Рішення № 139135967, 19.08.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17845/24

провадження № 2/753/4008/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Кулика С.В., при секретарі Щербак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська рада про визнання права на користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ :

До Дарницького районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 , з позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська рада про визнання права на користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначено, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована та перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва. Станом на теперішній час, єдиною особою зареєстрованою в квартирі є ОСОБА_2 , проте останній там фактично ніколи не проживав. З серпня 2021 року у вказаній квартирі проживає позивач, який тривалий час здійснював догляд за хворим батьком який також проживав і був зареєстрований в квартирі по день смерті. Вказана квартира була передана ОСОБА_4 , батьку позивача на підставі акту здачі і приймання квартири від 12.12.1973 року та який був зареєстрований в ній. Згодом в квартирі були зареєстровані інші члени родини: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 . Батько позивача знявся з реєстрації у вказаній квартирі та зареєструвався в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а згодом у вказаній квартирі разом з батьком почав проживати та зареєструвався позивач. Проте батько позивача, фактично не змінював своє місце проживання та мешкав в квартирі АДРЕСА_1 . 24.12.2021 року батько позивача знов зареєструвався у квартирі АДРЕСА_1 . У зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 , позивач у серпні 2021 року переїхав проживати до батька де здійснював догляд за ним до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько позивача виявляв бажання та надавав свою згоду на реєстрацію місця проживання позивача у зазначеній квартирі, але йому було відмолено у зв`язку з відсутністю згоди зареєстрованого в квартирі неповнолітнього ОСОБА_2 . Позивач вважає, що має право на користування квартирою, оскільки не займав її самовільно, проживав в ній однією сім`єю разом зі своїм батьком який надавав згоду на реєстрацію позивача у квартирі. З урахуванням викладеного просить суд визнати за позивачем право користування квартирою.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18.10.2024 року, по справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Від представника Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що у зв`язку з припиненням діяльності Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації шляхом ліквідації з 31.10.2010 року, єдиним представницьким органом міста Києва є Київська міська рада, яка представляє територіальну громаду м. Києва, тому райдержадміністрація є неналежним відповідачем. З урахуванням викладеного просить відмовити в задоволенні позовних вимог до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Від представника Київської міської ради надійшли письмові пояснення відповідно до яких зазначено, що останні проти задоволення позову заперечують, оскільки позивачем не було надано документів або відомостей про те, що згоду батьків дитини ОСОБА_2 , на реєстрацію місця проживання позивача у спірній квартирі, отримати неможливо, або не потрібно. З огляду на те, що офіційне місце реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів на підтвердження постійного його проживання за адресою: АДРЕСА_3 , матеріали справи не містять, а наді медичні довідки не можуть бути належним та достовірним доказом зазначених обставин. З урахування викладеного в задоволенні позову просять відмовити.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Суд дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 виданого Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 14.04.2004 року на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору найму житлового приміщення, акту здачі і приймання квартири ОСОБА_4 , було надано в користування квартиру за адресою АДРЕСА_3 .

Зі змісту висновку про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 28.12.2023 року, вбачається, що місце фактичного мешкання ОСОБА_6 , є: АДРЕСА_3 .

У висновку ЛКК № 359 виданого КНП «Центр первинної медико санітарної допомоги № 1 Дарницького району м. Києва» місце мешкання ОСОБА_4 , зазначено: АДРЕСА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 27.03.2024 виданого Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

З нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 , від 07.06.2023 року, вбачається, що останні вказаною заявою повідомляють що ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , з березня 2013 року не проживають за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.10.2023 року було задоволено позов ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Визнано ОСОБА_5 , та ОСОБА_9 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 .

З відповіді Дарницької районної в місті Києві Державної адміністрації від 02.04.2024 року, вбачається, що згідно відомостей, що містяться на «Офіційному вебпорталі надання адміністративних послуг м. Києва» ОСОБА_1 , звертався 28.12.2023 року до управління з заявою щодо реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , з одночасним зняттям з адреси: АДРЕСА_2 . На момент подання заяви ОСОБА_1 , приватизація квартири АДРЕСА_1 не здійснювалась. За вищевказаною адресою було зареєстровано: ОСОБА_4 , та неповнолітня дитина ОСОБА_2 . Згоду на реєстрацію місця проживання було надано однією особою ОСОБА_4 . Між тим, згода іншого наймача, представників неповнолітньої дитини не надавалась. Крім того, не було надано документів або відомостей про те, що згоду батьків дитини отримати або не можливо, або не потрібно з підстав позбавлення батьківських прав, визнання особи безвісти відсутньою або померлою, тощо. Зазначено, що згідно з відомостями, які містяться в архівній картотеці реєстраційного обліку ОСОБА_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , у період з 29.11.1991 року по 04.03.1999 року.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч.1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивної і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами ст. 47 Конституції України, ст. 1, ч. 4 ст. 9 ЖК України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статею 48 Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Частиною 1 ст. 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування.

Згідно зі статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Ст. 64 ЖК України передбачає принцип рівності прав і обов`язків наймача житла та членів його сім`ї. Наймач, на ім`я якого видано ордер і з яким укладено договір найму жилого приміщення, не має ніяких переваг перед членами своєї сім`ї. Він є лише представником своєї сім`ї перед наймодавцем. Серед членів сім`ї наймача виділяють дві категорії: 1) безспірні члени сім`ї (дружина (чоловік) наймача; діти наймача, в тому числі повнолітні - є членами сім`ї наймача незалежно від жодних факторів; батьки наймача); 2) особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі такі, як онуки, дід і баба, але й інші родичі чи особи, які не перебувають з наймачем у безпосередніх родинних зв`язках. Поняття члена сім`ї, яке застосовується у Сімейному кодексі, не можна ототожнювати з поняттям члена сім`ї наймача за Житловим кодексом, згідно з яким можуть бути визнані членами сім`ї наймача й інші особи, які постійно проживають із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім`ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім`ї наймача з урахуванням конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу, а також інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків. (Узагальнення практики розгляду судами окремих категорій спорів, що виникають із договору найму жилого приміщення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ).

Член сім`ї наймача в розумінні Житлового кодексу - це особа яка перебуває з наймачем жилого приміщення у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними зв`язками/стосунками), або шлюбними відносинами; постійним проживанням з наймачем та членами його сім`ї; ведення з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при розгляді конкретної справи в суді щодо визначенні членом сім`ї та визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, у зв`язку з його смертю. (Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 щодо офіційного тлумачення поняття "член сім`ї ").

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , про визнання права користування спірним житловим приміщенням є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Зокрема матеріали справи не містять належних та достовірних доказів того, що позивач постійно проживав у спірній квартирі саме як член сім`ї наймача та вів разом із ОСОБА_4 спільне господарство. Позивачем не надано доказів спільного бюджету, спільної оплати рахунків за житлово-комунальні послуги, здійснення спільних витрат, придбання товарів для спільного користування, наявності інших взаємних майнових прав та обов`язків, які б у своїй сукупності свідчили про реальність постійного спільного проживання та ведення спільного господарства.

Надані позивачем медичні довідки та документи щодо стану здоров`я ОСОБА_4 підтверджують факт його захворювання, потребу в сторонньому догляді та зазначення місця його проживання за адресою спірної квартири, однак не можуть безперечно свідчити про постійне проживання саме позивача у цій квартирі протягом заявленого ним періоду.

Разом з цим позивачем не надано належних доказів звернення до відповідачів з вимогою про надання дозволу на реєстрацію місця проживання позивача у спірній квартирі.

З урахування викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська рада про визнання права на користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 адреса: АДРЕСА_3

Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, ЄДРПОУ 37388222, адреса: м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 11.

Київська міська рада, ЄДРПОУ 22883141, адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36.

Суддя С.В. Кулик