Рішення № 139149361, 21.08.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1283/26

Провадження № 2/591/491/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

21 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Горб А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3 м. Ірпінь, код ЄДРПОУ 44280974 до ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості,

установив:

11.02.2026 до Зарічного районного суду м. Суми надійшла вказана позовна заява.

Позов обґрунтований тим, що 05.08.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідач уклали договір про надання коштів у кредит № 71933769, за яким відповідач отримав кошти у кредит, які зобов`язався повернути, однак порушив взяті на себе зобов`язання. 16.09.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали договір факторингу № 16/09/25, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором № 71933769 у розмірі 12900,00 грн, з яких 4000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 300,00 грн заборгованості за відсотками, 600,00 грн заборгованості за комісією, 8000,00 грн заборгованості за пенею/неустойкою. Оскільки відповідач взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів не виконав ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем, останній як новий кредитор був змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав з даним позовом.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23.02.2026 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, судове засідання було призначене на 11.05.2026, у подальшому відкладалось до 21.08.2026, задоволено клопотання позивача про витребування доказів від АТ «Універсал Банк» та витребувано докази перерахування кредиту відповідачу.

16.03.2026 до суду від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана інформація про рух коштів по рахунку відповідача.

Представник позивача у судове засідання не прибув, у позовній заяві просив суд розглядати справу за його відсутності, просив задовольнити позов, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, які в силу положень частини восьмої статті 128 ЦПК України вважаються врученими. Також відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.

Неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення, у судовому засіданні 21.08.2026 постановлено протокольну ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до статей 280, 281 ЦПК України.

У відповідності до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 05.08.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідач уклали договір надання коштів у кредит № 71933769, за яким відповідач отримав кредитні кошти, які зобов`язався повернути.

За умовами пункту 2.2 договору, сума кредиту становить 4000,00 грн, кредит надається строком на 30 днів, процентна ставка 0,750 %.

Відповідач підписав договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора 51570.

Тобто сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Факт перерахування відповідачу коштів підтверджується повідомленням ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» про перерахування відповідачу 4000,00 грн, номер платежу 97a22ea6-1b37-478a-bb50-68cf11d5059a; номер платіжної картки 4441111164197562 та відомостями, наданими АТ «Універсал Банк» на виконання судової ухвали про витребування доказів.

Відповідач, користуючись на власний розсуд наданими йому коштами, належним чином свої зобов`язання не виконував, своєчасно та у повному обсязі суми кредиту та нарахованих процентів не повертав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка залишається несплаченою на момент розгляду справи.

16.09.2025 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали договір факторингу №16/09/25. Предметом договору факторингу №16/09/25 є відступлення прав вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Згідно умов даного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором № 71394733 у розмірі 12900,00 грн, з яких 4000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 300,00 грн заборгованості за відсотками, 600,00 грн заборгованості за комісією, 8000,00 грн заборгованості за пенею/неустойкою, що підтверджується Реєстром прав вимог № 23/12/25-02, складеним 23.12.2025, платіжною інструкцією про перерахування коштів за договором факторингу.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення цивільного законодавства, які регулюють питання виконання зобов`язань, відповідальності за порушення зобов`язання, а також питання, пов`язані з кредитом та факторингом.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Щодо форми укладеного кредитного договору суд вважає за доцільне звернути увагу, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відтак суд робить висновок, що спірний кредитний договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання спірного правочину.

Вказаний висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21, від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20

Відповідно до положень статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з положеннями частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 вказаного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 цього ж Кодексу передбачає, що б оржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено у ході розгляду справи та підтверджено наявними у справі доказами, відповідач згідно укладеного ним договору отримав у користування кредитні кошти шляхом їх перерахування на картковий рахунок, повідомлений ним при укладанні договору, водночас кредитні кошти та нараховані суми процентів своєчасно та у повному обсязі не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України (у редакції станом на дату укладення договору факторингу, відступлення прав вимоги) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1082 даного Кодексу (яка була чинною на час укладення договору факторингу, відступлення прав вимоги) боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Відтак навіть за умови, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги від позивача, має місце той факт, за яким він не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісних кредиторів, які вказані у кредитних договорах, і таке виконання було б належним відповідно до вимог статті 516 ЦК України.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В силу зазначеного вище саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення кредитного договору та прострочення позичальником виконання зобов`язань, факт набуття ним права грошової вимоги до відповідача за спірним договором, а на відповідача - обов`язок довести належне виконання договірних зобов`язань чи спростувати розмір існуючої заборгованості у разі заперечення проти вимог позивача, або ж право визнати позовні вимоги повністю чи частково.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Позивачем у встановленому порядку доведено факт укладення кредитного договору між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем, факт надання відповідачу кредитних коштів шляхом зарахування коштів на банківський картковий рахунок, також позивачем доведений той факт, що він у встановленому законом порядку набув право вимоги до відповідача за вказаним договором.

Доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань у повному обсязі матеріали справи не містять.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про правомірність, обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 4000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та про їх задоволення.

Перевіривши розрахунок відсотків, наданий позивачем, суд погоджується з проведеними нарахуваннями, а тому зазначає про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 300,00 грн заборгованості за відсотками.

Щодо позовних вимог в частині стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.20217 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити одноразово при видачі кредиту комісію у є нікчемними.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією задоволенню не підлягає.

Щодо вимог в частині стягнення заборгованості за пенею/неустойкою у сумі 8000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання за договором, відповідно якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що таке прострочення неустойка (штраф, пеня) та інші платежі сплата за яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за (прострочення виконання, невиконання, часткове виконання) за такими договорами підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тому суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Щодо вирішення питання про судові витрати суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір за подачу позову в сумі 2 662,40 грн.

Відтак враховуючи задоволення позову, позивачу відповідно до статті 141 ЦПК України за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у мінімальному розмірі 2 662,40 грн.

Також позивачем заявлено про стягнення з відповідача 4500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн наданий договір №22-08/25/ДІЛ про надання правової допомоги від 22.08.2025, Витяг з акту №6-ДІЛ прийому-передачі наданої правничої допомоги, складеного 08.01.2026, Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги з якого вбачається, що позивач отримав послуги від адвоката з вивчення документів, визначення правової позиції, аналізу практики, підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 судового супроводу справи на загальну суму 4500,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Відповідач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до суду не звертався.

Проаналізувавши подані на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу докази, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність заявлених витрат із предметом спору, значення вчинених процесуальних дій для розгляду справи, а також критерії реальності, необхідності та розумності судових витрат, суд при вирішенні питань розподілу судових витрат між сторонами дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 12, 76, 81, 141, 247, 265, 268, 273, 274, 280-289, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 (адреса ВПО АДРЕСА_3 ), РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3 м. Ірпінь, код ЄДРПОУ 44280974 заборгованість за договором № 71933769 від 05.08.2025 у розмірі 4300,00 грн, з яких 4000,00 грн основної заборгованості, 300,00 грн заборгованості за відсотками; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В іншому відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3 м. Ірпінь, код ЄДРПОУ 44280974.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Ю. О. Зеря