Рішення № 139151660, 12.08.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

12.08.2026

ЄУН 390/3465/25

Провадження №2/389/275/26

Рішення

іменем України

(заочне)

12 серпня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Брудницької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Суботцівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

встановив:

ОСОБА_1 30.12.2025 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11.05.2005 вона за розпискою придбала у ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій він розташований. Вказане майно належало ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 08.05.1998 та державного акту на право приватної власності на землю від 12.04.2000. В розписці окремо не згадано про земельну ділянку, на якій розташований будинок, однак вважає, що такі обставини не свідчать про відсутність правових підстав для набуття права на відповідну земельну ділянку. Через фінансові труднощі державна реєстрація переходу права власності на будинок не відбулася, а власник будинку ОСОБА_2 виїхав із села та зв`язок з ним обірвався. Наразі у неї відсутні будь-які відомості про його місце проживання, а він, у свою чергу, з 2005 року не заявляв претензій щодо власності на будинок. З травня 2005 року вона постійно і безперервно проживає та відкрито володіє житловим будинком, розташованим за вказаною вище адресою, здійснює в ньому поточні ремонти, обробляє земельну ділянку, провела газ, сплачує відкриті на її ім`я рахунки за комунальні послуги. Оскільки вона володіє нерухомим майном відкрито, добросовісно та безперервно понад 20 років, тому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,01449 га, на якій він розташований.

В судове засідання позивачка не з`явилася, однак її представник адвокат Ковальова Т.П. подала суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзив не подав, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом опублікування оголошень на офіційному веб-сайті суду, що відповідає ч.11 ст.128 ЦПК України та порядку, встановленому ст.12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, пояснення щодо позову не подав.

Згідно з ухвалою суду від 12.08.2026 розгляд справи проводиться заочно, на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно з копією розписки від 11.05.2005 відповідач ОСОБА_2 (паспорті дані, місце проживання) отримав від позивачки ОСОБА_1 суму в розмірі 700 доларів за продаж земельної ділянки з будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачкою до матеріалів справи долучені копії документів, які підтверджують, що відповідач є власником вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, а саме: договір купівлі-продажу від 08.05.1998, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №7369486 від 29.05.2005, державний акт на право приватної власності на землю серії II-КР №034154 від 19.12.2000.

Відповідно до довідки, виданої 03.09.2025 за №598-5 виконавчим комітетом Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, позивачка з 2006 року зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 03.09.2025 позивачка зареєстрована за вказаною адресою з 16.03.2006.

Робочий проект, погоджений 20.09.2006, та акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін від 06.12.2018 свідчать про те, що за замовленням позивачки зазначений житловий будинок був газифікований.

Як слідує з наданих позивачкою квитанцій, вона, як споживач електроенергії та газу за адресою: АДРЕСА_1 , сплачувала ТОВ «Кіровоградська обласна енергопостачальна компанія», ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за надані послуги.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч.4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зі змісту ст.344 ЦК України слідує, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При цьому, необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №201/12550/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17, у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №462/1720/21 та інших.

Зазначені вище висновки також узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідно зауважити, що Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві позивачка стверджувала, і це підтверджується відповідною розпискою, що 11.05.2005 відповідач, як власник, продав позивачці будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка заволоділа спірним житловим будинком шляхом сплати відповідачу коштів в розмірі 700 доларів, про що була складена розписка, проте договір купівлі-продажу будинку не був укладений, у Державному реєстрі право власності на будинок зареєстроване за відповідачем.

У травні 2005 року позивачка вселилася у спірний будинок та до цього часу продовжує добросовісно та відкрито ним користуватися, а тому вважає, що відповідно до ст.344 ЦК України існують підстави для визнання за нею права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

За змістом ст.344 ЦК України, при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача. Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, позивачка була обізнана про власника спірного домоволодіння, якого під час подання позову до суду залучила в якості відповідача, а отже знала, що заволоділа чужою річчю, тому її володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.

Відомості щодо відмови титульного власника цього житлового будинку від права власності на це майно матеріали справи не містять.

Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за набувальною давністю не може визнаватися право власності на майно, власник якого відомий і не відмовлявся від своїх прав на це майно.

Користування майном, а також сплата спожитих комунальних послуг не підтверджують підстав для застосування правил ст.344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивачки у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Посилання позивачки на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень ст.344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що у цій справі позивачкою не доведено і судом не встановлено.

Укладення між позивачкою та відповідачем угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок та земельну ділянку, факт отримання відповідачем коштів від позивачки, а також проживання позивачки в цьому будинку, не підтверджує згоди на відчуження нерухомого майна та не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Таким чином, позивачкою не доведено усіх обставин, передбачених ст.344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивачка не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, оскільки їй достеменно відомо хто є власником спірного майна, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України.

Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань, чи в будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а позивач посилається на строк набувальної давності, - то такий позивач обрав невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Відсутність добросовісності у позивачки під час заволодіння нею спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст.344 ЦК України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи, що цим судовим рішенням в позові відмовлено, тому понесені позивачкою судові витрати необхідно віднести на її рахунок.

На підставі ст.15, 16, 328, 344 ЦК України, керуючись ст.12, 81, 141, 263-265, 273, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову відмовити.

Понесені позивачкою судові витрати віднести на її рахунок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа: Суботцівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, місце знаходження: вул.Центральна,24, с.Суботці Кропивницького району Кіровоградської області, 27444, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04365106.

Повне судове рішення складено 17.08.2026.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва