Ухвала суду № 139143480, 19.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

19.08.2026Справа № 910/11074/25Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у справі № 910/11074/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" (11701, Україна, Звягельський р-н, Житомирська обл., місто Звягель, вулиця Шевченка, будинок, 7, ідентифікаційний код 40999282)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" (04202, м. Київ, пр. Литовський, буд. 10, літ. А, ідентифікаційний код 41514045)

про стягнення 9 828 882,19 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача (заявника): Лихвар В.А.

Від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" про стягнення заборгованості за договором поставки № 20/03-2025 від 20.03.2025 у розмірі 9 828 882,19 грн, з яких: 9 416 615,05 грн основного боргу, 36 376,51 грн трьох відсотків річних та 375 890,63 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 відкрито провадження у справі № 910/11074/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 08.10.2025.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 позов задоволено частково; провадження у справі № 910/11074/25 в частині позовних вимог про стягнення частини основного боргу в розмірі 500 000,00 грн закрито; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асікс Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" 8 916 615 грн 05 коп. основного боргу, 375 890 грн 63 коп. пені, 36 376 грн 51 коп. 3 % річних та 147 433 грн 24 коп. судового збору.

24.02.2026 на виконання вказаного рішення видано наказ.

22.07.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в якій він просить суд:

- звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою, а саме на кошти що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп» за судовим рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2025 у справі №910/11623/25, від Державного підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель».

- накласти арешт на грошові кошти які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» у сумі - 9 476 315,43 грн;

- зобов`язати Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» перераховувати на рахунок обліку депозитних сум приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Авторгова А.М. кошти в сумі 9476315,43 грн, які мають бути перераховані на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп», яке в свою чергу є боржником у ВП №80351569;

- до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, заборонити Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» здійснювати будь-яке перерахування вищезазначених коштів;

- визнати виконавчий документ - наказ Господарського суду м. Києва від 05.05.2026 року про примусове виконання рішення у справі № 910/11623/25, а саме - «Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСІКС ГРУП» заборгованість в розмірі 32 171 831 грн 37 коп.», таким, що не підлягає виконанню в сумі - 9 476 315,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 призначено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у справі № 910/11074/25 на 19.08.2026; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про накладення арешту на грошові кошти Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» відмовлено; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про заборону Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» вчиняти дії щодо погашення заборгованості відмовлено.

17.08.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про накладення арешту на грошові кошти, в якому він просить суд:

- накласти арешт на грошові кошти які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, в тому числі на депозитних рахунках Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України і належать Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» у сумі 9 476 315,43 грн;

- до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, заборонити Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» та Київському міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України здійснювати будь-яке перерахування будь-кому вищезазначених коштів у сумі 9 476 315,43 грн.

У судове засідання 19.08.2026 з`явився представник позивача та підтримав вимоги заяви.

Розглянувши у судовому засіданні 19.08.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у справі № 910/11074/25, суд зазначає наступне.

Розділом V ГПК України визначені процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Так, згідно з частиною 1 статті 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

З аналізу зазначеної норми процесуального права вбачається, що предметом дослідження суду у даному випадку має бути факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти на які заявник просить звернути стягнення.

Вирішуючи питання про звернення стягнення на кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, суд повинен з`ясувати факт беззаперечності такої заборгованості станом на дату звернення із відповідною заявою в порядку ст. 336 ГПК України, а саме чи не виконано відповідне судове рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження", з метою недопущення подвійного стягнення суми боргу.

Аналогічна правова позиція щодо предмета дослідження у даній категорії справ висловлена у постановах Верховного Суду у справі №925/1048/17 від 23.07.2018, у справі №912/2199/17 від 10.07.2019, у справі №927/313/18 від 01.08.2019, №904/11045/15 від 03.11.2022.

Заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон України № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Закон України № 1404-VIII передбачає низку заходів примусового виконання рішень, серед яких, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (пункт 1 частини першої статті 10 Закону України № 1404-VIII).

Виконуючи рішення суду, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (частини перша, четверта статті 53 Закону України № 1404-VIII).

Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено статтею 336 ГПК України. Так, суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява розглядається судом протягом десяти днів з дня її надходження. Суд розглядає заяву про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в судовому засіданні з викликом такої особи та учасників справи, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи за умови належного їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. За заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Про задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, або про відмову у її задоволенні суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви судове рішення може бути виконано шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі в межах заборгованості такої особи перед боржником. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, є підставою для визнання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, таким, що не підлягає виконанню в розмірі стягнутої суми.

Тобто, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.

Системний аналіз приписів статті 53 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не є імперативними, судова дискреція, у даному випадку, передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу.

З аналізу наведених статей вбачається, що до інших осіб (у розумінні статті 53 Закону України № 1404-VIII) виконавцями вчиняються такі ж заходи примусового виконання рішення як і до боржника, зокрема, звернення стягнення на кошти.

Права та обов`язки стягувача, боржника та виконавця у виконавчому провадженні, як і наслідки невиконання законних вимог виконавця, передбачені Законом № 1404-VIII зокрема, статтями 18 та 19 цього закону.

Відповідно до абзацу другого статті 19 Закону № 1404-VIII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім, зокрема, рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» є державним підприємством, засновником та учасником якого є Міністерство оборони України (частка 100%).

З огляду на викладене, звернення стягнення на грошові кошти юридичної особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, перебуває поза межами компетенції приватного виконавця передбаченої відповідно до Закону № 1404-VIII, у тому числі і у порядку статті 53 Закону України "При виконавче провадження".

За таких обставин, відсутні правові підстави для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою, а саме на кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Асікс Груп» за судовим рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2025 у справі №910/11623/25, від Державного підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», оскільки у виконавця відсутні повноваження щодо звернення стягнення на грошові кошти ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» в силу прямої норми закону: статті 3, частин першої та другої статті 5 Закону України № 1404-VIII.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19.

Отже, застосування приватним виконавцем механізму статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 336 ГПК України щодо державного підприємства є неправомірним, якщо фактичним результатом такої процедури - є примусове вилучення коштів саме з рахунків державного підприємства на користь стягувача у виконавчому провадженні.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/11623/25 від 16.07.2026 року.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити щодо доводів заявника про можливість накладення арешту на грошові кошти Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», які перебувають на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби.

Як встановлено судом, зазначені грошові кошти були фактично стягнуті з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у межах виконавчих проваджень на виконання судових рішень, постановлених на користь ТОВ «Асікс Груп», та зараховані на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Таким чином, після їх фактичного стягнення та зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби такі кошти набули спеціального правового статусу, обумовленого порядком їх подальшого розподілу та перерахування стягувачу у відповідному виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» стягнуті з боржника грошові кошти зараховуються на відповідний депозитний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця та підлягають подальшому розподілу і перерахуванню відповідно до встановленої законом черговості. При цьому законом встановлено заборону використовувати стягнуті з боржника грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені зазначеною статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто.

Отже, правовий режим грошових коштів, які вже фактично стягнуті з боржника та зараховані на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, відрізняється від правового режиму коштів, які лише належать боржнику та перебувають у володінні іншої особи.

За змістом статті 336 Господарського процесуального кодексу України звернення стягнення може бути здійснено на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, за умови встановлення судом факту існування відповідної заборгованості. Зазначений механізм спрямований на звернення стягнення саме на майнове право боржника щодо отримання коштів від іншої особи, а не на грошові кошти, які вже були стягнуті в іншому виконавчому провадженні та набули статусу стягнутих коштів, що підлягають розподілу та виплаті відповідному стягувачу.

Такий підхід узгоджується з правовою природою статті 336 ГПК України, оскільки застосування цієї норми не може призводити до зміни встановленого законом порядку розподілу вже стягнутих коштів або до їх повторного арешту чи звернення на них стягнення в іншому виконавчому провадженні.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 04.08.2026 у справі № 927/621/23, аналізуючи положення статті 336 ГПК України, звернув увагу на те, що предметом дослідження при вирішенні питання про звернення стягнення на кошти, що належать іншим особам, є встановлення факту наявності заборгованості такої особи перед боржником та належності відповідних коштів саме боржнику. Отже, застосування статті 336 ГПК України передбачає існування у боржника майнового права вимоги до третьої особи, яке може бути реалізоване шляхом звернення стягнення на відповідні кошти.

У даному випадку такого майнового права у відповідному обсязі судом не встановлено, оскільки грошові кошти, на які заявник просить накласти арешт, уже були фактично стягнуті з ДП МОУ «Агенція оборонних закупівель» у межах виконавчих проваджень та перебувають на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби як стягнуті кошти, що підлягають подальшому розподілу та перерахуванню стягувачу.

Щодо заявленого клопотання про накладення арешту на грошові кошти суд зазначає таке.

Як вбачається зі змісту поданого клопотання, заявник просить накласти арешт на грошові кошти у сумі 9 476 315,43 грн, які, за твердженням заявника, перебувають на депозитних рахунках Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та належать Державному підприємству Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», а також заборонити вчинення будь-яких дій щодо перерахування зазначених коштів до вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи.

Водночас, питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, є предметом окремого розгляду судом у порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами розгляду відповідної заяви судом відмовлено у зверненні стягнення на грошові кошти у розмірі 9 476 315,43 грн, що перебувають на депозитних рахунках органу державної виконавчої служби.

З огляду на зазначене, правові підстави для застосування заявленого заходу у вигляді накладення арешту на вказані грошові кошти відсутні.

При цьому, накладення арешту, про яке просить заявник, за своїм змістом безпосередньо пов`язане із заявленою вимогою про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, та спрямоване на забезпечення можливості подальшого виконання відповідного судового рішення у разі задоволення такої заяви. Відтак такий захід не може застосовуватися самостійно та не може підміняти собою правові наслідки, які могли б настати у разі задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти.

Оскільки за результатами розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, у задоволенні відповідної заяви відмовлено, відсутній предмет для забезпечення шляхом накладення арешту на зазначені грошові кошти, а також відсутні правові підстави для заборони їх перерахування.

Крім того, задоволення клопотання про накладення арешту за наведених обставин фактично призвело б до збереження обмежень щодо розпорядження грошовими коштами, незважаючи на встановлену судом відсутність правових підстав для звернення на них стягнення, що не відповідає меті та правовій природі відповідного заходу.

Таким чином, з огляду на відмову у задоволенні заяви про звернення стягнення на грошові кошти, належні боржнику від іншої особи, клопотання про накладення арешту на ці кошти та заборону їх перерахування є похідним від основної вимоги, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 234, 336 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі, яка має заборгованість перед боржником у справі № 910/11074/25 - відмовити.

2. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФСС Україна" про накладення арешту на грошові кошти у справі №910/11074/25 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Дата підписання ухвали 20.08.2026

Суддя І.О. Андреїшина