Рішення № 139156164, 18.08.2026, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/1955/25

Провадження № 2/542/208/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді - Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання - Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

07.11.2025 року до суду звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» з позовом до ОСОБА_1 , просив стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 29200 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 10.02.2025 року укладено Кредитний договір (оферти) №10.02.2025-100001922, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 10000,00 грн., строком на 217 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 14.09.2025. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/строку договору не передбачена. У Позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту та/або строку договору, установлених договором. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту - 9% від суми Кредиту та дорівнює 900 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. Договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір. Протягом строку дії договору тарифи та комісія(ії) за фінансовою послугою залишаються незмінними. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. Неустойка: 150 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість у розмірі 29200 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідачки та суму сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 13.11.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.48).

Ухвалою суду від 11.12.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів (а.с.67-68).

Ухвалою суду від 20.01.2026 року витребувано докази (а.с.84-86).

Ухвалою суду від 24.02.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі (а.с.116-118).

Ухвалою суду від 24.02.2026 року витребувано докази, визнано явку відповідачки ОСОБА_1 в судове засідання обов`язковою (а.с.119-120).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи(а.с.125, 145, 156, 171), в позовній заяві просив справу розглядати без його участі (а.с.9 на звороті).

Відповідачка ОСОБА_1 та представник відповідачки адвокат Петрушанко О.Д. в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 144, 153, 154, 172, 173).

Відповідачка ОСОБА_1 надала заяву про відкладення розгляд справи з метою направлення запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 про місце проходження військової служби ОСОБА_2 та його подальшого допиту в якості свідка в судовому засіданні.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст. 223 ЦПК України, згідно з якою неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

А згідно з п.п.1,2, ч.3 ст.223 ЦПК Укрїани якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

В даному випадку підстав для відкладення судового засідання, визначених статтю 223 ЦПК України, судом не встановлено, відповідач та її представник неодноразово не з`являлись в судові засідання, а наведені доводи відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає безпідставними, враховуючи те, що питання про витребування інформації про місце проходження військової служби ОСОБА_2 судом вже було вирішено, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача, відповідача та її представника.

Також відповідачкою ОСОБА_1 10.12.2026 року був наданий відзив на позовну заяву (а.с. 56-57), в якому вона просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

Так зазначає, що вона не укладала жодного кредитного договору з позивачем, не підписувала електронних договорів, не вводила одноразових паролів (ОТР) та не здійснювала будь-яких дій, спрямованих на отримання кредиту, не отримувала кошти від позивача й не зверталася до нього із заявою про надання кредиту.

Вказує про наявні ознаки шахрайського оформлення кредиту третіми особами.

Після отримання позову вона звернулася до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом оформлення кредиту без її участі. Невідомі особи, ймовірно, використали її персональні дані без дозволу.

Вказує, що позивач не довів належної ідентифікації клієнта.

Крім того, позивачем не доведено належність їй картки, на яку перераховані кошти та що саме вона володіла або користувалася цим рахунком.

Вона заперечує факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та повернення позивачу 4000 грн., як зазначено в позові.

Зазначає, що позивач не надав документів, які б підтверджували факт реального отримання нею кредитних коштів (платіжні документи, виписки з банку).

Також вказує, що 27.11.2025 року вона звернулася до позивача із заявою про проведення службового розслідування щодо укладення кредитного договору, але відповіді не отримала.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 10.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №10.02.2025-100001922, який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е178 (а.с.28-34).

Відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 10000,00 грн., строком на 217 днів. Дата повернення кредиту 14.09.2025 рік. Процентні ставки - стандарт 1% та економ 0,5%, денна процентна ставка - 0,84%.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі205,207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

В даному випадку договір №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 року про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора Е178, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Твердження відповідачки ОСОБА_1 про те, що вона не укладала кредитний договір, не підписувала його та не отримувала коштів, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Зі змісту договору слідує, що ОСОБА_1 зазначено адресу її проживання, паспортні дані, ідентифікаційний код, мобільний телефон та електронну пошту, номер банківського рахунку для перерахування коштів, що є підтвердженням здійсненої нею процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

При реєстрації та вході в особистий кабінет позичальника при укладенні договору відповідачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_1 та електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, до укладання договору, відповідачка ОСОБА_1 самостійно ознайомилась з інформацією про умови кредитування, розміщеною на сайті позивача за посиланням: sgroshi.com, тим самим зареєструвавшись в ПС та створивши особистий кабінет (після авторизації, яка проходить шляхом введення логіна особистого кабінету, тобто за номером мобільного телефона, зазначеного ОСОБА_1 і одноразового ідентифікатора), доступ до якого є лише у позичальника, а не в кредитодавця.

Кредитний договір №10.02.2025-100001922 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано одноразовим ідентифікатором Е178».

Одноразовий ідентифікатор Е178 направлявся відповідачці шляхом надсилання повідомлення на її мобільний номер, який вказувався нею при реєстрації на сайті - 0502774099.

При цьому відповідачка не заперечує, що вказаний номер телефону належить саме їй та саме вказаний номер телефону відповідачка вказаує як свій засіб зв`язку у відзиві на позовну заяву, а також в інших заявах та клопотаннях, поданих до суду (а.с. 56-57, 72, 76, 79, 112, 126, 133, 157, 159).

Крім того, за іфнормацією наданою АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260306/55510-БТ від 12.03.2026 (а.с. 131), вказаний номер телефону НОМЕР_2 є фінансовим номером телефону ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , тобто номером телефону, на який відправляється інформація про підтвердження операцій.

Крім того, на підтвердження укладення договору позивачем надано візуальну форми послідовності дій учасників електронної комерції щодо укладання електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі за кредитним договором №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 року, з якої вбачається, що 10.02.2025 ОСОБА_1 в період часу з 16:45:54 до 16:52:36 зайшла у особистий кабінет, направила заяву позивачу щодо отримання кредиту; отримала одноразовий ідентифікатор, паспорт споживчого кредиту, Заявку, Оферту, Акцепт та підписала Акцепт одноразовим ідентифікатором. Після чого товариством надіслано підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа (а.с. 97).

Таким чином, вказаний договір підписаний позичальником електронним підписом, у відповідності до норм статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 Цивільного кодексу України, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, що доводить волевиявлення відповідача на укладання кредитного договору у такий спосіб та отримання нею кредитних коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 року по справі №404/502/18, від 12.01.2021 року по справі №524/5556/19.

Щодо посилань відповідачки на здійснення шахрайських дій, зокрема зі сторони ОСОБА_2 , який на той час проживав в її будинку та без її згоди оформив кредит від її імені, використавши її документи (паспорт та РНОКПП), а також її мобільний телефон, про що відповідачка зазначає в заві від 24.03.2026 (а.с. 133), та неотримання нею кредитних коштів за наслідками укладення договору, то суд виходить із того, що матеріали справи не містять будь-яких переконливих відомостей щодо протиправності дій третіх осіб, зокрема й ОСОБА_2 , стосовно відповідачки, як і незаконності заволодіння її персональними даними з метою подальшого укладення договору.

З цих же підстав відсутня обгрунтована потреба в допиті в якості свідка ОСОБА_2 , про що було заявлено відповідачкою, оскільки матеріли справи не містять доказів оформлення ним кредиту без згоди чи відома відповідачки.

Надані же відповідачкою витяг з ЄРДР про кримінальне провадження №12026175480000008 за ч. 1 ст. 190 КК України не містять відомостей щодо їх відношення саме до правовідносин, які склались між сторонами, зокрема, щодо договору №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 (а.с. 113).

Крім того, заява про вчинення кримінального правопорушення є лише підставою для початку досудового розслідування, а не встановлення факту злочину, вини певної особи чи визнання договору недійсним. Внесення відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, не означає автоматичного підтвердження, обставин викладених у заяві. Досудове розслідування є лише етапом встановлення істини, а не доведеним фактом шахрайства, крадіжки, тощо.

Водночас, будь-які заяви чи аргументи відповідача, які не підкріплені конкретними доказами, є юридично необґрунтованими та не можуть бути прийняті судом які належний доказ. Зважаючи на вищенаведене, заяву відповідача про вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення необхідно розглядати виключно як припущення, яке не підтверджується належними доказами.

Отже, сам по собі факт звернення відповідачки до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення відносно неї не свідчить про те, що вона не укладала такий договір. Доказів на підтвердження укладення кредитного договору під впливом інших осіб відповідач не надавала. За таких обставин підстави вважати, що у відповідачки не виник обов`язок з виконання умов кредитного договору, відсутні.

Щодо перерахування кредитних коштів за кредитним договором суд виходить з такого.

На підтвердження виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 10000 грн відповідачці було надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 31.10.2025 року про успішність перерахування коштів 10.02.2025 на суму 10000 грн. на картку НОМЕР_4 (який відповідає номеру банківської картки зазначеної в кредитному договорі), призначення платежу: видача за договором кредиту №10.02.2025-100001922 (а.с. 40).

А згідно з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260130/59857 від 06.02.2026 (а.с. 110), наданими на виконання ухвали суду про витребування доказів, банківська платіжна картка № НОМЕР_4 не емітована на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

При цьому посилання відповідачки ОСОБА_1 на те, що грошові кошти були перераховані на банківський рахунок іншої особи та у неї було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору, суд вважає неспроможними, адже відповідними Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Споживчий Центр», що перебувають в загальному доступі та в розумінні статей 641, 644 ЦК України є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору позики із визначенням порядку і умов кредитування, прав і обов`язків сторін, іншої інформації, необхідної для укладення договору та умовами Договору не передбачено зарахування кредитних коштів виключно на картку відповідача, а передбачено зарахування кредитних коштів на картку, зазначену самим клієнтом у відповідному електронному зверненні.

В той час як за умовами укладеного договору позичальник підтвердив, що вказаний ним для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить саме позичальнику на законних підставах, він безперешкодно використовується виключно позичальником (п.п 11.4. кредитного договору).

Отже, саме по собі зарахування відповідної суми кредитних коштів на банківський рахунок іншої особи не свідчить про відсутність волі позивача на укладення спірного Договору.

Як було встановлено судом ОСОБА_1 особисто було передано фінансовій установі персональні дані паспорта, ідентифікаційного номеру, дані банківської картки № НОМЕР_5 , на яку слід перерахувати кошти і на яку вони й були перераховані, номера телефону, електронної адреси, тому ідентифікація позичальника ОСОБА_1 , як споживача фінансових послуг, була проведена відповідно до закону.

Крім того, належність номеру телефону НОМЕР_2 , за яким була здійснена авторизація та підписання кредитного договору, зазначена ОСОБА_1 при проходженні нею ідентифікації, підтверджується й даними АТ КБ «ПриватБанк» про те, що вказаний номер телефона є фінансовим номером відповідачки, а також саме вказаний номер телефона відповідачка зазначає й в поданих заявах по суті справи.

Отже, перерахування кредитних коштів позивачем не на банківську карту ОСОБА_1 , а на банківську карту іншої особи, номер якої був зазначений ОСОБА_1 в кредитному договорі під час його укладення, не може розцінюватись як доказ неукладення та/або непідписання вказаного договору. Ця обставина пов`язана з виконанням договору.

Та як зазначалось вище, без входу ОСОБА_1 на вебсайт кредитодавця та здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між нею та позивачем не був би укладений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року по справі №671/1832/20.

Посилання відповідачки на неперахування позивачем та неотримання нею кредитних коштів на її рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_6 , на підтвердження чого була надана виписка по вказаному рахунку (а.с. 127-130), суд вважає безпідставними, оскільки вони не свідчить про невиконання зобов`язання позивача в частині перерахування грошових коштів за кредитним договором, так як у кредитовця за умовами договору не виникло обов`язку перераховувати кредитні кошти на вказаний рахунок.

Грошові кошти в сумі 10000 грн 10.02.2025 року о 16:52:40 були перераховані кредитодавцем на банківський рахунок № НОМЕР_4 (а.с.40), який був зазначений відповідачкою при укладенні кредитного договору, що відповідає п.4.1, п.11.4 договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про укладення ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 кредитного договору №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 та виконання кредитовцем зобов`язання за договором та надання позичальнику грошові кошти в розмірі 10000,00 грн шляхом перерахування грошових коштів 10 лютого 2025 року на банківську картку, вказану позичальником при заповненні анкетних даних.

Щодо виконання взятих зобов`язань за кредитним договором відповідачкою.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).

Так в даному випадку матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредитні кошти за договором №10.02.2025-100001922 від 10 лютого 2025 року, укладеного з ТОВ «Споживчий центр».

Звертаючись до суду з вказаним позовом, представник позивача зазначав про те, що у зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором №10.02.2025-100001922 від 10 лютого 2025 року вона має заборгованість, яка за даними позивача становить 29200 грн., з яких: 10000 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 12400 грн - сума заборгованості за відсотками, 1800 грн. - комісія за обслуговування, 5000 грн. - неустойка (а.с. 42).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Таким чином, оскільки відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула в повному обсязі, позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.

Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов кредитного договору №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 сторонами погоджено строк користування кредитом з 10.02.2025 року по 14.09.2025 року терміном 217 днів.

Денна процентна ставка становить 0,84% (п.12 договору), та відповідно загальний розмір відсотків за користування кредитом в межах строку кредитування становить: 18228 грн (10000х0,84%:100х217).

З наданої довідки розрахунки відсотки за користування кредитом були нараховані в межах строку кредитування за період: з 10.02.2025 року по 14.09.2025 року, та враховуючи часткову сплату за кредитом, про що позивач зазначив в позові, відсотки за користування кредитом становлять 12400 грн (а.с.42).

Відповідачка заперечень щодо правильності наданого позивачем розрахунку сум заборгованості не заявляла; належних та допустимих доказів того, що заборгованість розрахована невірно та має менший розмір, ніж зазначено позивачем, не надала; власний розрахунок не надавала.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 неустойки за кожен день невиконання/неналежного виконання зобов`язання в розмірі 5000 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Як передбачено п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлано, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

При цьому, в наданій довідці-розрахунку (а.с.42) не вказаний період нарахування неустойки, однак, враховуючи, що кредитний договір між сторонами був укладений 10.02.2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, відповідно й неустойка за невиконання/неналежного виконання зобов`язання, також нарахована в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, позивачем не враховано вищевказаних положень Закону України «Про споживче кредитування» і перехідних положень ЦК України та безпідставно нараховано неустойку за кожен день невиконання зобов`язання, а тому вимога щодо стягнення з відповідачки на користь позивача неустойки в розмірі 5000 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачки комісії в розмірі 1800 грн., слід зазначити наступне.

Так, пунктом 8 кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту - 9% від суми кредиту у розмірі 900 грн.

Згідно з пунктом 9 кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 900 грн. встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

З урахуванням наведеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11 і частини п`ятої статті 12 Закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання якого недійсного не потрібне рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин не породжує цивільних прав та обов`язків. Позовна вимога про визнання нікчемності такого правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. У разі наявності спору щодо наслідків недійсного правочину суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення застосовує норми матеріального права для підтвердження або спростування нікчемності правочину. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що зміст правочину це сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину має відповідати вимогам приватно-правових норм, які встановлюють імперативні правила, і не суперечити вимогам цивільного законодавства чи інших нормативно-правових актів. Такі висновки Верховний Суд виклав у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

При цьому, позивач не зазначив та не надав доказів наявності витрат у розмірі 900 грн. комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а виключно в договорі зазначено перелік можливих послуг. Вказані у договорах послуги, за які передбачено стягнення комісії, відносяться до обов`язків кредитодавця та позичальника та такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Надання же грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи; виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику; така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому ці дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15.

Відповідно, положення кредитного договору про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними згідно з частинами першою та другою статті 11 та частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною або окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачці було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, суд дійшов висновку, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними та вимоги позивача щодо стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 900,00 грн. та комісії за надання кредиту в розмірі 900,00 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, у зв`язку порушеннями зобов`язань відповідачка має заборгованість за договором №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 року в розмірі 22400 грн. 00 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10000 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом - 12400 грн, яка й підлягає стягненню з неї на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 22400 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», із позовних заяв майнового характеру, поданих юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн. З відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на 76,71% з розрахунку: 22400 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 29200 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 76,71% (відсоток задоволених позовних вимог). Сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки складає 1858,22 грн. з розрахунку: 2422,40 грн. (сума сплаченого судового збору) х 76,71% (відсоток задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором №10.02.2025-100001922 від 10.02.2025 в розмірі 22400 (двадцять дві тисячі чотириста) грн. 00 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10000 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 12400 грн., а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1858 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 22 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул.Саксаганського, буд.133А, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833;

відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник відповідачки: адвокат Петрушанко Ольга Дмитрівна, адреса робочого місця адвоката: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 21 серпня 2026 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О. Афанасьєва