Ухвала суду № 139137877, 20.08.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа 185/43/22

Провадження № 1-кп/185/257/26

У Х В А Л А

іменем України

20 серпня 2026 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в період дії воєнного стану клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Павлограда Дніпропетровської області, громадянин України, не одруженого, який проживає та зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

установив:

У провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

20 серпня 2026 року прокурором подано до суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Обґрунтовуючи клопотання, прокурор послався на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду. На підтвердження зазначеного ризику прокурор вказав, що ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про дату та час судових засідань, зокрема 19.05.2022, 20.04.2022 та 29.06.2022, без поважних причин не з`являвся до суду, чим перешкоджав проведенню судового розгляду. Крім того, у період з 05.09.2022 по 19.03.2026 ОСОБА_3 переховувався від суду.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлене клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_3 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, просив змінити застосований до нього запобіжний захід на більш м`який у вигляді цілодобового домашнього арешту. Свою позицію мотивував тим, що тримання під вартою порушує його права, зокрема право на самозахист, оскільки перебуваючи під вартою в місцях тиичасового утримання він позбавлений можливості використовувати ком`ютерну техніку, під`єднану до мережі інтернет, для ознайомлення з законодавством, правовими позиціями судів, нормативними актами та судовою практикою з метою підготовки власної правової позиції щодо захисту в суді.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора та матеріали кримінального провадження, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу суд, крім наявності відповідних ризиків, оцінює в сукупності всі обставини, передбачені цією статтею, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи або навчання, репутацію, майновий стан, наявність судимостей та інші обставини.

При цьому під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою суд повинен встановити не лише наявність ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, а й перевірити, чи продовжує такий ризик існувати на час розгляду клопотання, а також чи здатний більш м`який запобіжний захід запобігти його реалізації.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років.

Оцінюючи доводи прокурора щодо існування ризику переховування від суду, суд бере до уваги поведінку обвинуваченого під час судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 був обізнаний про наявність щодо нього кримінального провадження та про необхідність з`являтися до суду, про що обвинувачений сам зазначав в судових засіданнях.

Разом із тим, будучи належним чином повідомленим про дату та час судових засідань, обвинувачений неодноразово не з`являвся в призначений час в судові засідання до зали суду, при цьому приходив до приміщення суду, здаючи до канцелярії документи - заперечення, волевиявлення, вимоги та т.і. Водночас, жодних належних повідомлень про поважність причин неявки в судове засідання до зали суду ним не надано.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 було доставлено до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 19 березня 2026 року на виконання ухвали суду від 11 листопада 2025 року.

При цьому в період з 05 вересня 2022 року до 19 березня 2026 року ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність кримінального провадження та необхідність участі в судовому розгляді, до суду не з`являвся, про причини своєї відсутності суд не повідомляв, відомостей про неможливість участі у судових засіданнях не надавав.

Зазначені обставини, на переконання суду, свідчать не лише про можливість, а й про фактичну реалізацію обвинуваченим ризику переховування від суду.

При цьому суд враховує, що тривалість періоду, протягом якого обвинувачений не перебував у розпорядженні суду, становила понад три роки. Така поведінка обвинуваченого є істотною обставиною при оцінці ризику його подальшого ухилення від участі у кримінальному провадженні.

Суд також бере до уваги тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , та тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим.

Разом з тим сама лише тяжкість пред`явленого обвинувачення не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою. У цьому випадку вона оцінюється судом у сукупності з конкретною поведінкою обвинуваченого, зокрема з фактом тривалого переховування від суду.

При вирішенні питання щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу суд також враховує дані про особу обвинуваченого.

ОСОБА_3 раніше не судимий, не перебуває у шлюбі, за наданими суду відомостями не має на утриманні дітей чи осіб похилого віку.

Водночас наявність зазначених соціальних та особистих обставин не спростовує встановленого судом ризику переховування, оскільки попередня поведінка обвинуваченого свідчить про його здатність тривалий час ухилятися від участі у судовому провадженні.

Оцінюючи доводи обвинуваченого про можливість застосування до нього цілодобового домашнього арешту, суд виходить із того, що такий запобіжний захід не забезпечить належного запобігання встановленому ризику.

З огляду на те, що ОСОБА_3 у минулому тривалий час переховувався від суду, суд не знаходить достатніх підстав вважати, що у разі зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт він буде належним чином виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки та не залишатиме місце проживання з метою ухилення від суду.

Таким чином, суд доходить висновку, що встановлений ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, на цей час не втратив своєї актуальності та є достатньо обґрунтованим.

За таких обставин суд вважає, що застосування до ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить належного запобігання встановленому ризику та не гарантуватиме його належної процесуальної поведінки.

Враховуючи викладене, суд вважає необхідним продовжити ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Вирішуючи питання про визначення розміру застави, суд враховує вимоги ст. 183 КПК України та обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого, встановлений ризик переховування від суду, його попередню поведінку та тривалість періоду ухилення від участі у судовому розгляді.

З урахуванням наведеного суд вважає необхідним визначити ОСОБА_3 заставу у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 гривень.

Такий розмір застави, на думку суду, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та відповідає обставинам кримінального провадження.

У разі внесення застави на обвинуваченого необхідно покласти обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатися без дозволу суду із населеного пункту, в якому він проживає, а також повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 197, 331, 372 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4» строком на 60 днів, до 18 жовтня 2026 року включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави в сумі 133 120.00 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

- прибувати до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

Строк дії покладених на обвинуваченого обов`язків визначити до 18 жовтня 2026 року включно.

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт відмовити.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому та начальнику Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4» для відома та виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя ОСОБА_1