Рішення № 139146005, 11.08.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/272/26

Провадження № 2/645/1327/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м.Харкова у складі: Головуючого судді Шарка О.П., при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, про скасування арешту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, в якому просить суд скасувати арешт, накладений на квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , яка знаходиться

у власності ОСОБА_1 та зобов?язати Першу

Харківську міську державну нотаріальну контору внести до Єдиного реєстру

заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформацію про скасування

обтяження (арешту) на квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 (відомості

внесені 25 грудня 2007 року за №6303270).

В обґрунтування позову зазначила, що 09 жовтня 2025 року вона звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 10 жовтня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно було винесено рішення про залишення заяви без руху. Згідно інформації, наведеної в рішенні від 10.10.2025 року №81278088, в процедурі розгляду заяви були проведені пошуки в Державному реєстрі речових прав та в реєстрах до 2013 року, в результаті якого встановлено, що відомості Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів

нерухомого майна містять актуальну інформацію про зареєстроване обтяження: №6303270, зареєстровано 25.12.2007 року Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою (колишня Перша Харківська ДНК), підстава обтяження: ухвала, б/н, 02.04.2003, Фрунзенський районний суд м.Харкова, Боржник ОСОБА_2 . Проте, вказана особа боржника не має жодного відношення ні до позивача, ні до її квартири. ОСОБА_2 на час накладання арешту на квартиру не був власником цієї квартири та не є власником станом на день подання позовної заяви. Квартира АДРЕСА_2 належить позивачу на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.02.2003 року, виданого згідно Рішення виконавчого комітету Фрунзенської районної ради м.Харкова від 19.11.2002 року. Право власності на квартиру зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 27.05.2003 року реєстраційний номер 1238931, номер запису 68232. Ухвала суду м.Харкова була винесена щодо арешту квартири АДРЕСА_3 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 . З цього вбачається, що в результаті реєстрації обтяження, Відповідачем було допущено технічну помилку: замість квартири АДРЕСА_4 , арешт було накладено на квартиру АДРЕСА_5 , яка належить на праві приватної власності позивачу, що призвело до позбавлення права позивача користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, надала суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

Представник Першої Харківської міської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від

19.02.2003 року, виданого згідно Рішення виконавчого комітету Фрунзенської

районної ради м.Харкова від 19.11.2002 рокуКвартира АДРЕСА_2 . Право власності на квартиру зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 27.05.2003 року реєстраційний номер 1238931, номер запису 68232.

09 жовтня 2025 року позивач звернулася до Департаменту реєстрації Харківської

міської ради із заявою про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме на

квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2025 року державним реєстратором прав на нерухоме майно було

винесено рішення про залишення заяви без руху. Згідно інформації, наведеної в

рішенні від 10.10.2025 року №81278088, в процедурі розгляду заяви були проведені

пошуки в Державному реєстрі речових прав та в реєстрах до 2013 року, в результаті

якого встановлено, що відомості Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів

нерухомого майна містять актуальну інформацію про зареєстроване обтяження:

№6303270, зареєстровано 25.12.2007 року Першою Харківською міською державною

нотаріальною конторою (колишня Перша Харківська ДНК), підстава обтяження:

ухвала, б/н, 02.04.2003, Фрунзенський районний суд м.Харкова, Боржник

ОСОБА_2 .

Ухвалою Фрунзенського районного суд м.Харкова від 02.04.2003 року забезпечено позовом Державного підприємства обласної дирекції «Семена Харьковщины» до ОСОБА_2 про стягнення суми. Накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 .

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно із ч. 4ст. 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Права власності є непорушним.

Згідно зіст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Постановою пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» в абзаці 4 пункту 24 зазначено: «Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Відповідно до п. 2 та п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується розгляд справи.

Утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положенняст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Суд встановив, що ухвала Фрунзенського районного суду м.Харкова від 02.04.2003 року була винесена щодо арешту квартири

АДРЕСА_3 , яка належала на праві власності ОСОБА_3 .

З цього вбачається, що в результаті реєстрації обтяження, було

допущено технічну помилку: замість квартири АДРЕСА_4 , арешт було накладено на квартиру АДРЕСА_5 , яка належить на праві приватної власності позивачу, що призвело до позбавлення права позивача користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Також суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у Постанові КЦС ВС від 12.10.2022 № 203/3435/21 (61-5467св22), про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність накладеного арешту, неможливість його скасування в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту захистити свої порушені права не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині та необхідність захисту її права шляхом скасування арешту з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 50, 56, 57, 60 Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 316, 319, 321, ЦК України, ст. ст. 12, 19, 81, 141, 197-200, 258-260, 263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори, про скасування арешту - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений на квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , яка знаходиться

у власності ОСОБА_1 та зобов?язати Першу

Харківську міську державну нотаріальну контору внести до Єдиного реєстру

заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформацію про скасування

обтяження (арешту) на квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 (відомості

внесені 25 грудня 2007 року за №6303270).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 20 серпня 2026 року

Головуючий-суддя: