Рішення № 139151307, 20.08.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/785/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

при секретарі судового засідання Гарані О. А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , представника третьої особи ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головне Управління Держгеокадастру в Закарпатській області та ОСОБА_4 , про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернувся в Берегівський районний суд Закарпатської області із позовом до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне Управління Держгеокадастру в Закарпатській області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №449842 від 26 липня 2008 року, площею 0,2500 га, кадастровий номер земельної ділянки 2120485400:02:001:0301, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0, 1937 га, кадастровий номер земельної ділянки 2120485401:02:001:0302, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що що ОСОБА_5 є правонаступником права власності на земельну ділянку площею 0,4657 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала його батькові ОСОБА_7 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК №023064 від 22 квітня 1999 року. Після смерті батька позивач прийняв спадщину та розпочав оформлення своїх прав на успадковане майно.

У процесі виготовлення у 2020 році технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачу стало відомо про неможливість належного завершення її кадастрового оформлення у зв`язку з тим, що частина земельної ділянки, право на яку було посвідчено державним актом ще у 1999 році, накладається на земельні ділянки, які в подальшому були сформовані та зареєстровані за відповідачкою ОСОБА_6 .

Зокрема, відповідачці на підставі державних актів від 26 липня 2008 року оформлено право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2120485400:02:001:0301, та земельну ділянку площею 0,1937 га, кадастровий номер 2120485400:02:001:0302, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що при виготовленні землевпорядної документації щодо земельних ділянок відповідачки та визначенні координат їх поворотних точок було допущено помилки, внаслідок яких до складу земельних ділянок ОСОБА_6 фактично включено частину земельної ділянки, право приватної власності на яку виникло значно раніше у 1999 році та не було припинено у встановленому законом порядку.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається, зокрема, на висновок судового експерта Кочара В.Д. №538/11-21 від 18.01.2022 року, складений за результатами земельно-технічного дослідження. Під час такого дослідження експертом були проаналізовані державний акт серії ІІ-ЗК №023064 від 22.04.1999 року, технічна документація із землеустрою, відомості щодо суміжних земельних ділянок, координати їх поворотних точок, фактичне землекористування та проведено відповідне співставлення меж земельних ділянок.

За результатами проведеного дослідження встановлено наявність накладень меж земельної ділянки, право на яку посвідчено державним актом 1999 року, із земельними ділянками, сформованими та зареєстрованими пізніше, що, на переконання позивача, підтверджує порушення його права на належну йому земельну ділянку.

Крім того, наявність накладення меж підтверджується і висновком експерта №8499 від 22.04.2022 року, отриманим за ініціативою самої відповідачки ОСОБА_6 .. Зазначеним експертним дослідженням також установлено просторове накладення земельної ділянки площею 0,4657 га на земельну ділянку відповідачки з кадастровим номером 2120485400:02:001:0301, у тому числі визначено окремі зони накладення площею 0,0013 га та 0,0060 га.

Таким чином, позивач вважає, що наявність накладення підтверджується не лише поданими ним доказами, а й експертним дослідженням, проведеним на замовлення відповідачки, що свідчить про об`єктивне існування невідповідності між межами раніше набутої земельної ділянки та межами земельних ділянок, право власності на які пізніше було оформлено за ОСОБА_6 .

На переконання позивача, земельна ділянка або її частина, яка на момент прийняття відповідних рішень та видачі державних актів відповідачці вже перебувала у приватній власності іншої особи, не могла повторно передаватися у приватну власність відповідачки без попереднього припинення права попереднього власника у встановленому законом порядку.

Позивач наголошує, що право на земельну ділянку площею 0,4657 га виникло та було документально посвідчено ще 22.04.1999 року, тоді як оспорювані державні акти відповідачки видані лише 26.07.2008 року, тобто майже через дев`ять років після виникнення первісного права власності.

При цьому право власності ОСОБА_7 на відповідну земельну ділянку до моменту оформлення земельних ділянок відповідачки не припинялося, державний акт серії ІІ-ЗК №023064 недійсним не визнавався, а земельна ділянка у встановленому законом порядку у власника не вилучалася.

Тому позивач вважає, що видача відповідачці державних актів на земельні ділянки у межах, які частково охоплюють раніше передану у приватну власність земельну ділянку, порушує його право як правонаступника первісного власника, перешкоджає належному оформленню успадкованої земельної ділянки, внесенню достовірних відомостей про неї до Державного земельного кадастру та повноцінному здійсненню правомочностей власника.

Крім того, позивач зазначає, що подальше виправлення окремих відомостей та координат у Державному земельному кадастрі не усуває порушення його права в повному обсязі, оскільки оспорювані державні акти, на підставі яких за відповідачкою було оформлено право власності на спірні земельні ділянки, залишаються чинними та продовжують створювати юридичні перешкоди для належного оформлення і реалізації позивачем свого права на успадковану земельну ділянку.

За таких обставин позивач вважає, що його право власності підлягає судовому захисту шляхом визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих ОСОБА_6 26.07.2008 року, оскільки земельні ділянки, посвідчені такими актами, були сформовані з накладенням на земельну ділянку, право на яку виникло раніше та у встановленому законом порядку припинене не було.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 березня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про день, час та місце судового засідання.

29.04.2022 року до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_6 на позовну заяву, відповідно до якої просила у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки земельні ділянки відповідача були сформовані та зареєстровані у встановленому законом порядку, технічна документація погоджена та затверджена, а державні акти видані на законних підставах. Відповідач також зазначала, що державний акт позивача 1999 року не містить кадастрового номера, а відомості про таку земельну ділянку не були внесені до Державного земельного кадастру. Крім того, відповідач вказувала, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки фактично оспорює результати землеустрою та встановлення меж земельних ділянок, тоді як вимога про визнання недійсними державних актів не призведе до відновлення порушеного права. Також відповідач посилалась на пропуск позовної давності.

У відзиві відповідач посилалася на те, що державний акт 1999 року, на який посилається позивач, не містить кадастрового номера, а право ОСОБА_5 на земельну ділянку нібито не оформлено у сучасній системі державної реєстрації. Водночас технічна документація щодо земельних ділянок ОСОБА_6 , за її твердженням, була виготовлена та погоджена у встановленому законом порядку, а під час погодження меж з боку суміжних землекористувачів заперечень не надходило.

Сторона відповідача також посилалася на положення статей 116, 118, 122, 125, 126, 198 Земельного кодексу України щодо порядку набуття земельних ділянок у власність, державної реєстрації прав та проведення кадастрової зйомки.

Окремим аргументом відповідача було посилання на сплив позовної давності. На думку відповідача, оскільки позивач прийняв спадщину після смерті спадкодавця у 2012 році, а до суду звернувся лише у 2022 році, трирічний строк позовної давності є пропущеним.

Крім того, у ході розгляду справи відповідачем подавалися додаткові заяви, клопотання та документи, у тому числі заява про долучення копії скарги 2006 року та листа Берегівської районної державної адміністрації, якими відповідач обґрунтовувала відсутність порушення прав позивача.

11.05.2022 року від представника позивача ОСОБА_5 адвоката Пайда М.І. надійшов відповідь на відзив, згідно якого, останній зазначив що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 , до складу якої входить земельна ділянка площею 0,4657 га за адресою: АДРЕСА_1 , а відсутність державної реєстрації права власності не позбавляє спадкоємця права на спадкове майно.

Зазначав, що оформленню права власності позивача перешкоджає накладення земельних ділянок відповідачки з кадастровими номерами 2120485401:02:001:0302 та 2120485400:02:001:0301 на земельну ділянку позивача, що унеможливлює її належну державну реєстрацію.

Також представник позивача заперечив можливість усунення порушень шляхом виправлення технічної помилки в Державному земельному кадастрі, посилаючись на те, що причиною накладення було неправильне виготовлення землевпорядної документації. Не погодився він і з доводами відповідачки щодо експертних висновків та відсутності порушення прав позивача.

Щодо позовної давності зазначив, що про порушення свого права позивач дізнався наприкінці червня 2020 року після отримання рішення державного кадастрового реєстратора від 22.06.2020 року про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, тоді як позов подано 11.02.2022 року, тобто в межах трирічного строку.

З огляду на викладене представник позивача просив позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити у повному обсязі.

01.06.2022 року від відповідачки ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення, згідно яких позивачем не спростовано доводів та міркувань, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що посилання позивача на неналежність і недопустимість як доказу висновку експерта від 22 квітня 2022 року № 8499 є безпідставними, оскільки такий висновок містить усі необхідні відомості, передбачені вимогами нормативно-правових актів, що регулюють проведення судових експертиз. Також вважає необґрунтованими твердження позивача про необхідність врахування висновків експерта щодо меж належної йому земельної ділянки по огорожі, оскільки зазначене питання безпосередньо стосується предмета експертного дослідження. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження належного оформлення ОСОБА_9 права власності на спірну земельну ділянку, не привів документи на землю у відповідність до вимог законодавства, не здійснив державної реєстрації речового права, земельній ділянці не присвоєно кадастрового номера та відомості про неї не внесено до Державного земельного кадастру. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 .

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 15.06.2022 року було постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження та розгляд справи розпочати зі стадії відкриття провадження у справі.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 12.07.2022 року було залучено в якості третьої особи по даній справі, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою Берегівського районного суду від Закарпатської області від 02 березня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

30.11.2022 року Третя особа ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_10 подали до суду пояснення, згідно яких також заперечували проти задоволення позову та зазначали, що позов ОСОБА_5 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки викладені позивачем обставини щодо невідповідності фактичних розмірів земельної ділянки відповідача та накладення її меж на належну позивачу земельну ділянку не підтверджені належними доказами. З метою спростування доводів позову третьою особою було замовлено проведення земельно-технічного дослідження. Відповідно до висновку експерта №0041/2022 від 25.11.2022 встановлено накладення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на межі земельної ділянки з кадастровим номером 2120485400:10:001, розташованої по АДРЕСА_2 , площею 135,95 кв. м. При цьому межа накладення частково проходить по наявних будівлях по АДРЕСА_2 , а на межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 2120485400:02:001:0302 та 2120485400:02:001:0301 накладення відсутнє. З огляду на наведене третя особа вважає, що підстав для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку відповідача немає, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

01 травня 2024 року Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області щупинено провадження у справі, до набрання законної сили судового рішення №297/3794/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2025 року про відновлення провадження у справі та призначено до судового засідання, у зв`язку з набранням рішення №297/3794/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

10 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву представника третьої особи ОСОБА_4 адвоката Лозінська О.О., відповідно до яких що ОСОБА_4 не визнає позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає необґрунтованими твердження позивача про накладення земельних ділянок унаслідок неправильного виготовлення землевпорядної документації на земельні ділянки ОСОБА_6 . Зазначає, що державний акт № 179 від 22 квітня 1999 року, на який посилається позивач, не містить кадастрового номера, а належних доказів оформлення спадкодавцем права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку не надано. Натомість технічну документацію із землеустрою щодо земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розроблено і погоджено відповідно до вимог законодавства, земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери, а права власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Під час встановлення та погодження меж земельних ділянок жодних зауважень чи заперечень із боку позивача або його спадкодавця не надходило.

Крім того, заявник просить застосувати наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач прийняв спадщину у 2012 році, однак із цим позовом звернувся лише у 2022 році, тобто після спливу загального трирічного строку позовної давності, не заявивши клопотання про визнання причин його пропуску поважними. З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Розпорядженням Берегівського районного суду Закарпатської області №7/2026/01.1-09/2 від 08.01.2026 року у зв`язку із поданням щаявм головуючого судді Фейір О.О. у відставку, відповідно до п. 2.3.43 та п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду здійснено повторний автоматизований розподіл судових справ, що знаходились в провадженні головуючого судді Фейір О.О..

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026 року, дану цивільну справу передано головуючому судді Ільтьо І.І..

Представник позивача ОСОБА_5 - адвокат Йосипчук О.В. в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Пачута О.М. в судовому засіданні заперечила щодо позовної заяви, вважала його необґрунтованим, у зв`язку з чим просила відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні засізаперечили щодо задоволення позовних вимог та просили відмовити.

Представник ГУ Держегеокадасту в Закарпатській області в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином по місце, дату та час судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши думку учасників та дослідившии матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. (Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, провадження № 14-140цс18).

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договору оренди цієї земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 363/3641/17 (провадження № 61-36341св18).

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина, до складу якої входила земельна ділянка площею 0,4657 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану земельну ділянку ОСОБА_5 успадкував за заповітом від 20.02.2007 року, при цьому на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем, від прийняття спадщини не відмовлявся та фактично вступив у володіння і користування спадковим майном.

Водночас за ОСОБА_6 оформлено право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 2120485400:02:001:0301 та 2120485401:02:001:0302, на підставі державних актів, виданих 26.07.2008 року.

У процесі оформлення позивачем спадкових прав та виготовлення технічної документації із землеустрою було встановлено невідповідність меж належної йому земельної ділянки межам суміжних земельних ділянок відповідачки. Рішенням державного кадастрового реєстратора від 22.06.2020 року №РВ-2100447112020 ОСОБА_5 відмовлено у внесенні відомостей щодо земельної ділянки площею 0,4657 га до Державного земельного кадастру.

Згідно з висновком судового експерта Кочара В.Д. №538/11-21 від 18.01.2022 року встановлено наявність накладення меж земельних ділянок, причиною якого експерт визначив неправильне виготовлення землевпорядної документації на земельні ділянки ОСОБА_6 .

Разом із тим матеріали справи містять висновок експерта ОСОБА_11 №0041/2022 від 25.11.2022 року, відповідно до якого земельна ділянка по АДРЕСА_3 накладається на земельну ділянку та будівлі по АДРЕСА_2 площею 135,95 кв. м, тоді як накладення на земельні ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровими номерами 2120485400:02:001:0301 та 2120485400:02:001:0302 експертом не встановлено.

Таким чином, судом встановлено наявність спору щодо фактичного місця розташування та меж суміжних земельних ділянок, а також те, що існуючі відомості про межі земельних ділянок відповідачки створюють перешкоди ОСОБА_5 у завершенні оформлення успадкованої земельної ділянки та здійсненні її державної реєстрації.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність кадастрового номера у державному акті 1999 року сама по собі свідчить про відсутність або недійсність права власності. Такий висновок не враховує правового регулювання земельних відносин, чинного на час видачі цього акта, та не може нівелювати право, яке виникло раніше та було посвідчено відповідно до законодавства, чинного на момент його набуття.

Отже, відсутність кадастрового номера у державному акті 1999 року не є доказом відсутності права власності на відповідну земельну ділянку та не може сама по собі надавати перевагу пізніше сформованим земельним ділянкам.

Щодо висновку експерта ОСОБА_12 №538/11-21 від 18.01.2022 року, суд приходить до наступного.

Особливе значення при вирішенні спору суд надає висновку судового експерта Кочара В.Д. №538/11-21 від 18.01.2022 року.

Як убачається з його змісту, експертне земельно-технічне дослідження проведено за зверненням ОСОБА_5 ; експерт досліджував державний акт 1999 року, технічну документацію, матеріали землеустрою, відомості щодо земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , а також фактичне розташування меж на місцевості.

Під час проведення дослідження експерт здійснив натурне обстеження, визначення фактичних меж землекористування, опрацювання координат поворотних точок та порівняння документальних і фактичних меж суміжних земельних ділянок.

Матеріали висновку містять детальні каталоги координат, характеристики кожного із накладень, схеми та графічне відображення їх просторового розташування. У розділі «Висновки» експерт прямо встановив наявність численних накладень земельних ділянок та навів координати відповідних зон накладення.

Суд звертає увагу, що вказаний висновок не обмежується констатацією абстрактної розбіжності у документах, а містить конкретне геодезичне дослідження, визначення координат поворотних точок, просторове співставлення меж і графічні матеріали.

Тому суд не вбачає підстав відхиляти його лише з мотивів того, що частина висновків стосується також земельної ділянки третьої особи. Навпаки, наявність кількох зон накладення суміжних земельних ділянок підтверджує системний характер помилок, допущених під час формування пізніших земельних ділянок.

Щодо висновку експерта №8499 від 22.04.2022 року, судом встановлено наступне.

У матеріалах справи міститься також висновок експерта Закарпатського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №8499 від 22.04.2022 року, який був замовлений ОСОБА_6 .

На вирішення експерта, зокрема, ставилося питання про те, чи накладається земельна ділянка площею 0,4657 га, право на яку посвідчувалося державним актом 1999 року, на земельні ділянки відповідача, а також чи відповідає фактичне розташування об`єктів нерухомості встановленим межам.

У процесі дослідження експерт встановив координати земельних ділянок, дослідив фактичні межі, огорожу та паркан і здійснив їх співставлення із відомостями Державного земельного кадастру.

Графічними матеріалами висновку відображено факт накладення меж. Зокрема, експертом встановлено дві окремі зони накладення земельної ділянки позивача на земельну ділянку відповідача з кадастровим номером 2120485400:02:001:0301. Перша зона накладення знаходиться в районі поворотних точок 6-9 та має площу 0,0013 га. Друга зона знаходиться у районі поворотних точок 911 та має площу 0,0060 га.

Крім цього, при натурному обстеженні експерт встановив, що між фактичними межами земельної ділянки позивача та кадастровими межами земельної ділянки відповідача наявна розбіжність, ширина якої в одному із досліджених місць становить приблизно 80 сантиметрів.

Найбільш істотним для вирішення цього спору є те, що експертний висновок, поданий самою відповідачкою, не спростував доводів позивача про накладення земельних ділянок, а навпаки - підтвердив сам факт такого накладення.

Сторона відповідача фактично не надала суду спеціального дослідження, яке б установлювало повну відсутність накладення. Навпаки, обидва досліджені судом експертні матеріали підтверджують існування просторового конфлікту між межами земельної ділянки, право на яку виникло раніше, та кадастровими межами земельних ділянок відповідача, сформованих пізніше.

Щодо правового значення накладення земельних ділянок.

Суд зазначає, що саме по собі існування двох державних актів не означає рівність правових підстав їх видачі. Вирішальне значення має те, яке право виникло раніше та чи могла земельна ділянка, яка вже перебувала у приватній власності іншої особи, повторно повністю або частково передаватися іншому власнику.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 152 Земельного кодексу України передбачає право власника земельної ділянки вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Як установлено судом, право на земельну ділянку площею 0,4657 га було оформлене ще у 1999 році, тоді як спірні державні акти відповідача датовані 26.07.2008 року.

Таким чином, на час формування земельних ділянок відповідача вже існувало раніше набуте та документально посвідчене право іншої особи.

Формування нової земельної ділянки за рахунок частини земельної ділянки, яка вже перебуває у приватній власності іншої особи, без припинення такого права у встановленому законом порядку суперечить принципу непорушності права власності.

Щодо доводів відповідача про погодження меж, суд приходить до наступного.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що відсутність свого часу заперечень під час погодження меж автоматично підтверджує законність конфігурації спірних земельних ділянок.

Погодження меж є складовою землевпорядної процедури, однак не створює право власності на землю, яка вже належить іншій особі.

Крім того, навіть належним чином оформлений акт погодження меж не може легалізувати фактичне включення частини чужої земельної ділянки до площі земельної ділянки іншої особи.

У цій справі підставою позову є не формальна відсутність погодження, а встановлене спеціальними експертними дослідженнями фактичне накладення на раніше сформоване землеволодіння. Тому відповідний аргумент відповідача не спростовує висновків експертів.

Щодо скарги 2006 року та листа Берегівської районної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Судом досліджено заяву ОСОБА_6 про долучення до матеріалів справи копії скарги, адресованої голові Берегівської районної державної адміністрації у 2006 році, та копії листа Берегівської районної державної адміністрації.

Зміст зазначених документів свідчить про існування між суміжними землекористувачами певних питань щодо меж та будівництва ще до видачі відповідачу державних актів.

Разом із тим суд не вважає ці документи доказом відсутності накладення земельних ділянок. Лист органу державної адміністрації не є документом, який за своїм змістом може замінити результати геодезичного дослідження, визначення координат земельних ділянок та експертне співставлення їх меж.

Твердження у відповідному листі про те, що спірне питання вирішено, не встановлює точних координат земельних ділянок та не спростовує результатів двох подальших земельно-технічних досліджень.

Крім того, зазначені документи існували ще у 2006 році, тоді як первісний відзив у справі був поданий відповідачем у квітні 2022 року. Відповідач не повідомляла суд у строки подання відзиву про неможливість подання цих доказів, а посилання на стан здоров`я, карантин та воєнний стан належними доказами не підтверджені.

Однак навіть незалежно від процесуального питання своєчасності їх подання такі документи за своїм змістом не спростовують факту накладення, встановленого шляхом спеціального земельно-технічного дослідження.

Щодо клопотання про закриття провадження

У ході розгляду справи відповідачем подано клопотання про закриття провадження у зв`язку з нібито відсутністю предмета спору

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилалася на те, що згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та протоколами виправлення помилок від 08.07.2024 року відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 2120485400:02:001:0301 та 2120485400:02:001:0302 були виправлені у Державному земельному кадастрі, а тому, на думку відповідача, предмет спору між сторонами відсутній.

На підтвердження таких доводів подано матеріали Головного управління Держгеокадастру, протоколи виправлення помилок та витяги із Державного земельного кадастру, зокрема протокол виправлення помилки від 08.07.2024 року, пов`язаної з координатами однієї зі спірних земельних ділянок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю у разі відсутності предмета спору. Разом з тим відсутність предмета спору означає відсутність між сторонами неврегульованої матеріально-правової суперечності, вирішення якої потребує судового захисту.

У даному випадку технічне виправлення окремих відомостей Державного земельного кадастру не припинило права власності ОСОБА_6 , посвідченого оспорюваними державними актами, не вирішило питання про правомірність набуття нею права на землю у межах раніше існуючого землеволодіння та не усунуло самого правового конфлікту між правовстановлюючими документами сторін.

Більше того, сам факт необхідності виправлення кадастрових координат під час розгляду даної справи опосередковано підтверджує наявність невідповідностей у первісно внесених кадастрових відомостях.

Позивач від позову не відмовлявся, відповідач правомірності позову не визнавала, а оспорювані державні акти не припинили свого існування лише внаслідок технічної зміни координат у Державному земельному кадастрі.

Отже, матеріально-правовий спір між сторонами існує, а тому підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні. У задоволенні клопотання ОСОБА_6 про закриття провадження у справі слід відмовити.

Як вбачається із матеріалів справи, незважаючи на внесення певних змін до відомостей Державного земельного кадастру та проведення процедур виправлення помилок, між сторонами продовжує існувати спір щодо меж земельних ділянок, правомірності формування земельних ділянок відповідача та наявності чи відсутності порушення прав позивача.

Більше того, сам факт звернення відповідача із заявами про виправлення помилок у Державному земельному кадастрі свідчить про наявність спірних питань щодо конфігурації та координат меж земельних ділянок. При цьому такі дії не свідчать автоматично про повне відновлення прав позивача або про відсутність між сторонами неврегульованого спору.

Суд враховує, що предметом даного позову є вимоги про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, а не виключно питання технічного виправлення координат чи відомостей кадастру. Вказані вимоги позивач підтримував протягом усього розгляду справи, а відповідач заперечувала проти їх задоволення.

Таким чином, на момент розгляду справи спір між сторонами продовжував існувати, а тому підстави для закриття провадження у справі, передбачені пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, були відсутні.

Крім того, судом перевірено доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності.

Відповідач пов`язує початок перебігу позовної давності із прийняттям позивачем спадщини у 2012 році та зазначає, що до суду він звернувся лише у 2022 році.

Суд не погоджується із таким підходом. Прийняття спадщини саме по собі не свідчить про те, що спадкоємець у цей же момент знав або повинен був знати про помилки у координатах суміжних земельних ділянок, допущені при виготовленні землевпорядної документації інших осіб.

Порушення у цій справі має прихований геодезичний характер і не могло бути достовірно встановлене шляхом звичайного візуального спостереження. Факт накладення встановлювався шляхом виготовлення технічної документації, визначення координат поворотних точок та проведення спеціальних земельно-технічних досліджень.

Матеріали справи свідчать, що саме у процесі виготовлення у 2020 році технічної документації щодо встановлення меж успадкованої земельної ділянки позивач зіткнувся із неможливістю належним чином завершити кадастрове оформлення через перетин із земельними ділянками відповідача.

За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, пов`язувати початок перебігу позовної давності виключно з моментом прийняття спадщини юридично неправильно. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_5 достовірно знав про координатне накладення земельних ділянок у 2008 або 2012 році.

Сам факт знаходження земельних ділянок поруч, існування огорожі або обізнаність про факт володіння сусідньою земельною ділянкою ОСОБА_6 не є тотожними знанню про конкретне накладення кадастрових меж.

Отже, доводи відповідача про сплив позовної давності не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Щодо допустимості та доказового значення висновків експертів

Сторона відповідача ставила під сумнів окремі експертні матеріали, посилаючись, зокрема, на оформлення відомостей про експерта та межі поставлених перед ним питань.

Висновок експерта є одним із доказів у цивільній справі та не має наперед установленої сили. Разом із тим жодний висновок у цій справі не оцінюється судом ізольовано.

Суд зіставив державний акт 1999 року, технічну документацію 2020 року, висновок ОСОБА_12 №538/11-21, висновок №8499 від 22.04.2022 року, кадастрові плани, каталоги координат, матеріали натурних вимірювань, матеріали виправлення кадастрових відомостей, письмові пояснення сторін і третьої особи.

Результати цих доказів у ключовій частині є взаємно узгодженими: вони підтверджують, що між раніше існуючим землеволодінням та земельними ділянками, сформованими на ім`я відповідача, існував просторовий конфлікт.

Особливо суд враховує те, що висновок №8499 був отриманий за ініціативою самої відповідачки, однак також підтвердив наявність накладення. Отже, заперечення проти експертного доказування не спростовують встановленої сукупністю доказів обставини накладення меж.

Щодо правомірності оспорюваних державних актів, суд приходить до наступного.

Державний акт на право власності на землю, який видавався відповідно до законодавства, чинного до запровадження сучасної системи реєстрації прав, був документом, який посвідчував право особи на конкретну земельну ділянку.

Разом із тим право, посвідчене таким актом, не може існувати в частині, в якій воно фактично накладається на об`єкт, що вже перебував у приватній власності іншої особи та право на який не було припинено у передбаченому законом порядку.

Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не міг повторно розпорядитися землею, яка вже вибула з державної чи комунальної власності та належала приватному власнику.

Відповідно, якщо при виготовленні документації земельна ділянка була сформована у координатах, які частково включили територію раніше приватизованої земельної ділянки, наступне оформлення державного акта не усуває первісного порушення.

У такому випадку подальший документ не може мати пріоритет над раніше виниклим правом власності.

Щодо належності обраного способу захисту, суд виходить з наступного.

Суд ураховує, що спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права, характеру порушення та бути здатним реально відновити становище особи.

У цій справі позивач не обмежується вимогою про технічне виправлення координат у Державному земельному кадастрі. Предметом спору є два правовстановлюючі документи, видані у 2008 році, які посвідчують права відповідача на земельні ділянки у межах, що за результатами експертних досліджень суперечать раніше виниклому праву.

Саме існування цих правовстановлюючих документів у спірній конфігурації становить юридичну перешкоду для реалізації позивачем правомочностей щодо належної йому земельної ділянки.

За встановлених обставин визнання відповідних державних актів недійсними спрямоване на усунення конкретної юридичної перешкоди у здійсненні раніше набутого права власності та відповідає характеру заявленого позивачем порушення.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи всі наявні у справі докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що право на земельну ділянку площею 0,4657 га виникло раніше від прав відповідача та посвідчувалося державним актом від 22.04.1999 року.

Позивач є правонаступником первісного власника та має право вимагати захисту успадкованого майнового права.

Факт накладення земельних ділянок підтверджений кількома спеціальними дослідженнями, при цьому експертиза, проведена за заявою самої відповідачки, також підтвердила наявність накладення, зокрема зон площею 0,0013 га та 0,0060 га щодо земельної ділянки кадастровий номер 2120485400:02:001:0301.

Відомості щодо спірних земельних ділянок у подальшому потребували виправлення у Державному земельному кадастрі, що додатково свідчить про наявність технічної невідповідності у первісно внесених координатах.

Подані відповідачем документи 2006 року не містять геодезичних даних, достатніх для спростування експертних висновків.

Відповідачем не доведено, що право первісного власника земельної ділянки площею 0,4657 га до 2008 року було припинене, скасоване або визнане недійсним.

Відсутність кадастрового номера у державному акті 1999 року не означає, що право, набуте відповідно до законодавства, яке діяло на той час, припинилось.

Відповідачем не доведено сплив позовної давності, оскільки не встановлено, що позивач знав або мав об`єктивно знати про конкретне кадастрове накладення більш як за три роки до звернення до суду.

Виправлення окремих кадастрових помилок під час розгляду справи не усунуло предмета спору та не припинило існування оспорюваних державних актів.

Конституційний принцип непорушності права власності передбачає реальну можливість власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Якщо частина земельної ділянки, право на яку виникло раніше, внаслідок помилкового визначення координат включена до меж земельної ділянки іншої особи, таке становище є порушенням права первісного власника та його правонаступника.

Пізніша державна реєстрація або видача нового правовстановлюючого документа не може сама по собі легалізувати набуття права на землю, яка вже належала іншій особі.

Сукупністю належних, допустимих, достовірних і взаємно узгоджених доказів у даній справі доведено, що при формуванні земельних ділянок ОСОБА_6 було допущено визначення їх меж із накладенням на земельну ділянку, право на яку раніше виникло у ОСОБА_7 та перейшло до позивача.

За таких обставин залишення чинними оспорюваних державних актів у їх первісному вигляді продовжує створювати перешкоди позивачу у реалізації належного йому права на землю.

Тому порушене право підлягає судовому захисту, а позовні вимоги ОСОБА_5 є обґрунтованими, підтверджуються дослідженими доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати покладаються на відповідача.

З матеріалів позовної заяви вбачається сплата позивачем судового збору у розмірі 1 984,80 грн.

Таким чином, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 1 984,80 грн судового збору.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 7681, 83, 89, 133, 141, 255, 258, 259, 263265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 1216, 1218, 1220, 1268 ЦК України, статтями 78, 79, 79-1, 81, 90, 116, 125, 126, 152, 155, 158 Земельного кодексу України, Законом України «Про Державний земельний кадастр», суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головне Управління Держгеокадастру в Закарпатській області та ОСОБА_4 , про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №449842 від 26 липня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2120485400:02:001:0301, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №450601 від 26 липня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1937 га, кадастровий номер 2120485400:02:001:0302, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної.

Суддя Іван ІЛЬТЬО