Рішення № 139148897, 21.08.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6560/25

Провадження № 2/487/338/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання Янковець Г.А., представників позивача: Яковлєвої-Ангеловської О.А., Водолазського А.Ю., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2025 представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» - Яковлева-Ангеловська О.А. шляхом формування у системі «Електронний суд» звернулась до Заводського районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 яким, відповідно до положень ст.625 ЦК України, просила стягнути з відповідачів у солідарному порядку за порушення виконання грошового зобов`язання 318415,75 грн., з яких 92903,32 грн. - три відсотки річних та 225512,43 грн. інфляційні витрати.

Також просила стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 3820,99 грн..

В обґрунтування заявленої вимоги представник позивача вказала, що 12.11.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № NKKCGM00000054, за умовами якого, банк надав позичальнику кредит у розмірі 210150,45 доларів США строком до 12.11.2027 року, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за їх користування в строки та порядку, встановлені кредитним договором.

В порядку забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 12.11.2007 року було укладено Договір поруки №1, відповідно до умов якого, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагороди штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання ОСОБА_2 обов`язків за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Так, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року, яке набрало законної сили 14.09.2011 року, зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором №NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року в розмірі 1 921 111,37 грн.

В подальшому, після набрання рішенням законної сили, в рахунок погашення боргу на рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 за період з 14.09.2011 року по 14.07.2025 рік відповідачами перераховано 52601,52 дол. США, що еквівалентно 889794,04 грн. (з урахуванням курсу НБУ на день зарахування). Залишок заборгованості відповідачів за рішенням суду становить 1 031 317,33 грн..

Таким чином у відповідачів виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду яка станом на 05.09.2025 року становить 318 415,75 грн., та складається з суми 3 % річних - 92 903,32 грн. та інфляційних витрат 225 512,43 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою від 11.09.2025 року позовну заяву залишено без руху.

15.09.2025 року представником позивача в порядку ст.185 ЦПК України було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 15.09.2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження.

14.10.2025 року представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Грибонос В.В. подав до суду Відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити.

В обгрунтування висловленої позиції зазначив, що своє зобов`язання як поручителя за договором поруки №1 від 12.11.2007 року ОСОБА_3 виконав у повному обсязі.

Так, згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.03.2013 року у справі №1423/17047/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року звернуто стягнення на належні відповідачу трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та два машиномісця за тією ж адресою, шляхом їх продажу з укладанням ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені договорів купівлі-продажу.

Цим же рішенням суду встановлено, що 01.11.2011 року виконавче провадження щодо виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 921 111,37 грн. було закрито на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа без подальшого виконання.

Подавши заяву про відкликання виконавчого листа, банк реалізував своє право на закриття виконавчого провадження та відповідно саме позивачем штучно створені умови для невиконання рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 08.12.2010 року, з метою задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки майно, належне на праві власності відповідачу ОСОБА_3 ..

Крім того, у мотивувальній частині рішення судом також зазначено, що згідно п. 38.4 іпотечного договору вартість предмету іпотеки складає 1 061 259,83 грн. У подальшому на виконання вказаного рішення суду позивачем було звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно шляхом здійснення його продажу і таким чином погашено заборгованість за кредитним договором.

Також зазначив, що вказана обставина встановлена постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.02.2020 року у справі №202/28808/13-ц (пров. №22-ц/803/2362/20) за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Наголосив на тому, що судовими рішеннями встановлено факт погашення зобов`язання за кредитним договором, у тому числі за рахунок звернення стягнення на майно ОСОБА_3 , яке було предметом іпотечного договору, яким забезпечувалось грошове зобов`язання ОСОБА_2 з повернення коштів за кредитним договором.

Приймаючи до уваги викладене вважав, що позивачем не підтверджено факт наявності та розмір заборгованості за кредитним договором, а відтак вимоги щодо стягнення 3-х відсотків річних та інфляційних витрат є безпідставними.

Окремо звернув увагу на відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_3 , що у свою чергу додатково підтверджує відсутність у нього невиконаних зобов`язань як поручителя за вищевказаними кредитним договором та договором поруки.

15.12.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сидоренко Т.В. подала до суду Відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просила відмовити.

В обгрунтування висловленої позиції зазначила, що представником позивача дату набрання законної сили рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року, замість вірної - 14.09.2011 року вказано невірну 08.12.2010 року.

Крім того зазначила, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.03.2013 року у справі № 1423/17047/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року звернуто стягнення на належні йому трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та два машиномісця за тією ж адресою, шляхом їх продажу з укладанням ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені договорів купівлі-продажу. Рішенням суду встановлена вартість предмету іпотеки - 1 061 259,83 грн.

В свою чергу, позивачем звернуто стягнення на вищевказане нерухоме майно шляхом здійснення його продажу і таким чином погашено заборгованість за кредитним договором. Вказана обставина встановлена рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2019 року у справі № 202/28808/13-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.02.2020 року.

Вважала що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено факт повного погашення зобов`язання за кредитним договором, у тому числі за рахунок звернення стягнення на майно ОСОБА_3 , яке було предметом іпотечного договору, яким забезпечувалось грошове зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором.

З урахуванням зазначеного вважала, що позивачем не доведено факт наявності та розмір заборгованості за кредитним договором № NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року, а тому вимоги щодо стягнення 3-х % річних та інфляційних витрат є безпідставними.

Ухвалою суду від 22.01.2026 року призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Яковлева-Ангеловська О.А. заявлені позовні вимоги підтримала. Підтвердила фактичні обставини викладені у позові. В подальшому до судового засідання не з`явилася.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Водолазський А.Ю. заявлені позовні вимоги підтримав. Просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Грибонос В.В. у задоволенні позову просив відмовити, з урахуванням заперечень викладених у відзиві.

Розгляд справи вважав за можливе провести за відсутності ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Сидоренко Т.В. до судового засідання не з`яивилися.

Адвокат Сидоренко Т.В. подала заяву, у якій розгляд справи просила провести за її та ОСОБА_3 відсутності. У задоволені позовних вимог просила відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Грибоноса В.В., дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 12.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № NKKCGM 00000054. Відповідно якого ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 247 977,55 доларів США на наступні цілі: оплату по договору про участь у Фонді фінансування будівництва №02/11-07 від 12.11.2007 року у розмірі 210150,46 доларів США шляхом безготівкового перерахування, а також у розмірі 16812,04 доларів США на оплату страхових платежів, на сплату страхування життя позичальника у розмірі 21015,05 доларів США у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору шляхом безготівкового перерахування зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,9% на місять на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, за який приймається період з 10 по 25 число кожного місяця в строк до 12 листопада 2027 року.

Крім того, 12.11.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки №1, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 як поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком по зобов`язанням боржника, які виникають з умов кредитного договору № NKKCGM 00000054від 12.11.2007 року в повному обсязі цих зобов`язань.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року по справі №2-4090/2010 зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року в розмірі 1 921 111,37 грн.

Вказане рішення було залишене в силі ухвалою Вищого спеціалізованого судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2011 року. (справа №6-12975 св11).

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 01.03.2013 року №1423/17047/2012, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року в розмірі 34 6975,73 доларів США, що дорівнює 2773377 грн., звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане 29.08.2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 року №1676; машиномісце № НОМЕР_3 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане 05.02.2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.01.2009 року №19; машиномісце № НОМЕР_3 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що видане 05.02.2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.01.2009 року №19 шляхом їх продажу з укладанням ПАТ «ПриватБанк» від свого імені договорів купівлі-продажу без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження ОСОБА_4 ..

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17.09.2013 року рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 01.03.2013 року змінено, з зазначенням у його резолютивній частині про встановлення початкової ціни нерухомого майна на рівні, не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та обов`язків ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Суд зазначає, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1751343 від 09.09.2025 року, відповіді щодо реєстрації особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків № НОМЕР_4 від 10.09.2025 року, відповіді щодо підтвердження відповідності реєстраційних даних фізичної особи даним Державного реєстру фізичних осіб - платників подавтків №1759198 від 10.09.2025 вірним прізвищем відповідача є « ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ). Вказані данні щодо прізвища відповідача і зазначаються судом у рішенні.

Посилаючись на невиконання відповідачами у повному обсязі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року, представник позивача з урахуванням приписів ст.625 ЦК України, просить стягнути зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку інфляційні втрати та 3% річних за кожен місяць, з моменту порушення грошового зобов`язання до повного його виконання в межах строку позовної давності.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, тобто ч. 5 ст.11 ЦК України прямо передбачає можливість виникнення грошового зобов`язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання зобов`язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Щодо заявленої вимоги про стягнення, з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Згідно ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. До основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Оскільки внаслідок невиконання боржниками грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних за весь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже у відповідачів виникло грошове зобов`язання перед позивачем, що було встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року яке набрало законної сили 14.09.2011 року, та відповідно до положень, ч.5 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягає.

При цьому, матеріали справи не містять доказів виконання вказаного грошового зобов`язання відповідачами в повному обсязі.

Приймаючи до уваги викладене, суд встановив про доведеність існування у АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги на стягнення, з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим представником позивача, не погашена заборгованість відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року, становить 1 031 317,33 грн.

Відповідно до вказаного розрахунку, сума нарахованих інфляційних втрат становить 225512,43 грн., а сума 3 % річних становить 92903,32 грн., що загалом складає 318415,75 грн. за період з лютого 2019 року по лютий 2022 року.

Слід дійти до висновку, що сума заборгованості за кредитним договором утворилася шляхом віднімання від встановленої рішенням суду суми заборгованості яка складає 1 921 111,37 грн., сплачених за період з 08.12.2010 року по 14.07.2025 рік на погашення боргу на рахунки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 52601,52 дол. США що еквівалентно з урахуванням курсу НБУ долара на день зарахування 889794,04 грн. Таким чином на момент звернення до суду із вказаним позовом сума заборгованості складає - 1 031 317,33 грн.

Приймаючи до уваги викладене, при обчисленні сум - 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, суд враховує наявну заборгованість яка становить - 1 031 317,33 грн..

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 3% річних, що становить 92 903,32 грн. (1 031 317,33х 3% х 1097 (кількість днів в періоді з 23.02.2019 по 23.02.2022 ) : 365:100).

При обчислені сум інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Так, інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на індекс інфляції за період прострочення платежу. Проте позивач, розраховуючи ці втрати, помилкового щомісячно збільшував суму боргу на суму нарахованих інфляційних втрат, помножуючи суму вже проіндексовану суму боргу на індекс інфляції.

За такого, сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період з березня 2019 року по лютий 2022 року підлягає стягненню у розмірі 225 512,43 грн., що відповідає наведеному розрахунку.

Так індекс інфляції складав: березень 2019 - 100,90; квітень 2019 - 101,00; травень 2019 - 100,70; червень 2019 - 99,50; липень 2019 - 99,40; серпень 2019 - 99,70; вересень 2019 - 100,70; жовтень 2019 - 100,70; листопад 2019 - 100,10; грудень 2019 - 99,80; січень 2020 - 100,20; лютий 2020 - 99,70; березень 2020 - 100,80; квітень 2020 - 100,80; травень 2020 - 100,30; червень 2020 -100,20; липень 2020 - 99,40; серпень 2020 - 99,80; вересень 2020 -100,50; жовтень 2020 -101,00; листопад 2020 -101,30; грудень 2020 - 100,90; січень 2021 - 101,30; лютий 2021 - 101,00; березень 2021 - 101,70; квітень 2021 - 100,70; травень 2021 - 101,30; червень 2021 - 100,20; липень 2021 - 100,10; серпень 2021 - 99,80; вересень 2021 - 101,20; жовтень 2021 -100,90; листопад 2021 - 100,80; грудень 2021 - 100,60; січень 2022 -101,30; лютий 2022 - 101,60.

Приймаючи до уваги викладене інфляційні втрати які підлягають стягненню становлять - 225 512,43 грн. (1 031 317,00 x 1.21866444 (індекс інфляції отриманий шляхом множення вищевказаних індексів інфляції : 100 ) - 1 031 317,00 (сума заборгованості)).

Вказаний розрахунок здійснений з урахуванням формули, що відповідає вимогами закону та методики, яка викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року в справі № 905/21/19, зокрема у абз. 6 п. 28, зазначено, що у випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Судом встановлено, що за зазначений період погашення боргу не відбувалося, тому слід застосовувати саме зазначений порядок обчислення інфляційних втрат.

Власного розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних витрат відповідачами суду не надано.

В свою чергу, суд вважає помилковими посилання представників відповідачів адвокатів Грибоноса В.В. та Сидоренко Т.В. на те, що заборгованість за кредитним договором відсутня, оскільки вказане зобов`язання, є погашеним за рахунок звернення стягнення на майно ОСОБА_3 , яке було предметом іпотечного договору, яким забезпечувалось грошове зобов`язання з повернення коштів за кредитним договором, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наявність та розмір заборгованості за кредитним договором № NKKCGM00000054 встановлено рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року по справі № 2-4090/2010, яке було залишене в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2011 року по справі №6-12975 св11 та рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01.03.2013 року №1423/17047/2012 зміненого постановою Апеляційного суду Миколаївської) області від 17.09.2013 року.

Обґрунтовуючи відсутність заборгованості відповідачів перед позивачем їх представники посилались на начебто встановлення вказаного факту рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05.11.2019 року по справі №202/28808/13-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.02.2020 року у справі (пров. №22-ц/803/2362/20).

При цьому, представниками відповідачів не зазначається, що вказана постанова Дніпровського апеляційного суду також була предметом касаційного перегляду.

Так, у постанові Верховного суду від 17.03.2021 року по справі (№202/28808/13-ц) зазначено, що звертаючись до суду з цим позовом Банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № NKKCGM00000054 від 12.11.2007 року, що утворилася станом на 27.06.2013 року в загальному розмірі 467 445, 36 доларів США, в тому числі: заборгованість по кредиту - 205 239, 08 доларів США, заборгованість по процентам - 97 800, 74 доларів США, комісія - 14 416, 29 доларів США та пеня - 149 989, 25 доларів США.

При цьому, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.12.2010 року у справі № 2-4090/2010, було вирішено позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, яка виникла станом на 17.02.2010 року у розмірі 205 241,77 доларів США.

Таким чином, вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, у справі № 2-4090/2010 за результатами вирішення вимог Банку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № NKKCGM00000054 від 12 листопада 2007 року, яка утворилася станом на 17 лютого 2010 року.

Розмір заборгованості по кредиту за період із лютого 2010 року по червень 2013 року зменшився на 2,69 доларів США (205 241, 77 доларів США - 205 239, 08 доларів США) за рахунок відповідного погашення 16 листопада 2011 року.

Враховуючи, що в справі № 2-4090/2010 вже вирішені позовні вимоги банку до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 17 лютого 2010 року, наявні підстави для закриття провадження по справі у вказаній частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, що не було враховано судами під час ухвалення оскаржених судових рішень.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 214/9217/15-ц (провадження № 61-5062cв19)

Таким, чином підставою для відмови в задоволені позовних вимог у вказаній частині слугувала не виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а відсутність підстав для повторного вирішення питання про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

При цьому, прийняття рішення судом про стягнення заборгованості не є тотожнім поняттям реальному виконанню зобов`язання, зокрема фактичному отриманню коштів кредитором.

Також не грунтується на положенях закону твердження представників відповідачів про те, що зобо`язання за кредитним договором було повністю виконано шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося за рішенням суду, а не в порядку визначеному положеннями ст.37 Закону України «Про іпотеку», якою визначено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Щодо твердження представників відповідачів стосовно того, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.07.2025 року у справі № 161/5405/24 (провадження № 61-2772св25), вказано, що у справах № № 657/1024/16, 366/203/21, 724/136/20, 910/4590/19, 758/2555/21 зроблено висновки про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

З урахуванням викладеного та встановлених судом обставин, вказані твердження є беззмістовними.

Щодо посилання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сидоренко Т.В. на той факт, що позивачем безпідставно обрано період для стягнення 3% річних та інфляційних витрат з 23.02.2019 року по 01.01.2022 року, суд виходить з наступного.

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19)

Як встановлено з матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом 05.09.2025 року з вимогою про стягнення заборгованості за період з лютого 2019 року по лютий 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24-00 год. 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існували в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом № 540-1X - 02.04.2020, тобто зі строком виконання з 02.04.2017, вважається такою, що не спливла.

Відповідно до п. 19 перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом був зупинений на строк дії такого стану.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24.02.2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24.02.2022 року, на період дії карантину.

Перебіг строків позовної давності було відновлено, а саме виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-ІХ від 14.05.2025.

Закон набрав чинності 04.09.2025, а отже саме з цієї дати перебіг позовної давності поновлено.

Отже, оскільки в цій справі позовна давність щодо визнаних судом обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то звернення до суду з позовними вимогами нарахованими за період з лютого 2019 року по лютий 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування понесених судових, суд зазначає наступне.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідачів 3820,99 грн. сплаченого судового збору за поданням даного позову.

На підтвердження понесених судових втрат, представником позивача, надано Платіжна інструкція №ZZ424B22DV0 від 04.09.2025 року про сплату судового збору на у сумі 3820,99 грн.

Таким чином, на підставі статті 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам, підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 3820,99 грн..

Керуючись ст.ст.141, 259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» три відсотки річних у розмірі 92903,32 грн., інфляційні витрати у розмірі 225512,43 грн., а всього 318415,75 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1910,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1910,50 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, код ЄДРПОУ: 14360570.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

Головуючий суддя: І.О. Притуляк