Рішення № 139142709, 10.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" серпня 2026 р. Cправа № 902/1126/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,

за участю представників сторін:

прокурора: Онищук Ольга Анатоліївна, посвідчення № 081685 від 11.08.2025 (в залі суду)

позивача: Шмігленко Ірина Володимирівна, виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ (в залі суду) - Вінницька міська рада

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Шевчук Оксана Вікторівна, посвідчення №350 від 14.07.2023 (в залі суду)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020) в інтересах держави в особі

Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)

до: Фізичної особи-підприємця Вітрука Степана Юрійовича ( АДРЕСА_1 )

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, припинення володіння нерухомим майном шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним правочину

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Вітрука Степана Юрійовича та ОСОБА_1 про усунення перешкод Вінницькій міській раді у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 0,0430 га, яка розташована на території Вінницької міської ради, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, загальною площею 317 кв. м., за адресою: будинок АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020). Припинення володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) нерухомим майном: нежитловою будівлею, загальною площею 317 кв.м за адресою: будинок АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020), проведене рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського Нотаріального округу Білоус О.Б. від 03.06.2024 індексний номер: 73448208, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020. Скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 317 кв. м., за адресою: будинок АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020), проведену рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського Нотаріального округу Білоус О.Б. (індексний номер рішення - 73448208) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020.

Ухвалою суду від 01.11.2024 відкрито провадження у справі №902/1126/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.11.2024.

Ухвалою суду від 19.11.2024 провадження у справі № 902/1126/24 закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 задоволено апеляційну скаргу Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 19.11.2024 у справі №902/1126/24 скасовано. Справу №902/1126/24 направлено до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

23.01.2025 матеріали справи №902/1126/24 надійшли до Господарського суду Вінницької області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2025 справу №902/1126/24 передано на розгляд судді Маслію І.В.

28.01.2026 до суду від Вінницької окружної прокуратури надійшла заява №50/1354виз-25 від 27.01.2025 про забезпечення позову.

Ухвалою від 29.01.2025 справу №902/1126/24 прийнято до провадження визначеним складом суду, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 03.03.2025.

28.01.2025 до суду надійшла заява Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі №902/1126/24 (вх. №01-48/7/25).

29.01.2025 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшло заперечення представниці відповідача 2 ( ОСОБА_1 ) щодо заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 30.01.2025 призначено заяву Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі №902/1126/24 до розгляду в судовому засіданні на 03.02.2025.

Ухвалою суду від 03.02.2025 відмовлено в задоволенні заяви Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (вх. №01-48/7/25 від 28.01.2025) про забезпечення позову у справі № 902/1126/24.

28.02.2025 від представника відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 27.02.2025).

28.02.2025 до суду від представника відповідача 1 надійшло клопотання (б/н від 28.02.2025) про відкладення судового засідання на іншу дату.

В судовому засіданні 03.03.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 31.03.2025.

Ухвалою суду від 04.03.2025 повідомлено відповідача 1 про відкладення підготовчого судового засідання на 31.03.2025.

04.03.2025 від Вінницької окружної прокуратури надійшла заява №50/3260вих-25 від 03.03.2025 про зміну предмету позову, за змістом якої прокурор просить суд:

- зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), що зареєстрована як фізична особа-підприємець, усунути перешкоди Вінницькій міській раді (ЄДРПОУ 37979858) у користуванні земельною ділянкою, загальною площею 0,0430 га, яка розташована на території Вінницької міської ради, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, загальною площею 317 кв. м., за адресою: будинок АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020);

- припинити володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), що зареєстрована як фізична особа-підприємець, нерухомим майном: нежитловою будівлею, загальною площею 317 кв. м., за адресою: будинок АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020), проведене рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського Нотаріального округу Білоус О.Б. від 03.06.2024 індексний номер:73448208, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020.

07.03.2025 від Вінницької окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив №50/3464вих25 від 06.03.2025.

27.03.2025 до суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання (б/н від 27.03.2025) про зупинення провадження у справі №902/1126/24 до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду остаточного рішення у справі №908/2388/21.

31.03.2025 від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 31.03.2025).

Ухвалою суду від 31.03.2025 прийнято заяву про зміну предмету позову. Зупинено провадження у справі №902/1126/24 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Касаційного господарського суду у складу Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №908/2388/21 та оприлюднення у встановленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

20.02.2026 до суду від Вінницької окружної прокуратури надійшла заява про поновлення провадження у справі №902/1126/24.

Ухвалою суду від 24.02.2026 призначено судове засідання для вирішення питання про поновлення провадження у справі на 17.03.2026.

13.03.2026 до суду від представника відповідача 1 надійшла заява (б/н від 13.03.2026) про відкладення судового засідання на іншу дату, в зв`язку з участю уповноваженого представника в іншому судовому засіданні.

17.03.2026 від представника відповідача 2 надійшло клопотання (б/н від 16.03.2026) про долучення доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 17.03.2026 поновлено провадження у справі №902/1126/24.

За наслідками проведеного судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 07.04.2026.

Ухвалою суду від 17.03.2026 повідомлено відповідача 1 про відкладення підготовчого судового засідання на 07.04.2026.

06.04.2026 від представника відповідача 2 до суду надійшло клопотання (б/н від 06.04.2026) про зупинення провадження у справі №902/1126/24 до набранням рішенням у справі №127/9034/26 законної сили.

06.04.2026 до суду від представника позивача надійшло клопотання (б/н від 06.04.2026) про проведення розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами.

07.04.2026 до суду від Вінницької окружної прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову (б/н від 07.04.2026), згідно якої прокурор просить суд:

- зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), що зареєстрована як фізична особа-підприємець, усунути перешкоди Вінницькій міській раді (код ЄДРПОУ 37979858) у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:007:0263, площею 0,0430 га, яка розташована на території Вінницької міської ради, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, загальною площею 317 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020);

- припинити володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), що зареєстрована як фізична особа-підприємець, нерухомим майном - нежитловою будівлею, загальною площею 317 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020, проведене рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Білоус О.Б. від 03.06.2024, індексний номер 73448208), шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності і внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 317 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020), проведену рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Білоус О.Б. (індексний номер рішення - 73448208) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020;

- визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 25.12.2025, укладений між Вінницькою міською радою та ОСОБА_1 , щодо надання у строкове платне користування земельної ділянки площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , із зобов`язанням ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) повернути Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради (м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617) зазначену земельну ділянку.

07.04.2026 до суду від представника відповідача 1 надійшла заява (б/н від 07.04.2026) про проведення судового засідання за його відсутності.

В судовому засіданні 07.04.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 28.04.2026.

Ухвалою суду від 08.04.2026 по повідомлено позивача та відповідача 1 про відкладення підготовчого судового засідання на 28.04.2026.

27.04.2026 до суду від представника відповідача 2 надійшли заперечення на заяву про зміну предмету позову (б/н від 25.04.2026).

27.04.2026 від Вінницької обласної прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення (б/н від 27.04.2026).

28.04.2026 до суду від Вінницької окружної прокуратури надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі №902/1126/24 (б/н від 27.04.2026).

28.04.2026 від представника відповідача 2 до суду надійшло клопотання (б/н від 28.04.2026) про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату.

28.04.2026 від представника відповідача 1 до суду надійшла заява (б/н від 28.04.2026), в якій останній зазначає, що не заперечує проти відкладення судового засідання.

В судовому засіданні 28.04.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 12.05.2026.

Ухвалою суду від 29.04.2026 повідомлено позивача та відповідача 1 про відкладення підготовчого судового засідання на 12.05.2026.

В судовому засіданні 12.05.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 09.06.2026.

Ухвалою суду від 12.05.2026 повідомлено позивача та відповідача 1 про відкладення підготовчого судового засідання на 09.06.2026.

05.06.2026 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову (б/н від 05.06.2026).

В судовому засіданні 09.06.2026 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження з 22.06.2026 та призначення справи до розгляду по суті на 25.06.2026.

Ухвалою суду від 10.06.2026 повідомлено позивача та відповідача 1 про закриття підготовчого провадження з 22.06.2026 та призначення справи до розгляду по суті на 25.06.2026.

18.06.2026 від Вінницької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на заяву про зміну предмету позову (б/н від 17.06.2026).

В судовому засіданні 25.06.2026 оголошено перерву до 30.07.2026.

25.06.2026 від Вінницької окружної прокуратури до суду надійшли письмові пояснення до відповіді на відзив на заяву про зміну предмета позову (б/н від 25.06.2026).

26.06.2026 від Вінницької окружної прокуратури надійшов лист №50/9295вих-26 від 26.06.2026.

Ухвалою суду від 29.06.2026 повідомлено позивача та відповідача 1 про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 30.07.2026.

За наслідками проведеного судового засідання 30.07.2026 судом протокольною ухвалою відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 10.08.2026.

Ухвалою суду від 30.07.2026 повідомлено сторін про судове засідання, що призначено на 10.08.2026.

В судовому засіданні 10.08.2026 прийняли участь прокурор, представники позивача та відповідача 2. Представник відповідача 1 правом участі в судовому засіданні не скористався.

Щодо повідомлення відповідача 1 про судове засідання суд зазначає наступне.

Ухвалу суду від 30.07.2026 направлено представнику відповідача 1 адвокату Лепетусі Я.В. в зареєстрований електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Згідно довідки про доставку електронних листів, що оформлена відповідальним працівником Господарського суду Вінницької області ухвалу суду від 30.07.2026 надіслано представнику Фізичної особи-підприємця Вітрука Степана Юрійовича адвокату Лепетусі Я.В. та доставлено до електронного кабінету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставляння копії судового рішення до електронного кабінету особи.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача 1 про дату, час та місце судового слухання, однак останній не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, відповідно до рішення 24 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.08.2022 № 1175 "Про укладання, поновлення, припинення та внесення змін до договорів про встановлення земельного сервітуту", п. 8 Додаток 6 до рішення, вирішено укласти договір про встановлення земельного сервітуту з Вітруком Степаном Юрійовичем, який зареєстрований як фізична особа-підприємець, на земельну ділянку площею 0,0430 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності), за адресою: АДРЕСА_6 , строком на 4 роки 11 місяців.

30.08.2022 Вінницькою міською радою (Власник) та Фізичною особою-підприємцем Вітруком Степаном Юрійовичем (Особа) укладено Договір про встановлення земельного сервітуту.

Відповідно п. 1.1 Договору Власник на підставі рішення Вінницької міської ради від 26.08.2022р. за №1175 надає згоду Особі на встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0430 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності), за адресою: АДРЕСА_6 .

Сторони ознайомлені з тим, що земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вінниці (п. 1.2 Договору).

Встановлення земельного сервітуту здійснюється для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності) (п. 2.1 Договору).

Грошова оцінка земельної ділянки становить 868 780,60 грн (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору сервітутне землекористування встановлюється терміном на 4 роки 11 місяців з моменту прийняття рішення та діє до 26.07.2027.

Договір набуває чинності з дня його реєстрації та діє протягом встановленого терміну (п.3.2 Договору).

За змістом п. 4.1 Договору за сервітутне користування оплата вносить в гривнях. Плата за сервітутне користування нараховується з моменту реєстрації договору

Грошова плата за сервітутне користування вноситься на поточний рахунок власника (з врахуванням змін рахунків у поточному ропі), а саме: в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки 868 780,60 грн - 60 814,64 грн, в рік (дня будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (п. 4.2 Договору).

Сервітутне землекористування встановлюється для забезпечення права Особи, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності) (п. 5.2 Договору).

21.03.2023 Департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської ради, Фізичній особі-підприємцю Вітруку С.Ю. видано паспорти прив`язки ТС реєстраційними номерами № 02/2023, №03/2023, № 04/2023, № 05/2023, дійсні до 21.03.2024.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 399773102 від 17.10.2024) 29.02.2024 за Вітруком Степаном Юрійовичем зареєстровано право власності на об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт, тип об`єкта: нежитлова будівля, опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 317, адреса: будинок АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2890524805020.

Для державної реєстрації подано наступні документи: технічний паспорт (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:4065-3924-1442-6692, виданий 28.11.2023, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: AR01:3438-9984-7452-4670, виданий 29.02.2024, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; акт про прийняття об`єктів в експлуатацію, серія та номер: б/н, виданий 26.01.2024, видавник: затверджено рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01.02.2024 № 255; рішення органу місцевого самоврядування щодо об`єкта речового права, серія та номер: 255, виданий 01.02.2024, видавник: Виконавчий комітет Вінницької міської ради.

31.05.2024 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно п. 1.1 Договору Продавець передав у власність (продав), а Покупець, набув у власність (купив), належне Продавцю на праві приватної власності нежитлову будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , (надалі "нежитлове приміщення").

Відповідно до п.1.2 Договору, право власності на нежитлову будівлю зареєстроване за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Якушинецької сільської ради, Вінницького району, Вінницької області Кривоусом О.А. 29 лютого 2024 року, номер відомостей про речове право: 539.62735, реєстраційний номер . об`єкта нерухомого: майна: 2890524805020, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав, індексний номер витягу: 368315963 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Білоус О.Б., 31 травня 2024 року, номер інформаційної довідки 381117381. Опис об`єкта: загальна площа - 317 кв.м.

Нежитлова будівля, які відчужуються за цим договором, розташована на земельній ділянці, площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, яка не являється приватною власністю продавця, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2600424402024 від 15.05.2024 року, в якому в графі відомості про право власності інформація відсутня.

Право власності на майно переходить до Покупця з моменту державної реєстрації цього права (п. 1.3 Договору).

Продаж нежитлового приміщення за домовленістю сторін вчинено за 508 527,00 грн. Вказана ціна є погодженою сторонами, остаточною та будь-яким змінам та доповненням не підлягає. Продавець стверджує, що не має ніяких майнових претензій до Покупця щодо вартості за продане нежитлове приміщення та грошові кошти отримані в повному обсязі (п. 2.1 Договору).

Вартість відчужуваної нерухомості складає 508 526,69 грн, відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 30 травня 2024 року, ідентифікатор за базою ФДМУ: ЛРЛТЧХ429431 (п. 2.2 Договору).

Покупець несе всі витрати, пов`язані з укладенням та нотаріальним посвідченням цього договору. Ці витрати не включаються в суму, вказану в п. 2.1. цього договору, і сплачуються Покупцем самостійно.

Перехід права власності на нерухоме майно від Продавця до Покупця відбувається у відповідності зі ст. 334 ЦК України (п. 2.3 Договору).

Одночасно з укладенням цього договору Продавець повинен передати Покупцю наступні документи: технічний паспорт на майно; копії укладених договорів на участь у витратах на утримання та обслуговування нерухомості, на користування комунальними послугами щодо нежитлового приміщення (якщо такі договори укладались), а також оригінали підписаних Продавцем заяв за встановленою формою, до відповідних організацій про переоформлення усіх вищезазначених договорів на ім`я Покупця (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору, Покупець заявляє, що обізнаний про стан майна до моменту підписання даного договору.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору за ОСОБА_1 31.05.2024 зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт: нежитлова будівля, загальною площею 317 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2890524805020).

29.08.2024 до Вінницької міської ради надійшло клопотання Рудь Марини Вікторівни (реєстраційний індекс Р/01/64305) щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_5 та передачі земельної ділянки в оренду.

Прокурор стверджує, що відповідачем 1 здійснено самочинне будівництво нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці, яка не виділялася для будівництва. Прокурор вважає, що на земельній ділянці що передавалася у строковий земельний сервітут допускалося розміщення лише тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. Однак, всупереч умовам договору особистого сервітуту ФОП Вітрук С.Ю., не встановив тимчасову споруду на комунальній земельній ділянці, а натомість побудував капітальну нежитлову будівлю, площею 317 кв.м.

При цьому, в подальшому між відповідач 1 та відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу від 31.05.2024, яким відповідач 1 відчужив нежитлову будівлю площею 317 кв.м.

Також в матеріалах справи міститься договір оренди земельної ділянки від 25.12.2025 укладений між Вінницькою міською радою (Орендодавець) та Рудь Мариною Вікторівною (Орендар).

Відповідно п. 1.1 Договору Орендодавець Вінницька міська рада на підставі рішення від 19.12.2025 № 3248 надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідно до п. 2.2 Договору в оренду передається земельна ділянка 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, у якісному стані без техногенної забрудненості.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить: кадастровий номер 0510100000:02:007:0263 - 1 171 262,43 грн (п. 2.4 Договору).

Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського призначення, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (п. 2.7 Договору).

Згідно п. 3.1 договір укладено на 10 років.

З урахуванням заяви про зміну предмету позову (б/н віл 07.04.2026) прокурор просить суд:

- зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), що зареєстрована як фізична особа-підприємець, усунути перешкоди Вінницькій міській раді (код ЄДРПОУ 37979858) у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:007:0263, площею 0, 0430 га, яка розташована на території Вінницької міської ради, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, загальною площею 317 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020);

- припинити володіння ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), що зареєстрована як фізична особа-підприємець, нерухомим майном - нежитловою будівлею, загальною площею 317 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020, проведене рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Білоус О.Б. від 03.06.2024, індексний номер 73448208), шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності і внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 317 кв. м., за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020), проведену рішенням приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Білоус О.Б. (індексний номер рішення - 73448208) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020;

- визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 25.12.2025, укладений між Вінницькою міською радою та Рудь Мариною Вікторівною, щодо надання у строкове платне користування земельної ділянки площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , із зобов`язанням Рудь Марини Вікторівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) повернути Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради (м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617) зазначену земельну ділянку.

У відзиві на позовну заяву ФОП Вітрук С. Ю. (Відповідач 1) не визнає заявлених позовних вимог зазначаючи про наступне.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач Вітрук Ю.С. не являється власником нерухомого майна, отже відповідач ФОП Вітрук Ю.С. не може виступати належним відповідачем у даному спорі.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, малоповерхових житлових будинків, а також реконструйованих в них приміщень, прибудов, господарських (присадибних) будівель і споруд, а також будинків і споруд громадського та виробничого призначення та їх комплексів, побудованих, переобладнаних, перепланованих або реконструйованих з 6 серпня 1992 р. без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.04.2015 р. № 687 зі змінами згідно рішення від 06.12.2018 р. № 2708, своїм рішенням від 01.02.2024 р. затвердив Акт прийняття в експлуатацію нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 317,0 кв.м від 26.01.2024.

З урахуванням чого, будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263 не є самочинною.

Вінницька міська рада своєю поведінкою, діями та прийнятими рішеннями, як орган місцевого самоврядування, висловила сприятливу позицію про те, що не заперечує щодо розташування за адресою: будинок 20-А, провулок Ботанічний 1, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область нежитлової будівлі, загальною площею 317 кв.м.

На думку Відповідача 1, прокурором не доведено факту порушення права Вінницької міської ради та ознак самочинності наявного за адресою: будинок 20-А, провулок Ботанічний 1, АДРЕСА_6 об`єкту нерухомості з урахуванням чого в задоволенні позову слід відмовити.

У поданому до суду відзиві Рудь М.В. (Відповідач 2) просить суд відмовити в задоволенні позову зазначаючи про наступне.

Відповідач 2 зазначає про необґрунтованість представництва прокурора у даній справі. Прокурор безпідставно кваліфікує нездійснення органом місцевого самоврядування захисту порушених інтересів держави.

Відповідач 2 набула права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 відповідно до Договору купівлі-продажу, укладеного 31.05.2024 р. з громадянином Вітруком С.Ю., посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі № 1073, отже є добросовісним набувачем об`єкту нерухомого майна. Наведений договір купівлі-продажу не є предметом спору та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263 . Вказана земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, код цільового призначення 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.02.2025 №НВ-9949279872025.

30.08.2022 Вінницька міська рада на підставі рішення Вінницької міської ради від 36.08.2022 № 1175 уклала з Вітруком Степаном Юрійовичем Договір про встановлення земельного сервітуту для будівництва та обслуговування будівель торгівлі з терміном дії до 26.07.2027.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, малоповерхових житлових будинків, а також реконструйованих в них приміщень, прибудов, господарських ( присадибних) будівель і споруд, а також будинків і споруд громадського та виробничого призначення та їх комплексів, побудованих, переобладнаних, перепланованих або реконструйованих з 6 серпня 1992 р. без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.04.2015 р. № 687 зі змінами згідно рішення від 06.12.2018 № 2708, своїм рішенням від 01.02.2024 затвердив Акт прийняття в експлуатацію нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 317,0 кв.м від 26.01.2024.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 22.02.2024 р. № 43 "Про присвоєння адреси об`єктам нерухомого майна" нежитловій будівлі літ "А" загальною площею 317,0 кв.м по провулку Ботанічному, б/н в м. Вінниці , гр. Вітрука Степана Юрійовича, розташованій на земельній ділянці площею 0,0430 га присвоєна адреса: АДРЕСА_5 .

Комунальним підприємством " Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" на будівлю виготовлено Технічний паспорт, реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності :ТІ01:4065-3924-1442-6692.

З урахуванням чого, відповідач 2 зазначає, що наведені рішення Вінницької міської ради та її виконавчих органів свідчать про те, що рада, як орган, уповноважений здійснювати управління та розпорядження землями комунальної власності, вчиняла дії, спрямовані на визначення правового статусу нерухомого майна як законного та не вбачала порушень інтересів територіальної громади та її представницького органу.

У відповіді на відзив прокурор підтримує заявлені позовні вимоги та зазначає про належний та обґрунтований спосіб захисту.

Вінницькою окружною прокуратурою скеровано на адресу Вінницької міської ради лист (від 26.09.2024 за № 50/14204вих-24), в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та зайнятті земельної ділянки за адресою: будинок 20-А, провулок Ботанічний 1, м. Вінниця, шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також набуття права власності на об`єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 2890524805020), що є самочинним будівництво на підставі документів, які відповідними органами місцевого самоврядування не видавалися.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листом Вінницької міської ради від 08.10.2024 за вих. №01/00/011/166162.

Вінницькою окружною прокуратурою попередньо, до звернення з позовом до суду, повідомлено Вінницьку міську раду щодо прийняття рішення про представництво інтересів держави в її особі, що підтверджується листом від 23.10.2024 за вих. № 50/15747вих-2. Однак бездіяльність Вінницької міської ради стала підставою звернення органів прокуратури до суду.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

З наведеного суд доходить висновку, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову). Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу (речення третє абзацу третього статті 45 ЦПК України у вказаній редакції).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Для реалізації наданих повноважень місцеві ради мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України).

У позовній заяві прокурор вказав, що у нього є підстави для звернення до суду, бо Вінницька міська рада цього не зробила. Прокурор долучив до позовної заяви лист-відповідь Вінницької міської ради від 08.10.2024 р. № 01/00/011/166162 (т. 1, а. с. 53). У цьому листі рада повідомила Вінницьку області прокуратуру про те, що заходи щодо перевірки використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, самочинного будівництва не здійснюються.

У листі від 23 жовтня 2024 року за № 50/15747вих24 заступник прокурора Вінницької обласної прокуратури повідомив Вінницьку міську раду про те, що вживає заходів представницького характеру з метою усунення перешкод територіальній громаді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення нерухомого майна.

Прокурор у позовній заяві вказав, що, на його думку, порушення інтересів держави (територіальної громади) полягало у незаконному здійсненні будівництва на земельній ділянці, незаконному введенні в експлуатацію; безпідставній реєстрації речового права та неможливості укладення договору оренди.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Нормативно-правове обґрунтування.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Зазначений статус зобов`язує розпорядників комунальної землі діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Судом встановлено, що Відповідач-1 (Вітрук С.Ю.) первинно набув право користування земельною ділянкою на умовах земельного сервітуту.

Правові підстави встановлення земельного сервітуту врегульовано Главою 32 Цивільного кодексу України (ЦК України) та Главою 16 Земельного кодексу України (ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України та ч. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право обмеженого користування чужою земельною ділянкою.

Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 99 ЗК України, вид земельного сервітуту може полягати у праві на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Суд наголошує, що встановлення сервітуту для розміщення тимчасової споруди (МАФ) накладає на користувача суворі законодавчі обмеження щодо будівництва.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціокультурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування заглибленого фундаменту.

Тимчасова споруда не є об`єктом нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України, оскільки може бути демонтована без знецінення та зміни її призначення.

Зведення Відповідачем-1 на земельній ділянці капітальної споруди є порушенням умов сервітуту та законодавчих обмежень. Надання земельної ділянки для розміщення МАФ не є і не може вважатися правовою підставою для будівництва об`єкта нерухомості.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що зведений об`єкт є самочинним будівництвом, а його реєстрація за Відповідачем-1 відбулася неправомірно.

Суд зазначає, що загальний порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів врегульовано ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011. Цей порядок передбачає наявність містобудівних умов та обмежень, затвердженого проєкту, дозволу на виконання будівельних робіт та сертифіката відповідності (або декларації).

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач-1 здійснив будівництво капітального об`єкта за відсутності документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та на ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Правовий режим такого майна імперативно визначено статтею 376 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частина 2 ст. 376 ЦК України встановлює, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Порядок прийняття (легалізації) самочинно збудованого майна визначено виключно ч. 3 та ч. 5 ст. 376 ЦК України, де зазначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила будівництво, або за власником земельної ділянки.

Адміністративний порядок легалізації (шляхом прийняття Радою рішень про введення в експлуатацію та видачі свідоцтв за відсутності належного відведення землі під капітальне будівництво) прямо суперечить закону. Державний реєстратор, здійснюючи первинну реєстрацію права власності за Відповідачем-1, діяв всупереч ст. 376 ЦК України.

Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22), що державна реєстрація права власності на самочинно зведений об`єкт не змінює його правового режиму як самочинного будівництва. Продавець (Відповідач-1) не мав легітимного титулу власника нерухомості, а отже, не мав права її відчужувати як нерухоме майно за договором купівлі-продажу Відповідачу-2.

Разом з тим, як зазначено вище, Виконавчий комітет Вінницької міської ради відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, малоповерхових житлових будинків, а також реконструйованих в них приміщень, прибудов, господарських ( присадибних) будівель і споруд, а також будинків і споруд громадського та виробничого призначення та їх комплексів, побудованих , переобладнаних, перепланованих або реконструйованих з 6 серпня 1992 р. без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02.04.2015 р. № 687 зі змінами згідно рішення від 06.12.2018 № 2708, своїм рішенням від 01.02.2024 затвердив Акт прийняття в експлуатацію нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 317,0 кв.м від 26.01.2024.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 22.02.2024 р. № 43 присвоєно адресу нежитловій будівлі літ "А" загальною площею 317,0 кв.м по АДРЕСА_6 гр. Вітруку Степану Юрійовичу, розташованій на земельній ділянці площею 0,0430 га присвоєна адреса: АДРЕСА_5 .

Комунальним підприємством " Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" на будівлю виготовлено Технічний паспорт, реєстраційний номер у реєстрі будівельної діяльності: ТІ01:4065-3924-1442-6692.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 399773102 від 17.10.2024) 29.02.2024 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт, тип об`єкта: нежитлова будівля, опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 317, адреса: будинок АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2890524805020.

Для державної реєстрації подано наступні документи: технічний паспорт (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: ТІ01:4065-3924-1442-6692, виданий 28.11.2023, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; документ, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси (Витяг з ЄДЕССБ), серія та номер: AR01:3438-9984-7452-4670, виданий 29.02.2024, видавник: ЄДЕССБ, документ отримано з ЄДЕССБ; акт про прийняття об`єктів в експлуатацію, серія та номер: б/н, виданий 26.01.2024, видавник: затверджено рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01.02.2024 № 255; рішення органу місцевого самоврядування щодо об`єкта речового права, серія та номер: 255, виданий 01.02.2024, видавник: Виконавчий комітет Вінницької міської ради.

Тобто державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію речового права на майно на підставі поданого пакету документів.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, згідно листа Вінницької міської ради від 08.10.24 року (а.с 53 Т.1), Вінницькою міською радою 29.03.24 р. прийнято рішення № 2224 щодо надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

31.05.2024 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно п. 1.1 Договору Продавець передав у власність (продав), а Покупець, набув у власність (купив), належне Продавцю на праві приватної власності нежитлову будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_5 , (надалі "нежитлове приміщення").

Нежитлова будівля, які відчужуються за цим договором, розташована на земельній ділянці, площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, яка не являється приватною власністю продавця, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2600424402024 від 15.05.2024 року, в якому в графі відомості про право власності інформація відсутня.

Право власності на майно переходить до Покупця з моменту державної реєстрації цього права (п. 1.3 Договору).

Продаж нежитлового приміщення за домовленістю сторін вчинено за 508 527,00 грн. Вказана ціна є погодженою сторонами, остаточною та будь-яким змінам та доповненням не підлягає. Продавець стверджує, що не має ніяких майнових претензій до Покупця щодо вартості за продане нежитлове приміщення та грошові кошти отримані в повному обсязі (п. 2.1 Договору).

Вартість відчужуваної нерухомості складає 508 526,69 грн, відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 30 травня 2024 року, ідентифікатор за базою ФДМУ: ЛРЛТЧХ429431 (п. 2.2 Договору).

Покупець несе всі витрати, пов`язані з укладенням та нотаріальним посвідченням цього договору. Ці витрати не включаються в суму, вказану в п. 2.1. цього договору, і сплачуються Покупцем самостійно.

Перехід права власності на нерухоме майно від Продавця до Покупця відбувається у відповідності зі ст. 334 ЦК України (п. 2.3 Договору).

Одночасно з укладенням цього договору Продавець повинен передати Покупцю наступні документи: технічний паспорт на майно; копії укладених договорів на участь у витратах на утримання та обслуговування нерухомості, на користування комунальними послугами щодо нежитлового приміщення (якщо такі договори укладались), а також оригінали підписаних Продавцем заяв за встановленою формою, до відповідних організацій про переоформлення усіх вищезазначених договорів на ім`я Покупця (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору, Покупець заявляє, що обізнаний про стан майна до моменту підписання даного договору.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору за ОСОБА_1 31.05.2024 зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт: нежитлова будівля, загальною площею 317 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2890524805020).

29.08.2024 до Вінницької міської ради надійшло клопотання Рудь Марини Вікторівни (реєстраційний індекс Р/01/64305) щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_5 та передачі земельної ділянки в оренду.

У своєму відзиві Відповідач 2 наголошує, що набула права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 відповідно до Договору купівлі-продажу, укладеного 31.05.2024 р. з громадянином Вітруком С.Ю., посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі № 1073, отже є добросовісним набувачем об`єкту нерухомого майна. Наведений договір купівлі-продажу не є предметом спору та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

За висновками Верховного суду у справі № 354/160/25 питання про добросовісність/ недобросовісність набувачів судом може бути вирішене лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.

Досліджуючи питання добросовісності відповідача ОСОБА_1 судом встановлено наступне.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій», проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17.10.2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц дійшла наступних висновків: «Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.»

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Постанова ВС КЦС від 10.01.2023 р. у справі № 607/19806/18

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Вінницької міської ради від 29.03.24 року гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна належні останньому, за адресою: АДРЕСА_5 , орієнтовною площею 0,0430 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за рахунок земель комунальної власності.

29.08.2024 до Вінницької міської ради надійшло клопотання ОСОБА_1 (реєстраційний індекс Р/01/64305) щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_5 та передачі земельної ділянки в оренду.

Тобто з матеріалів справи вбачається, що дії та рішення органу місцевого самоврядування (позивача) є послідовними, направленими на надання земельної ділянки у користування не лише після придбання ОСОБА_1 нерухомого майна, але і до моменту переходу права власності за відплатним договором.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Верховний суд у своїх висновках неодноразово вказував, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права.

Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".

За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.

Водночас перевірити відсутність заборон та обмежень можуть саме особи, які засвідчують правочин (нотаріус/реєстратор) , а не його учасник, який до того ж не має відповідних можливостей

Особа при купівлі майна має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження. Наслідки від помилок державних органів не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність особи, яка придбала майно за договором купівлі-продажу. Інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту, ставлячи добросовісного учасника обігу в залежність від дій інших осіб, які не перебувають під його контролем та покладав би невиправданий тягар на такого учасника.

За практикою ЄСПЛ, яка застосовується судом як джерело права:

- у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. рішення у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011);

- необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади. Ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи влади обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування (див. рішення у справі "МПП "Фортеця" проти України" від 11.06.2020);

- позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. "Справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (див. рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004);

ЄСПЛ у кожній ситуації, де має місце застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, досліджує, наскільки було дотримано державною владою справедливий баланс між інтересами суспільства і вимогами захисту приватних інтересів окремої особи. Встановлюючи наявність згаданої пропорційності, ЄСПЛ виходить з того, що втручання в право безперешкодного користування майном має супроводжуватися дотриманням "справедливої рівноваги" між інтересами суспільства і необхідністю дотримання фундаментальних прав людини. Зокрема, вимагається, щоб існувала розумна пропорційність між вжитими державою заходами щодо обмеження права власності та метою, на яку вони були спрямовані (див., зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Chassagnou and others v. France" від 29.04.1999).

Велика Палата Верховного Суду також формувала висновок щодо дотримання стандартів "трискладового тесту" правомірності втручання держави у право власності відповідача - кінцевого набувача. Так, у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 зазначила:

"критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ наголошував на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном. Найважливішою вимогою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited v. Ukraine" від 23.01.2014).

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі "Fressoz and Roire V. France" від 21.01.1999 ЄСПЛ зазначив, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження. Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав особи має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, лише при дотриманні всіх критеріїв "трискладового тесту" можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься".

У поданих до матеріалах, відсутні докази того, що Рудь М.В. володіла чи могла володіти інформацією про те, що об`єкт нерухомості, який вона придбаває на відплатним договором збудовано без достатньої правової підстави, а відтак суд не може констатувати її недобросовісність під час набуття нерухомого майна у власність.

Порядок надання земельних ділянок комунальної власності в оренду регулюється статтями 116, 124, 134 ЗК України та Законом України «Про оренду землі».

За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Водночас, абзац 2 частини 2 статті 134 ЗК України (у взаємозв`язку зі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України) встановлює виняток: земельні торги не проводяться у разі розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або урядових осіб.

Судом встановлено унікальну обставину цієї справи: Договір оренди земельної ділянки між Вінницькою міською радою (Позивачем) та ОСОБА_1 (Відповідачем-2) було підписано та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав безпосередньо під час розгляду цієї справи в суді, на підставі відповідного рішення сесії міської ради.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦКУ визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Крім того, згідно з частиною третьою цієї статті, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Прокурор стверджує, що оскільки нерухоме майно є самочинним, пільговий порядок надання землі в оренду без аукціону (за ст. 134 ЗК України) було застосовано безпідставно, що є умовою для визнання договору оренди недійсним.

Проте суд наголошує, що факт укладення Договору оренди під час судового розгляду повністю змінює матеріально-правову природу відносин між Власником землі та Орендарем, створюючи нові процесуальні наслідки.

Оцінюючи вимоги прокурора про усунення перешкод (ст. 391 ЦК), припинення права власності шляхом скасування запису, знесення будівлі та визнання договору оренди недійсним, суд доходить висновку про відмову в позові в повному обсязі на підставі таких мотивів:

Прокурором заявлено позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Відповідно до усталеної та послідовної правової позиції Великої Палати Верховного Суду (див. постанови від 14 грудня 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17), негаторний позов (ст. 391 ЦК України) може бути задоволений лише тоді, коли позивач не позбавлений фактичного володіння своїм майном.

Підписавши Договір оренди безпосередньо під час судового процесу, міська рада добровільно передала право фактичного володіння та користування спірною земельною ділянкою Відповідачу-2. Права оренди є зареєстрованими та чинними. За наявності чинного договору оренди, укладеного власником землі, володіння Відповідача-2 земельною ділянкою є законним (договірним). Власник землі не може стверджувати про наявність "протиправних перешкод" з боку особи, якій він сам передав землю в оренду. За таких обставин негаторний позов за ст. 391 ЦК України є неналежним та неефективним способом захисту, що тягне за собою відмову у позові.

Суд констатує наявність очевидно суперечливої поведінки з боку органу місцевого самоврядування (Вінницької міської ради). З одного боку, саме в інтересах Ради прокурор підтримує позов про знесення об`єкта та звільнення землі. З іншого боку, під час розгляду справи ця ж міська рада голосує на сесії, укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки саме під цією будівлею, присвоює кадастровий номер та щомісячно приймає від Відповідача-2 орендну плату, наповнюючи бюджет громади.

Така поведінка прямо порушує цивілістичний принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та доктрину venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч власній попередній поведінці).

Судом встановлено, що Відповідач-2 є добросовісним оплатним набувачем. Він придбав об`єкт за договором купівлі-продажу, сплативши ринкову вартість майна, за повної відсутності будь-яких обтяжень чи заборон у Державному реєстрі речових прав на момент угоди. Набувач не повинен нести відповідальності за помилки чи незаконні дії первинного забудовника (Відповідача-1) або посадових осіб ради в минулому (Принцип "належного урядування" ЄСПЛ, справа "Рисовський проти України").

Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно - нежитлова будівля, загальною площею 317 кв. м., за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта 2890524805020) належить на праві власності ОСОБА_1 , та розміщене на земельній ділянці площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263. Також матеріали справи містять договір оренди земельної ділянки між Вінницькою міською радою та Рудь М.В.

Згідно позовних вимог, в т.ч. заяви про зміну предмету позову прокурор ставить перед судом питання про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди Вінницькій міській раді у користуванні земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва; припинення володіння ОСОБА_1 нежитловою будівлею, загальною площею 317 кв. м., шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності і внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 317 кв. м., шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2890524805020; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 25.12.2025, укладений між Вінницькою міською радою та ОСОБА_1 , щодо надання у строкове платне користування земельної ділянки площею 0,0430 га, кадастровий номер 0510100000:02:007:0263, із зобов`язанням ОСОБА_1 повернути Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради зазначену земельну ділянку.

Тобто, враховуючи зміст позовних вимог та їх характер, суд приходить до висновку, що позов пред`явлено виключно до громадянки ОСОБА_1 , оскільки до громадянина Вітрука С.Ю не виставлено жодної з вимог.

Велика Палата Верховного суду у справі № 925/1351/19 надала свої щодо втручання в право відповідача на мирне володіння майном, а саме:

6.37. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

6.38. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

6.39. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

6.40. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

6.41. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

6.42. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

6.43. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

6.44. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

6.45. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

6.46. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Суд відмічає, що вказані вище висновки стосуються позовів, поданих у відповідності ст.ст. 388, 390 ЦК України, тобто позовів пов`язаних з позбавленням володіння річчю. Разом з тим, у разі задоволення позову, хоч і поданого у порядку ст. 391 ЦК України, до Рудь М.В. яка, згідно встановлених вище обставин, є добросовісним набувачем, про припинення права власності на майно, набуте за відплатним договором; знесення вказаного майна за її рахунок; враховуючи послідовну поведінку Вінницької міської ради, спрямовану на прийняття даного об`єкту нерухомості, проведення реєстраційної процедури та подальше надання земельної ділянки у користування, на переконання суду, відбудеться непропорційне втручання у мирне володіння майном, оскільки не буде дотриманий справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, оскільки відповідач-2 буде нести "індивідуальний і надмірний тягар".

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають з наведених вище мотивів.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

На підставі ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати зі сплати судового збору, з урахуванням ст. 129 ГПК України, залишаються за прокурором.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10-18, 42, 45, 46, 73-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 202, 242, 232-242, 326, 327 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за прокурором.

Примірник повного судового рішення направити учасникам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 20 серпня 2026 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи