Рішення № 139135034, 11.08.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3627/26

(2/199/4295/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

11.08.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про встановлення факту постійного проживання без реєстрації, визнання права на приватизацію житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про встановлення факту постійного проживання без реєстрації, визнання права на приватизацію житлового приміщення, в обґрунтування якого вказав, що вона з 04.09.1989 року зареєстрована та мешкає за адресою АДРЕСА_1 .

У 2026 році основний наймач вказаного житла мати позивача звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою стосовно приватизації вказаного житла . У відповідь на заяву Департамент житлового господарства повідомив, що у поданому пакеті документів відсутні відомості про реєстрацію та документи, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду малолітньої ОСОБА_3 за період з 25.09.2020 по 31.10.25 рік, тому у наданні адміністративної послуги відмовлено.

У спірний період часу, а саме на момент народження малолітньої доньки позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 постійно мешкали за адресою : АДРЕСА_1 . Тобто малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як неповнолітня дитина мешкала разом з батьками, які відразу не здійснили її реєстрацію згідно законодавства до свого повноліття. З 31.10.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та мешкає за вказаною адресою.

Таким чином ОСОБА_3 , яка була неповнолітньою постійно мешкала зі своїми батьками, які відразу не зареєстрували її у передбаченому законом порядку за адресою : АДРЕСА_1 у період часу з 25.09.2020 по 31.10.25 рік.

З огляду на те, що позивач не має можливості встановити факт проживання її доньки за адресою АДРЕСА_1 у спірний період іншим шляхом, а також позбавлена можливості отримати документи необхідні для реалізації конституційного права на житло її та малолітньої ОСОБА_3 , шляхом приватизації державного майна, вона вимушена встановлювати даний юридичний факт в інтересах своєї доньки у судовому порядку.

З урахуванням вищевикладеного, позивач просила суд встановити факт, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно та безперервно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 у період часу з 25.09.2020 по 31.10.25 рік. Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року відкрито провадження по справі.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити, надали суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, правом на подачу відзиву на позов не скористався.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного.

Рішенням Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради № 15/13 від 20.01.2012 року було укладено договір найму з матір`ю позивачки ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , у складі ОСОБА_5 та її доньки - ОСОБА_1 - позивачки по справі.

На момент народження малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 постійно мешкали за адресою : АДРЕСА_1 ., що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади, довідкою про реєстрацію 2025/016063723, свідоцтвом про шлюб, довідкою сімейного лікаря №000523, відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за місцем реєстрації батька малолітньої дитини. Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як неповнолітня дитина мешкала разом з батьками, які відразу не здійснили її реєстрацію згідно законодавства. З 31.10.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та мешкає за вказаною адресою, що підтверджується довідкою про склад сім`ї.

Згідно до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), ЦК України, ЖК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, §37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Нормою ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає..

Згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

За змістом ст.ст.1, 2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частинами 4, 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

За змістом ст.ст.129, 130 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання особи у житлі, що підлягає приватизації, а також у службовому житлі підтверджує право на проживання особи в цьому житлі.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Юридичні факти це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Однак не всі життєві обставини є юридичними фактами. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Стаття 9 Житлового кодексу України визначає, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені в Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII від 19 червня 1992 року.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом (ч. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також заборона приватизувати конкретне приміщення (частина 4 статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404 (далі Положення № 396), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації, а саме: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Посилання позивача на те, що у 2026 році основний наймач вказаного житла мати позивача зверталась до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради з заявою стосовно приватизації вказаного житла, а також на те, що Департамент житлового господарства повідомив, що у поданому пакеті документів відсутні відомості про реєстрацію та документи, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду малолітньої ОСОБА_3 за період з 25.09.2020 по 31.10.25 рік, тому у наданні адміністративної послуги було відмовлено, позивачем суду не надано. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що право малолітньої особи на приватизацію житла оспорюється або не визнається відповідачем

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду на підставі аналізу змісту поданих стороною позивача доказів, підтверджено дійсність заявленого позивачем до встановлення факту, а саме постійного проживання без реєстрації малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період часу з 25.09.2020 по 31.10.2025 у квартирі АДРЕСА_1 , що буде достатнім способом захисту прав позивача.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.

Керуючись ст.ст. 263- 265 ЦПК України, ст.29 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про встановлення факту постійного проживання без реєстрації, визнання права на приватизацію житлового приміщення,- задовольнити частково.

Встановити факт постійного проживання без реєстрації малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період часу з 25.09.2020 по 31.10.2025 у квартирі АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного рішення апеляційної скарги.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Суддя В.В. Руденко