Рішення № 139136486, 21.08.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/2072/25

Провадження № 2/943/407/2026

21 серпня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Кос І. Б.

за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом,-

в с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд із цим позовом. Просить визнати за нею право власності на спадкове майном (земельну ділянку) та право постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після смерті батька, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на право власності на земельну ділянку площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0014, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, а також і на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,37 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0015, земельна ділянка площею 0,0800 га з кадастровим номером: 4620685000:10:003:0060, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ № 17 від 08.02.1995 року. Позивачка є спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , однак не може оформити своїх спадкових прав через відсутність у неї оригіналів державних актів на земельні ділянки.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, направивши суду заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутності, заявлений позов підтримує в повному обсязі, а позовні вимоги просить задовольнити.

Відповідач Буська міська рада Золочівського району Львівської області явку свого повноважного представника суду не забезпечив, направивши до суду заяву, в якій просить розглядати справу за відсутності представника, щодо позову не заперечують, тобто визнали позов.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 13 вересня 2012 року, підтверджено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Побужани Буського району Львівської області.

Із наявної в матеріалах справи копії заповіту, посвідченого 09 вересня 2012 року секретарем Побужанської сільської ради Буського району Львівської області, зареєстрований в реєстрі 11, вбачається, що ОСОБА_2 заповів все своє майно ОСОБА_1 (позивачка).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28 червня 1973 року, підтверджено, що ОСОБА_3 (позивачка) є донькою ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 13 лютого 1993 року, підтверджено, що ОСОБА_1 мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на:

- право власності на земельну ділянку площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0014, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області;

-право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,37 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0015, земельна ділянка площею 0,0800 га з кадастровим номером: 4620685000:10:003:0060, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області.

Право постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_2 , підтверджується копією Державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №17 від 08.02.1995 року, виданим на підставі рішення Яблунівської сільської ради народних депутатів від 30 жовтня 1994 року №37, земельну ділянку загальною площею 0,37 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0015, земельна ділянка площею 0,0800 га з кадастровим номером: 4620685000:10:003:0060, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5600839072025 від 06.08.2025 року, підтверджено, що земельна ділянка площею 0,0800 га з кадастровим номером 4620685000:10:003:0060, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, належить ОСОБА_2 на праві постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3202039802025 від 06.08.2025 року, підтверджено, що земельна ділянка площею 0,2900 га з кадастровим номером 4620685000:10:002:0015, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, належить ОСОБА_2 на праві постійного користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку загальною площею 0,60 га, підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 138 від 20.10.1994 року, виданий на підставі рішення Яблунівської сільської Ради народних депутатів від 30.08.1994 року №37, загальною площею 0,60 га, а саме: земельна ділянка № 1 0,31 га, земельна ділянка № НОМЕР_4 0,29 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд та для ведення підсобного господарства, що розташоване на території с. Побужани (Яблунівської сільської ради) Буського району Львівської області.

Відповідно до Витягу №НВ-5900738402025 від 31.07.2025 року, підтверджено, що земельна ділянка площею 0,2900 га з кадастровим номером 4620685000:10:002:0014, що призначена для ведення особистого селянсього господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, належить ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки від 26.09.2025 року №393, виданої Побужанським старостинським округом Буської міської територіальної громади, підтверджено, що до дня смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним проживали і були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 : дружина ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_1 (позивачка), зять ОСОБА_6 , син ОСОБА_7 , онука ОСОБА_8 , а тому згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, позивачка прийняла спадщину після смерті батька за заповітом.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 набув право постійного користування земельною ділянкою площею 0,37 га для ведення особистого підсобного господарства у 1995 році, тобто, до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Статтею 1233 Цивільного кодексу України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1274 ЦК України, спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Частина 1 ст. 1225 ЦК України передбачає, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України земельні частки (паї) можуть бути передані у спадщину.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ, чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою, користування землею могла бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України 1990 року).

Статтею 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII визначено, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.

Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку.

Крім того, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна "набувають" (який означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц.

Крім того, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Також відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11.12.2024 року у справі № 179/687/21, у пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218, 1220, 1221, 1222, 1241, 1261 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Відтак, право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало. Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 по справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 на законних підставах, передбачених законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, набув право постійного користування земельною ділянкою, з метою, передбаченою законом для ведення особистого підсобного господарства, яке не було припинене із його смертю, що входить до складу спадщини після його смерті.

Окрім того, оскільки визнання цього позову відповідачем по справі, не суперечить закону, і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому суд, в силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких обставин, оскільки позивачка є спадкоємцем за заповітом на все спадкове майно свого батька, до якого входить право постійного користування земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому за позивачкою слід визнати право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , а також за позивачкою слід визнати право власності на спадкове майно (земельні ділянки), за заповітом, які належали померлому батькові ОСОБА_2 , праві приватної власності.

Відтак, суд приходить до переконання, що позов є підставним та підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 142, 200, 206, 211, 223, 247,263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0014, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,37 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2900 га з кадастровим номером: 4620685000:10:002:0015, земельна ділянка площею 0,0800 га з кадастровим номером: 4620685000:10:003:0060, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Побужани Золочівського району Львівської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Буська міська рада Золочівського району Львівської області (80500, м. Буськ, площа 900-річчя Буська,1, Львівської області, код ЄДРПОУ 26307575).

Суддя: І. Б. Кос