Рішення № 139141156, 21.08.2026, Вишгородський районний суд Київської області

21.08.2026 Справа № 363/5845/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючого судді: Баличевої М.Б., секретаря судового засідання Мірошниченко Ю.В., за участі представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) адвоката Левченко М.М., відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_1 , представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) адвоката Людвик В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,-

ВСТАНОВИВ:

02.10.2025 року адвокат Левченко М.М., діючи в інтересах ОСОБА_2 звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом в якому просила:

встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з грудня 2003 року по 01 червня 2007 року включно;

визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним по 1/2 частині у праві власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним по 1/2 частині у праві власності на гараж № НОМЕР_1 в Кооперативі індивідуальних гаражів про АДРЕСА_2 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 10 295,20 грн.

В обґрунтування позову вказала, що у вересні 2003 року позивач познайомилась з відповідачем, а з грудня 2003 року вони почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу. Спочатку сторони проживали у однокімнатній квартирі у якій окрім неї та ОСОБА_1 проживала ще одна пара. Це були складні умови, однак, у сторін була ціль власне житло. У березні 2004 року ОСОБА_3 почала працювати, свою зарплатню витрачала на їх з відповідачем потреби їжу, речі, побут, а зарплатню ОСОБА_1 витрачали на сплату оренди за житло та відкладали на власну квартиру. Потім, орендна однокімнатна квартира змінилась на орендний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 , у якому сторони мешкали до липня 2006 року. ОСОБА_3 вказує, що у період їх спільного з відповідачем життя вони були не просто парою, яка мала близькі стосунки, а саме чоловіком та жінкою, які проживають разом як сім`я за однією адресою, мають спільний побут, працюють та мають спільний бюджет, мають спільні права та обов`язки стосовно один одного як подружжя. У липні 2006 року була придбана однокімнатна квартира АДРЕСА_4 . Вказана квартира була придбана за кредитні кошти, що були взяті в Райффайзен Банк за кредитним договором з ОСОБА_1 . Після проведення ремонтних робіт у квартирі та купівлі побутової техніки і меблів, в жовтні 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 переїхали у власне житло. Їх сімейний бюджет розподілявся наступним чином: зарплатня ОСОБА_3 витрачалась на побут, а зарплатня ОСОБА_1 на погашення кредиту. 02 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстровано шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції у Київській області зроблено актовий запис №77. 02 жовтня 2007 року подружжя придбало гараж № НОМЕР_1 в Кооперативі індивідуальних гаражів по провулку Квітневому 1 в м. Вишгород Київської області. Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу купівля гаража за домовленістю сторін вчинена за 147 006,00 грн, які отримані Продавцем від Покупця під час оформлення договору. Гараж також було придбано за кредитні кошти, взяті в Райффайзен Банк за кредитним договором з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дитина. ОСОБА_3 зазначає, що грошові кошти, виплачені як допомога по вагітності та пологах (декретні виплати) були використані на погашення кредитів. Таким чином, однокімнатна квартира АДРЕСА_4 була куплена за кредитні кошти на ім`я ОСОБА_1 за оформленим на нього кредитним договором до реєстрації шлюбу, однак, виплачувався кредит сторонами після реєстрації шлюбу за спільні кошти подружжя. Отже, доводи ОСОБА_3 про те, що у період фактичних шлюбних відносин вони з відповідачем мали спільний бюджет, підтверджується належними та допустимими доказами. У 2012 році ОСОБА_3 та ОСОБА_1 продали однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та придбали інше житло двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість двокімнатної квартири становила 100 000,00 доларів. Оскільки на оформлення квартири не вистачало коштів, позивачка взяла грошову суму в розмірі 30 000,00 грн в розстрочку у батьків. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька. ОСОБА_3 зазначає, що грошові кошти, виплачені як допомога по вагітності та пологах (декретні виплати) знову були використані на погашення кредитів. Щоб віддати позичені кошти батькам і покрити всі борги по ремонту і облаштуванні квартири ОСОБА_3 була вимушена взяти безпроцентну позику на роботі в розмірі 332 500,00 грн, так як відповідач з 2014 року не працював. Таким чином, у період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 в Кооперативі індивідуальних гаражів про АДРЕСА_2 . Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року у справі №363/6766/23 шлюб між сторонами розірвано.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 27.10.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

10.11.2025 року до суду від представника відповідача адвоката Людовик І.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про часткове визнання позовних вимог та заперечує факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах у період з 2003 року по квітень 2007 року. Відповідач зазначає, що спільне проведення часу сторонами з жовтня 2006 року не свідчить про ведення ними спільного господарства та проживання однією сім`єю. У червні 2006 року відповідач за власні та кредитні кошти придбав квартиру АДРЕСА_4 , вартістю 42 000 доларів США, при цьому кредит у розмірі 32 000 доларів США отримав за кредитним договором від 29.06.2006 №014/9408/74/38549. Відповідач стверджує, що квартиру придбав для власного проживання, а кредитні платежі здійснював самостійно як особисте зобов`язання. За твердженням відповідача, спільне проживання сторін однією сім`єю розпочалося лише після його пропозиції укласти шлюб у квітні 2007 року. 02.06.2007 року сторони зареєстрували шлюб, а 19.06.2007 року позивачку було зареєстровано за адресою придбаної відповідачем квартири. Сам відповідач був зареєстрований у ній з 12.10.2006 року. 01.12.2011 року відповідач продав зазначену квартиру за 480 000 грн, а 02.12.2011 року придбав іншу квартиру АДРЕСА_1 за 479 880 грн, у зв`язку з чим вважає, що кошти від продажу попередньої квартири були фактично використані для придбання нового житла. Доводи позивачки про використання виплат у зв`язку з вагітністю та пологами на погашення кредитних зобов`язань відповідач заперечує, зазначаючи, що відповідні кошти надходили на рахунок позивачки та використовувалися нею на потреби дитини. Водночас відповідач визнає, що у період шлюбу, 02.10.2007 року, сторонами було придбано гараж № НОМЕР_1 та земельну ділянку площею 0,0032 га, кадастровий номер 32218101:00:01:192:0185, розташовані у м. Вишгороді Київської області, які, на його думку, є спільною сумісною власністю подружжя. Посилання позивачки на отримання нею безпроцентної позики за місцем роботи у розмірі 332 500 грн для погашення боргів, пов`язаних із ремонтом та облаштуванням квартири, відповідач заперечує, зазначаючи, що про отримання такої позики йому нічого не відомо.

Також, 10.11.2025 року до суду від представника відповідача адвоката Людовик І.В. надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю в якій просила: визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 та покласти судові витрати покласти на ОСОБА_3

24.11.2025 року до суду від представника позивача за первісним позовом адвоката Левченко М.М. надійшли заперечення по справі в яких вказано, що на підтвердження доводів позовної заяви про те, що сторони проживали однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з грудня 2003 року по 01 червня 2007 року включно, позивачка подала до суду клопотання про виклик та допит свідків. Це особи, які добре знають сторін, у тому числі батьки позивачки, та зможуть надати суду пояснення щодо періоду стосунків сторін, характеру цих стосунків, місць проживання сторін тощо. На підтвердження того, що позивачка увесь період як фактичних шлюбних відносин, так і зареєстрованого шлюбу працювала, мала дохід, до позовної заяви долучені відповідні докази. Крім того, на стадії підготовчого провадження позивачка має право надавати докази, які не були долучені до позову, звернутись до суду із клопотаннями про витребування чи забезпечення доказів, а тому, доводи відповідача про те, що позовні вимоги недоведені є передчасними.

24.11.2025 року до суду від представника позивача за первісним позовом адвоката Левченко М.М. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що першою вимогою первісного позову є встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з грудня 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 включно. За твердженням ОСОБА_3 , у цей період сторони проживали разом, вели спільний побут та мали спільний бюджет. 29.06.2006 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» укладено кредитний договір №014/9408/74/38549 на суму 32 000,00 доларів США, а того ж дня на ім`я ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . У жовтні 2006 року сторони переїхали до зазначеної квартири. 02.06.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. У відзиві зазначено, що придбання квартири АДРЕСА_6 відбулося за кредитні кошти у період фактичних сімейних відносин сторін, а кредит погашався як до, так і після реєстрації шлюбу. У зв`язку з цим представник ОСОБА_3 вважає, що в разі встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу майно, набуте у цей період, підпадає під правовий режим спільної сумісної власності відповідно до ст. 74 СК України. Зазначено також, що посилання ОСОБА_1 на факт реєстрації його у квартирі АДРЕСА_6 з 12.10.2006 року, а ОСОБА_3 лише після реєстрації шлюбу, не свідчить про особистий характер права власності на квартиру, оскільки сама по собі реєстрація місця проживання не визначає правового режиму нерухомого майна. 01.12.2011 року ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_6 за 480 000,00 грн, а 02.12.2011 року придбав квартиру АДРЕСА_1 за 479 880,00 грн. При укладенні цього договору була надана нотаріально посвідчена згода дружини ОСОБА_3 на придбання квартири, що зазначено у пункті 4.3 договору купівлі-продажу. На думку представника ОСОБА_3 , це свідчить про набуття квартири у період шлюбу як спільного майна подружжя. Крім того, зазначено, що ремонт квартири здійснювався за рахунок спільного сімейного бюджету, а ОСОБА_3 брала участь у його фінансуванні, зокрема шляхом отримання 10.09.2019 року кредиту в розмірі 44 449,38 грн на заміну вікон. При цьому у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 прямо визнав, що гараж та земельна ділянка належать ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя, частки яких є рівними та становлять по 1/2 кожному.

Ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання від 04.12.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2025 року витребувано у АТ «Райффайзен Банк»: копію кредитного договору за №014/9408/74/38549 від 29 червня 2006 року який укладено між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк»); копії всіх додатків та додаткових угоди, які були укладені під час дії кредитного договору та є невід`ємною частиною кредитного договору за №014/9408/74/38549 від 29 червня 2006 року який укладено між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк»); довідку або інший письмовий документ з інформацією (відомостями) про розмір першого внеску ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на придбання квартири під час укладення кредитного договору за №014/9408/74/38549 від 29 червня 2006 року який укладено між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк»); виписку або інший письмовий документ у якому буде зазначено щомісячний розмір погашення кредитних платежів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за кредитним договором №014/9408/74/38549 від 29 червня 2006 року який укладено між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк»); копію кредитної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за кредитним договором №014/9408/74/38549 від 29 червня 2006 року який укладено між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Акціонерним поштово пенсійним банком «Аваль» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк»); довідку або інший письмовий документ з інформацією (відомостями) про дату виконання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) взятих зобов`язань за кредитним договором за №014/9408/74/38549 від 29 червня 2006 року який укладено між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк»)

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) адвокат Левченко М.М. в судовому засіданні підтримала первісний позов в повному обсязі та просила його задовольнити та повністю відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) та його представник адвокат Людвик І.В. в судовому засідання просили частково задовольнити первісну позовну заяву в частині визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним по 1/2 частині у праві власності на гараж № НОМЕР_1 в Кооперативі індивідуальних гаражів про провулку Квітневому 1 в м. Вишгород Київської області, задовольнивши зустрічну позовну заяву в повному обсязі.

Допитана в судовому засідання свідок ОСОБА_4 пояснила, що знайома зі сторонами близько 20 років. Зазначила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були знайомі між собою з 2003 року, а близько спілкуватися сім`ями вони почали з 2006 року. З відповідачем ОСОБА_5 її познайомив її чоловік, оскільки ОСОБА_5 та її чоловік родом з одного містечка і згодом зустрілися вже у Києві. Свідок повідомила, що восени 2005 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом підшуковували квартиру, яку в подальшому придбали навесні 2006 року. До придбання квартири вони тривалий час проживали на ОСОБА_7 у гуртожитку. Після придбання квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6 переїхали до неї та певний час проживали у помешканні, в якому ще не було завершено ремонт, поступово облаштовуючи житло. На момент переїзду дітей у них не було; дитина народилася у 2008 році. За словами свідка, коли ОСОБА_5 та ОСОБА_6 почали разом приїжджати до квартири, займатися ремонтом та облаштуванням житла, їй стало очевидно, що вони перебувають у сімейних відносинах. При цьому свідок зазначила, що не може детально охарактеризувати характер їхніх стосунків зі сторони, однак після їхнього переїзду до квартири у 2006 році почала ближче з ними спілкуватися. Свідок також повідомила, що у зв`язку з відсутністю на той час дітей та обмеженим матеріальним становищем ОСОБА_5 і ОСОБА_6 часто разом проводили вільний час, зокрема відпочивали на природі. Кредит на придбання квартири, зі слів свідка, був оформлений на ОСОБА_5 . Після того як ОСОБА_6 почала працювати в банку, вони, за відомою свідку інформацією, спільно погашали кредит. Про спільне погашення кредиту свідку було відомо зі слів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час спілкування з ними.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 11.06.2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Кролевецької державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстр за №1-994.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець передає у власність, а покупець набуває у власність на умовах цього Договору двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 .

Згідно з п. 2.1 Договору продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 28 493грн.

29.06.2006 року між АП ПБ «Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки (з фізичною особою), у відповідності до умов якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору№014/9408/74/38549 від 29.06.2006 року, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 32 000,00 грн.США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Згідно з п. 1.2 Договору предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_8 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 02.06.2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, актовий запис №77, що вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що вбачається з копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 від 01.08.2008 року та серії НОМЕР_5 від 24.05.2013 року народження.

02.10.2007 року між Філіцькою Т.І., яка діє від імені ОСОБА_10 (Продавець) та ОСОБА_11 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до п. 1 якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає гараж і сплачує за нього обговорену грошову суму на умовах даного договору. Гараж АДРЕСА_9 .

Згідно з п. 4 Договору продаж гаража за домовленістю сторін вчинено за 147 006,00 грн., які отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору.

02.10.2007 року між ОСОБА_12 , яка діє від імені ОСОБА_10 (Продавець) та ОСОБА_11 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, у відповідності до п. 1 якого за цим договором продавець передає у власність покупцю земельну ділянку площею 0,0032 га, у межах, які визначені в натурі (на місцевості) закріплені межовими знаками і зазначені у Державному акті, що знаходиться на території м. Вишгород, Київської області, КІГ «Гідроенергетик», кадастровий номер земельної ділянки 3221810100011920185, наданої у власність ОСОБА_10 для гаражного будівництва, а покупець приймає земельну ділянку і сплачує за неї обговорену грошову суму.

02.10.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_11 укладено договір іпотеки до кредитного договору №014/9408/74/61675 від 02.10.2007 року, у відповідності до умов якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014/9408/74/61675 від 02.10.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 127 061,00 грн. через 180 місяців терміном з 02.10.2007 року до 02.10.2022 року, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору.

Згідно з п.п. 1.2.1 Договору предметом іпотеки є земельна ділянка площею 0.0032 га, надана для гаражного будівництва, розташована на території м. Вишгород Київської області, КІГ «Гідроенергетик», кадастровий номер земельної ділянки 3221810100011920185.

Відповідно до п. 1.3 Договору заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 158 827,00 грн

До матеріалів справи долучено довідку «Форма ОК-5» видану Пенсійним фондом України за період з 2001 року по 2022 року з якої вбачається, що за період з 2006 року по 2022 рік ОСОБА_3 отримувала дохід.

01.12.2011 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_13 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б.

Відповідно до п. 1.1 Договору за цим договором покупець зобов`язується передати квартиру у власність покупця (продати), а покупець зобов`язується прийняти квартиру у власність та сплатити за неї обговорену грошову суму (купити). Квартира, що відчужується за цим договором, розташована за адресою: АДРЕСА_10 .

Згідно з п. 2.1 Договору продаж вищевказаної квартири за домовленістю сторін вчиняється за 480 000,00 грн., які покупець сплачує продавцю після підписання цього договору перед його нотаріальним посвідченням.

02.12.2011 року між ОСОБА_14 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О.Б. та зареєстровано в реєстрі №6713.

Відповідно до п. 1.1 Договору за цим Договором продавець зобов`язується передати квартиру у власність покупця (продати), а покупець зобов`язується прийняти квартиру у власність та сплатити за неї обговорену грошову суму (купити). Квартира, що відчужується за цим Договором розташована за адресою: АДРЕСА_11 .

Відповідно до п. 2.1 Договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 479 880,00 грн.

Згідно з п. 4.3 Договору купівля квартири за цим договором вчиняється за письмовою згодою дружини покупця ОСОБА_11 .

23.11.2016 року між ОСОБА_15 (позикодавець) та ТОВ «СТС-СЕРВІС ЛТД» (позичальник) укладено договір №46 про надання безпроцентної позики, у відповідності до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти на безпроцентній основі (надалі іменується позика), а останній зобов`язується використати її за цільовим призначенням та повернути позику в порядку та на умовах визначених Договором.

Відповідно до п. 2 Договору цільове призначення позики для поповнення обігових коштів позичальника.

Згідно з п. 3 Договору позика складає 332 500,00 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 14.02.2024 року у справі №363/6766/23, яке набрало законної сили 15.03.2024 року, розірвано шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтями 60, 69, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, і у разі його поділу частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Ця правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

При застосуванні цієї норми суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), де зазначено, що: «перебування в зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу». Для встановлення такого факту необхідні докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат, що підтверджують наявність усталених відносин, притаманних подружжю.

Відповідно до статті 12 та ч. 1 ст. ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 83 ЦПК України, сторони зобов`язані подавати докази у справі у встановлені законом строки, зокрема, до закінчення підготовчого провадження. Подання доказів із пропуском встановленого строку можливе лише у виняткових випадках за умови обґрунтування поважності причин такого пропуску.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (стаття 89 ЦПК України).

Щодо вимоги про встановлення факту спільного проживання суд зазначає наступне.

Позивач просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю з Відповідачем за первісним позовом (далі Відповідач) у період з грудня 2003 року по 01 червня 2007 року включно, обґрунтовуючи це тим, що в цей період між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Відповідач проти цієї вимоги заперечив, вказавши, що спільне проведення часу сторонами з жовтня 2006 року не свідчить про ведення ними спільного господарства та проживання однією сім`єю.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 02.06.2007 року.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, у справах про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу саме на заявника покладається обов`язок доведення сукупності обставин, які свідчать про наявність між сторонами сімейних відносин, а не лише окремих ознак особистих взаємин.

Сам по собі факт тривалого знайомства сторін, наявності між ними близьких особистих стосунків, спільного проведення дозвілля чи періодичного перебування разом не є достатнім для висновку про проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Для встановлення такого факту необхідним є підтвердження сукупності обставин, зокрема спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільного придбання майна, взаємної участі у витратах, наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, а також інших обставин, які у своїй сукупності свідчать саме про існування сім`ї.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що у період, за який вона просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем, між ними існували саме сімейні відносини у розумінні положень сімейного законодавства.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували ведення сторонами спільного господарства, існування між ними спільного бюджету, спільне несення витрат на утримання житла, придбання предметів побуту, продуктів харчування та іншого майна за рахунок спільних коштів, спільне виконання обов`язків щодо утримання господарства, а також наявність інших взаємних прав та обов`язків, характерних саме для подружжя. Також позивачем не надано доказів, які б давали можливість встановити конкретний характер та зміст майнових і побутових відносин між сторонами у спірний період.

Наявність у сторін особистих стосунків та спільне проведення ними вільного часу, навіть якщо такі обставини мали місце протягом тривалого часу, самі по собі не свідчать про ведення спільного господарства та існування спільного бюджету і не можуть автоматично ототожнюватися з проживанням однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При цьому допитана в судовому засіданні свідок, фактично підтвердила лише те, що сторони підтримували близькі стосунки, разом проводили час та, зокрема, відпочивали на природі. Водночас свідок не повідомила обставин, які б безпосередньо свідчили про ведення сторонами спільного господарства, наявність у них спільного бюджету, спільне придбання майна за спільні кошти, розподіл між ними побутових обов`язків або існування інших взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Таким чином, наведені свідком обставини хоча і можуть свідчити про наявність між сторонами особистих взаємин та спільного проведення дозвілля, однак не підтверджують у своїй сукупності факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме у заявлений позивачем період.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності у спірний період сукупності ознак, характерних для сімейних відносин між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Зокрема, не підтверджено факту ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільного несення витрат, взаємної матеріальної підтримки та інших прав і обов`язків, притаманних подружжю.

За таких обставин позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягає.

Щодо поділу квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2019 року у справі № 362/2567/17-ц (провадження № 61-28795св18) зроблено такий висновок: «Згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов`язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише державна реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім`ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу».

Аналогічний висновок також було зроблено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 313/403/14-ц (провадження № 61-13868св18).

Вказаний висновок доповнено в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 750/9806/16-ц (провадження № 61-16800св18): «Згідно зазначених норм (частина шоста статті 57 СК України) при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу».

Вимоги Позивача про визнання спільною сумісною власністю та поділ квартири АДРЕСА_1 є похідними від вимоги про встановлення факту спільного проживання до реєстрації шлюбу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 11.06.2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого останній набув у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_12 . Вартість квартири відповідно до умов зазначеного договору становила 28 493,00 грн.

Таким чином, на момент придбання у подальшому спірної квартири відповідач уже був власником нерухомого майна, яке в подальшому було відчужене ним, а отримані від такого відчуження кошти могли бути використані ним для придбання іншого нерухомого майна.

Крім того, 29.06.2006 року між АП ПБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, яким забезпечувалися вимоги іпотекодержателя за кредитним договором №014/9408/74/38549 від 29.06.2006 року. Зі змісту договору вбачається, що відповідач виступав іпотекодавцем та позичальником за кредитним договором, а предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_8 .

При цьому доказів того, що кошти, використані відповідачем для набуття зазначеного майна, були спільними коштами сторін або що позивач брала участь у його придбанні, матеріали справи не містять.

01.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, за умовами якого її продаж було здійснено за ціною 480 000,00 грн. Відповідно до умов договору покупець зобов`язувався сплатити вказану суму продавцю після підписання договору та до його нотаріального посвідчення.

Отже, документально підтверджено факт відчуження відповідачем належної йому квартири та отримання ним грошових коштів від її продажу в розмірі 480 000,00 грн.

02.12.2011 року, між ОСОБА_14 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу іншої квартири - квартири АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 2.1 цього договору вартість придбаної відповідачем квартири становила 479 880,00 грн.

При цьому суми, зазначені в договорах купівлі-продажу, є практично тотожними: квартира АДРЕСА_6 була відчужена відповідачем за 480 000,00 грн, тоді як наступного дня інша квартира була придбана ним за 479 880,00 грн. Різниця між зазначеними сумами становить лише 120,00 грн.

Тобто отримані від продажу квартири кошти за своїм розміром були достатніми для придбання квартири, яка була придбана відповідачем наступного дня.

За таких обставин суд вважає доведеним той факт, що джерелом коштів для придбання квартири, зазначеної у договорі купівлі-продажу від 02.12.2011 року, були грошові кошти, отримані відповідачем від продажу квартири АДРЕСА_8 , яка на момент її відчуження перебувала у його особистій власності.

При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин, зокрема доказів внесення нею власних або спільних коштів на придбання спірної квартири, її участі у фінансуванні відповідної купівлі-продажу, передачі відповідачу коштів на її придбання чи іншої участі у формуванні вартості придбаного нерухомого майна.

Сам по собі факт існування між сторонами особистих відносин або їх спільного проживання, не є достатнім для висновку про те, що будь-яке майно, набуте одним із них у цей період, автоматично було придбане за спільні кошти.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено особисте джерело походження коштів, за рахунок яких було придбано спірну квартиру, тоді як позивачем не доведено протилежного та не надано належних доказів її участі у придбанні цього майна або внесенні спільних коштів на його придбання.

З огляду на викладене, сам факт набуття відповідачем спірної квартири у період існування між сторонами певних особистих відносин не є достатньою підставою для визнання такого майна спільним. Встановлені судом обставини, навпаки, свідчать про те, що спірне нерухоме майно було придбано відповідачем за кошти, отримані від відчуження майна, яке перебувало у його особистій власності, а тому підстав для висновку про набуття спірної квартири за спільні кошти сторін суд не вбачає.

Щодо поділу гаражу № НОМЕР_1 в Кооперативі індивідуальних гаражів про АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 02.06.2007 року.

02.10.2007 року між ОСОБА_12 , яка діє від імені ОСОБА_10 (Продавець) та ОСОБА_11 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до п. 1 якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає гараж і сплачує за нього обговорену грошову суму на умовах даного договору. Гараж АДРЕСА_9 .

Таким чином, судом встановлено, що спірне нерухоме майно було придбано позивачем у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, а відтак воно набуте сторонами за час шлюбу та за загальним правилом належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, незалежно від того, на ім`я кого з них воно придбане, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено законом або договором.

При цьому положеннями статті 61 Сімейного кодексу України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути, зокрема, нерухоме майно.

З огляду на встановлені судом обставини придбання спірного нерухомого майна саме у період шлюбу, підстав для висновку про те, що таке майно є особистою приватною власністю позивача, судом не встановлено.

Крім того, суд враховує, що відповідач позовну вимогу визнав у повному обсязі, проти її задоволення не заперечував та фактично погодився з наведеними позивачем обставинами щодо правового режиму спірного нерухомого майна.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом факт набуття спірного нерухомого майна за час шлюбу, відсутність доказів на підтвердження його особистої приватної належності одному з подружжя, а також визнання відповідачем заявленої позовної вимоги, суд доходить висновку, що така позовна вимога є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає наступне.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору, сплаченого кожною зі сторін за подання первісного та зустрічного позовів.

Позивачем за первісним позовом при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн за вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, яка є вимогою немайнового характеру, та 9 084,00 грн за дві вимоги майнового характеру.

Відповідачем за первісним позовом при поданні зустрічної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3 839,04 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із положень статті 141 ЦПК України, відповідно до яких судовий збір розподіляється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, сплачений за вказану вимогу судовий збір у розмірі 1 211,20 грн підлягає залишенню за позивачем за первісним позовом.

Первісний позов задоволено частково. При цьому судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним по 1/2 частині у праві власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, судовий збір, сплачений за вказану майнову вимогу, у відповідній частині підлягає покладенню на позивача за первісним позовом, як на особу, вимоги якої в цій частині залишено без задоволення.

Водночас судом задоволено в повному обсязі позовну вимогу первісного позову про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним по 1/2 частині у праві власності на гараж № НОМЕР_1 у Кооперативі індивідуальних гаражів по провулку Квітневому, 1, у м. Вишгород Київської області.

Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 27.06.2025 року вартість гаража № 172 становить 337 547,04 грн. Оскільки позивач за первісним позовом просила визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного гаража, ціна відповідної майнової вимоги становила 168 773,52 грн.

Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» судовий збір за вказану майнову вимогу становить 1 відсоток від ціни позову, тобто 1 687,73 грн.

З огляду на те, що зазначену позовну вимогу задоволено в повному обсязі, понесені позивачем за первісним позовом витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 687,73 грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача за первісним позовом шляхом стягнення цієї суми на користь позивача за первісним позовом.

Щодо судових витрат, понесених ОСОБА_1 при зверненні до суду із зустрічним позовом, судом встановлено, що ним сплачено судовий збір у розмірі 3 839,04 грн. Оскільки зустрічний позов задоволено в повному обсязі, відповідно до положень статті 141 ЦПК України зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь ОСОБА_1 .

Разом із тим, відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.

Враховуючи наведене, з метою остаточного розподілу судових витрат та недопущення подвійного відшкодування одних і тих самих витрат, суд вважає за необхідне провести взаємозалік сум судового збору, що підлягають відшкодуванню сторонам.

Так, на користь ОСОБА_3 підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 1 687,73 грн, сплачений за задоволену вимогу щодо поділу гаража, тоді як на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 839,04 грн, сплачений ним при поданні зустрічного позову.

Таким чином, різниця між зазначеними сумами становить: 3 839,04 грн 1 687,73 грн = 2 151,31 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 151,31 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним по 1/2 частині у праві власності на гараж № НОМЕР_1 в Кооперативі індивідуальних гаражів «ГІДРОЕНЕРГЕТИК» по провулку Квітневому 1 в м. Вишгород Київської області.

В задоволенні іншої частини первісних позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 151,31 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач за первісною позовною заявою, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_11 ).

Відповідач за первісною позовною заявою, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_11 ).

Головуючий: М.Б. Баличева