Рішення № 139144269, 05.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/931/26

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від прокурора: Кубатко К.В. на підставі посвідчення;

Від позивача: Яців К.І. в порядку самопредставництва;

Від відповідачів:

- Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області: не з`явився;

- Великоолександрівської селищної ради: Біловол Г.В. в порядку самопредставництва;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Великоолександрівської селищної ради про скасування рішення та скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (далі прокурор) звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (далі Адміністрація) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі Управління), Великоолександрівської селищної ради (далі Рада), відповідно до якої прокурор просить суд:

1) скасувати рішення державного реєстратора Великоолександрівської селищної ради Бериславського району Кованої А.В. індексний номер рішення 52027093 від 22.04.2020 та проведену 14.04.2020 на його підставі державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 14,6281 га, кадастровий номер 6520955400:05:001:0016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071949465209;

2) усунути позивачу перешкоди у здійсненні права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 14,6281 га кадастровий номер 6520955400:05:001:0016.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на вибуття з державного лісового фонду та постійного користування Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення в результаті проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 14,6281 га. Водночас прокурор стверджує, що на підставі наказу Управління №46 від 11.12.2020 земельна ділянка площею 10,5305 га з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 була передана у комунальну власність Раді.

Прокурор наголошує, що за матеріалами ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 площею 14,6281 га частково накладається на землі 73 кварталу Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», площа перетину становить 14,5700 га. Посилаючись на викладені обставини прокурор стверджує, що Управління за відсутності передбачених законом підстав розпорядилося земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка насправді віднесена до земель лісогосподарського призначення правом на розпорядження якої наділений позивач. При цьому прокурор вказує на наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом пред`явлення цього позову в інтересах Адміністрації.

Ухвалою суду від 23.03.2026 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

24.03.2026 до суду від Ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення заявленого прокурором позову. Відповідач звертає увагу на відсутність доказів передачі спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, а також перебування ділянки у комунальній власності, у зв`язку з чим вважає, що прокурором заявлено позов до особи, яка не порушувала та не оспорювала прав позивача у межах цього спору.

31.03.2026 до суду від Управління надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач з посиланням на висновки Великої Палати у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, стверджує, що стороною у даному спорі є держава в особі відповідних органів (Адміністрації та Управління), а, отже, даний позов пред`явлений державою до неї самої, що не відповідає вимогам ГПК України, оскільки позивач та відповідач не можуть збігатися в одній особі. Крім того, відповідач звертає увагу, що після набуття 27.05.2021 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX, спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а, отже, відповідач не наділений повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою. Управління також вважає, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не може привести до захисту або відновлення порушеного права позивача. Належним способом захисту у цьому спорі, як вважає відповідач, має бути віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності. Управління також стверджує, що долучені до позову листи, фрагмент картографічних матеріалів, за правилами ГПК України не можуть враховуватися судом як такі, що підтверджують належність земельної ділянки до земель лісового фонду.

Адміністрацією було підтримано заявлені прокурором позовні вимоги, які позивач просив задовольнити у повному обсязі.

06.05.2026 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив Управління, по тексту якої прокурор зазначає, що правовідносини у цій справі та у справі №922/1830/19, позивачем у якій виступав прокурор, не є подібними, а, отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 не можуть бути враховані господарським судом під час вирішення даного спору. Водночас прокурор наполягає, що заявлена позовна вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки призведе до фактичного відновлення становища, яке існувало до порушення, надасть можливість відокремити ті частини земельної ділянки, які відносяться до земель лісогосподарського та сільськогосподарського призначення, а, отже, є ефективним способом захисту порушених інтересів держави. Повернення (витребування) земельної ділянки площею 14,6281 га у власність держави, як вважає прокурор, порушуватиме право комунальної власності, часткове повернення земельної ділянки є неможливим. При цьому прокурор звертає увагу на надання матеріалів ВО «Укрдержліспроект», згідно з якими спірна земельна ділянка накладається на землі 73 кварталу Великоолександрівського лісництва.

08.05.2026 до суду від Ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких Рада наполягає на пред`явленні прокурором позову до неналежного відповідача. Рада звертає увагу, що положення п. 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Відсутність державної реєстрації права комунальної власності, за переконанням відповідача, дозволяє дійти висновку, що законним власником спірної земельної ділянки є Управління.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.

14.04.2020 державним реєстратором Великоолександрівської селищної ради Кованою А.В. було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 14,6281 га, кадастровий номер 6520955400:05:001:0016, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 464556150 від 17.02.2026. Власником вказаної земельної ділянки є Управління для державної реєстрації права власності якого було надано наказ відповідача №3516-СГ від 15.10.2019.

Факт проведення державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за Управлінням підтверджується також інформаційною довідкою №482952484 від 23.06.2026, сформованою на запит суду.

11.11.2020 Управлінням було видано наказ №46 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», відповідно до якого Раді було передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5815,1766 га, згідно з переліком, у якому зазначені кадастрові номери земельних ділянок, їх місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні. Згідно з додатком до наказу Раді було передано у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 6520955400:05:001:0006 (№з/п 454).

14.12.2020 між Управлінням та Радою було підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність згідно з наказом №46 від 11.12.2020.

29.10.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до Адміністрації з листом №15/1-110вих-25 про надання інформації щодо прийняття позивачем розпорядження про вилучення або припинення права постійного користування ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» земельною ділянкою у 73 кварталі Великоолександрівського лісництва, а також щодо зміни її цільового призначення; про обізнаність позивача з обставиною порушення законодавства при вилученні земельної ділянки державного лісового фонду у 73 кварталі Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», зміни її цільового призначення та подальшої передачі у комунальну власність Великоолександрівській селищній раді, а також вжиті позивачем заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

04.11.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до Ради з листом №15/1-135вих-25, відповідно до якого прокуратура, посилаючись на перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 у комунальній власності Ради, а також часткове накладання ділянки на землі лісогосподарського призначення, просила надати відомості щодо підстав формування та набуття права власності на зазначену земельну ділянку, інформацію про проведення інвентаризації земель на території Ради, документи, що підтверджують прийняття рішення про передачу земельної ділянки у комунальну власність та оформлення акту(-ів) приймання-передачі земель з державної у комунальну власність тощо.

04.11.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» з листом №15/1-140вих-25 про надання інформації щодо перебування земельної ділянки з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 у постійному користуванні у ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», а також відомостей щодо підстав віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. До вказаного листа було додано кадастровий план з координатами поворотних точок, який також наявний в матеріалах справи.

04.11.2025 Херсонська обласна прокуратура звернулася до Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з листом №15/1-143вих-25 про надання інформації щодо включення земельної ділянки з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 до складу земель лісогосподарського призначення, а також відомостей щодо підстав віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. До вказаного листа було додано кадастровий план з координатами поворотних точок, який також наявний в матеріалах справи.

Листом №3702 від 07.11.2025 Рада у відповідь на звернення прокуратури повідомила про відсутність інформації щодо підстав формування земельної ділянки. При цьому Рада підтвердила перебування ділянки у комунальній власності у зв`язку з її переданням з державної власності на підставі наказу Управління №46 від 11.12.2020 (додаток №з/п 454).

Листом від 10.11.2025 Адміністрація у відповідь на запит прокуратури повідомила про ненадходження матеріалів щодо припинення права постійного користування ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх вилучення, у тому числі з метою зміни цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення та передачі із земель державної власності у комунальну власність Раді; рішення з цього питання позивачем не приймалися; заходи щодо захисту інтересів держави не вживалися.

Листом №87 від 12.02.2026 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» у відповідь на звернення прокуратури повідомило, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2015 року частково відноситься до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», Великоолександрівське лісництво, квартал 73 виділи 3, 4, 5, 6; встановлена площа перетину меж зазначеної земельної ділянки з землями ДП «Великоолександрівське ЛМГ», визначена за результатами лісовпорядних робіт, складає 14,5700 га. При цьому у листі зазначено, що в ході перевірки були використані координати, надані у запиті; спосіб оцінювання перетину - графічне співставлення за допомогою комп`ютерної програми Digitals/Delta XE.

Схема розташування земельних ділянок з кадастровими номерами: 6520955400:05:001:0016, 6520955400:05:001:0011 відносно земель лісогосподарського призначення ДП «Великоолександрівське ЛМГ» (Великоолександрівського лісництва, кв. 73) на території Великоолександрівської селищної ТГ, Бериславського району, Херсонської області, з посиланням на яку ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» повідомило площу перетину земельних ділянок, наявна в матеріалах справи.

Листом № 01-11/202 від 17.02.2026 Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у відповідь на запит прокуратури повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 візуально частково накладається на земельні ділянки кварталу 73 виділу 2, 3, 4, 5, 6 Великоолександрівського лісництва, які відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2015 року відносяться до земель лісового фонду та перебувають в постійному користуванні ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство»; орієнтовна площа накладання становить 14,4 га та визначена за допомогою «Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України». При цьому у листі зазначено, що встановити факт перетину земель лісогосподарського призначення державної власності, наданих в користування Херсонському надлісництву філії «Південний лісовий офіс» ДП «Ліси України», із вищезазначеною земельною ділянкою та фактичної площі перетину можливо на підставі відповідної документації із землеустрою та/або судової експертизи. До листа додано скриншот з порталу «Геоінформаційна системи управління лісовими ресурсами України».

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Судом встановлено, що прокурор звертався до Адміністрації з листом №15/1-110вих-25 від 29.10.2025, у якому просив надати інформацію, зокрема, про вжиті позивачем заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. У відповідь на запит прокурора Адміністрація листом від 10.11.2025 повідомила, що заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах не вживала, оскільки не володіла інформацією про порушення таких прав. Викладене дозволяє суду дійти висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Адміністрації.

Господарським судом відхиляються доводи Управління про відсутність у прокурора права на звернення до суду з цим позовом, оскільки, за переконанням відповідача, в даному випадку має місце збіг позивача та відповідача, тобто держави, в одній особі.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

У справі № 922/1830/19 прокурором було пред`явлено позов про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру, визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі, скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 дійшла висновку, що оскільки прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, визначивши саме цей орган відповідачем, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Це суперечить статті 45 ГПК України, оскільки позивач і відповідач не можуть збігатися, і такий збіг унеможливлює наявність спору.

Натомість у цій справі, предметом захисту є майнові інтереси держави в особі Адміністрації щодо земельної ділянки державної власності, яка належать до земель лісогосподарського призначення. Порушення цих інтересів відбулося, зокрема, внаслідок державної реєстрації права власності зі зміною цільового призначення ділянки та віднесення її до земель сільськогосподарського призначення. В свою чергу, віднесення ділянки до земель сільськогосподарського призначення створило передумови для передачі такої ділянки у комунальну власність.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про наявність між позивачем та відповідачами спору про право, що є підставою для вирішення цього спору судом. Висновок суду з цього питання узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду у постанові від 29.07.2026 у справі № 912/1509/24, від 12.05.2026 у справі № 907/801/20.

Предметом заявленого прокурором в інтересах держави в особі Адміністрації позову є вимоги про скасування рішення та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилається на проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 14,6281 га за рахунок земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення. Прокурор наголошує, що за матеріалами ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка площею 14,6281 га частково накладається на землі 73 кварталу Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», площа перетину становить 14,5700 га.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

З огляду на положення процесуального законодавства суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було би задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами у судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством / договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин. Крім того, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав також є підставою для відмови у позові.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В силу приписів ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Господарським судом було встановлено, що 14.04.2020 державним реєстратором Великоолександрівської селищної ради Кованою А.В. було проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку 14,6281 га, кадастровий номер 6520955400:05:001:0016, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 464556150 від 17.02.2026. Власником вказаної земельної ділянки є Управління для державної реєстрації права власності якого було надано наказ відповідача №3516-СГ від 15.10.2019.

Суд зазначає, що станом на момент вирішення цього спору, власником ділянки сільськогосподарського призначення зазначене Управління.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з вимогами ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує, що відповідно до матеріалів ВО «Укрдержліспроект» спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 площею 14,6281 га частково накладається на землі 73 кварталу Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», площа перетину складає 14,5700 га. Вказані матеріали лісовпорядкування, за переконанням прокурора, підтверджують обставину віднесення ділянки до земель державного лісового фонду згода на вилучення яких та переведення їх до земель сільськогосподарського призначення позивачем не надавалася.

Враховуючи вищенаведені вимоги п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, господарський суд доходить висновку, що обставина віднесення ділянки до земель лісогосподарського призначення в обов`язковому порядку має підтверджуватися матеріалами лісовпорядкування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Єдину систему та умови організації і здійснення лісовпорядкування визначає Порядок здійснення лісовпорядкування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2023 р. № 112 (зі змінами).

Згідно з п. 117 Порядку здійснення лісовпорядкування матеріали лісовпорядкування затверджуються наказом територіального органу Держлісагентства. Наказ територіального органу Держлісагентства про затвердження матеріалів лісовпорядкування визнається таким, що втратив чинність, наказом територіального органу Держлісагентства після закінчення 15-річного строку з дня затвердження матеріалів базового лісовпорядкування або під час затвердження матеріалів базового лісовпорядкування на новий проектний період. Наказ територіального органу Держлісагентства про затвердження матеріалів лісовпорядкування визнається таким, що втратив чинність, наказом територіального органу Держлісагентства після закінчення 15-річного строку з дня затвердження матеріалів базового лісовпорядкування для постійних лісокористувачів (власників лісів) площею 100 гектарів і більше та після закінчення 20-річного строку з дня затвердження матеріалів базового лісовпорядкування для постійних лісокористувачів (власників лісів) площею до 100 гектарів або під час затвердження матеріалів базового лісовпорядкування на новий проектний період. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування попередніх проектних періодів використовуються постійними лісокористувачами для підтвердження права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення відповідно до Лісового кодексу України.

На підтвердження заявлених позовних вимог прокурором було надано листування, кадастровий план з координатами поворотних точок, лист Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з планом лісонасаджень, а також лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» зі схемою розташування земельних ділянок на 1 аркуші. Проте безпосередньо матеріали лісовпорядкування (наприклад, планшети, схеми розміщення урочищ тощо), на які є посилання в листі ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція», суду надані не були.

Господарський суд зазначає, що обставина віднесення ділянки за своїм цільовим призначенням до лісових земель не може підтверджуватися лише листами державних органів або планом лісонасадження. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про недоведеність прокурором обставини накладення частини земельної ділянки 73 кварталу Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство», місце розташування якого суду невідоме, на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 площею 14,6281.

З урахуванням викладеного господарський суд доходить висновку про недоведеність прокурором факту порушення будь-яких прав Адміністрації з метою захисту прав якої прокурором і було пред`явлено даний позов. При цьому, суд вважає за доцільне також додатково зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку, передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, є ефективним способом захисту права власності (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 сформульовано висновок про те, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, сформульовано наступні висновки. Земельна ділянка, яка була об`єднана з іншою ділянкою, проте межі, координати та конфігурація якої відомі, може бути витребувана в порядку статей 387, 388 ЦК України. Проте саме лише судове рішення про витребування такої земельної ділянки, яка до об`єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, не може бути підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на цю ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий. З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, реалізація основної позовної вимоги про витребування земельної ділянки є можливою винятково за умови одночасного припинення речових прав на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації. Тож правомірними та ефективними способами захисту порушених прав законного власника земельної ділянки, що перебуває в чужому незаконному володінні іншої особи, за заявою якої проведено державну реєстрацію нової земельної ділянки, що включає в себе спірну земельну ділянку, є припинення речових прав на новоутворену (об`єднану) земельну ділянку, скасування державної реєстрації цієї ділянки та витребування спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що була передана попередньому власнику. Права позивача на витребувані земельні ділянки мають бути відновлені відповідно до ознак, конфігурації та розташування тих земельних ділянок, які були протиправно об`єднані відповідачем з іншими належними йому ділянками, та які як окремі об`єкти цивільних прав припинили своє існування.

Перевіряючи подібність правовідносин у справі № 911/906/23, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, та у цій справі, суд зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/906/23 викладені щодо випадків витребування такої земельної ділянки, яка до об`єднання існувала не лише як частина земної поверхні, а й як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України; тобто, мали місце фактичні обставини, які полягали у тому, що ті частини новоствореної ділянки, які підлягають витребуванню, до їх об`єднання з іншими ділянками існували як окремі об`єкти цивільних прав, відомості про їх кадастрові номери, площі, координати, межі та конфігурації є в архівному шарі Державного земельного кадастру (див. пункт 135 постанови від 03.09.2025).

Визначаючи сферу застосування наведених висновків, Велика Палата Верховного Суду у пункті 149 цієї ж постанови акцентувала увагу на тому, що ці висновки застосовні в ситуації, коли відповідач вчиняє дії з метою унеможливлення витребування спірної земельної ділянки, яка до цього існувала не лише в розумінні статті 79 ЗК України - як частина земної поверхні, а й в розумінні статті 79-1 ЗК України - як окремий об`єкт цивільних прав, шляхом об`єднання з іншими належними йому ділянками, правомірність набуття яких не оспорюється. У такому разі потрібно припинити право власності на новостворену земельну ділянку зі скасуванням її державної реєстрації задля того, щоб зробити можливим віндикацію спірного майна. У таких правовідносинах зазначені вимоги є не самостійними способами захисту порушених прав, а слугують меті реалізації основного способу захисту, яким є витребування, а тому припинення права власності на новостворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації не можуть бути застосовані окремо від віндикаційного позову у подібних правовідносинах.

У постанові ж від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на земельну ділянку позивача, витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається.

Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Таке втручання не може визнаватися незаконним. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Отже, у такому випадку належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку позивача. Вказані висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01.07.2026 у справі № 902/562/24, які враховуються судом під час вирішення цього спору.

З урахуванням вищевикладеного господарський суд доходить висновку про обґрунтованість доводів Управління про обрання прокурором неналежного способу захисту, оскільки прокурор мав звернутися до суду не лише з вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки, а також з вимогою про витребування земельної ділянки шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. При цьому господарський суд зазначає, що вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки не може бути застосована окремо від віндикаційного позову.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи недоведеність прокурором порушення прав Адміністрації у зв`язку з ненаданням суду матеріалів лісовпорядкування для встановлення судом обставини накладення частини земельної ділянки 73 кварталу Великоолександрівського лісництва ДП «Великоолександрівське лісомисливське господарство» на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520955400:05:001:0016 площею 14,6281, а також враховуючи обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

З урахуванням висновків, до яких суд дійшов за результатом вирішення спору, підстави для надання оцінки доводам Ради про пред`явлення позову до неналежного відповідача відсутні.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 «Справа «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З урахуванням висновків, до яких суд дійшов за результатом вирішення спору, суду не вбачається за необхідне надавати оцінку іншим доводам сторін.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про правомірність відмови у задоволенні заявленого заступником керівника Херсонської обласної прокуратури позову в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, Великоолександрівської селищної ради про скасування рішення та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на прокурора у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення складено 17 серпня 2026 р.

Суддя С.П. Желєзна