Рішення № 139144273, 11.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 916/2065/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.

за участю представників:

від позивача: адвокат Обертович Д.М.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2065/26

за позовом: приватного підприємства "Янтар" (буд. 18 по вул. Генадія Афанасьєва, м. Одеса, 65007)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Коваленка Ігоря Віталійовича ( АДРЕСА_1 )

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

Позивач, приватне підприємство "Янтар" (надалі ПП "Янтар") звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Коваленка Ігоря Віталійовича (надалі ФОП Коваленко) в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету прозову, просив суд усунути перешкоди у користуванні ПП "Янтар" комплексом нежитлових приміщень загальною площею 1800,4 м2, що в цілому складаються з: літ. "А" - основне; літ. "Б"- склад; літ. "В" - склад; літ. "Г" - склад; літ. "Д" - склад; літ. "Е" - склад; літ. "Ж" склад; літ. "З" - склад; літ. "К" - прохідна; літ. "Л" навіс; літ. "М" - склад; літ. "Н" - основне; літ. "О" - основне; літ. "П" - навіс; літ. "Р" - навіс; літ. "Т" - навіс; літ. "Ч" склад; літ. "Ц" - гараж; літ. "Щ" - вбиральня, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом виселення ФОП Коваленко з вказаного комплексу нежитлових приміщень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач самовільно зайняв та фактично утримує комплекс нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності позивачу та використовує його для ведення власної господарської діяльності.

2. Аргументи учасників справи.

2.1. Аргументи Позивача.

Як зазначає позивач, він є законним власником комплексу нежитлових приміщень, загальною площею 1800,4 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (надалі за текстом - комплекс нежитлових приміщень).

Позивач вказує, що ним було виявлено, що за вищевказаною адресою функціонує станція технічного обслуговування автомобілів (СТО), в якій проводить господарську діяльність ФОП Коваленко, у зв`язку із чим його представниками 06.05.2026 було проведено обстеження зазначеного комплексу нежитлових приміщень.

Позивач вказує, що за результатами проведеного обстеження комісією був складений акт обстеження від 06.05.2026, яким зафіксовано фактичне зайняття відповідачем спірного комплексу нежитлових приміщень та використання їх для здійснення господарської діяльності у сфері технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів. Під час обстеження у приміщеннях було виявлено транспортні засоби, обладнання, інструменти, автомобільні запчастини та інше майно, характерне для здійснення діяльності станції технічного обслуговування автомобілів.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач під час проведення комісією перевірки, перебував безпосередньо у приміщеннях та представився власником станції технічного обслуговування автомобілів і фактично підтвердив використання спірних приміщень у власній господарській діяльності.

Разом із тим, позивач звертає увагу на те, що проведеним обстеженням встановлено відсутність у відповідача будь-яких правових підстав для володіння та користування спірними приміщеннями, у тому числі будь-яких договірних правовідносин із власником майна, яким є саме позивач.

Таким чином, на переконання позивача, акт обстеження від 06.05.2026 підтверджує факт незаконного володіння відповідачем належним позивачу нерухомим майном та створення йому перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження власним майном.

Із посиланням на норми ЦК України позивач зауважує, що він як власник комплексу нерухомого майна, безпідставно зайнятого відповідачем, має право вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Позивач вказує, що визначальним для захисту його права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Тлумачення норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення (негаторний позов).

При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, на переконання позивача, усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Позивач також зауважує, що відповідач без будь-яких правових підстав та наявності договірних відносин здійснює фактичне використання належного позивачу майна, при цьому, зазначене правопорушення має триваючий характер та не припинене на момент звернення до суду.

Із посиланням на практику Верховного Суду позивач вважає, що належним способом захисту в розумінні вимог ст.ст. 15-16 ЦК України, є вимога про усунення перешкод у користуванні ПП "Янтар" комплексом нежитлових приміщень шляхом виселення відповідача з комплексу нежитлових приміщень, оскільки це призведе до поновлення порушених прав позивача у користуванні своїм майном, за захистом яких він звернувся до суду.

2.2. Аргументи відповідача.

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх безпідставними, необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вказує відповідач, поданий позивачем позов направлений на штучне усунення ФОП Коваленком від користування майном, щодо якого між сторонами вже тривалий час існує комплексний спір, пов`язаний із правом власності, корпоративними правами та поділом майна подружжя.

Відповідач зазначає, що саме він створив ПП "Янтар", придбав спірне нерухоме майно, багато років фактичного здійснював управління підприємством та здійснював невід`ємні поліпшення нерухомого майна, що є єдиним активом підприємства.

Відповідач стверджує, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а саме у 2003 році, за його ініціативою та за його кошти ПП "Янтар" було взято в оренду нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке в подальшому, у 2004 році, було викуплено за кошти ФОП Коваленка, однак право власності було оформлено на ПП "Янтар", власником якого на той час був брат ОСОБА_1 - Басюк Олександр Григорович.

Відповідач звертає увагу на те, що вказаний об`єкт нерухомого майна протягом багатьох років фактично утримувався, ремонтувався, покращувався та використовувався за його безпосередньої участі.

Таким чином, відповідач вважає, що твердження позивача про те, що ФОП Коваленко є особою, яка незаконно перебуває на території підприємства та не має жодного відношення до його діяльності, є свідомим викривленням реальних обставин, які існували між сторонами більше двадцяти років.

Відповідач стверджує, що після придбання нерухомого майна та впродовж усього періоду діяльності ПП "Янтар" саме він фактично здійснював управління підприємством, організовував його господарську діяльність, здійснював комунікацію з орендарями, забезпечував укладення договорів та підтримання об`єкта нерухомості у належному стані, що підтверджується не лише його поясненнями, але й може бути підтверджено працівниками підприємства, орендарями, контрагентами та іншими особами, які протягом багатьох років взаємодіяли саме з відповідачем, як з особою, що фактично здійснювала керівництво ПП "Янтар".

При цьому відповідач зазначає, що з моменту придбання позивачем нерухомого майна за адресою, АДРЕСА_2 це фактично було спільним бізнесом подружжя. У той період ОСОБА_1 була бенефіціарним власником та директором ПП "Янтар", що, на думку відповідача, ще раз підтверджує її добровільну згоду на участь ФОП ОСОБА_2 у діяльності підприємства.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу не здійснювала фактичного управління підприємством. До 2015 року вона переважно займалась вихованням дітей, а з початку повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році перебуває за межами України, що об`єктивно унеможливлює її постійне особисте управління діяльністю підприємства.

Більш того, відповідач стверджує, що сама Басюк О.Г. фактично визнавала його роль як особи, що управляє підприємством, видаючи йому відповідні довіреності на представництво інтересів ПП "Янтар", а також погоджуючи укладення ним договорів, які продовжують діяти і на сьогодні.

Зокрема, відповідач стверджує, що останні договори щодо діяльності відповідача укладалися за його безпосередньої участі, а сама Басюк О.Г. лише формально підписувала окремі документи, усвідомлюючи, що фактичне управління господарською діяльністю здійснює саме відповідач.

Зазначене, на переконання відповідача, повністю виключає можливість розглядати його як особу, яка самовільно проникла на територію підприємства або безпідставно використовує його майно.

Відповідач зазначає, що протягом більш ніж двадцяти років жодна особа, яка формально була власником корпоративних прав ПП "Янтар", не ставила під сумнів його право перебувати на території підприємства, здійснювати господарську діяльність, контролювати стан нерухомого майна, здійснювати його утримання, ремонт та взаємодію з орендарями. Більше того, як стверджує відповідач, саме завдяки його постійній участі підприємство фактично продовжувало своє існування та отримувало прибуток від використання належного йому нерухомого майна.

Відповідач також зазначає, що у червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, проте, за ствердженням відповідача, сімейний спір був фактично врегульований сторонами, оскільки у травні 2024 року провадження в апеляційній інстанції було закрите у зв`язку із спільним клопотанням сторін про примирення.

При цьому відповідач зауважує, що ще до остаточного вирішення сімейного конфлікту, а саме 28.12.2023, ОСОБА_1 в односторонньому порядку, без будь-якого погодження з ним, здійснила передачу 100% корпоративних прав ПП "Янтар" їх спільній дочці - ОСОБА_3 , яка у подальшому, 12.06.2025 уклала договір купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі ПП "Янтар" на користь своєї бабусі - ОСОБА_4 .

Відповідач звертає увагу на те, що номінальна вартість відчуженої частки становила лише 1000 гривень, тоді як єдиним активом підприємства є нерухоме майно, ринкова вартість якого, за оцінкою становить 18 505 329 грн. і яке виставлено на продаж з оцінкою вартості 430 000 доларів США, що становить приблизно 19 000 000 грн. (дев`ятнадцять мільйонів гривень).

При цьому відповідач вважає, що фактично через послідовне переоформлення корпоративних прав було передано контроль над ПП "Янтар", активи якого оцінюються у десятки мільйонів гривень, а ФОП Коваленко І.В., який протягом багатьох років здійснював управління цим майном та вкладав значні особисті кошти у його розвиток і реконструкцію, був повністю усунений від будь-якої участі у вирішенні питання щодо подальшої долі підприємства.

Саме з цих причин відповідач був змушений звернутися до Хаджибейського районного суду м. Одеси із окремим позовом про визнання недійсними правочинів щодо передачі корпоративних прав ПП "Янтар", скасування відповідних реєстраційних дій, а також із вимогою про визнання спірного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 18, спільною сумісною власністю подружжя, позовна заява була прийнята судом та відкрито провадження у справі № 521/20311/25.

Отже, відповідач звертає увагу на те, що на момент звернення позивача із даним позовом вже існував невирішений судовий спір щодо законності зміни власників підприємства та щодо правового режиму спірного нерухомого майна.

Таким чином, на переконання відповідача, позивач намагається використати механізм усунення перешкод у користуванні не для реального захисту порушених прав підприємства, а як спосіб фактичного позбавлення ФОП Коваленка І.В. доступу до майна, щодо якого ним заявлено самостійні вимоги про визнання права спільної сумісної власності.

Відповідач вважає, що лише після виникнення корпоративного та сімейного конфлікту, зміни формального власника корпоративних прав та початку спору щодо належності майнових прав позивач змінив свою правову позицію та почав стверджувати, що відповідач нібито самовільно займає спірні приміщення, а тому така поведінка свідчить про недобросовісне здійснення позивачем цивільних прав та суперечить принципам справедливості, добросовісності й розумності, закріпленим статтями 3 та 13 Цивільного кодексу України.

При цьому відповідач зазначає, саме він за рахунок власних коштів та особистої багаторічної діяльності здійснив невід`ємні поліпшення спірного майнового комплексу, вартість яких відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності становить 11 232 985,00 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що між ним та позивачем існує реальний та невирішений майновий спір щодо правових наслідків здійснення ФОП Коваленком невід`ємних поліпшень спірного майна та виникнення у нього права вимоги до ПП "Янтар" щодо компенсації вартості створеного ним майнового приросту.

3. Процесуальні питання, вирішені судом.

25.05.2026 ПП "Янтар" через систему ЄСІТС звернулось до Господарського суду з позовною заявою (вх. № 2110/26), в якій просив суд витребувати з чужого незаконного володіння відповідача на свою користь комплекс нежитлових приміщень, загальною площею 1800,4 м2, що в цілому складається з: літ. "А" - основне; літ. "Б"- склад; літ. "В" - склад; літ. "Г" - склад; літ. "Д" - склад; літ. "Е" - склад; літ. "Ж" склад; літ. "З" - склад; літ. "К" - прохідна; літ. "Л" навіс; літ. "М" - склад; літ. "Н" - основне; літ. "О" - основне; літ. "П" - навіс; літ. "Р" - навіс; літ. "Т" - навіс; літ. "Ч" склад; літ. "Ц" - гараж; літ. "Щ" вбиральня за адресою: м. Одеса, вул. Генадія Афанасьєва (колишня назва Генерала Цвєтаєва), 18.

Того ж дня відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями була позовна заява (вх. № 2110/26) була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

01.06.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області позовна заява (вх. № 2110/26 від 25.05.2026) була прийнята судом до розгляду, відкрите провадження у справі № 916/2065/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 11:40 год. 23.06.2026.

17.06.2026 відповідач на електронну адресу подав до суду відзив на позовну заяву, посвідчену КЕП (вх. № 21034/26) разом із письмовими та електронними доказами, який судом відповідно до приписів ч. 6 ст. 42, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 170 ГПК України залишений без розгляду.

19.06.2026 позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову (вх. № 21408/26), в якій змінив предмет заявленого позову та просив суд усунути перешкоди у користуванні ПП "Янтар" комплексом нежитлових приміщень, загальною площею 1800,4 м2, що в цілому складаються з: літ. "А" - основне; літ. "Б"- склад; літ. "В" - склад; літ. "Г" - склад; літ. "Д" - склад; літ. "Е" - склад; літ. "Ж" склад; літ. "З" - склад; літ. "К" - прохідна; літ. "Л" навіс; літ. "М" - склад; літ. "Н" - основне; літ. "О" - основне; літ. "П" - навіс; літ. "Р" - навіс; літ. "Т" - навіс; літ. "Ч" склад; літ. "Ц" - гараж; літ. "Щ" - вбиральня, які знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Геннадія Афанасьєва (минула назва Генерала Цвєтаєва), буд. 18, шляхом виселення ФОП Коваленка з вказаного комплексу нежитлових приміщень.

23.06.2026 відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 21855/26), в якому просив суд зупинити провадження у справі № 916/2065/26 до набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 521/20311/25.

23.06.2026 підготовче засідання суду не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Цісельського О.В. у відпустці з 22.06.2026 по 23.05.2026.

24.06.2026 ухвалою Господарського суду підготовче засідання у справі № 916/2065/26 було призначено на 10:20 год. 14.07.2026, про що позивач був повідомлений через його електронний кабінет у ЄСІТС, а відповідач на його офіційну поштову адресу.

14.07.2026 у підготовчому засіданні судом була розглянута заява позивача про зміну предмету позову (вх. № 21408/26 від 19.06.2026), вислухані думки учасників справи, за наслідками чого постановлена протокольна ухвала про прийняття заяви позивача та продовження розгляду справи з новим предметом позову. Також судом було розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх. № 21855/26 від 23.06.2026), вислухані думки учасників справи, за наслідками чого була постановлена протокольна ухвала про відмову у задоволені клопотання, виходячи з наступного.

Предметом розгляду у справі № 521/20311/25, яка розглядається Хаджибейським районним судом м. Одеси є оспорювання ОСОБА_5 правочинів та реєстраційних дій, вчинених щодо передачі частки статутного капіталу ПП "Янтар" без згоди ОСОБА_5 , скасування реєстраційних дій, визнання недійсними будь-яких змін щодо керівництва та осіб, уповноважених діяти від імені ПП "Янтар" та визнання об`єктом спільної сумісної власності майна ПП "Янтар".

В свою чергу предметом розгляду у справі № 916/2065/26 є усунення перешкод власнику (ПП "Янтар") у користуванні належним йому майном.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст.ст.227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оскільки предмети розгляду у цій справі і справі № 521/20311/25, яка розглядається Хаджибейським районним судом м. Одеси не є схожими, а відповідач у клопотанні не навів достатніх та належних підстав вважати що розгляд справи № 916/2065/26 об`єктивно не можливий до вирішення справи № 521/20311/25 по суті, а сама по собі часткова взаємопов`язаність справ, на переконання суду, не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у справі № 521/20311/25, оскільки незалежно від результату розгляду іншої справи господарський суд, з урахуванням розумності тривалості строків судового провадження, вважає, що у цій справі достатньо доказів та правових підстав для розгляду та вирішення спору по суті у справі № 916/2065/26.

У зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони м. Одеси та Одеської області судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення у підготовчому засіданні перерви до 11:20 год. 30.07.2026.

23.07.2026 представник відповідача, адвокат Бондаренко С.Г., через систему "Електронний суд" подав заяву (вх. № 25851/26), в якій зазначив, що у зв`язку з зайнятістю 30.07.2026 в іншій справі у Доброславському районному суді Одеської області, прийняти участь у справі № 916/2065/26 він не зможе, а тому просив перенести розгляд справи на іншу дату.

Того ж дня на електронну адресу від представника відповідача, адвоката Питомець А.В., надійшла, посвідчена КЕП, заява (вх. № 25861/26), в якій він просив суд надати йому можливість ознайомитись із матеріалами справи № 916/2065/26 в електронній формі через ЄСІТС, яка судом відповідно до приписів ч. 6 ст. 42, ч.ч.1,2,4 ст. 170 ГПК України повернута без розгляду.

24.07.2026 представник відповідача, адвокат Питомець А.В., через систему "Електронний суд" подав заяву (вх. № 25990/26), в якій просив суд надати йому можливість ознайомитись із матеріалами справи № 916/2065/26 в електронній формі через ЄСІТС, яка судом була задоволена.

29.07.2026 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву (вх. № 26480/26), до якого були додані додаткові докази, а також клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 26483/26), в якому він просив зупинити провадження у справі № 916/2065/26 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 521/20311/25.

Того ж дня відповідачем до Господарського суду була подана зустрічна позовна заява (вх. № 3189/26), яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.07.2026 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

30.07.2026 представник відповідача, адвокат Питомець А.В., на електронну адресу суду подав, посвідчену КЕП, заяву (вх. № 26498/26), в якій у зв`язку з його зайнятістю 30.07.2026 у справі № 507/1244/26 у Любашівському районному суді Одеської області, просив відкласти розгляд справи № 916/2065/26 та повідомити його про дату та час наступного судового засідання, яка судом відповідно до приписів ч. 6 ст. 42, ч.ч.1,2,4 ст. 170 ГПК України була повернута без розгляду.

Того ж дня у підготовчому засіданні судом було розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 25851/26 від 23.07.2026), вислухана думка відповідача та представника позивача та, з урахуванням відсутності належних доказів на підтвердження обставин про неможливість представника відповідача прийняти участь у підготовчому засіданні у цій справі у зв`язку із зайнятістю в іншій справі, викладених у клопотанні, та враховуючи присутність в засіданні відповідача особисто, судом в його задоволені було відмовлено й вирішено продовжувати підготовче засідання, після чого судом був розглянутий поданий відповідачем відзив на уточнену позовну заяву (вх. № 26480/26 від 29.07.2026) з доданими до нього доказами, за наслідками чого судом була постановлена протокольна ухвала про долучення до матеріалів справи відзиву та про залишення без розгляду доданих відповідачем до відзиву доказів, оскільки вони подані із пропуском строку на їх подання та за відсутності відповідного клопотання про його поновлення. Також судом було повідомлено учасників справи про надходження від відповідача зустрічної позовної заяви, яка буде розглянута судом у строки, передбачені ГПК України, після чого судом було розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх. № 26483/26 від 29.07.2026), вислухані пояснення відповідача та представника позивача, за наслідками чого була постановлена протокольна ухвала про відмову у задоволені клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки розгляд справи № 521/20311/25, яка розглядається Хаджибейським районним судом м. Одеси, на думку суду, не перешкоджає об`єктивному та всебічному розгляду справи № 916/2065/26 та відсутня об`єктивна неможливість її розгляду судом, при цьому судом також було враховано що клопотання відповідача (вх. № 26483/26 від 29.07.2026) є майже тотожним його клопотанню (вх. № 21855/26 від 23.06.2026) та те, що розумність строків та тривалості судового провадження оцінюється судом з урахуванням предмету спору, конкретних обставин справи та її складності, а також поведінки учасників судового процесу.

При цьому судом враховано, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для розгляду справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі "Фридлендер проти Франції" від 27.06.2000 та у справі "Смірнова проти України" від 08.11.2005).

Після розгляду судом клопотання відповідача (вх. № 26483/26 від 29.07.2026), ним була подана письмова заява про відвід судді, для розгляду якої у підготовчому засіданні судом була оголошена перерва, по завершенню якої проголошена вступна та резолютивна частини ухвали про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відвід судді від розгляду справи (повний текст якої складено 04.08.2026) та продовжено підготовче засідання, під час якого судом запропоновано відповідачу надати суду докази, надані до відзиву із відповідним обґрунтованим клопотанням та з урахуванням думки учасників справи, оскільки всі питання, передбачені ст. 182 ГПК України під час підготовчого засідання були вирішені, судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11:00 год. 11.08.2026.

03.08.2026 ухвалою Господарського суду зустрічна позовна заява ФОП Коваленка (вх. № 3189/26 від 29.07.2026) була повернута без розгляду у зв`язку із пропуском строку на її подання.

06.08.2026 до канцелярії суду надійшла заява відповідача про відвід судді (вх. № 2-1568/26), яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду того ж дня була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

07.08.2026 ухвалою господарського суду в задоволені заяви відповідача (вх. № 2-1568/26 від 06.08.2026) було відмовлено.

11.08.2026 відповідач подав до суду клопотання про долучення доказів (вх. № 27535/26) разом із додатковими доказами та просив суд поновити строк на їх подання, а також заяву про виклик свідків (вх. № 27537/26).

Того ж дня в судовому засіданні з розгляду справи по суті, суд розглянув клопотання відповідача про долучення доказів (вх. № 27535/26), вислухана думка представника позивача та постановлена протокольна ухвала, якою клопотання було задоволено, поновлений відповідачу строк на подання доказів та докази долучені до матеріалів справи, також суд розглянув клопотання відповідача про виклик свідків (вх. № 27537/26) та враховуючи те, що матеріали справи не містять заяв свідків, яких відповідач просить викликати у судове засідання, керуючись приписами ст. 89 ГПК України, судом була постановлена протокольна ухвала про відмову у задоволені зазначеного клопотання відповідача та продовжений розгляд справи по суті, в судовому засіданні судом був завершений розгляд справи по суті, після чого суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив присутнього учасника справи про час його проголошення.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у відповідних протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті представник позивача виступив із вступною промовою, судом були досліджені всі докази, які містяться в матеріалах справи.

Представник позивача (ПП "Янтар") у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач (ФОП Коваленко) про час та дату розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 30.07.2026, проте ні відповідач, ні його представник у судове засідання з розгляду справи по суті не з`явилися, обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи суду не надали, як вбачається із наданої до справи заяви по суті спору, проти позову заперечував повністю, просив суд у його задоволені відмовити.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Саме до таких висновків прийшов ВС КГС у своїй постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018.

Враховуючи особисту присутність відповідача у підготовчому засіданні 30.07.2026, в якому судом учасників справи було повідомлено про час, дату та місце судового засідання з розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про його належне повідомлення та можливість розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.

Отже, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком учасників справи добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії".

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

У справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (див. рішення у справах "Walchli v. France" від 26.07.2007 та "ТОВ "Фріда" проти України" від 08.12.2016).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні та достатні умови для доведення ними своїх правових позицій, надання доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судових засідань тощо.

З урахуванням викладеного та враховуючи матеріали справи та поведінку сторін, розгляд даної позовної заяви був здійснений судом у розумні строки, в контексті положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

11.08.2026 після завершення стадії ухвалення судового рішення, судом, відповідно до приписів ст. 219 ГПК України, було проголошено скорочене судове рішення та повідомлено представника позивача про дату складання повного тексту рішення.

4. Обставини справи встановлені судом.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.04.1999 була проведена державна реєстрація ПП "Янтар" (т.с. 1, а.с. 9).

27.06.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (продавець) та ПП "Янтар" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 116 нежилих приміщень шляхом викупу (надалі Договір), посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1417 (т.с. 1, а.с. 10-12), відповідно до умов п. 1.1. якого продавець продав, а покупець купив визначене майно комунальної власності у вигляді нежилих будівель та споруд, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 18, які в цілому складаються з: літ. "А" - основне; літ. "Б"- склад; літ. "В" - склад; літ. "Г" - склад; літ. "Д" - склад; літ. "Е" - склад; літ. "Ж" склад; літ. "З" - склад; літ. "К" - прохідна; літ. "Л" навіс; літ. "М" - склад; літ. "Н" - основне; літ. "О" - основне; літ. "П" - навіс; літ. "Р" - навіс; літ. "Т" - навіс; літ. "Ч" склад; літ. "Ц" - гараж; літ. "Щ" вбиральня, 3 1-3, 5-7 огорожі, І мостіння, загальною площею 945,8 м2 (далі- об`єкт купівлі-продажу), які належать продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди (бланк № 026747), виданого 27.08.2003 Виконкомом ОМР на підставі його рішення № 363 від 18.06.2003 та зареєстрованого 02.09.2003 в Одеському МБТІ та РОН у реєстраційній книзі № 2ог за реєстр. № 2486 на стор. 86.

Згідно з абз. 3 п.1.1 Договору об`єкт купівлі-продажу, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 18, знаходиться на земельній ділянці площею 3125 м2, заява про приватизацію якої власником не подавалася. Площа земельної ділянки підлягає уточненню при виносі межі земельної ділянки в натуру.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що продаж об`єкта купівлі-продажу здійснена за 325 652,80 грн. в тому числі ПДВ 54 275,47 грн., згідно з висновками оцінювача про ринкову вартість об`єкта оцінки, виконаного ОФ ТОВ "ІнЮг-Експертиза", затверджених наказом № 449-п від 23.07.2004 начальника Представництва по управлінню комунальною власністю ОМР.

Відповідно до п.3.2. Договору право власності на об`єкт купівлі-продажу переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення Договору.

04.09.2004 КП ОМБТІ та РОН за реєстр. № 7114231 було зареєстровано право власності ПП "Янтар" на нежитлові будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Цвєтаєва Генерала, буд. 18, номер запису: 2486 в книзі: 35неж-137 (т.с.1, а.с. 13).

03.10.2018 ТОВ "БЮРО КОНСАЛТ СЕРВІС" на замовлення ПП "Янтар" був виготовлений Технічний паспорт на нежилі будівлі та споруди за адресою: буд. № 18 по вул. Генерала Цвєтаєва, м. Одеса (т.с.1, а.с. 16-25).

09.10.2018 державним реєстратором Баранівської сільради Іванівського району Одеської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 43490786 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ПП "Янтар" на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1800,4 м2, опис: А: основне; Б: склад; В: склад; Г: склад; Д: склад; Е: склад; Ж: склад; З: склад; К: прохідна; Л: навіс; М: склад; Н: основне; О: основне; П: навіс; Р: навіс; Т: навіс; Ч: склад; Ц: гараж; Щ: вбиральня; 31-3, 5-7 огорожа; І-мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1667131251101) на підставі договору купівлі-продажу № 116, реєстр. № 1417, виданого 27.08.2004 та листа щодо проведення технічної інвентаризації № 1910-18, виданого 03.10.2018 ТОВ "БЮРО КОНСАЛТ СЕРВІС" (т.с. 1, а.с.14).

02.01.2019 директором ПП "Янтар" Басюк О.Г. була видана Коваленку І.В. довіреність на представництво інтересів підприємства із правом представляти його інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування; в судах з усіма процесуальними правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, а також з правом отримувати кореспонденцію, підписувати та подавати заяви, скарги в усі необхідні установи, вести від імені підприємства переговори та попередні узгодження всіх процедурних питань, пов`язаних з виконанням цієї довіреності та розписуватися за підприємство, сплачувати держмито та всі судові чи інші витрати та необхідні платежі, а також вчиняти інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана без права передоручення та дійсна до 31.12.2019 (т.с.1, а.с. 124).

05.11.2025 директором ПП "Янтар" на адресу відповідача було направлено повідомлення (т.с. 1, а.с. 30), в якому, із посиланням на безпідставність знаходження на території підприємства, було заявлено вимогу про залишення території ПП "Янтар", припинення будь-яких дій що перешкоджають діяльності підприємства у 14-денний строк з моменту отримання повідомлення. Повідомлення отримано відповідачем 08.11.2025 (т.с. 1 а.с. 31, 32).

У листопаді 2025 ОСОБА_6 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, укладеного у грудні 2023 року, внаслідок якого було передано частку статутного капіталу, що становить 1000 грн від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , без згоди ОСОБА_6 та скасування реєстраційної дії щодо ПП "Янтар", а саме зміни кінцевого бенефіціарного власника або зміни відомостей щодо кінцевого бенефіціарного власника, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, зміни структури власності та зміни установчих документів; про визнання недійсним правочину, укладеного 12.06.2025 внаслідок якого було передано частку статутного капіталу, що становить 1000,00 грн. від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_6 та скасування реєстраційної дії щодо ПП "Янтар", а саме зміни кінцевого бенефіціарного власника або зміни відомостей щодо кінцевого бенефіціарного власника, зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, зміни структури власності та зміни установчих документів; визнання недійсними будь-яких змін щодо керівника, заступника керівника ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після 28.12.2023; скасування будь-яких змін щодо керівництва або інших осіб, уповноважених діяти від імені ПП "Янтар", у тому числі зміни, внесені або оформлені внаслідок дій ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після 28.12.2023.

09.12.2025 ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси по справі № 521/20311/25 позовна заява ОСОБА_6 була прийнята судом до розгляду та відкрито провадження у справі. На час розгляду справи № 916/2065/26 рішення по справі № 521/20311/25 не прийнято.

02.04.2026 ПП "Янтар" на адресу відповідача була повторно направлена вимога за вих № 02/04-01 про звільнення самовільно зайнятої території та об`єктів нерухомості, в якій позивач вимагав від відповідача не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги звільнити територію ПП "Янтар" та розташовані на ній приміщення від будь-якого належного відповідачу майна, обладнання, транспортних засобів та сторонніх осіб, припинивши будь-яке господарське використання вказаного об`єкту (т.с. 1, а.с. 33,34).

06.05.2026 комісією у складі представників ПП "Янтар", його директора та власника було проведено обстеження комплексу нежитлових приміщень, загальною площею 1800,4 м2, за адресою: м. Одеса, вул. Геннадія Афанасьєва (минула назва Генерала Цвєтаєва), буд. 18 в ході якого комісією було встановлено, що відповідачем без будь-яких правовстановлюючих документів використовується весь комплекс нежитлових приміщень та внутрішня територія. За наслідками обстеження комісією був складений акт обстеження (т.с. 1, звор. стор. а.с. 34-а.с. 36).

Оскільки відповідач у встановлений у вимозі строк належні позивачу нежитлові приміщення та територію у добровільному порядку не звільнив, позивач вважає, що цим порушуються його права як законного власника комплексу нежитлових приміщень, а тому він вимушений був звернутися до Господарського суду Одеської області з позовною заявою для захисту свого порушеного права.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Як зазначено в Конституції України - кожному гарантується право на судовий захист (ст. 55 Конституції).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої ст. 4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною першою ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Дорани проти Ірландії").

Звернення особи до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.

Отже, суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення, яка безпосередньо пов`язана із спірними правовідносинами та суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права Позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється Судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими Позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у заяві про зміну предмету позову (вх. № 21408/26 від 19.06.2026), він у цій справі наполягає на усуненні перешкод йому як власнику комплексу нежитлових приміщень, вважаючи, що ці нежитлові приміщення знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав без його згоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (такі висновки наявні й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, за змістом пункту 49 якої з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення, а позов про виселення є негаторним).

Більше того, за наявного підходу до фізичного зайняття майна як до триваючого порушення, на вимоги про припинення якого не поширюється позовна давність, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця (див. у подібних правовідносинах також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, власником якого є позивач), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідно до ст.318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст.2 ЦК України (зокрема, юридичні особи).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч.1. ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як встановлено судом, позивач набув право власності на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Геннадія Афанасьєва (колишня назва Генерала Цвєтаєва), буд. 18 на підставі договору купівлі-продажу № 116 нежилих приміщень шляхом викупу від 27.06.2004, укладеного із Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1417 (т.с. 1, а.с. 10-12), яке 04.09.2004 було зареєстровано КП ОМБТІ та РОН за реєстр. № 7114231, номер запису: 2486 в книзі: 35неж-137 (т.с. 1, а.с 13), а в подальшому, 09.10.2018, на підставі рішення державного реєстратора Баранівської сільради Іванівського району Одеської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 43490786 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ПП "Янтар" на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1800,4 м2, опис: А: основне; Б: склад; В: склад; Г: склад; Д: склад; Е: склад; Ж: склад; З: склад; К: прохідна; Л: навіс; М: склад; Н: основне; О: основне; П: навіс; Р: навіс; Т: навіс; Ч: склад; Ц: гараж; Щ: вбиральня; 31-3, 5-7 огорожа; І-мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1667131251101) (т.с. 1, а.с.14).

За змістом норм ст.ст.655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом ст.ст.182, 334 ЦК України, ст.ст.3-5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов`язковій державній реєстрації підлягає право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до норми ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Нормою ч.1 ст.391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, а також застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Як встановлено судом, позивач є титульним одноосібним власником спірного нерухомого майна - нежитлових будівель та споруд загальною площею 1800,4 м2, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Геннадія Афанасьєва (колишня назва Генерала Цвєтаєва), буд. 18, на підставі договору купівлі-продажу № 116 нежилих приміщень шляхом викупу від 27.06.2004, та листа щодо проведення технічної інвентаризації № 1910-18, виданого 03.10.2018 ТОВ "БЮРО КОНСАЛТ СЕРВІС", про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено запис про реєстрацію права власності позивача на нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1800,4 м2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1667131251101.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то в ході розгляду справи судом встановлено, що позивач в повній мірі реалізувати своє право власності, зокрема такі його складові як право користування та розпорядження, позивач не має можливості, оскільки спірне нерухоме майно, наразі проти волі позивача фактично займає та використовує у своєї господарській діяльності відповідач, який, в свою чергу, не має належним чином оформленого/зареєстрованого права власності (користування) на це майно або хоча б будь-якого речового права на зазначене нерухоме майно (права користування внаслідок оренди тощо).

В свою чергу, відповідач в якості обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог позивача зазначає про те, що саме він є власником (засновником) позивача, що за його кошти придбалось та поліпшувалося спірне нерухоме майно, що нерухоме майно, яке належить позивачу є спільною сумісною власністю його та його колишньої дружини ОСОБА_1 , яка є номінальним керівником позивача, а фактичним керівником ПП "Янтар" є саме відповідач.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються.

Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond а reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

У викладенні підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного суд відхиляє наведені відповідачем обґрунтування, оскільки вони не підтверджені жодним належними та допустимими доказами, а наявність довіреності, виданої позивачем відповідачу на представництво його інтересів не може бути належним доказом того, що відповідач витрачав власні кошти для придбання позивачем спірного нерухомого майна чи того, що це майно перебуває у відповідача на будь-якому законному титулі.

Так само судом відхиляються як неналежні докази, надані відповідачем рахунки-фактури та видаткові накладні на підтвердження понесених ним витрат на утримання спірного нерухомого майна та обставини, викладені у заяві свідка ОСОБА_8 , оскільки вони лише частково підтверджують факт того, що відповідач здійснював витрати на придбання матеріалів для ремонту обладнання у спірних приміщеннях та здійснення відповідачем господарської діяльності у цих приміщеннях, проте жодним чином не свідчать про отримання ним згоди від позивача на знаходження у цих приміщеннях та на проведення в них невідокремлених поліпшень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії").

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано право власності позивача на спірне нерухоме майно, і таке право власності є дійсним дотепер, враховуючи, що у позивача є об`єктивні складнощі та перешкоди в отриманні доступу до належного йому на праві одноосібної приватної власності нерухомого майна, а можливість усунення цих складнощів та перешкод залежить саме від відповідача, з урахуванням не доведеності відповідачем належними та допустимими доказами наявності в нього будь-яких законних підстав для користування спірним нерухомим майном, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність позивачем заявлених позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Тому інші доводи та аргументи відповідача, покладені ним в основу своїх заперечень проти позову та проаналізовані судом під час розгляду цієї справи, суд відхиляє, оскільки вони не спростовують висновків зроблених судом з урахуванням всіх обставин справи і не впливають на правильність їх оцінки при вирішення спору по суті.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені Приватним підприємством "Янтар" позовні вимоги є законними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, належним чином доведеними, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судові витрати у цій справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у користуванні Приватним підприємством "Янтар" (буд. 18 по вул. Генадія Афанасьєва, м. Одеса, 65007, код 30376692) комплексом нежитлових приміщень, загальною площею 1800,4 м2, що в цілому складаються з: літ. "А" - основне; літ. "Б"- склад; літ. "В" - склад; літ. "Г" - склад; літ. "Д" - склад; літ. "Е" - склад; літ. "Ж" склад; літ. "З" - склад; літ. "К" - прохідна; літ. "Л" навіс; літ. "М" - склад; літ. "Н" - основне; літ. "О" - основне; літ. "П" - навіс; літ. "Р" - навіс; літ. "Т" - навіс; літ. "Ч" склад; літ. "Ц" - гараж; літ. "Щ" - вбиральня, які знаходяться за адресою: місто Одеса, вул. Геннадія Афанасьєва (минула назва Генерала Цвєтаєва), буд. 18, шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Коваленка Ігоря Віталійовича ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) з вказаного комплексу нежитлових приміщень.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коваленка Ігоря Віталійовича ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Янтар" (буд. 18 по вул. Генадія Афанасьєва, м. Одеса, 65007, код 30376692) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.

Повне рішення складено 21 серпня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський