Рішення № 139133589, 03.08.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

03.08.2026

ЄУН 389/85/26

Провадження №2/389/39/26

Рішення

іменем України

03 серпня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Брудницької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «ФК Єврокредит» 14.01.2026 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18.05.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №40-411-867-2-21-Г (з ануїтетними платежами) на строк до 17.05.2026, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредитні кошти в сумі та на умовах визначених договором, які позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками. Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі коштів з каси банку готівкою. Для обліку кредиту та нарахованих процентів за кредитом кредитодавець відкрив відповідні рахунки. Однак свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконала не в повному обсязі, допустивши прострочення здійснення платежів.Надалі, 03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» укладено договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками АТ «Мегабанк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №40-411-867-2-21-Г від 18.05.2021. Потім, 27.12.2024між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК Єврокредит»» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками АТ «Мегабанк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №40-411-867-2-21-Г від 18.05.2021. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 94 365 грн 54 коп, з яких: 65 528 грн 12 коп заборгованість за тілом кредиту, 3 637 грн 42 коп заборгованість за відсотками, 25 200 грн заборгованість за комісією. Оскільки ОСОБА_1 продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість не погашає, тому позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за вказаним кредитним договоромв загальній сумі 94 365 грн 54 коп, а також судові витрати по справі.

Відповідачка подала суду відзив, а її представник адвокат Брижицька В.В. додаткові пояснення, в яких позовні вимоги визнали частково, заперечуючи в частині вимог по сплаті комісії, обґрунтовуючи тим, що положення кредитного договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними. Крім того, просила зменшити заявлені позивачем витрати на правову допомогу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у поданих суду заявах розгляд справи просив проводити без його участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, однак її представник адвокат Брижицька В.В. подала суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій позовні вимоги визнала частково, посилаючись на обставини, викладені в поданих раніше додаткових поясненнях. Крім того, просила розстрочити виконання рішення в цій справі, посилаючись на важкий матеріальний стан відповідачки.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За правилом ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимог).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимог) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб ), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що 18.05.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Мегабанк» укладено кредитний договір №40-411-867-2-21-Г (з ануїтетними платежами) приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Згідно з п.1.3 договору кредитодавець надає кредитні кошти в сумі та на умовах, визначених договором, які позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками.

Відповідно до п.1.4 договору кредит надається на споживчі цілі шляхом видачі коштів з каси банку готівкою.

Згідно з п.п.2.2, 2.3, 2.4 договору кредит надається на строк з 18.05.2021 до 17.05.2026 у розмірі 100 000 грн зі сплатою 5 річних за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості за кредитом.

Пунктом 2.8 договору передбачено, що за обслуговування кредитної заборгованості позичальник сплачує комісійну винагороду в розмірі 1,80% від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Відповідно до п.п.3.1.1, 3.1.2 договору для обліку кредиту та для обліку нарахованих процентів позичальниці були відкриті два різних рахунка.

Згідно з п.4.1 договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами, передбаченими договором.

Відповідно до п.4.2 договору платіжним періодом встановлено календарний місяць.

Згідно з п.3.2.3 договору відповідач зобов`язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах.

Пунктом 2.9 договору визначено, що розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди складає 3 692 грн 77 коп та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Відповідно до п.4.3 договору нарахування процентів за користування кредитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому, день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).

Згідно з п.4.4 договору у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів, кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. З цього моменту кредитодавець припиняє нарахування щомісячної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому п.2.11 цього договору (50% річних).

Грошові кошти в сумі 100 000 грн, передбачені кредитним договором, були видані АТ «Мегабанк» ОСОБА_1 18.05.2021, що підтверджується випискою з особового рахунку за період та заявою на видачу готівки.

Разом з тим, свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 в повному обсязі не виконала. Станом на 03.09.2024 загальна заборгованість за кредитом, з урахуванням внесених платежів, становить 94 365 грн 54 коп, з яких: 65 528 грн 12 коп заборгованість за тілом кредиту, 3 637 грн 42 коп заборгованість за відсотками, 25 200 грн заборгованість за комісією, що підтверджується виписками з рахунків за період з 18.05.2021 до 02.12.2022 та з 03.12.2022 до 03.09.2024, а також розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 03.09.2024.

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» 03.09.2024 укладено договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги до боржників за основними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №40-411-867-2-21-Г від 18.05.2021в сумі 94 365 грн 54 коп.

Надалі, 27.12.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» уклало з ТОВ «ФК Єврокредит» договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК Єврокредит» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за основними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №40-411-867-2-21-Г від 18.05.2021в сумі 94 365 грн 54 коп.

Таким чином, станом на 03.09.2024 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем, як правонаступником АТ «Мегабанк», за кредитним договором складає 94 365 грн 54 коп, з яких: 65 528 грн 12 коп заборгованість за тілом кредиту, 3 637 грн 42 коп заборгованість за відсотками, 25 200 грн заборгованість за комісією.

Отже, матеріалами цієї справи встановлено, що ТОВ «ФК Єврокредит» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за спірним кредитним договором. У свою чергу ОСОБА_1 , підписуючи кредитний договір, в якому зазначені порядок надання кредиту, його розмір, строки повернення, а також вказані відсотки за користування кредитом, розмір комісії, погодилася з вказаними умовами договору, тому зобов`язана виконувати договір у повному обсязі.

Отримавши кредитні кошти, ОСОБА_1 користувалася ними та частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення, однак в порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість,

Факт укладання цього кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів відповідачкою не оспорювався. Внаслідок таких обставин суд дійшов висновку про покладення на ОСОБА_1 відповідальності шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, включаючи суму відсотків за користування кредитними коштами.

Водночас, щодо стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, то суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, оскільки кредитний договір не містить опису послуги, за яку здійснюється щомісячне нарахування комісійної винагороди.

У свою чергу, позивач не надав доказів наявності додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надавалися позичальниці, та за які банком була встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, тому положення цього договору (п.2.8) та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №727/5461/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.

Позивач, як правонаступник позикодавця, не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.

Виходячи з наведеного, вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 25 200 грн задоволенню не підлягають.

У свою чергу, відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідачка до 01.09.2023 виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що підтверджується розрахунком заборгованості первісного кредитора та визнається позивачем у позовній заяві.

З долучених до матеріалів справи виписок з рахунків ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 03.09.2024, здійсненого первісним кредитором, слідує, що ОСОБА_1 сплатила на рахунок кредитодавця комісійну винагороду згідно з умовами кредитного договору в сумі 46 800 грн 01 коп.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказана сплачена відповідачкою сума, яку банк зарахував як сплату комісійної винагороди, необхідно зарахувати до суми на погашення тіла кредиту (65 528 грн 12 коп 46 800 грн 01 коп = 18 728 грн 11 коп).

Таким чином, з відповідачки підлягає до стягнення 22 365 грн 53 коп, що включає в себе суму залишку заборгованості по тілу кредиту (18 728 грн 11 коп) та заборгованості за відсотками (3 637 грн 42 коп), частково задовольнивши позовні вимоги.

Водночас, представник відповідачки подала суду заяву, в якій просила розстрочити виконання рішення в цій справі на 12 місяців з оплатою рівними частинами щомісячно, оскільки відповідачка буде позбавлена можливості забезпечувати базові потреби та може втратити засоби до існування, не зможе утримувати доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має інвалідність ІІІ групи через опікову хворобу. Крім того, відповідачка оплачує навчання доньки у вищому навчальному закладі, тому таке фінансове навантаження є суттєвим і в значній мірі обмежує її можливості щодо виконання інших фінансових зобов`язань.

Так, згідно з ч.1 ст.267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч.1 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч.3 ст.435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч.4 ст.435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №796/43/2018 зазначено, що підставою для застосування ст.435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

З огляду на те, що стороною відповідача не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність або ж відсутність доходу, та того, що майновий стан відповідачки дійсно є скрутним і таким, що ускладнює виконання судового рішення, тому, приймаючи до уваги, що відсутність таких доказів унеможливлює врахувати суду матеріальне становище відповідачки, суд не знаходить правових підстав для розстрочення виконання судового рішення.

Щодо судових витрат.

Представник позивача просив стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу в сумі 11 200 грн. Представник відповідачки, у свою чергу, у поданій заяві просила зменшити розмір таких витрат.

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу суд враховує, що відповідно до ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат. Судові витрати розподіляються між сторонами в порядку ст.141 ЦПК України.

Згідно зі ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи долучені належні докази.

Водночас, визначаючись з розміром правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд враховує, що в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п.80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), п.88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, в п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Підсумовуючи наведене вище, обраховуючи доцільність понесених позивачем витрат, належить аналізувати не тільки долучені докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і враховувати складність справи та складність наданих послуг.

Дослідивши подані представником позивача докази та матеріали справи, суд вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 11 200 грн є завищеним та таким, що не є співмірним зі складністю справи, з виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.

Суд враховує, що предмет спору в цій справі не є складним, тому не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних та судової практики; справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; позовна заява не потребувала складних правових досліджень та значного аналізу справи, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи.

З огляду на викладене та керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, критерієм реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що заявлена представником позивача сума витрат на професійну правову допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи та суперечить принципу розподілу таких витрат.

Отже суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 5 000 грн.

Разом з цим, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат за надання правової допомоги в цій справі в сумі 1 185 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 630 грн 99 коп.

На підставі ст.3, 205, 207, 216, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 611, 612, 625, 626, 628, 638, 639, 1048, 1054, 1077, 1078 ЦК України, ст.133, 137, 141, 263-265, 267, 273, 274-279, 435 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» заборгованість за кредитним договором №40-411-867-2-21-Г від 18.05.2021 в сумі 22 365 (двадцять дві тисячі триста шістдесят п`ять) грн 53 коп, з яких:18 728 грн 11 коп заборгованість за тілом кредиту, 3 637 грн 42 коп заборгованість за відсотками.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 185 (одна тисяча сто вісімдесят п`ять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» судовий збір в сумі 630 (шістсот тридцять) грн 99 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит», місце знаходження: пров.Ушинського,1 офіс 105, м.Дніпро, 49001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 40932411.

Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 07.08.2026.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва