Рішення № 139144245, 21.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Справа № 915/1252/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС, вул. Закревського Миколи, буд. 16, м. Київ, 02232 (код ЄДРПОУ 37141112)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК, просп. Центральний, 67, офіс 512, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54017 (нове місцезнаходження - пр. Соборний, буд. 92, місто Запоріжжя, Запорізька обл., 69002) (код ЄДРПОУ 41423964)

про стягнення коштів у розмірі 100 900, 34 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМАНДОР ЛОГІСТИК» суму грошових коштів у розмірі 100 900, 34 грн., з яких: 47 436, 24 грн. - сума основного боргу; 8 436, 35 грн. - сума пені за прострочення строку виконання зобов`язання за договором; 19 459, 62 грн. - сума 12 % річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання; 25 568, 13 грн. - втрати від інфляції, завдані внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання за договором.

Позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, понесені позивачем.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.09.2025 позовну заяву (вх. № 12290/25 від 26.08.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК про стягнення коштів у розмірі 100 900, 34 грн. залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін на адресу суду не надходило.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК зареєстровано електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю № 39065382 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2025 про відкриття провадження у справі направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана ним 24.09.2025 о 10:04, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до абз. 7 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, № 596/2026 від 13.07.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № 12670-15/2018 від 31.01.2018, який укладено між сторонами, а саме зобов`язань з оплати за поставлений товар в порядку та строки, передбачені умовами договору, внаслідок чого виникла заборгованість у спірній сумі у розмірі 47 436, 24 грн.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України 12 % річних та інфляційні втрати, а також пеню відповідно до умов п. 5.2 договору та вимог законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 11, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 629, 655, 692 ЦК України, ст. 2, 20, 173, 174, 175, 193, 216, 218, 224, 225, 230, 231, 232, 265 ГК України та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

31.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК (покупець) укладено Договір поставки № 12670-15/2018 від 31.01.2018.

Відповідно до п. 8.2 договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року.

Відповідно до п. 8.4 договору якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного Договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, Договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.

До договору між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 03.01.2022.

Договір та додаткову угоду підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Суду не подано доказів розірвання або визнання недійсним договору.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали (далі «Товар»), а також виконувати шино монтажні послуги. Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати Товар та оплачувати його.

Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження Товару, загальна кількість, ціна за одиницю Товару, що підлягає поставці за цим Договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на Товар, які є невід`ємною частиною Договору та остаточно узгоджується Сторонами на кожну окрему партію Товару.

Відповідно до п. 1.3 договору загальна сума Договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії Договору.

Відповідно до п. 2.1 договору погодження Сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни Товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід`ємними складовими даного Договору, без складання специфікацій. Покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття Товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого Товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття Товару від Постачальника Покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на Товар.

Відповідно до п. 2.3 договору товар за домовленістю Сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу Товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу Товар має бути оплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Відповідно до п. 2.4 договору ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії Товару.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата згідно Договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійснені оплати Покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання Договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений Постачальником рахунок-фактуру.

Відповідно до п. 3.2 договору сторони домовились, що у разі прострочення платежу з боку Покупця Постачальник має право припинити подальші відвантаження Покупцю до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями Товару, а також перейти до роботи з Покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Відповідно до п. 4.2 договору Покупець зобов`язаний прийняти Товар та здійснити відповідні розрахунки за умовами пп. 2.3. даного Договору.

Відповідно до п. 5.1 договору сторони несуть матеріальну відповідальність за порушення умов даного договору, передбачену чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.2 договору в разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу.

Відповідно до п. 5.3 договору на підставі ст. 625 ЦК України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Додатковою угодою № 1 від 03.01.2022 сторони домовились доповнити умови договору п. 8.10 такого змісту: "На підставі ст. 6, ч. 3 ст. 207 та ст. 627 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що Покупець може використовувати (за наявністю) аналог власноручного підпису його уповноваженої особи (факсиміле), з його нанесенням за допомогою засобу механічного копіювання за зразком відповідного аналогу як зазначено в додатковій угоді".

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 47 926, 92 грн., що підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковими накладним, а саме:

- видаткова накладна № SI0003387944 від 08.02.2022 на суму 1 422, 00 грн. з ПДВ. Строк оплати до 18.02.2022;

- видаткова накладна № SI0003397112 від 11.02.2022 на суму 8 076, 60 грн. з ПДВ. Строк оплати до 04.03.2022;

- видаткова накладна № SI0003397290 від 11.02.2022 на суму 15 875, 88 грн. з ПДВ. Строк оплати до 04.03.2022;

- видаткова накладна № SI0003397649 від 12.02.2022 на суму 5 184, 96 грн. з ПДВ. Строк оплати до 05.03.2022;

- видаткова накладна № SI0003403216 від 15.02.2022 на суму 5 085, 36 грн. з ПДВ. Строк оплати до 08.03.2022;

- видаткова накладна № SI0003403295 від 15.02.2022 на суму 7 048, 80 грн. з ПДВ. Строк оплати до 08.03.2022;

- видаткова накладна № SI0003404339 від 16.02.2022 на суму 4 742, 64 грн. з ПДВ. Строк оплати до 09.03.2022;

- видаткова накладна № SI0003411484 від 19.02.2022 на суму 490, 68 грн. з ПДВ. Строк оплати до 12.03.2022.

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін. У всіх видаткових накладних підставою поставки товару зазначено договір № 12670-15/2018 від 31.01.2018.

Судом встановлено, що позивачем для проведення оплати за поставлений товар виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 47 436, 24 грн., а саме:

- рахунок № S0006829776 від 08.02.2022 на суму 1 422, 00 грн.;

- рахунок № S0006845174 від 11.02.2022 на суму 8 076, 60 грн.;

- рахунок № S0006845131 від 11.02.2022 на суму 15 875, 88 грн.;

- рахунок № S0006845933 від 12.02.2022 на суму 5 184, 96 грн.;

- рахунок № S0006854986 від 15.02.2022 на суму 5 085, 36 грн.;

- рахунок № S0006854512 від 15.02.2022 на суму 7 048, 80 грн.;

- рахунок № S0006856321 від 16.02.2022 на суму 4 742, 64 грн.

Позивач в позовній заяви зазначив, що на виконання зобов`язань за договором позивачем за видатковими накладними від 08.02.2022 № SI0003387944; від 11.02.2022 №№ SI0003397112, SI0003397290; від 12.02.2022 № SI0003397649; від 15.02.2022 №№ SI0003403216, SI0003403295 та від 16.02.2022 № SI0003404339 відповідачу був відвантажений товар на загальну суму 47 436, 24 грн. на умовах відстрочення платежу.

Позивачем заявлено до стягнення 47 436, 24 грн. - заборгованості (основний борг) за поставлений товар.

Отже, позивачем при розрахунку суми основного боргу не враховано видаткову накладну № SI0003411484 від 19.02.2022 на суму 490, 68 грн.

Крім того, в зв`язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати за отриманий товар в порядку та строки, передбачені умовами договору поставки № 12670-15/2018 від 31.01.2018, позивачем нараховано відповідачу пеню, втрати від інфляції та 12 % річних.

Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних правовідносин з поставки товару.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

4.2. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц).

4.3. Правове регулювання нарахування та стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Судом встановлено, що 26.08.2025 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС звернувся до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК із даним позовом про стягнення коштів у розмірі 100 900, 34 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом (код ЄДРПОУ 41423964) станом на 15.09.2025 (15.09.2025 дата відкриття провадження у справі) місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК було: просп. Центральний, 67, офіс 512, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54017.

Отже, дана справа прийнята Господарським судом Миколаївської області до свого провадження з додержанням правил підсудності.

Судом також встановлено, що на дату розгляду даної справи відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом (код ЄДРПОУ 41423964) станом на 21.08.2026 місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК є Україна, 69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 92.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Враховуючи вищевикладене, оскільки дана справа прийнята Господарським судом Миколаївської області з додержанням правил підсудності, то відповідно до ч. 2 ст. 31 ГПК України повинна бути ним розглянута.

Щодо суті спору, то судом встановлено наступне.

31.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК (покупець) укладено Договір поставки № 12670-15/2018 від 31.01.2018, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти Покупцю визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали (далі «Товар»), а також виконувати шино монтажні послуги. Покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати Товар та оплачувати його (п. 1.1 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки № 12670-15/2018 від 31.01.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 47 926, 92 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи та перевіреними судом видатковими накладними, які підписано та скріплено печатками сторін без зауважень та перелік яких наведено судом вище. Для проведення оплати за поставлений товар позивачем виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 47 436, 24 грн., які наявні в матеріалах справи.

Позивач просить суд стягнути суму основного боргу за договором поставки № 12670-15/2018 від 31.01.2018 в розмірі 47 436, 24 грн. за видатковими накладними від 08.02.2022 № SI0003387944; від 11.02.2022 №№ SI0003397112, SI0003397290; від 12.02.2022 № SI0003397649; від 15.02.2022 №№ SI0003403216, SI0003403295 та від 16.02.2022 № SI0003404339.

Враховуючи, що суд не має права виходити за межі позовних вимог відповідно до ст. 14 ГПК України, судом розглядається позовна вимога в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 47 436, 24 грн.

Судом встановлено, що товар постачався відповідачу на умовах відстрочення платежу. Граничні дати оплати за отриманий відповідачем товар зазначено у видаткових накладних (п. 2.3 договору). Доказів проведення відповідачем оплати за поставлений позивачем товар суду не подано.

Отже, відповідно до ст. 530, 692 ЦК України та умов п. 2.3 договору поставки у відповідача виник обов`язок з оплати за поставлений товар у строки, зазначені у видаткових накладних. Тобто, строк оплати за товар є таким, що настав.

Відповідачем не подано суду жодних доказів на спростування факту поставки товару, наявності заборгованості у заявленому позивачем розмірі, строк оплати (заборгованості) якої настав, як і не подано суду доказів оплати заборгованості, що свідчить про порушення взятого на себе зобов`язання за договором (ст. 610, 629 ЦК України).

Станом на дату розгляду справи суду не подано доказів оплати за поставлений товар в сумі 47 436, 24 грн., як і не спростовано позовних вимог в цій частині. Отже, вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 47 436, 24 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивачем нараховано відповідачу 8 436, 35 грн. - пені за порушення виконання грошового зобов`язання, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ. Розрахунок пені здійснено по кожній видатковій накладній окремо. Загальний період нарахування 19.02.2022 по 09.09.2022. Нарахування пені здійснено в межах шестимісячного строку. Детальний розрахунок пені, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам п. 5.2 договору.

Отже, вимога про стягнення пені в сумі 8 436, 35 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем також нараховано 12 % річних в сумі 19 459, 62 грн. та 25 568, 13 грн. - інфляційних втрат.

В п. 5.3 договору сторони погодили нарахування відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 12 % річних.

Розрахунок 12 % річних виконано позивачем по кожній видатковій накладній окремо. Розрахунок інфляційних втрат виконано, виходячи із загальної суми заборгованості в розмірі 47 436, 24 грн. Детальний розрахунок 12 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи.

Загальний період нарахування 12 % річних з 19.02.2022 по 25.08.2025. Період нарахування інфляційних втрат з березня 2022 по липень 2025 (включно).

Перевіривши нарахування 12 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що 12 % річних та інфляційні втрати нараховано правильно, відповідно до фактичних обставин справи, умов договору та вимог законодавства (ст. 625 ЦК України). Дефляцію враховано.

Отже, позовна вимога про стягнення 12 % річних в сумі 19 459, 62 грн. та 25 568, 13 грн. - інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідач про розгляд даної справи повідомлений належним чином та завчасно, ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких доказів на спростування позовних вимог суду не подав, жодних заперечень по суті спору не висловив.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

6.1. Щодо витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 2 422, 40 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.

6.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач в прохальній частині позовної заяви також просить суд покласти на відповідача судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи.

В позовній заяві позивач на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України повідомив, що фактично понесені витрати - 17 500, 00 грн., очікується понести витрат 5 000, 00 грн.

Судом встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:

- договором про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025;

- додаткової угодою від 25.08.2025;

- описом наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025;

- платіжною інструкцією в національній валюті № 401 від 26.08.2025 на суму 17 500, 00 грн.;

- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 001709 від 08.11.2019;

- довіреністю від 25.08.2025, виданою адвокату Спиридонову О. В..

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України Спиридонов О.В. обліковується у Раді адвокатів Миколаївської області.

Так, судом встановлено, що 25.08.2025 між адвокатом Спиридоновим О.В. (адвокат) та ТОВ «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС» (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору адвокат бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати необхідну правову допомогу клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у Господарських судах всіх інстанцій у відповідності до Господарського процесуального кодексу України відносно контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМАНДОР ЛОГІСТИК» (код ЄДРПОУ 41423964) щодо стягнення з останнього на користь клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання такої правової допомоги.

Відповідно до п. 4.1 договору за правову допомогу, передбачену пунктом 1.2. Договору, клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначену в додаткових угодах до цього Договору за наступними розрахунковими ставками:

- за представництво клієнта та ведення справи в Господарському суді першої інстанції в тому числі підготовку та подання заяв по суті справи та з процесуальних питань, участь у судових засіданнях - 3 500, 00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

- за представництво клієнта та ведення справи в господарському суді апеляційної інстанції в тому числі підготовку та подання апеляційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 4 500, 00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

- за представництво клієнта та ведення справи в господарському суді касаційної інстанції в тому числі підготовку та подання касаційної скарги та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях - 6 000, 00 грн. за 1 годину витраченого часу адвоката.

Відповідно до п. 8.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди до договору сторони домовились, що розмір винагороди за надання послуг за основним договором становить:

1.1. за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Господарського суду Миколаївської області позовної заяви - 17 500, 00 грн. (згідно опису наданих послуг, що додається);

1.2. за представництво клієнта та ведення справи у Господарському суді Миколаївської області в процесуальному статусі позивача, в тому числі участь у судових засіданнях - 3 500, 00 за 1 годину витраченого часу адвоката.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди винагорода згідно з п. 1.1 додаткової угоди сплачується клієнтом на умовах 100 % попередньої оплати.

Відповідно до опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025 адвокатом надано клієнту наступну правничу допомогу:

1. Вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору 875, 00 грн.

2. Вивчення та аналіз чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи. Вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносин. Підготовку та узгодження з Клієнтом правової позиції по справі, збір доказів 875, 00 грн.

3. Опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта і правових підстав позову; написання (набрання) тексту позовної заяви; сформування матеріалів позовної заяви, підготовка та подання до суду позовної заяви (на 10 аркушах) з розрахунками сум, що стягуються (на 5 аркушах) і додатками (22 найменувань) в електронному вигляді через підсистему Електронний суд ЄСІТС 15 750, 00 грн.

Всього надано правничу допомогу на суму 17 500, 00 грн.

Опис підписано та скріплено печатками сторін.

26.08.2025 клієнтом ТОВ «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС» перераховано на рахунок адвоката Спиридонова О.В. грошові кошти в сумі 17 500, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 401 від 26.08.2025 на суму 17 500, 00 грн., із зазначенням призначення платежу «правова допомога Дог. № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025».

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21; від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За змістом ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

В постанові КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20 зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).

За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).

Положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20, від 21.12.2021 по справі № 927/1202/20, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).

Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони (постанова КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).

Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (п. 6.53 постанови КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17 500, 00 грн.

В позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 500, 00 грн. Суду подано документи на підтвердження понесених витрат в сумі 17 500, 00 грн. (договір про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025 з додатковою угодою від 25.08.2025, опис наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025 та платіжна інструкція в національній валюті № 401 від 26.08.2025 на суму 17 500, 00 грн.). В прохальній частині позовної заяви позивач просив суд покласти судові витрати, понесені ТОВ «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС», у зв`язку із розглядом справи, на відповідача. Як вказано вище, розмір правової допомоги визначено укладеною та підписаною між Спиридоновим О.В. (адвокат) та ТОВ «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС» (клієнт) додатковою угодою від 25.08.2025 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 25/08/2025-1ПД від 25.08.2025.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 17 500, 00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 17 500, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМАНДОР ЛОГІСТИК, пр. Соборний, буд. 92, місто Запоріжжя, Запорізька обл., 69002) (код ЄДРПОУ 41423964) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС, вул. Закревського Миколи, буд. 16, м. Київ, 02232 (код ЄДРПОУ 37141112):

- 47 436, 24 грн. (сорок сім тисяч чотириста тридцять шість грн. 24 коп.) - суми основного боргу;

- 8 436, 35 грн. (вісім тисяч чотириста тридцять шість грн. 35 коп.) - суми пені за прострочення строку виконання зобов`язання за договором;

- 19 459, 62 грн. (дев`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять грн. 62 коп.) - суми 12 % річних від простроченої суми за порушення грошового зобов`язання;

- 25 568, 13 грн. (двадцять п`ять тисяч п`ятсот шістдесят вісім грн. 13 коп.) - втрати від інфляції, завдані внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання за договором;

- 2 422, 40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.) - витрат по сплаті судового збору;

- 17 500, 00 грн. (дев`ять тисяч грн. 00 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 21.08.2026

Суддя Е.М. Олейняш