Рішення № 139143488, 10.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026Справа № 910/16172/25Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Одеської міської ради

до: 1. Міністерства юстиції України,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль»

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

Представники сторін:

від позивача: Степанчук В.В.,

від відповідача-1: Кващук Т.А.,

від відповідача-2: Молодецький Р.А.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2025 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль» про:

- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 07.11.2025 № 2337/7 «Про відмову у задоволенні скарги»;

- зобов`язання Міністерства юстиції України здійснити новий розгляд скарги Одеської міської ради від 10.09.2025, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 15.09.2025 за №СК-3613-25, про визнання прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювання рішення державного реєстратора Рауховської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича від 16.05.2025 №78940405 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Модуль» права власності на об`єкт нерухомого майна - склад товарів народного споживання загальною площею 1278,3 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а (РНОНМ: 3140523451100), і анулювання доступу державного реєстратора Рауховської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням висновків суду.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесення записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо складу товарів народного споживання загальною площею 1278,3 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Князьков В.В.) від 26.12.2025 в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Князьков В.В.) від 26.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16172/25. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.01.2026.

09.01.2026 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

12.01.2026 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву та продовження такого строку до 19.01.2026 включно.

14.01.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

20.01.2026 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

26.01.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

Підготовче засідання 28.01.2026 відкладено на 04.02.2026.

Ухвалою суду від 09.02.2026 повідомлено учасників справи про призначення підготовчого засідання на 04.03.2026.

02.03.2026 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В підготовчому засіданні 04.03.2026 суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 910/16172/25 та призначити її до розгляду по суті на 08.04.2026.

Ухвалою суду від 20.04.2026 повідомлено учасників справи про призначення розгляду справи по суті на 20.05.2026.

У зв`язку зі звільненням судді Князькова В.В., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026, позовну заяву Одеської міської ради до Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, зобов`язання вчинити дії передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) від 01.06.2026 прийнято справу № 910/16172/25 до провадження судді, призначено судове засідання із розгляду справи по суті на 22.06.2026.

05.06.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у призначеному на 22.06.2026 судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 09.06.2026 задоволено.

09.06.2026 до суду від представника відповідача-2 надійшла заява про участь у призначеному на 22.06.2026 судовому засіданні та у наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів. Вказану заяву суд задовольнив, про що постановив ухвалу від 15.06.2026.

В судове засідання 22.06.2026 з`явилися представники сторін, які надали суду усні пояснення/заперечення по суті позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд постановив оголосити в судовому засіданні перерву до 10.08.2026.

В судове засідання 10.08.2026 з`явилися представники сторін.

Так, представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представники відповідачів 1, 2 заперечували щодо задоволення позовних вимог, просили в позові відмовити.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 10.08.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.05.2025 державним реєстратором Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянцем Артуром Саркісовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.05.2025 № 78940405 проведено державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль» на об`єкт нерухомого майна - будівлю, склад товарів народного споживання, загальною площею 1278,3 кв.м., який розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Стовпова, буд. 17-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3140523451100), що має такі складові частини: інженерна споруда для очищення ливневих та талих вод - резервуар відстойник ємністю 424,8 куб.м., колодязі, каналізаційні та зливові комунікації, ІІ; вбиральня, О; відкритий складський майданчик з покриттям з бетонних плит 3715 кв.м., ІІІ; ворота №№ 1, 2, 4, 5; мощення, І; навіс, Г; огорожа, № 3, 6; пункт охорони, Д; споруда тимчасова, Ф, З, Б; склад ТНС, В, Е.

Для державної реєстрації права власності було подано документи: Договір купівлі-продажу, серія та номер: 01-11/2001, виданий 09.11.2001, видавник: ВАТ «Пресмаш» та ТОВ «Модуль»; Технічний паспорт (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:7872-3509-7379-0117, виданий 15.05.2025, видавник ЄДЕССБ.

Так, відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна та споруд від 09.11.2001 № 01-11/2001, укладеного між ВАТ «Пресмаш» та ТОВ «Модуль», останнє придбало наступне нерухоме майно та споруди:

- нерухоме майно, а саме: «Склад товарів народного споживання», загальною площею 1278,30 кв.м.;

- споруда: Огорожа до будівлі «Прессервіс» (нині «Склад товарів народного споживання»), довжиною 152 м;

- споруда: Покриття території майданчика бетонованими плитами (відкритого складського майданчика прилеглого до складу товарів народного споживання із боку вул. Остапа Вишні, загальною площею 3715 кв.м.);

- споруда: Інженерна споруда для очищення зливових та талих вод, розташована на відкритому майданчику, прилеглому до складу товарів народного споживання із боку вул. Остапа Вишні.

Зазначене майно та споруди знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а.

Відповідно до п. 1.2. договору купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001, нерухоме майно та споруди розташовані на земельній ділянці, відведеній ВАТ «Пресмаш» за рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 25.04.1997 № 298.

За умовами п. 1.3. договору купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001 визначено, що нерухоме майно - «Склад товарів народного споживання», належить продавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності № 013007 від 18.04.2001, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 270 від 11.04.2001.

Відповідно до технічного паспорту на нерухоме майно від 14.05.2025, складеного ТОВ «Одеське бюро технічної інвентаризації» (реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:7872-3509-7379-0117), склад товарів народного споживання за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а, має площу забудови 5303,6 кв.м., з яких загальна площа приміщень - 1278,3 кв.м.

Із матеріалів справи вбачається, що Одеська міська рада звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою від 10.09.2025 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 15.09.2025 за вх. № СК-3613-25) на рішення державного реєстратора, у якій просила визнати прийнятим із порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення державного реєстратора Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича від 16.05.2025 № 78940405 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Модуль» права власності на об`єкт нерухомого майна - склад товарів народного споживання загальною площею 1278,3 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а (РНОНМ: 3140523451100); анулювати доступ державного реєстратора Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи вказану скаргу, позивач зазначив, що вищевказане рішення державного реєстратора є таким, що прийняте з грубим порушенням встановленого законодавством порядку державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна та порушує права територіальної громади м. Одеси, оскільки будь-яких рішень про передачу відповідачу-2 або іншим фізичним чи юридичним особам у приватну власність чи користування земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а, на якій розташований склад товарів народного споживання, Одеською міською радою не приймалося та дана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Одеси. При цьому, 27.08.2014 Одеська міська рада прийняла рішення № 5272-VI, відповідно до п. 1 якого відмовила у наданні дозволу суб`єктам господарювання, в т.ч. ТОВ «МОДУЛЬ», на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі. Однак, державним реєстратором Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянцем Артуром Саркісовичем прийнятим рішенням фактично зареєстровано право власності ТОВ «Модуль» на земельну ділянку під виглядом «покриття з бетонних плит» площею 3715 кв.м. як складової частини об`єкта нерухомого майна - складу товарів народного споживання, який має загальну площу 1278,3 кв.м. Водночас, на момент прийняття рішення державного реєстратора від 16.05.2025 № 78940405 Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 не передбачав необхідності внесення до Державного реєстру прав відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна, які, натомість безпідставно були внесені державним реєстратором.

Відтак, позивач зазначав, що прийняте державним реєстратором рішення та проведена державна реєстрація на відкритий складський майданчик з покриттям з бетонних плит площею 3715 кв.м., як на складову частину основного об`єкта нерухомості, є незаконним, оскільки державну реєстрацію прав фактично проведено на земельну ділянку за відсутності документів, які дають змогу встановити набуття речових прав на неї, що в силу положень п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є прямими підставами для відмови у проведенні державної реєстрації. Позивач також наголошував, що відкритий майданчик з покриттям з бетонних плит є елементом благоустрою, право власності на який взагалі не підлягає державній реєстрації, як і не підлягають державній реєстрації й інші некапітальні споруди, а саме: вбиральня (літ. О), ворота (№№ 1, 2, 4, 5), навіс (літ. Г), огорожа (№№ 3, 6), пункт охорони (літ. Д), споруда тимчасова (літ. Ф, З, Б).

Наказом Міністерства юстиції України від 07.11.2025 № 2337/7, на підставі висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 08.10.2025 (надалі також - Висновок), відмовлено у задоволенні скарги Одеської міської ради від 10.09.2025, оскільки рішення державного реєстратора Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича від 16.05.2025 № 78940405 відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Як вбачається зі змісту Висновку, Колегія виходила з того, що під час прийняття оскаржуваного рішення державним реєстратором належним чином були перевірені документи, які подавались для державної реєстрації прав, на відповідність вимогам, встановленим чинним законодавством, оскільки їх комплектність, зміст та форма відповідали вимогам законодавства у сфері державної реєстрації прав. Зокрема, встановлено, що під час розгляду заяви державний реєстратор Петросянц А.С. належним чином здійснив пошуки заяв в базі даних про державну реєстрацію прав та запитів, сформував відомості за результатом пошуку інформації щодо об`єктів нерухомого майна та встановив наявність записів про реєстрацію об`єкта нерухомого майна (будівлю) від 12.08.2008 № 24322414 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який є невід`ємною архівною складовою частини Державного реєстру прав та містить інформацію про право власності від 15.08.2011 ТОВ «Модуль» на підставі договору купівлі-продажу.

Не погоджуючись із вищевказаним актом Міністерства юстиції України, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому вказує про те, що прийнятий відповідачем-1 наказ від 07.11.2025 № 2337/7 є протиправним та таким, що прийнятий без урахування обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а скарга Одеської міської ради від 10.09.2025 має бути розглянута повторно і задоволена по суті заявлених вимог.

Крім обґрунтувань неправомірності прийнятого державним реєстратором Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянцем Артуром Саркісовичем рішення від 16.05.2025 № 78940405, які є аналогічними тим, що викладені у скарзі до Міністерства юстиції України від 10.09.2025, позивач також зауважив на такому:

- запис у Реєстрі прав власності від 15.08.2011 щодо права власності відповідача-2 на спірне нерухоме майно всупереч вимогам чинного на час внесення цього запису Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 7/5 (у редакції від 29.10.2010), не містить інформації про площу земельної ділянки, вартості об`єкта та технічного опису об`єкта та містить лише загальну площу об`єкта - 1278,30 кв.м., тоді як жодні відомості про складові частини такого об`єкта, у тому числі щодо відкритого складського майданчика з покриттям з бетонних плит площею 3715 кв.м. у Реєстрі відсутні. У зв`язку з цим, проведення державної реєстрації на майно державним реєстратором Петросянц А.С. із зазначенням складових його частин відбулось без жодної визначеної юридичної підстави для цього;

- постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2010 у справі № 30/321-07-8808 було скасовано рішення судів попередніх інстанцій у вказаній справі та відмовлено у задоволенні зустрічної позовної заяви ТОВ «Модуль» про визнання права власності на об`єкт - майновий комплекс складу товарів народного споживання, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17а;

- Колегією не враховано того, що 15.02.2010 було закрито розділ Реєстру, у якому містився запис від 12.08.2008, у зв`язку зі знищенням об`єкту, а відтак, слід вважати, що право власності ТОВ «Модуль» на склад товарів народного споживання, зареєстроване 12.08.2008, припинилося 15.02.2010, тоді як закритий розділ Реєстру прав не може бути відкритий знову, окрім визначених законом випадків;

- договір купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001, укладений між ТОВ «Модуль» та ВАТ «Пресмаш», не був підставою для первинної державної реєстрації прав в Реєстрі 12.08.2008, натомість цей договір став підставою для повторної державної реєстрації прав ТОВ «Модуль» 15.08.2011;

- у ВАТ «Пресмаш» було відсутнє речове право на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а, а отже і відсутні підстави для відчуження земельної ділянки на користь ТОВ «Модуль»;

- продавцем нерухомого майна та споруд за договором купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001 визначена неіснуюча юридична особа, оскільки за вказаним у розділі 10 цього договору ідентифікаційним кодом ВАТ «Пресмаш» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань жодної юридичної особи не знайдено;

- висновки Колегії про здійснення державним реєстратором пошуків заяв в базі даних про державну реєстрацію заяв є помилковими, оскільки державний реєстратор не направив жодного запиту до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав;

- Міністерством юстиції України порушено строки розгляду скарги Одеської міської ради.

Відповідач-1 заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що оскаржуване рішення державного реєстратора Петросянца А.С. від 16.05.2025 №78940405 відповідає вимогам законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому у задоволенні скарги Одеської міської ради правомірно було відмовлено. При цьому, відповідач-1 зазначив, що порушення строків розгляду скарги, на яке посилається позивач, саме по собі не повинно породжувати правових наслідків для правомірності прийнятного Міністерством юстиції України акту. Також відповідач-1 зауважив про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки у даних правовідносинах наявний спір про право, який не буде вирішений шляхом лише оскарження виключно наказу Міністерства юстиції України, та призведе до повторного звернення до суду.

Відповідач-2 повністю заперечив вимоги та доводи позовної заяви, вказуючи, що він є законним власником нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17а, з 2001 року, та з 2002 року вчиняє всіх можливих заходів для оформлення прав на земельну ділянку під вказаним майном, чому Одеська міська рада вчиняє перешкоди, у тому числі, шляхом подання даного позову. Відповідач-2 зазначив, що вказане нерухоме майно набуте ним на підставі договору купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001, укладеного з ВАТ «Пресмаш», який містить відомості про склад майна, придбаного ТОВ «Модуль» за означеним договором. ТОВ «Модуль» стверджує, що державним реєстратором Петросянцем Артуром Саркісовичем при внесенні відомостей до Реєстру про складові частини нерухомого майна - складу товарів народного споживання, не було порушено вимог законодавства та державний реєстратор діяв відповідно до наданих йому правовстановлюючих документів. При цьому, архівними документами підтверджено відведення під належний йому об`єкт нерухомості земельної ділянки площею 1,4 га ще у 1967 році. Водночас, рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 про відмову у наданні дозволу ТОВ «Модуль» на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок жодним чином не стосується спірних правовідносин, оскільки підставою відмови було те, що на момент звернення ТОВ «Модуль» володіло 922/1000 будівель складу товарів народного споживання, а решта 78/1000 належало іншому суб`єкту господарювання, тоді як питання розміру земельної ділянки та обґрунтованості запитуваної площі ділянки у прив`язці до прав власності на всі складові частини об`єкту нерухомості ТОВ «Модуль» не були підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу у 2014 році.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1). Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 2).

Згідно із положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерству юстиції України надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі безпосередньо до суб`єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про залишення скарги без розгляду по суті.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2016 набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 (далі - Порядок №1128), яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і надалі по тексту в редакції, чинній на момент розгляду вищезазначеної скарги).

Пунктом 2 Порядку № 1128 передбачено, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Пунктом 9 Порядку № 1128 встановлено, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Згідно з п. 13 Порядку № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом (п. 14 Порядку № 1128).

Відповідно до п. 17 Порядку № 1128, рішення, дії або бездіяльність Мін`юсту можуть бути оскаржені до суду. У разі скасування судом рішення Мін`юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст забезпечує новий розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.

Як визначено у п. 9.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, вирішуючи спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (див. пункт 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19). Вирішення цього питання передує з`ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У підпунктах 11.83-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.44-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 (підпункт 8.47).

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Як встановлено зі змісту поданої позивачем до Міністерства юстиції України скарги, Одеська міська рада вказувала на порушення прав територіальної громади м. Одеси щодо володіння земельною ділянкою по вул. Стовповій, 17-а у м. Одеса та безпосередньо прав Одеської міської ради, як розпорядника цієї земельної ділянки, оскільки на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора Рауховської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича від 16.05.2025 №78940405 одночасно проведено державну реєстрацію права власності ТОВ «Модуль» на об`єкт нерухомого майна площею 1278,3 кв.м. та на відкритий складський майданчик з покриттям з бетонних плит площею 3715 кв.м., як на складову частину основного об`єкта, площа якого втричі більша за площу основного об`єкта, чим, на думку скаржника, фактично легалізовано наявність права власності ТОВ «Модуль» на земельну ділянку площею 3715 кв.м. без прийнятого органом місцевого самоврядування рішення щодо її відведення.

За результатами розгляду скарги Міністерством юстиції України прийнято наказ від 07.11.2025 № 2337/7 про відмову у задоволенні скарги Одеської міської ради від 10.09.2025, зазначено що рішення державного реєстратора Рауховської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянца Артура Саркісовича від 16.05.2025 №78940405 відповідає вимогам законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має.

Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №922/4140/19, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19, від 08.08.2019 у справі №909/472/18 та від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 27 вищевказаного Закону передбачений перелік документів необхідних для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Судом встановлено, що державну реєстрацію права власності ТОВ «Модуль» на об`єкт нерухомого майна - склад товарів народного споживання (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3140523451100) державним реєстратором Рауховської селищної ради Березівського району Одеської області Петросянцем Артуром Саркісовичем проведено на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна та споруд від 09.11.2001 № 01-11/2001, укладеного між ВАТ «Пресмаш» та ТОВ «Модуль», яким визначено, що до складу майна, придбаного відповідачем-2 входить в тому числі відкритий складський майданчик прилеглий до складу товарів народного споживання загальною площею 3715 кв.м.

Доказів визнання недійсним вказаного договору від 09.11.2001 № 01-11/2001 суду не надано, а питання щодо його правомірності не є предметом розгляду у даній справі.

До того ж, з наявних у матеріалах справи документів суд встановив, що право власності ТОВ «Модуль» на нерухоме майно - склад товарів народного споживання, набуте за договором, разом зі всіма його складовими частинами, неодноразово підтверджувалось судовими рішеннями.

Зокрема, у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2011 у справі № 35-25/17-850-2011, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2011, встановлені такі обставини: «…після виконання договорів, укладених між ВАТ «Пресмаш» та ТОВ «Золотий будинок», у грудні 2001р., ТОВ «Модуль» став власником майнового комплексу - складу товарів народного споживання розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-А, який складається з приміщень складу, огородженого покриття відкритого складського майданчика цього ж складу, який примикає до приміщень складу з боку вул. Остапа Вишні, загальною площею 3715 кв.м. з інженерними спорудами, та майна оптового продовольчого міни-ринку «Стовповий», розташованого на вище означеному Складському майданчику... На протязі 9 років земельна ділянка, на який знаходиться вище зазначене майно відповідача, яке належить йому на праві власності з дозволу Одеської міської ради знаходиться на стадії оформлення договору оренди з землекористувачем ТОВ „МОДУЛЬ", про що свідчать надані суду документи, які підтверджують, що починаючи з 2002р. ТОВ „МОДУЛЬ" неодноразово вживало передбачені законодавством заходи для оформлення договору оренди земельної ділянки.».

У постанові Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2012 у справі № 25-29/17-2469-2011, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2012, встановлені такі обставини: «…ТОВ „Модуль" у 2001 році стало власником складу ТНС, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а, який складається з приміщень складу, огородженого покриття відкритого складського майданчика цього ж складу, який примикає до приміщень складу з боку вул. Остапа Вишні, загальною площею 3715 кв.м. з інженерними спорудами, та майна оптового продовольчого міні-ринку „Стовповий", розташованого на вказаному складському майданчику… Після укладання та виконання договору купівлі-продажу тимчасового продовольчого міні-ринку "Стовповий" № 02-12/2001 від 05.12.2001р., ТОВ "Золотий будинок", ВАТ "Пресмаш" та ТОВ "Модуль" неодноразово, на протязі кількох років зверталися до міськради, Виконкому та підлеглих їм підрозділів з проханнями переоформити на ТОВ „Модуль„ земельну ділянку ринку, а ТОВ "Модуль" ще й двічі належним чином замовляло розробку необхідної технічної документації, яка надавалась Управлінню земельних ресурсів м. Одеси.».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, судом враховано посилання позивача на постанову Вищого господарського суду України від 24.11.2010 у справі № 12-30/321-07-8808, якою було скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2010 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 в частині задоволення зустрічного позову ТОВ «Модуль» про визнання права власності на майновий комплекс складу товарів народного споживання, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Стовпова, 17-а, однак з аналізу вказаної постанови Вищого господарського суду України вбачається, що відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог відповідно до приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, а не у визнанні дійсності правовстановлюючих документів на майно, зокрема, договору купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001, укладеного ТОВ «Модуль» з ВАТ «Пресмаш». Будь-які висновки щодо неправомірного набуття у власність ТОВ «Модуль» майна за договором купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001, укладеним з ВАТ «Пресмаш», у вищевказаній постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2010 у справі № 12-30/321-07-8808 відсутні.

При цьому, із наявних у матеріалах справи документів, зокрема: рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 298 від 25.04.1967, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 11.04.2001 № 270, суд встановив, що попередньому власнику спірного майна (ВАТ «Пресмаш») була відведена земельна ділянка загальною площею 1,4 га по вул. Стовповій 17-17 у м. Одеса (у 2001 році присвоєно адресу: вул. Стовпова, 17-а) для будівництва інженерного корпусу, їдальні та інших об`єктів виробничого та допоміжного призначення. В подальшому, Одеський завод пресів (ВАТ «Пресмаш») побудував на відведеній земельній ділянці заплановані об`єкти, у тому числі спірний склад товарів народного споживання.

Посилання на вказане рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих, за яким відведена земельна ділянка, наявне також у п. 1.2. договору купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001.

Водночас, суд зазначає, що наявність у договорі описок в частині зазначення року видачі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих, а також в частині зазначення ідентифікаційного коду ВАТ «Пресмаш», не можуть свідчити про недійсність правочину, на підставі якого у відповідача-2 виникло право власності на майно.

Як повідомлено відповідачем-2 під час розгляду справи та встановлено судом, ТОВ «Модуль» починаючи з 2002 року вживав заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою під спірним майном, що неодноразово підтверджувалось у судових рішеннях, зокрема, у справах № 35-25/17-850-2011, № 25-29/17-2469-2011, однак досі таке право не є оформленим.

Так, рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 № 5272-VI було відмовлено ТОВ «Модуль» у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у м. Одесі по вул. Стовповій, 17-а, у зв`язку з тим, що об`єкт нерухомості належить на праві спільної часткової власності (неможливо встановити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості)).

Водночас, суд встановив, що питання розміру земельної ділянки та обґрунтованості запитуваної площі ділянки у прив`язці до прав власності на всі складові частини майна не було підставою для прийняття Одеською міською радою вищевказаного рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою.

Доводи позивача про неправомірність внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна, суд вважає безпідставними, оскільки такі відомості були ним внесені відповідно до правовстановлюючих документів на майно, а саме: договору купівлі-продажу від 09.11.2001 № 01-11/2001, технічного паспорту, зареєстрованого у Реєстрі будівельної діяльності за № TI01:7872-3509-7379-0117.

При цьому, не передбачення у чинних станом на момент прийняття рішення державного реєстратора від 16.05.2025 № 78940405 умовах Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, необхідності внесення відомостей про складові частини об`єкта нерухомого майна не свідчить про незаконність вчиненої реєстраційної дії, оскільки зазначення таких відомостей ніяким чином не змінює саме речове право та не припиняє його, а лише відображає інформацію про об`єкт, щодо якого вже подано документи про право.

Твердження позивача про фактичну реєстрацію права ТОВ «Модуль» на земельну ділянку суд оцінює критично, оскільки реєстрація речового права на нерухоме майно не створює речового права на земельну ділянку, яка, натомість, залишається у комунальній власності.

Будь-яких інших процедурних порушень при прийнятті оскаржуваного наказу Мін`юсту, на які посилається позивач, судом не встановлено.

Стосовно посилань позивача на порушення строків розгляду скарги Міністерством юстиції України, то суд зазначає, що само по собі вказане порушення не може бути самостійною і достатньою підставою для визнання протиправним і скасування прийнятого за наслідками її розгляду рішення, якщо воно не вплинуло на правильність рішення.

Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, підставами для скасування рішення суб`єкта владних повноважень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин неправомірності прийнятого Міністерством юстиції України наказу від 07.11.2025 № 2337/7 «Про відмову у задоволенні скарги», як і порушень цим наказом прав позивача.

Водночас, наведені позивачем обґрунтування позовної заяви свідчать про те, що Одеською міською радою фактично не визнається право власності відповідача-2 на відкритий складський майданчик з покриттям з бетонних плит площею 3715 кв.м., який є складовою частиною складу товарів народного споживання загальною площею 1278,3 кв.м., тобто, наявний спір про право, який в силу положень ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не може бути вирішений Міністерством юстиції України. Водночас, жодних вимог до ТОВ «Модуль» позивач не заявляє.

Суд звертається до правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, відповідно до якого Мін`юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

Тобто Мін`юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема, робити висновки про права сторін на майно.

У постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 320/12042/23 зазначено, що повноваження Мін`юсту при розгляді скарг на дії чи бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів реєстрації чи його територіальних органів за Законом № 755-IV та Порядком № 1128 обмежуються контролем процедурних моментів (дотримання строків, належне оформлення документів, наявність підписів тощо); скасування реєстраційних дій Мін`юстом можливе лише у разі виявлення формальних порушень вимог до оформлення документів, що подаються для державної реєстрації, передбачених частиною першою статті 15 Закону № 755-IV, та/або подання заявником для державної реєстрації юридичної особи неналежних документів, перелік яких визначається статтею 17 Закону № 755-IV; відмова Мін`юсту у задоволенні скарги через відсутність формальних порушень є правомірною, а у разі виникнення спорів щодо змісту документів чи правомірності рішень уповноважених органів юридичних осіб, Мін`юст не є належним органом для їх вирішення.

Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність.

Положеннями частини 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України).

Отже, наведене свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не є ефективним та не призведе до відновлення його прав, які він вважає порушеними, оскільки, скасування наказу Мін`юсту про відмову у задоволенні скарги не спричинить внесення жодних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тоді як вимога позивача про повторний розгляд скарги у будь-якому разі не вирішить наявний спір про право.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відхилені судом як такі, що не спростовують висновків суду.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Одеської міської ради до Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України та зобов`язання здійснити новий розгляд скарги Одеської міської ради від 10.09.2025 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 21.08.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко