Рішення № 139143543, 12.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026Справа № 910/4322/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «КИЇВВОДОКАНАЛ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІГОР БРОКЕР»

про стягнення 828 322,84 грн,

Представники сторін:

Від позивача: Плясун О.І.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "КИЇВВОДОКАНАЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОР БРОКЕР" про стягнення 828 322,84 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором поставки № 566/24/16-25 від 19.05.2025, що є підставою для нарахування та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОР БРОКЕР" штрафних санкцій у розмірі 828 322,84 грн, з яких: 75 977,59 грн неустойка за прострочення поставки товару за договором та 752 345,25 грн штраф за прострочення поставки товару за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження № 910/4322/26, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

06.05.2026 до суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

08.05.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.05.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2026 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІГОР БРОКЕР" про розгляд справи № 910/4322/26 в порядку загального позовного провадження відмовлено.

02.06.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 постановлено розглядати справу № 910/4322/26 в судовому засіданні з викликом сторін, судове засідання призначене на 24.06.2026.

В судове засідання 24.06.2026 з`явилися представники сторін, які надали суду усні пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Водночас, суд в судовому засіданні 24.06.2026 задовольнив відповідне клопотання представника про долучення доказів до матеріалів справи, долучив подані із клопотанням від 24.06.2026 документи.

В судовому засіданні 24.06.2026 оголошувалась перерва до 12.08.2026.

26.06.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання та пояснення.

В судове засідання 12.08.2026 з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань до суду не подавав.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 12.08.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

УСТАНОВИВ:

19.05.2025 між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІГОР БРОКЕР» (надалі - відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 566/24/16-25 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого відповідач зобов`язується поставити та передати у власність позивачу тверде паливо за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору, згідно заявок позивача в письмовому або електронному вигляді, а позивач зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах Договору.

Товар передається позивачу партіями. Партією товару вважається його найменування, асортимент, кількість, вказана в специфікації, складеної на підставі заявки позивача (п. 1.2 Договору).

Загальна сума Договору складає - 2 634 474, 96 грн. без ПДВ. (п. 2.1. Договору).

Постачання партії товару здійснюється транспортом відповідача та за рахунок відповідача на склад структурного підрозділу позивача - (Адміністративно-господарський відділ ПрАТ «АК «Київводоканал» за адресою: м. Київ, с/п «Хвиля», вул. Пухівська, 1Д,;м. Київ вул. Лейпцизька, 1А (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору сторони визначили, що строк поставки партії товару -10 (десять) робочих днів з дати надання заявки позивачем. Зміна відповідачем в односторонньому порядку строку поставки партії товару не допускається.

В п. 3.3. Договору сторони погодили, що відскановані копії заявок та листів з питань виконання умов Договору сторони можуть направляти засобами поштового та електронного зв`язку на адреси, вказані у розділі 15 Договору. Сторони домовились, що роздруківка з електронної пошти з відображенням листування між сторонами, в тому числі направлення заявок, вважається офіційним підтвердженням подачі заявки або направлення листа.

Перехід права власності на товар до покупця відбувається з моменту передачі йому товару та підписання накладних на товар (п. 3.4. Договору).

Передача товару від постачальника покупцю здійснюється за належним чином оформленою видатковою накладною, в якій зазначається найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціна товару та загальна його вартість (п. 3.5. Договору).

Датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній (п. 3.6. Договору).

Згідно п. 7.2 Договору відповідач за даним договором несе наступну відповідальність:

за несвоєчасну поставку партії товару сплачує позивачу неустойку у розмірі 0,1% від вартості не поставленої у строк партії товару за кожний день прострочення поставки партії Товару;

за кожні 5 (п`ять) календарних днів прострочення поставки партії товару відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 5 (п`яти) % вартості не поставленої у строк партії товару;

за кожні 6 (шість) календарних днів прострочення поставки партії товару відповідач додатково до передбачених вище неустойки та штрафу, сплачує позивачу договірний штраф в розмірі 20% від загальної вартості договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2025 року (п. 13.1 Договору).

У зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором із поставки партії товару у визначених обсягах та у погоджений сторонами строк позивач просить стягнути з відповідача неустойку за прострочення поставки товару у розмірі 75 977,59 грн та штраф у розмірі 752 345,25 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з положеннями ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 ЦК України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що ним на виконання умов Договору засобами електронного зв`язку було направлено відповідачу заявки на поставку товару за договором, а саме:

заявка від 21.10.2025 № 1999/24/24/32-25 (направлена на електронну адресу відповідача 22.10.2025) щодо поставки товару у кількості 44 т у строк - 10 робочих днів з дати надання заявки покупцем;

заявка від 28.10.2025 № 2031/24/24/32-25 (направлена на електронну адресу відповідача 28.10.2025) щодо поставки товару у кількості 44 т у строк - 10 робочих днів з дати надання заявки покупцем;

заявка від 12.11.2025 № 2252/24/24/32-25 (направлена на електронну адресу відповідача 12.11.2025) щодо поставки товару у кількості 46 т у строк - 10 робочих днів з дати надання заявки покупцем.

Отже, з урахуванням умов п. 3.2 Договору та вищевказаних заявок, відповідач зобов`язаний був поставити товар:

за заявкою від 21.10.2025 № 1999/24/24/32-25 у строк до 05.11.2025 включно;

за заявкою від 28.10.2025 № 2031/24/24/32-25 у строк до 11.11.2025 включно;

за заявкою від 12.11.2025 № 2252/24/24/32-25 у строк до 26.11.2025 включно.

Доказів поставки відповідачем позивачу партій товару, відповідно до вказаних заявок, матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, що є підставою для застосування до нього відповідальності за таке порушення.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2 договору відповідач за даним договором несе наступну відповідальність:

за несвоєчасну поставку партії товару сплачує позивачу неустойку у розмірі 0,1% від вартості не поставленої у строк партії товару за кожний день прострочення поставки партії Товару;

за кожні 5 (п`ять) календарних днів прострочення поставки партії товару відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 5 (п`яти) % вартості не поставленої у строк партії товару.

Суд встановив, що позивач, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором направляв останньому вимоги від 03.11.2025 за № 2050/24/24/32-25 та від 18.11.2025 № 2618/24/24-32-25, згідно яких позивач просив забезпечити належне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо поставки партій товару та попереджав про настання відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань.

Однак, вказані вимоги позивача залишені відповідачем без виконання.

Перевіривши розрахунок штрафу та неустойки за порушення відповідачем умов Договору, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір неустойки в сумі 75 977, 59 грн є обґрунтованим та арифметично правильним. В частині стягнення штрафу в сумі 752 345,25 грн суд зазначає, що позивачем вірно здійснено нарахування, однак при підрахунку суми допущена арифметична помилка, а тому до стягнення підлягає сума штрафу у розмірі 752 345,17 грн. В частині стягнення штрафу в сумі 0, 08 коп. суд відмовляє.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, враховуючи встановлені при розгляді даної справи обставини, які відповідачем не було спростовано, як і не надано доказів належного виконання ним зобов`язань за Договором або належних доказів неможливості такого виконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «КИЇВВОДОКАНАЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІГОР БРОКЕР» про стягнення штрафних санкцій за порушення умов Договору підлягають задоволенню частково.

Щодо заперечень відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач заперечуючи проти позову, посилався на те, що відповідно до ч. 3 ст.538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

На думку відповідача у нього виникло право відмовитися від виконання обов`язку щодо постачання товару за договором з наступних підстав:

невиконання позивачем свого обов`язку щодо своєчасної оплати товару та за наявності очевидних підстав вважати, що позивач не в виконає свого обов`язку у встановлений строк;

відмова позивача від погодження збільшення вартості товару у випадку збільшення вартості товару на ринку.

Також відповідач посилається на те, що закінчення терміну дії Договору звільняє його від виконання зобов`язань та від відповідальності за невиконання зобов`язань, що виникли під час дії Договору.

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався на те, що розмір штрафних санкцій, обрахований позивачем, є неспівмірним з огляду на наслідки невиконання постачальником зобов`язань, а також вказав, що причиною відмови від виконання Договору є недобросовісна поведінка позивача, що в свою чергу є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Дані заперечення відповідача судом до уваги не приймаються з огляду на таке:

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Приписи статті 599 ЦК України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В п. 13.1 Договору сторони визначили, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними.

Відповідно до ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Оскільки предметом даного спору є стягнення штрафних санкції, нарахованих за невиконання відповідачем зобов`язань за Договором, що мало місце під час дії такого договору, відповідач не може посилатись як на підставу для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань на закінчення терміну дії договору.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми.

В п. 7.2 Договору сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків поставки партії товару у вигляд пені та штрафу.

Щодо доводів відповідача в частині наявності права відмовитись від виконання зобов`язання суд зазначає, що відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, ч. 1 ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 3 ст. 651 ЦК України містить загальне правило про зміну або розірвання договору у разі односторонньої відмови від нього, яка є одним із випадків, що підпадають під загальне правило ст. 615 ЦК України «Одностороння відмова від зобов`язання».

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір - є відповідно розірваним або зміненим. Отже, зазначеними нормами встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Суд встановив, що умовами Договору не передбачено такої правової підстави для односторонньої відмови від договору як порушення строків здійснення оплати за поставлену партію товару. При цьому, посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 538 ЦПК України як на підставу для відмови від виконання зобов`язання є безпідставним, оскільки вказана норма регулює «зустрічне виконання зобов`язання» та не визначає правової підстави для відмови від договору.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного спірного питання і суд, у свою чергу, не повинен чинити правових чи практичних перешкод для реалізації цього права.

В той же час, відповідачем заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України до 1,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки ч. 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено вище, відповідачем не виконано свої договірні зобов`язання, у зв`язку з чим позивач скористався своїм правом на нарахування штрафних санкцій відповідно до п. 7.2. Договору за таке порушення.

В обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України відповідач зазначав, що позивач не поніс будь-яких втрат внаслідок невиконання відповідачем умов Договору; відмова виконувати Договір відповідачем не є безпідставною, оскільки зумовлена неправомірними діями позивача; заявлена сума штрафних санкцій є надмірною, враховуючи вартість непоставленого товару.

Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності існування виняткових обставин для можливості застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України. Наведені відповідачем обґрунтування для зменшення розміру штрафних санкцій суд вважає необґрунтованими, у зв`язку з чим не вбачає у даному випадку підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІГОР БРОКЕР» (04080, м. Київ, вул. Нижній Вал, будинок 33, приміщення 34, ідентифікаційний код 43796191) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «КИЇВВОДОКАНАЛ» (01015, місто Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1-А, ідентифікаційний код 03327664) неустойку за прострочення поставки товару у розмірі 75 977 грн. 59 коп., штраф у розмірі 752 345 грн. 17 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 939 грн. 87 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 21.08.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко