Рішення № 139140593, 17.08.2026, Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/362/26

Провадження № 2/931/348/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Приходай Т.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

08 травня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивує тим, що 15.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Аванс кредит" було укладено договір про надання фінансового кредиту № 25009-03/2024. Відповідно до умов договору товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 20000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, що визначені умовами кредитного договору, а відповідач умов кредитного договору не виконав.

Зазначає, що 14.08.2024 року ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір факторингу №14082024, за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги щодо боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 25009-03/2024 від 15.03.2024 року.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість у розмірі 78500 грн, з яких: 20000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 58500 грн - заборгованість за відсотками. Цю заборгованість відповідач не погасив ні первісному, ні новому кредитору.

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 25009-03/2024 від 15.03.2024 року у розмірі 78500 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 18 травня 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02.06.2026 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останнім заперечується розмір заборгованості, враховуючи сплату ним 8070,40грн та 8070,40грн 13.04.2026 та 11.05.2026 року, що не взято позивачем до уваги.

Також вказує на завищену денну процентну ставку (2.5%), мотивуючи це тим, що відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Кредитний договір між позивачем і ним був укладений 15.03.2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що правильним розміром відсотків за кредитом, при умові 1% процентної ставки є сума в розмірі 24000 грн, тобто з врахуванням уже сплачених сум, до стягнення має бути сума заборгованості 27859,20 грн.

Також ним заперечуються витрати на правничу допомогу, що просить стягнути позивач. Вважає, що представник не брав участі у справі, позов підписано директором ТОВ «Діджи Фінанс», а надавачем послуг є ФОП, замість адвоката.

Вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

08.06.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідач не заперечив факту укладення договору.

Зазначає, що розрахунок заборгованості проведений первісним кредитором відповідно до умов договору, що підписаний відповідачем. Будь яких нарахувань позивач не здійснював.

Також вказує на те, що правнича допомога була надана адвокатом і підлягає стягненню в заявленій сумі.

15.06.2026 року судом постановлено ухвалу про витребування доказів за клопотанням представника позивача.

17.08.2026 року представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Також ним підтверджується сплата відповідачем в рахунок заборгованості 8070,40 грн та 8070,40 грн, 13.04.2026 та 11.05.2026 року, у звязку з чим зменшує позовні вимоги, і просить стягнути 62359,20 грн.

Відповідач у судове засідання не з`явився, 28.07.2026 року подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Просив відмовити у задоволенні позову із підстав, викладених у відзиві.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Аванс кредит" було укладено договір про надання фінансового кредиту № 25009-03/2024, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 20000 гривень; на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора W8875 (а.с. 19-22).

Основні умови кредитування згідно договору про надання фінансового кредиту № 25009-03/2024 від 15.03.2024 року:

- сума кредиту - 20 000 грн. (п. 1.1);

- мета отримання кредиту: на власні потреби (п. 1.2);

- строк кредитування - 120 днів (п. 1.2);

- дата надання кредиту - 15.03.2024 року (п. 1.2);

- дата погашення кредиту - 12.07.2024 року (п. 1.2);

- процентна ставка - 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.2 договору (п. 1.4.1);

- кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_3, протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту (п. 1.6).

У розділі 8 договору «Реквізити та підписи сторін» у графі «клієнт» містяться особисті дані ОСОБА_1 , зокрема: РНОКПП, паспортні дані, адреса проживання, номер телефону, рахунок. Аналогічні дані відповідача містяться в заявці-анкеті на отримання фінансового кредиту від 15.03.2024 року, де також вказано освіту, соціальний статус, місце роботи, майновий стан (щомісячний дохід) (а.с.31). Відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 33-34).

З довідки про ідентифікацію клієнта вбачається, що відповідач був ідентифікований в ІТС ТОВ "Аванс кредит" 15.03.2024 року, унікальний ідентифікатор - W8875, номер телефону НОМЕР_2 , картка № НОМЕР_3 (а.с. 15).

Факт перерахування коштів за вказаним договором підтверджується інформацією АТ «ПУМБ » від 16.062026 року за №КНО-07.8.5/10673БТ, наданою на виконання ухвали суду, згідно з якою на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_3 , 15.03.2024 на вказану карту була зарахована сума в розмірі 20000 грн, про що свідчить виписка АТ «ПУМБ » (а.с. 88-90).

Відповідно до розрахунку заборгованості за період з 15.03.2024 по 14.08.2024 за договором про надання фінансового кредиту №25009-03/2024 від 15.03.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 78500 грн, з яких: 20000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 58500 грн - заборгованість за відсотками (а.с.13).

ОСОБА_1 13.04.2026 та 11.05.2026 року було сплачено в рахунок погашення боргу за договором №25009-03/2024 від 15.03.2024 року - 8070,40грн та 8070,40грн, що підтверджується квитанціями АТ КБ "Приватбанк", та не заперечується стороною позивача (а.с. 68, 69).

Як вбачається з матеріалів справи 14.08.2024 року ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір факторингу №14082024, за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги щодо боржників, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 25009-03/2024 від 15.03.2024 року на суму 78500 грн, що підтверджується витягом з реєстру боржників (а.с.12, 24-26).

Відповідно до частин 1, 3 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 с. 1050 ЦК в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до частин 1,2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Приписами ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно з ст. 512 Цивільного кодексу України (далі ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що 15.03.2024 року між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 25009-03/2024, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 20000 грн, який він зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування ним на визначених у кредитному договорі умовах.

Аналізуючи наданий розрахунок заборгованості, суд дійшов висновку, що відсотки по кредиту нараховані в межах строку кредитування, передбаченого договором.

Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року. Враховуючи, що Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 04 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати відповідно до чинного законодавства у розмірі 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону. Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

У даній справі кредитний договір між позивачем і відповідачем був укладений 15.03.2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, умови договору щодо встановлення денної процентної ставки вище 1 % є нікчемними в силу положень частини 5 статті 8 та частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У зв`язку з цим, суд здійснив перерахунок відсотків з врахуванням відсоткової ставки 1% в день та строком користування коштами, відповідно до суми основного боргу, зазначеного в розрахунку, з врахуванням його сплати відповідачем.

У такому випадку розмір відсотків за користування кредитом становить -20000 грн. х 1% х 120 днів = 24000 грн.

З огляду на вищевикладене, а також у зв`язку із сплатою відповідачем 16140,80 грн заборгованості по договору, суд вважає, що позовна вимога про стягнення відсотків підлягає до задоволення частково у розмірі 7859,20 грн (24000-16140,80).

Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про стягнення відповідача в користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за кредитним договором №25009-03/2024 від 15.03.2024 року в розмірі 27859,20 грн, з яких: 20000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту), 7859,20 - сума заборгованості за відсотками і саме ця сума підлягає до стягнення з відповідача.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 гривень. Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1189,56 грн судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

Так, на підтвердження заявлених вимог на правничу допомогу представник позивача надав суду наступні докази: договір № 42649746/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_2 ; додаткову угоду № 25009-09/2024 від 10 квітня 2026 року до договору № 42649746/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак І.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості від 10 квітня 2026 року; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 10 квітня 2026 року з деталізованим описом складу, обсягу та виду виконаних робіт на суму 6000 грн, а також свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841 на ім`я Лівак І.М. (а.с. 10, 14, 16-18, 27, 37).

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Суд звертає увагу, що ця справа розглядалась у спрощеному провадженні без участі сторін, не входить до категорії складних, не потребує витрат значного часу на складання документів та визначення правової позиції.

З огляду на обставини справи, пропорційності розміру задоволених позовних вимог, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, ціну позову, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, тривалість судового розгляду, та наявності заперечення зі сторони відповідача, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем, в сумі 2000 грн, що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності, пропорційності та справедливості.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 223, 247, 263-265, 273, 289, 354 ЦПК України, ст. ст. ст. ст. 512, 514, 526, 610, 626-629, 638, 1048, 1054, 1077, 1078, 1080, 1082 ЦК України, ст.ст. 3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №25009-03/2024 від 15.03.2024 року у розмірі 27859 (двадцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 20 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1189 (одна тисяча сто вісімдесят дев`ять) грн 56 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 21.08.2026 року

Суддя Локачинського районного суду /підпис/ Т. О. Приходай