Рішення № 139140475, 13.08.2026, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/1972/23

Провадження № 2/510/407/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

13 серпня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: головуючого судді Дудник В.І.

за участю секретаря Лабановой С.І.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , (третя особа Ренійська державна нотаріальна контора) про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідач будучи належним чином сповіщений в порядку ст.128 ЦПК України, у призначені судові засідання не з`явився, про причини неявки суд не сповістив, заперечень, відзив, клопотання про розгляд справи без його участі, до суду не надходило.

Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просив справу розглянути у його відсутність, не заперечував проти винесення заочного рішення.

Представник третьої особи просила розглянути справу без її участі, заперечення проти задоволення позовних вимог суду не надала.

Відповідно до ч.4ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У зв`язку із цими обставинами та керуючись ч.1ст.280 ЦПК України, суд прийняв рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія Інформації з Державного реєстру речових прав від 02.10.2023р; копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.01.2011р.; копія з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 24.01.2011р.; копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копія витягу про державну реєстрацію прав від 24.03.2011р.; копія будинкової книги прописки громадян; копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; копія акту від 22.021957 р.; копія рішення № 42 від 21.02.1957 р.; копія дозволу на виконання робіт від 01.04.1961р.; копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ;

копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо підтвердження дошлюбного прізвища; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 ; копія відповіді на адвокатський запит КП «Ренійське БТІ» від 24.10.2023р. № 241; копія звіту про проведення незалежної оцінки вартості житлового будинку; копія генерального плану ділянки по АДРЕСА_1 ; копія договору забудови від 31.03.1958р.; копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.11.2010р.; копія спадкової справи відкрита після смерті ОСОБА_5 ; інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 10.05.2024р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка звернулась із позовними вимогами до ОСОБА_2 та просить визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24.01.2011 реєстр № 225 та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 07.02.2023 р., реєстр № 179, частково недійсними, та визнати за нею право власності на частину спірного житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач та її представник, вважають, що вказані свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом видано неправомірно, оскільки порушуються права позивачки на спадкування, а тому є незаконними на підставі того, що представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ренійською державною нотаріальною конторою, помилково видано вказане свідоцтво, оскільки спадкодавець не був власником всього майна, не враховано режим спільного майна громадян в розумінні ст. ст. 86,100,112 ЦК України в редакції 1962 р.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що позивачка є донькою ОСОБА_4 . ОСОБА_4 належав житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями АДРЕСА_1 , на підставі договору забудови від 31.03.1958р. Зазначений житловий будинок був побудований у період з 1958 року по 1996 рік. У відповідності до відомостей, які відображені в технічному паспорті від 24.03.2011 р., житловий будинок побудований в 1963 році та складається в цілому з житлового будинку літ. А, літньої кухні літ. Б, літньої кухні літ. В, сараїв літ. Д, Е, Ж, вбиральні літ. З, огорожі 1-4, споруда 5,6. З 1952 року ОСОБА_4 проживала як подружжя без реєстрації шлюбу разом із ОСОБА_6 , який є батьком позивачки. Вони спільно будували вказаний будинок за рахунок спільної праці, спільних внесків, спільних коштів. Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_2 належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які сумісно будували вказаний будинок. Оскільки частки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не встановлено угодою, договором або іншим документом, їх частки рівні, тобто їм належало по частині кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_6 . За життя йому належала 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , по вищевказаним підставам. Так, на випадок смерті ОСОБА_6 не розпорядився належним йому майном, заповіту не залишив. Тому спадкоємство здійснюється за законом. Спадкоємцями першої черги були його діти у відповідності до ст. 525 ЦК України в редакції 1963 року: донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_5 . Співмешканка спадкодавця ОСОБА_4 не ввійшла у коло спадкоємців оскільки не зареєструвала шлюб зі спадкодавцем.

У встановлений законом строк вони не звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, проте діти спадкодавця прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, про що свідчить будинкова із записами про реєстрацію місця проживання (прописки). Також, про факт прийняття спадщини свідчить те, що син ОСОБА_5 продовжував проживати у зазначеному будинку, а донька ОСОБА_1 продовжувала управляти будинком, проводила ремонти, доглядала за будинком, має оригінали документів на будинок. Матір спадкоємців ОСОБА_4 також продовжувала мешкати в будинку.

Таким чином, за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належало право власності в порядку спадкування законом на 1/2 частину спірного будинку, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 , тобто по частині кожному. Враховуючи викладене, житловий будинок АДРЕСА_1 належав: ОСОБА_1 частина, ОСОБА_5 частина, ОСОБА_4 частина.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивачки - ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . За життя спадкодавець залишила заповіт на ім`я ОСОБА_5 , якому видано свідоцтво про право на спадщини за заповітом від 24.01.2011 р., реєстр № 225, спадкова справа № 23/11.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2011 р., реєстр № 225, видано на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , який в цілому складається з літ. Б - літня кухня, літ. В - літня кухня, літ. З - вбиральня, огорожа 1-4, споруда - 5,6 на ім`я ОСОБА_5 .

Таким чином, на підставі вищевикладеного встановлено, що представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Ренійською державною нотаріальною конторою, помилково видано вказане свідоцтво, оскільки спадкодавець не був власником всього майна, та не було враховано режим спільного майна громадян в розумінні ст. ст. 86,100,112 ЦК України в редакції 1962 р.

Так, досліджуючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, судом встановлено, що житловий будинок зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 32197706, витяг з Реєстру № 28164373 від 29.11.2010 р., вже після смерті спадкодавця.

Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено за ОСОБА_4 після її смерті, що є неприпустимим, оскільки право власності припиняється у зв`язку зі смертю власника. Крім того, у вказаному свідоцтві зазначається про те, що самовільно збудовані літ. А - житловий будинок, літ. а - веранда, літ. б - веранда, літ. в - погріб, літ., Є, Ж - сараї, літ. є - навіс в спадкову масу не входить і не успадковується.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2011 р., реєстр № 225 є недійсним з вказаних вище підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 . За життя йому належала частини житлового будинку АДРЕСА_1 , так частина будинку успадкована після смерті батька ОСОБА_6 , інша частина будинку успадкована після смерті матері ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_5 не розпорядився своїм майном, заповіт не залишив. Спадкоємцем першої черги є син -відповідач ОСОБА_2 . У встановлений законом строк ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. За заявою відповідача нотаріусом зведена спадкова справа 70/2022. ОСОБА_2 07.02.2023 р., видано свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина, на яке видано це свідоцтво складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок складається з житлового будинку літ. А, веранди літ. - а, б, літньої кухні - літ. Б, В, погрібу - літ. в, сараю - літ. Д, Е, Ж, навісу - літ. е, вбиральні літ. З, огорожі № 1-4, споруда - № 5,6.

Враховуючи той факт, що спадкодавець не був власником всього житлового будинку, то відповідач не може бути спадкоємцем всього житлового будинку.

Так, в свідоцтві про право на спадщину за законом від 07.02.2023 р., реєстр № 176 на ім`я ОСОБА_2 перелічено майно, яке не належало ОСОБА_5 . Так, відповідачу належала лише частина житлового будинку, а саме 3/4 частини.

Враховуючі ці обставини, позивачка просить визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24.01.2011 реєстр № 225та свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 07.02.2023 р., реєстр № 179, частково недійсними та вважає, що має всі законні підстави для визнання за нею права власності на частину спірного житлового будинку з вищевказаних підстав.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки її доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як передбачено ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Як виходить з положень ст. 346 ЦК України однією із підстав припинення права власності є смерть власника.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не оборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Як було встановлено судом, з 1952 року ОСОБА_4 проживала як подружжя без реєстрації шлюбу разом із ОСОБА_6 , який є батьком позивачки. Вони спільно будували вказаний будинок за рахунок спільної праці, спільних внесків, спільних коштів. Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_2 належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які сумісно будували вказаний будинок. Оскільки частки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не встановлено угодою, договором або іншим документом, їх частки рівні, тобто їм належало по частині кожному.

Так, після смерті батька ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач фактично прийняла спадщину після його, тому данні цивільні відносини регулюються положеннями ЦК Української РСР 1963р.

Відповідно до ст. 524 ЦК Української РСР 1963р., спадкування здійснюється за законом та за заповітом. Згідно вимог ст. 548 ЦК Української РСР 1963 р. для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини. За п. 1, 2 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він: фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як було встановлено судом, після смерті батька, позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були спадкоємцями за законом першої черги. Вони у передбачений законом строк не подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини, але вони фактично прийняли спадщину, оскільки мешкали разом із спадкодавцем, отже вважається такими, що прийняли спадщину. Таким чином, за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належало право власності в порядку спадкування законом на 1/2 частину спірного будинку, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 , тобто по частині кожному.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що за позивачкою може бути визнано право власності на 1/4 частину житлового будинку та визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом.

Крім того, суд вважає необхідним скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_2 та визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.02.2023 р., реєстр № 179 недійсним на підставі наступного.

Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину і взнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно надане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1301 ЦК визначає підстави і порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Серед підстав визнання свідоцтва недійсним дана стаття прямо називає лише відсутність права спадкування у особи, на ім`я якої було видане свідоцтво.

Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 не мав право на спадкування всього житлового будинку, свідоцтво про право на спадщину від 07.02.2023 р. реєстр № 179 повинно бути визнано частково недійсним.

Порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна регламентується Законом України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частина 3 ст. 26 регламентує, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

З урахуванням викладених позивачкою та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити її вимоги про визнання свідоцтво про право на спадщину за законом та за заповітом частково недійсними та визнання за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку.

Крім того, суд вважає також необхідним скасувати державну реєстрацію права власності на підставі вищевказаних свідоцтва про право на спадщину.

Керуючись ст.ст.12, 76 - 81, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 328, 1217, 1223, 1261, 1269, 1270 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , (третя особа Ренійська державна нотаріальна контора) про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, визнання права власності на спадкове майно- задовольнити.

Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24.01.2011 р., зареєстроване в реєстрі за № 225, ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав померлій ОСОБА_4 , частково недійсним, зазначивши, що успадковується частина житлового будинку з надвірними спорудами, який в цілому складається з літ. Б - літня кухня, літ. В - літня кухня, літ. З - вбиральня, огорожа 1-4, споруда - 5,6 .

Скасувати державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.03.2011 р., номер витягу - 29413277, реєстраційний номер - 32197706, згідно якого проведено державну реєстрацію речового права на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .

Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 07.02.2023 р., зареєстрованого в реєстрі за № 179, ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав померлому ОСОБА_5 частково недійсним, зазначивши, що успадковується 3/4 частини житлового будинку з надвірними спорудами, який в цілому складається з літ. Б - літня кухня, літ. В - літня кухня, літ. З - вбиральня, огорожа 1-4, споруда - 5,6 .

Скасувати державну реєстрацію речового права (права власності) на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.02.2023 р., індексний номер 66358463 від 09.02.2023, згідно якого проведено державну реєстрацію речового права на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Заочне рішення може бути переглянуте Ренійським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Вячеслав ДУДНИК