваченої сімейних зв`язків та підлягають врахуванню відповідно до ст. 178 КПК України, однак у сукупності з іншими встановленими судом обставинами не мають визначального значення для висновку про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Зазначені обставини суд враховує у сукупності з іншими даними про особу обвинуваченої під час вирішення питання щодо доцільності визначення розміру застави, як альтернативи триманню під вартою.

На теперішній час суд не вбачає достатніх підстав для подальшого застосування положень ч. 4 ст. 183 КПК України щодо незастосування застави. Враховуючи сукупність обставин, які характеризують особу обвинуваченої, зокрема її сімейний стан, наявність неповнолітньої дитини та необхідність її утримання та виховання, міцність соціальних зв`язків, а також дані щодо її процесуальної поведінки, суд вважає за можливе визначити розмір застави як альтернативу триманню під вартою.

При цьому суд виходить із того, що визначення застави не означає автоматичної зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу, а лише надає обвинуваченій можливість звільнення з-під варти у разі внесення визначеної судом.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 182 КПК України встановлено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як було встановлено судом з Єдиного реєстру судових рішень, щодо обвинуваченої ОСОБА_14 16.01.2026 року було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. При цьому на момент обрання щодо них запобіжного заходу їхні дії були кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України. Водночас щодо інших трьох обвинувачених, у тому числі обвинуваченої ОСОБА_5 , запобіжний захід обирався вже за іншої правової кваліфікації, а саме за ч. 3 ст. 307 КК України, у зв`язку із чим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було застосовано без визначення розміру застави.

Таким чином, суд враховує, що на момент первинного обрання запобіжних заходів правова ситуація щодо зазначених осіб не була однаковою, оскільки їм інкримінувалися кримінальні правопорушення за різними частинами ст. 307 КК України, що, у свою чергу, обумовлювало різницю у вирішенні питання щодо можливості визначення застави.

Разом із тим на теперішній час суд вирішує питання про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченої з урахуванням актуальної правової кваліфікації пред`явленого їй обвинувачення, наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також даних про її особу, сімейний та майновий стан та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

При цьому суд не вбачає підстав для механічного перенесення на обвинувачену умов запобіжного заходу, застосованого до інших осіб, оскільки при вирішенні питання про запобіжний захід суд зобов`язаний здійснювати індивідуальну оцінку обставин щодо кожного обвинуваченого.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, суд не вбачає підстав для збереження щодо обвинуваченої раніше визначеного порядку застосування тримання під вартою без можливості внесення застави. Водночас, зважаючи на тяжкість пред`явленого обвинувачення та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд не вбачає підстав і для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Визначення застави у цьому випадку не нівелює встановлених судом ризиків та не свідчить про їх відсутність, а є передбаченою кримінальним процесуальним законом альтернативою триманню під вартою, яка за умови визначення її у достатньому розмірі здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.

Враховуючи наведене, суд вважає, що визначення застави у розмірі 90 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у межах, встановлених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків та запобігання встановленим ризикам, а також відповідає принципам розумності та пропорційності з урахуванням її особи, сімейного та майнового стану.

Керуючись вимогами статей 177, 178, 182, 183, 186, 196, 197, 395 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора, задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 17 жовтня 2026 року включно.

Визначити обвинуваченій ОСОБА_5 заставу у сумі 90 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 299 520 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) гривень, та у разі внесення застави покласти на обвинувачену строком на 60 діб наступні обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою, у тому числі шляхом повідомлення по телефону;

- не відлучатись за межі м. Києва без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утриматись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) та інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Повний текст ухвали проголошено 21 серпня 2026 року о 15 год. 30 хв.

Ухвала щодо продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1