Вирок № 139127222, 20.08.2026, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/948/24

Провадження № 1-кп/505/403/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Подільськ кримінальне провадження № 12023160000001567, відомості про яке 23.12.2023 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коси Котовського району Одеської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, працюючого до арешту трактористом-машиністом в ТОВ «Косівське», зареєстрованого та проживаючого до арешту за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

1. Встановлені судом обставини кримінального правопорушення, з урахуванням визнання недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються (ч. 3 ст. 349 КПК України)

ОСОБА_5 23.12.2023 у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (1,07 ‰ етилового спирту), чим позбавив себе можливості правильно орієнтуватися в дорожній обстановці, достеменно знаючи, що керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння заборонено, приступив до керування автомобілем «ВАЗ-21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі автомобіль «ВАЗ-21099»), чим порушив вимоги п/п «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху України (введені в дію 01.01.2002 постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, далі Правила), що зобов`язують водія: п. 2.9. «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння чи перебуваючи під впливом наркотичних або токсичних речовин».

У подальшому, у зазначений день, приблизно о 16:29 годині водій ОСОБА_5 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «ВАЗ-21099», в умовах середини вечірніх цивільних сутінків при необмеженій видимості здійснював рух по асфальтному сухому дорожньому покриттю проїзної частини вул. Іванівка у с. Коси Подільського району Одеської області, зі сторони вул. Лугова у напрямку вул. Михайла Грушевського.

На зазначеній ділянці проїзної частини організовано двосторонній рух, по одній смузі у кожному напрямку, дорожня розмітка відсутня.

Автомобіль під керуванням ОСОБА_5 рухався у смузі свого напрямку руху, зі швидкістю приблизно 60-65 км/год, яка перевищує установлену в населених пунктах швидкість руху (50 км/год), чим порушив вимоги п. 12.4., п/п «б» п. 12.9. зазначених Правил, що зобов`язують водія: п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год., п.12.9. «Водієві забороняється: п/п б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил».

Проїжджаючи на вказаному автомобілі ділянку зазначеної проїзної частини, розташовану поблизу опори лінії електропередачі № 6 по вищезазначеної вулиці, ОСОБА_5 , у порушення вимоги п. 1.5, п/п «б, д», п. 2.3. зазначених Правил, що зобов`язують водія: п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків», п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: п/п б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу; технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», п/п д) «не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»; був неуважним, не врахував дорожню обстановку, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість, яка б забезпечила безпеку і дала можливість йому постійно контролювати рух автомобіля, діючи з необережності, проявляючи злочинну самовпевненість, а саме передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховував на їх відвернення, у порушення вимог п. 12.1,12.3 зазначених Правил, що зобов`язують водія: п. 12.1 «При виборі в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»; п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»; гарантоване не забезпечив рух керованого автомобіля в межах своєї смуги руху, відволікся від керування, маючи об`єктивну і реальну можливість не допустити дорожньо-транспортну пригоду, заходів, що виключають виникнення та розвиток аварійної ситуації не вжив, а навпаки нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників руху, при відсутності будь-яких перешкод технічного або іншого характеру, втратив контроль над керуванням свого транспортного засобу, в результаті чого допустив неконтрольований виїзд свого транспортного засобу на зустрічну для свого руху смугу та з моменту об`єктивної можливості виявити пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які рухались в попутному напрямку по лівому узбіччі, на відстані 0.3 метри до краю проїзної частини та по проїзній частині на відстані 0.5 метри до її лівого краю попереду за ходом руху його автомобіля, своєчасно не відреагував на виниклу небезпеку для руху, при відсутності яких-небудь перешкод технічного або іншого характеру не зменшив швидкість руху керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки, продовжив рух у зазначеному режимі та передньою частиною керованого ним автомобіля скоїв наїзд на зазначених пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

В результаті дорожньо-транспортної події пішоходи ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримали тілесні ушкодження, від яких загинули на місці пригоди.

- ОСОБА_8 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з її смертю на місці події у вигляді: а) закрита травма голови: садно обличчя, крововилив у м`які тканини голови, крововиливи під м`які мозкові оболонки по всій поверхні мозку, крововиливи у шлуночки мозку; б) травма шиї: розрив зв`язок між 1-м та 2-м шийними хребцями з повним розривом спинного мозку; в) закрита травма тулубу: садно поперекової ділянки справа, багатоуламковий перелом тіла правої ключиці, переломи правих 2, 3, 4-го ребер, по правій середньо-ключичній лінії, забій обох легенів, розрив міжхребцевого диска між 2-м та 3-м поперековими хребцями з повним розривом спинного мозку, повний розрив правого та лівого крижово- клубового зчленування, розрив печінки (300 мл рідкої крові у черевній порожнині); г) травма кінцівок: множинні синці та садна верхніх та нижніх кінцівок, багатоуламкові переломи обох кісток правого передпліччя. Смерть ОСОБА_8 перебуває в прямому причинному зв`язку з вищевказаними тілесними ушкодженнями, а саме крововиливами під м`які мозкові оболонки, переломами правих ребер, забоями обох легенів, розривом зв`язок між 1-м та 2-м шийними хребцями з повним розривом спинного мозку, розривом міжхребцевого диска між 3-м та 4-м поперековими хребцями з повним розривом спинного мозку, розривом печінки, переломами обох кісток правого передпліччя та повним розривом правого та лівого крижово-клубового зчленування.

- ОСОБА_9 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з її смертю на місці події у вигляді: а) закрита травма голови: крововиливи під м`які мозкові оболонки по випуклій поверхні обох потиличних частках та по всій базальній поверхні обох півкуль головного мозку; б) травма шиї: розрив зв`язок між 1-м та 2-м шийними хребцями з повним розривом спинного мозку; в) закрита травма грудної клітини: переломи лівих 3,4,5-го та правих 3,4,5-го ребер, по лівій та правій навколо хребтовій лінії, з розривами та крововиливом у пристінкову плевру та крововиливом плевральні порожнини (по 150 мл рідкої крові в обох плевральних порожнинах), забій обох легенів, розрив міжхребцевого диска між 4-м та 5-м грудним хребцями з повним розривом спинного мозку; г) травма кінцівок: множинні садна правої та лівої кисті, синець задньої поверхні лівого стегна. Смерть ОСОБА_9 перебуває в прямому причинному зв`язку з вищевказаними тілесними ушкодженнями, а саме крововиливами під м`які мозкові оболонки, переломами правих та лівих ребер, з крововиливами у плевральні порожнини, забоями обох легенів, розривом зв`язок між 1-м та 2-м шийними хребцями з повним розривом спинного мозку, розриву міжхребцевого диска між 4-м та 5-м грудними хребцями з повним розривом спинного мозку.

У сукупності ОСОБА_5 допустив порушення вимог п. 1.5, п/п «б, д» п. 2.3, п/п «а» п. 2.9, п.12.1, 12.3, 12.4, п/п «б» п. 12.9 Правил, які призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

1.1 Статті (частини статті) Закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, виною у вчиненні якого визнається обвинувачений

Суд доходить висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу та швидкість реакції, що спричинило загибель кількох осіб.

2. Вирішення питання щодо проведення судового розгляду кримінального провадження у відсутності потерпілих осіб в порядку положень статті 325 КПК України

У судовому засіданні встановлено, що потерпілими у кримінальному провадженні є ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 .

Інтереси потерпілих у судовому провадженні представляє адвокат ОСОБА_14 , який бере участь у судових засіданнях як представник усіх потерпілих та реалізує надані їм процесуальні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 325 КПК України суд перед початком судового розгляду з`ясовує причини неприбуття потерпілого та вирішує питання про можливість судового розгляду за його відсутності. Суд має право провести судовий розгляд за відсутності потерпілого, зокрема, якщо потерпілий не прибув за викликом суду, але був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не повідомив про причини свого неприбуття або якщо суд визнав причини його неприбуття неповажними.

У судове засідання 20.08.2026 потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не прибули, будучи належним чином повідомленим (повідомленими) про дату, час та місце судового засідання.

Разом з тим, інтереси усіх потерпілих у кримінальному провадженні представляє адвокат ОСОБА_14 , який обізнаний із перебігом судового розгляду, заявленими потерпілими цивільними позовами, їх процесуальною позицією та здійснює представництво їх інтересів у суді.

З урахуванням того, що судовий розгляд кримінального провадження завершено, усі необхідні процесуальні дії проведено, потерпілим та їх представнику була забезпечена можливість реалізації передбачених кримінальним процесуальним законом процесуальних прав, а відсутність окремих потерпілих не перешкоджає вирішенню судом питань, передбачених ст. 368 КПК України, суд вважає можливим завершити судовий розгляд кримінального провадження за відсутності потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ..

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 58 КПК України представник потерпілого користується процесуальними правами потерпілого, процесуальні права якого він представляє, крім тих, реалізація яких здійснюється потерпілим безпосередньо.

За таких обставин суд доходить висновку про можливість проведення подальшого судового розгляду та вирішення кримінального провадження за відсутності потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , оскільки така неявка не перешкоджає ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.

3. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Суд, з`ясувавши думку прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілих адвоката ОСОБА_14 , обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_4 щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, з`ясувавши при цьому, чи правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.

3.1 Висловлена обвинуваченим ОСОБА_5 у судовому засіданні процесуальна позиція щодо пред`явленого обвинувачення

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 надав показання, відповідно до яких 23.12.2023 він приїхав на роботу, куди був доставлений погрузчик, у зв`язку з чим на підприємстві відзначали його прийняття в роботу. Під час цього вживав алкогольні напої. Після цього повертався додому, керуючи автомобілем.

Рухаючись автомобілем, вирішив дістати телефон, у зв`язку з чим, перебуваючи за кермом, повернувся та почав його шукати. У цей момент автомобіль почав рухатися у лівий бік дороги. Зазначив, що рухався зі швидкістю близько 60-70 км/год. Коли побачив жінок, які рухалися по лівому узбіччю, то відстань до них була близько одного метра, після чого відчув удар.

Обвинувачений зазначив, що сторонніх осіб під час дорожньо-транспортної пригоди не бачив. Після дорожньо-транспортної пригоди вийшов із автомобіля та перевірив пульс у двох потерпілих, однак пульсу вже не було. Також зазначив, що не пам`ятає, чи було освітлення на цій ділянці дороги.

Обвинувачений зазначив, що потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 особисто добре не знав. ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що розкаюється у вчиненому, висловив жаль з приводу наслідків дорожньо-транспортної пригоди. Пояснив, що заподіяну потерпілим шкоду на цей час не відшкодував, оскільки перебуває під вартою, та повторно зазначив, що кається у вчиненому.

3.2. Досліджені та проаналізовані безпосередньо у судовому засіданні письмові докази у кримінальному провадженні, процесуальні рішення, документи та матеріали, які подані стороною обвинувачення та документи, що характеризують особу, надані стороною захисту, впродовж судового розгляду кримінального провадження

Довідку слідчого Подільського РУП ГУНП в Одеській області щодо місця знаходження автомобіля марки ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5 , та передачі його на зберігання.

Постанову слідчого від 25.12.2023 про визнання автомобіля марки ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також вилучених жіночих чобіт речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження, а також про визначення місця їх тимчасового зберігання.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2023, якою накладено арешт на автомобіль марки ВАЗ-21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_5 , із забороною його відчуження, розпорядження та користування, а також на вилучені жіночі чоботи. Відомості філії ГСЦ МВС щодо належності зазначеного транспортного засобу та відомості про накладення на нього арешту.

Акти здачі-приймання висновків експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 23-6552, № 24-85, № 24-84 та № 24-774, якими підтверджується проведення відповідних судових експертиз та вартість виконаних експертних досліджень.

Протокол затримання ОСОБА_5 від 24.12.2023, відповідно до якого його затримано 23.12.2023 о 21 годині 38 хвилин.

Розписку ОСОБА_15 про отримання від слідчого оригіналів документів, а саме паспорта, посвідчення водія та документа з реєстраційним номером облікової картки платника податків, які належать ОСОБА_5 .

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25.12.2023, відповідно до якої до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2024, якою вирішено питання щодо подальшого застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Досліджено відомості ГУНП в Одеській області та ОСК МВС України щодо притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності, відповідно до яких відомості про його попереднє притягнення до кримінальної відповідальності відсутні, довідка № 38-10012024/51210 від 10.01.2024.

Досліджено довідку КНП «Центральна районна лікарня Куяльницької сільської ради», відповідно до якої ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Досліджено паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий Котовським РВ УМВС України в Одеській області 27.01.2015.

Досліджено посвідчення водія ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_1 , видане на автомобіль марки ВАЗ 21099, власником якого є ОСОБА_5 .

Досліджено страховий поліс № АР/3235769 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, код страховика №167.

Досліджено посвідчення тракториста-машиніста ОСОБА_5 серії АТ № 051-098. Досліджено копію військового квитка, бланк НОМЕР_5 .

Досліджено характеристику, надану директором ТОВ «Косівське», відповідно до якої ОСОБА_5 з 03.06.2008 працює на посаді тракториста-машиніста в сільському господарстві. За період роботи характеризується позитивно, сумлінно виконує доручення та посадові обов`язки, є фахівцем із значним стажем роботи, ініціативним, неконфліктним, користується повагою серед працівників колективу, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, є сімейною людиною, батьком двох дітей.

Досліджено відомості Управління патрульної поліції в Одеській області від 05.02.2024 № 2940/41/13/04/01-24, відповідно до яких наявні відомості про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 126, ч. 2 ст. 122 КУпАП, які відповідно до ст. 36 КУпАП об`єднано в одне провадження та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Правопорушення вчинено 30.05.2023. Станом на 23.12.2023 ОСОБА_5 права керування транспортними засобами не позбавлявся.

4. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_5 , встановлено, що він є ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем с. Коси Котовського району Одеської області, громадянином України, з середньою спеціальною освітою, одруженим, працюючим до арешту трактористом-машиністом в ТОВ «Косівське», зареєстрованим та проживаючим до арешту за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимим.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, відповідно до вимог ст. 50, 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286- 1 КК України, яке згідно з ч. 5 ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, особу обвинуваченого, його вік, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, зокрема до обставини, які пом`якшують покарання, згідно із ч. 1 ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття.

Обставини, які обтяжують покарання відповідно до ч. 1 ст.67 КК України, відсутні.

Суд бере до уваги обставини, які свідчать про можливість призначення покарання, наближеного до мінімальної межі санкції, а саме: відсутність у ОСОБА_5 попередніх судимостей, позитивну характеристику за місцем проживання, його ставлення до вчиненого, визнання вини та щире каяття. Зазначені обставини свідчать про критичне ставлення обвинуваченого до своєї поведінки та дають суду підстави не призначати покарання, наближене до середньої чи максимальної межі санкції.

Разом з тим, суд враховує характер і обставини вчиненого кримінального правопорушення та його особливо тяжкі наслідки, а саме загибель двох осіб. При цьому кримінальне правопорушення вчинено в стані алкогольного сп`яніння, а порушення правил безпеки дорожнього руху полягало, зокрема, у перевищенні допустимої швидкості руху та відволіканні від керування транспортним засобом, що в сукупності істотно підвищило ступінь небезпеки поведінки обвинуваченого та перебуває у причинному зв`язку з настанням тяжких наслідків.

Водночас суд не залишає поза увагою, що кримінальне правопорушення є необережним, а тому обставина настання смертельних наслідків не може бути ототожнений з умисним заподіянням смерті потерпілим. Суд також враховує щире каяття обвинуваченого та інші позитивні дані про його особу, однак з огляду на кількість загиблих, перебування водія у стані алкогольного сп`яніння, характер допущених порушень правил дорожнього руху та відсутність відшкодування заподіяної шкоди вважає, що призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 286-1 КК України, не відповідало б ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідкам.

Разом із тим наведені обставини не дають підстав і для призначення покарання, наближеного до максимальної межі санкції, оскільки ОСОБА_5 раніше не судимий, позитивно характеризується, визнав вину та щиро розкаявся у вчиненому, а кримінальне правопорушення вчинене з необережності.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що покарання має бути призначено для досягнення цілей покарання, передбачених ст. 50 КК України, відповідати вимогам ст. 65 КК України, бути співмірним тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наслідкам, що настали, і водночас враховувати дані про особу обвинуваченого та обставини.

Визначаючи строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд виходить із того, що відповідно до санкції ч. 4 ст. 286-1 КК України таке покарання передбачено на строк від семи до десяти років.

При визначенні строку покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також виходить із того, що покарання має бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Вчинене кримінальне правопорушення належить до найбільш суспільно небезпечних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, оскільки внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом у стані сп`яніння, настала загибель кількох осіб. Такий наслідок свідчить про особливо високий ступінь суспільної небезпечності вчиненого та необхідність застосування до обвинуваченого тривалого обмеження можливості керувати транспортними засобами.

При цьому суд враховує, що позбавлення права керувати транспортними засобами у цьому випадку має не лише каральне, а й превентивне значення, оскільки спрямоване на недопущення повторного вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, пов`язаних із порушенням правил безпеки дорожнього руху, та забезпечення безпеки інших учасників дорожнього руху.

З огляду на характер і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, кількість загиблих потерпілих, обставини його вчинення, а також необхідність забезпечення реального превентивного впливу покарання, суд вважає, що строк позбавлення права керувати транспортними засобами у сім років, тобто мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 4 ст. 286-1 КК України, не буде достатнім для досягнення цілей покарання.

Водночас суд не вбачає підстав для призначення максимального строку такого покарання - десяти років, оскільки при призначенні покарання підлягають урахуванню також дані про особу обвинуваченого та встановлені судом обставини, що пом`якшують покарання.

За таких обставин суд вважає необхідним і достатнім призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на вісім років, що, на переконання суду, відповідає характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, його наслідкам, особі обвинуваченого та цілям покарання.

5. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

5.1. Мотиви прийняття рішення щодо застосованих заходів забезпечення кримінального провадження

У кримінальному провадженні до ОСОБА_5 застосовувалися заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені КПК України.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 25.12.2023 до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 20.02.2024 включно.

У подальшому строк застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжувався відповідними судовими рішеннями. Останнім судовим рішенням запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено без визначення розміру застави відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України строком на 60 днів, до 04.10.2026 включно.

Також ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2023 накладено арешт на автомобіль ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_6 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_5 , шляхом позбавлення права на його відчуження, розпорядження та користування власником та іншими особами.

Крім того, зазначеною ухвалою накладено арешт на жіночі чоботи, які належали загиблим пішоходам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Підставою для накладення арешту на вказане майно була необхідність забезпечення його збереження та дослідження як речових доказів у кримінальному провадженні. Слідчий суддя виходив із того, що незастосування арешту до тимчасово вилученого майна могло призвести до його знищення, приховання або втрати, що, у свою чергу, могло ускладнити встановлення обставин кримінального правопорушення.

Таким чином, арешт на автомобіль та жіночі чоботи накладався відповідно до положень ст. 170 КПК України саме з метою забезпечення збереження речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, та можливості їх дослідження під час кримінального провадження.

Представник потерпілих адвокат ОСОБА_14 просив не скасовувати арешт, накладений на автомобіль, посилаючись на необхідність використання цього майна для забезпечення виконання цивільних позовів потерпілих.

Обвинувачений ОСОБА_5 також зазначив, що має намір після зняття арешту реалізувати автомобіль та отримані від його продажу кошти використати для часткового відшкодування шкоди, завданої потерпілим.

Однак суд не може погодитися з необхідністю збереження накладеного арешту на автомобіль з метою забезпечення виконання цивільних позовів потерпілих, оскільки з матеріалів кримінального провадження встановлено, що арешт на цей транспортний засіб накладався як на речовий доказ, а не з метою забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також забезпечення цивільного позову. При цьому це є різними правовими підставами застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

У цьому кримінальному провадженні арешт автомобіля застосовано саме з підстави, передбаченої ч. 2 ст. 170 КПК України, для забезпечення збереження речового доказу. Під час судового розгляду процесуальний статус автомобіля як речового доказу встановлено, а тому подальше обмеження права власника на відчуження, розпорядження та користування ним з цієї підстави не є необхідним.

Лише заявлення потерпілими цивільних позовів не є підставою для автоматичного збереження арешту, накладеного на майно з іншої правової підстави. Для забезпечення цивільного позову арешт майна має застосовуватися відповідно до положень ч. 2 ст. 170 та ч. 6 ст. 170 КПК України за наявності передбачених законом підстав.

Враховуючи викладене, після набрання вироком законної сили необхідність у подальшому застосуванні арешту автомобіля як речового доказу відсутня, у зв`язку з чим арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2023, підлягає скасуванню.

Щодо жіночих чобіт, які були визнані речовими доказами та належали загиблим пішоходам, суд, вирішуючи їх подальшу долю, виходить із положень ч. 9 ст. 100 КПК України. З огляду на те, що зазначені речові докази не мають самостійної майнової цінності та не підлягають поверненню особам, які мають право на їх отримання, суд вважає за необхідне після набрання вироком законної сили їх знищити.

За таких обставин після набрання вироком законної сили арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2023 на автомобіль ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та жіночі чоботи, підлягає скасуванню.

5.2. Вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України гроші, цінності та інше майно, які були використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, є речовими доказами. Встановлено, що зазначений автомобіль належить ОСОБА_5 та використовувався ним під час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України.

Водночас, вирішуючи питання про подальшу долю зазначеного речового доказу, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні майна у власність держави за умови, зокрема, вчинення умисного кримінального правопорушення, у випадках, визначених КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 286-1 КК України, є кримінальним правопорушенням, вчиненим з необережності, оскільки кримінальна відповідальність за цією нормою настає за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керувала транспортним засобом у стані сп`яніння, якщо такі дії спричинили передбачені законом наслідки. Отже, передбачена ст. 96-1 КК України необхідна умова для застосування спеціальної конфіскації у цьому кримінальному провадженні відсутня.

Положення п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України щодо конфіскації майна, яке було використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, підлягають застосуванню з урахуванням положень кримінального закону, який визначає матеріально-правові підстави спеціальної конфіскації. Саме по собі визнання автомобіля речовим доказом та встановлення факту його використання під час вчинення кримінального правопорушення не створює самостійної підстави для його безоплатного вилучення у власність держави за відсутності передбачених КК України умов спеціальної конфіскації.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених КПК України.

За таких обставини кримінального провадження, автомобіль належний ОСОБА_5 , а тому суд вважає необхідним цей речовий доказ - автомобіль марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_6 , - повернути його власнику ОСОБА_5 .

Щодо жіночих чобіт, які належали загиблим пішоходам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд враховує, що вони були вилучені під час огляду місця події, визнані речовими доказами та досліджені під час судового розгляду. З урахуванням їх характеру, відсутності необхідності у подальшому зберіганні та неможливості їх використання як майна після завершення кримінального провадження, суд вважає необхідним після набрання вироком законної сили жіночі чоботи знищити.

6. Вирішення інших питань

Відповідно до ч. 1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат, пов`язаних із залученням експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати.

Судом установлено, що у кримінальному провадженні проведено судові експертизи, пов`язані із залученням експерта, вартість яких відповідно до наданих та досліджених судом документів становить 12 873,76 грн.

Зазначені витрати є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язані з проведенням судових експертиз у цьому кримінальному провадженні, а тому відповідно до вимог ст. 118, ч. 1 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_5 на користь держави підлягають стягненню процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у розмірі 12 873,76 грн.

6.1 Цивільні позови

6.1.1. Стислий виклад позицій учасників справи

Позиція цивільних позивачів

Потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 звернулися з цивільними позовами до ТДВ «Страхова група «Оберіг» та ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23.12.2023 та призвела до загибелі ОСОБА_9 і ОСОБА_8

ОСОБА_11 , який є чоловіком загиблої ОСОБА_9 , вказував що перебував на її утриманні, посилається на право на відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника та моральної шкоди. З урахуванням заяви про часткову відмову від позову від 05.06.2025 просить стягнути з ТДВ «Страхова група «Оберіг» 208 262 грн матеріальної шкоди, а з ОСОБА_5 - щомісячне відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 3 350 грн довічно, починаючи з 01.03.2029 року, а також 673 200 грн моральної шкоди.

ОСОБА_13 , який є чоловіком загиблої ОСОБА_8 , вказував що перебував на її утриманні, посилається на право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, та моральної шкоди. З урахуванням заяви про часткову відмову від позову від 05.06.2025 просить стягнути з ТДВ «Страхова група «Оберіг» 208 262 грн матеріальної шкоди, а з ОСОБА_5 - щомісячне відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого у розмірі 3 350 грн довічно, починаючи з 01.03.2029 року, а також 673 200 грн моральної шкоди.

ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , які є синами загиблої ОСОБА_9 , зазначають, що смерть матері спричинила їм значні моральні страждання та втрату сімейної підтримки. З урахуванням заяв про часткову відмову від позову від 05.06.2025 кожен із них просить стягнути з ОСОБА_5 по 673 200 грн моральної шкоди.

ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , які є дітьми загиблої ОСОБА_8 , посилаються на завдані їм моральні страждання у зв`язку зі смертю матері. З урахуванням заяв про часткову відмову від позову від 05.06.2025 кожен із них просить стягнути з ОСОБА_5 по 673 200 грн моральної шкоди.

Позиція цивільних відповідачів

Представник до ТДВ «Страхова група «Оберіг» ОСОБА_16 08.05.2024 надіслав до суду відзиви на цивільні позови.

Так, ТДВ «Страхова група «Оберіг» не визнає позовні вимоги заявлені до страхової компанії, вважаючи їх передчасними та необґрунтованими. Посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода є предметом розгляду у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим строк для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування не настав, а позивачі не зверталися до страховика із заявами про виплату страхового відшкодування та не надали всіх документів, передбачених спеціальним законом.

Щодо позову ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , представник ТДВ «СГ «Оберіг» не визнав вимоги про стягнення страхового відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, посилаючись на відсутність належних доказів перебування позивачів на утриманні загиблих, відсутність документів про доходи та інших документів, необхідних для вирішення питання про страхову виплату.

У зв`язку з викладеним представник ТДВ «СГ «Оберіг» просив у задоволенні позовних вимог до страхової компанії відмовити повністю.

Обвинувачений ОСОБА_5 заяв по суті не подав. У судовому засіданні цивільні позови визнав, разом з тим зазначив, що зазначені суми є для нього непідсильними, він на даний час фінансово не спроможний задовольнити позовні вимоги.

6.1.2. Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що внаслідок вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, настала смерть потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Настання цих наслідків перебуває у причинному зв`язку із діянням ОСОБА_5 , а саме вчиненням ним дорожньо-транспортної пригоди.

ОСОБА_11 є чоловіком померлої ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_16 від 15.12.1990.

ОСОБА_6 є сином померлої ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 10.01.1992.

ОСОБА_12 є сином померлої ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 12.11.1993.

ОСОБА_13 є чоловіком померлої ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_15 від 24.11.1990.

ОСОБА_7 є сином померлої ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 від 20.06.1995.

ОСОБА_10 є донькою померлої ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_10 від 03.06.1992, та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_11 від 20.07.2013.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, яким керував ОСОБА_5 під час дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг», що підтверджується полісом № АР/3235769, відповідно до змісту якого страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 320 000 грн, а за шкоду, заподіяну майну, - 160 000 грн. Франшиза становить 3 200 грн.

Судом встановлено, що ТДВ «Страхова група «Оберіг» здійснило на користь цивільних позивачів страхові виплати, а саме: ОСОБА_11 - моральної шкоди у розмірі 26 800 грн, ОСОБА_6 - моральної шкоди у розмірі 26 800 грн та матеріальної шкоди у розмірі 31 338,00 грн, ОСОБА_12 - моральної шкоди у розмірі 26 800 грн, ОСОБА_13 - моральної шкоди у розмірі 26 800 грн, ОСОБА_10 - моральної шкоди у розмірі 26 800 грн та матеріальної шкоди у розмірі 31 338,00 грн, ОСОБА_7 - моральної шкоди у розмірі 26 800 грн, що підтверджується поданими до суду письмовими заявами цивільних позивачів.

6.1.3. Норми права, які застосовував суд, мотиви суду

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення (далі Закон № 1961-IV) було визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, враховуючи, що потерпілі пред`явили цивільні позови, зокрема, до страхової компанії, яка за законом несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну їм шкоду, судам під час вирішення цивільних позовів необхідно було керуватися, крім вимог кримінального процесуального закону, також положеннями спеціального Закону № 1961-IV у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Потерпілим у значенні Закону № 1961-IV є юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок ДТП з використанням транспортного засобу (п. 1.3 ст. 1).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. п. 9.1, 9.4 ст. 9 Закону № 1961-IV).

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого (ст. 23.1 Закону № 1961-IV), у разі чого страховик, відповідно до ст. 27 вказаного Закону, відшкодовує:

- шкоду, заподіяну смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку;

- моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами;

- особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Водночас, за приписами ст. 27.5 Закону № 1961-IV загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

З урахуванням наведеного, Закон чітко визначає, що страхове відшкодування здійснюється у межах страхової суми (ліміту) щодо одного потерпілого. У випадку смерті особи потерпілим є саме померлий, а не його мати чи діти, які лише реалізують право на отримання відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого. Отже, визначення судами ліміту страхового відшкодування на кожного позивача окремо суперечить змісту та меті закону, який передбачає сукупний розмір виплат щодо одного потерпілого - загиблого внаслідок ДТП у разі смерті, потерпілим у розумінні Закону є саме померлий, а не його родичі.

Зазначене узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 04 липня 2024 року (справа № 519/1079/21, провадження № 51-7055 км23), від 05 березня 2025 року (справа № 214/3305/23, провадження № 51-5458 км24).

Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Системне тлумачення норм кримінального процесуального та цивільного законодавства України свідчить про те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Така позиція випливає з усталеної практики Верховного Суду, зазначеної у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 205/3109/20 (провадження № 51-3752км21), від 27 жовтня 2022 року у справі № 200/1437/18 (провадження № 51-2280км22), від 01 листопада 2022 року у справі № 748/356/19 (провадження № 51-1402км22), від 15 листопада 2022 року у справі № 635/6067/19 (провадження № 51-306км22), від 12 січня 2023 року у справі № 554/8829/19 (провадження № 51-2208км22) та від 16 лютого 2023 року у справі № 289/1825/19 (провадження № 51-94км22).

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

У статті 3 Закону № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Наведена норма Закону № 1961-IV є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2022 року в справі № 304/936/19).

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.

Окрім того, страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом, а якщо процесуальні відносини ним не врегульовані - застосовуються норми ЦПК України. Відтак, ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Суд враховує, що положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають лише мінімальний гарантований розмір страхового відшкодування, який підлягає виплаті страховиком утриманцям померлого. Водночас отримання страхового відшкодування не позбавляє потерпілих права на повне відшкодування завданої шкоди в порядку, передбаченому статтями 1166, 1187, 1193, 1200 ЦК України, а тому сума страхової виплати не виключає можливості стягнення з винної особи різниці між фактичним розміром шкоди та здійсненим страховим відшкодуванням.

Крім цього, відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (а у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, установлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установленому законом на день настання страхового випадку.

Отже, передбачені п. 27.2 ст. 27 зазначеного Закону 36 мінімальних заробітних плат є мінімально гарантованим, а не максимальним розміром страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, для всіх осіб, які відповідно до ст. 1200 ЦК України мають право на таке відшкодування. При цьому зазначена сума розподіляється між такими особами рівними частинами.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюються в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК та розділом III Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №520/6518/17 від 22.05.2019 зазначено, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Згідно з постановою Верховного Суду у справі № 592/17552/18 від 13.01.2021 у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Згідно з постановою Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 756/8644/19, у випадку заявлення особами, які перебували на утриманні потерпілого, котрий загинув внаслідок ДТП, у межах кримінального провадження цивільного позову до страхової компанії про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й обставини, за яких особа перебувала на утриманні померлого та потребувала матеріальної допомоги. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування.

Щодо вимог ОСОБА_11 про відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 493348 та копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_12 , ОСОБА_11 є інвалідом 2 групи, термін дії - до 30.04.2024.

Відповідно до довідки старости Косівського старостинського округу Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за вих. № 23-25/96 від 04.03.2024, ОСОБА_9 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_2 , разом з чоловіком ОСОБА_11 . Вели спільне господарство та спільний побут.

Відповідно до довідки про доходи № 3777 2877 0401 2718, ОСОБА_11 перебуває на обліку в Подільському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої за період з січня по грудень 2023 року склав 48 499,72 грн.

Відповідно до довідки про доходи № 4918 0494 9293 1919, ОСОБА_11 перебуває на обліку в Подільському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої за період з січня по березень 2024 року склав 12 274,93 грн.

Відповідно до Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору, ОСОБА_11 отримував заробітну плату від СФГ «Емануіл» за період січень-серпень 2023 року у розмірі по 6 700 грн, у вересня - 7 000 грн, за період жовтень-грудень 2023 року у розмірі по 6 700 грн.

На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6 700 грн.

Таким чином, з наданих доказів ОСОБА_11 мав статус особи з інвалідністю ІІ групи до 30.04.2024. Разом з тим сам факт наявності у позивача статусу особи з інвалідністю ІІ групи на момент смерті дружини не є достатнім для виникнення права на відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника.

Крім того, обставина перебування у шлюбі із загиблою та спільного проживання з нею не свідчить про перебування на її утриманні.

ОСОБА_11 упродовж 2023 року отримував як пенсію по інвалідності, так і заробітну плату від СФГ «Емануіл». Таким чином, він мав самостійні джерела доходу.

При цьому розмір його доходів перевищував встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, що саме по собі не підтверджує його потреби в утриманні з боку дружини.

У даній справі позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо розміру доходів загиблої, розміру матеріальної допомоги, яку вона надавала чоловікові, співвідношення такої допомоги з його власними доходами, а також того, що саме ця допомога була основним і постійним джерелом його існування. Більше того, відповідно до тверджень позивача, протягом останнього року перед смертю ОСОБА_9 офіційно не працювала, тоді як сам ОСОБА_11 отримував як пенсію по інвалідності, так і заробітну плату. За відсутності доказів інших доходів померлої такі обставини не лише не підтверджують перебування позивача на її утриманні, а й свідчать про відсутність належних доказів того, що вона могла бути його основним матеріальним забезпечувачем.

За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості встановити факт перебування ОСОБА_11 на утриманні загиблої або факт наявності у нього права на одержання від неї утримання на день її смерті.

Таким чином, позивачем не доведено наявності передбачених статтею 1200 ЦК України підстав для відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника, а тому вимоги про стягнення страхового відшкодування з ТДВ «Страхова група «Оберіг» та про стягнення з ОСОБА_5 щомісячного відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника задоволенню не підлягають.

Щодо вимог ОСОБА_13 про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_13 , ОСОБА_13 є пенсіонером за віком.

Відповідно до довідки старости Косівського старостинського округу Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за вих. № 23-25/105 від 06.03.2024, ОСОБА_8 була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_2 , разом з чоловіком ОСОБА_13 . Вели спільне господарство та спільний побут.

Відповідно до довідки про доходи № 6228 2528 2836 1276, ОСОБА_13 перебуває на обліку в Подільському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, розмір якої за період з січня по грудень 2023 року склав 66 584,92 грн.

Відповідно до довідки про доходи № 5338 1533 2832 1866, ОСОБА_13 перебуває на обліку в Подільському об`єднаному управлінні ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, розмір якої за період з січня по березень 2024 року склав 16 796,23 грн.

Відповідно до Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору, ОСОБА_13 отримував заробітну плату від АТ «ДТЕК «Одеські електромережі», загальний розмір якої за період січень-грудень 2023 року склав 230 546,29 грн. Крім того, у грудні 2023 року отримав 10 000 грн від надання земельної частки (паю) в оренду.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач мав самостійні та стабільні джерела доходу, розмір яких суттєво перевищував прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, сам факт перебування у шлюбі із загиблою та ведення спільного господарства не свідчить про перебування чоловіка на утриманні дружини.

Суд також враховує доводи позивача про те, що ОСОБА_8 протягом останнього року перед смертю не працювала. Зазначена обставина сама по собі не виключає можливості перебування особи на утриманні померлого, оскільки утримання може здійснюватися за рахунок будь-яких доходів. Водночас матеріали справи взагалі не містять належних та допустимих доказів щодо наявності у ОСОБА_8 будь-яких доходів, їх розміру, обсягу матеріальної допомоги, яку вона надавала чоловікові, а також доказів того, що така допомога була для нього основним та постійним джерелом засобів до існування.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про наявність у самого ОСОБА_13 значних власних доходів, які забезпечували його матеріальне існування незалежно від доходів дружини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту перебування на утриманні ОСОБА_8 або наявності права на одержання від неї утримання на день її смерті, а відтак відсутні передбачені статтею 1200 ЦК України підстави для відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника.

У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_13 про стягнення з ТДВ «Страхова група «Оберіг» страхового відшкодування та про стягнення з ОСОБА_5 щомісячного відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника задоволенню не підлягають.

Щодо вимог цивільних позивачів про стягнення з ОСОБА_5 по 673 200 грн моральної шкоди

Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_5 , загинули ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , у зв`язку з чим членам їх сімей було заподіяно моральну шкоду.

ОСОБА_11 та ОСОБА_13 втратили своїх дружин, з якими тривалий час перебували у зареєстрованому шлюбі, проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та побут. Смерть близької людини спричинила їм значні душевні страждання, пов`язані з втратою сімейної підтримки, звичного укладу життя, необхідністю самостійно організовувати свій побут та долати наслідки непоправної втрати. Очевидно, що смерть дружини, з якою особа прожила багато років, є подією, яка істотно впливає на психоемоційний стан людини та призводить до тривалих моральних переживань.

Разом з тим ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 втратили своїх матерів, що безумовно спричинило їм значні душевні переживання, почуття болю, смутку та непоправної втрати близької людини. Суд враховує, що незалежно від віку дитини смерть матері є тяжкою життєвою подією, наслідки якої мають тривалий емоційний характер. Водночас на момент дорожньо-транспортної пригоди позивачі були повнолітніми особами, вели самостійне життя та не перебували на утриманні померлих. Тому, визнаючи глибину їхніх моральних страждань, суд також бере до уваги, що смерть матері не призвела до такої зміни повсякденного укладу їхнього життя, яка зазвичай має місце у випадку втрати одного з подружжя, що спільно проживає та веде спільний побут з померлою особою.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер і наслідки вчиненого кримінального правопорушення, незворотність наслідків у вигляді смерті двох осіб, глибину та тривалість фізичних, душевних та психічних страждань кожного з позивачів, ступінь порушення їх звичного способу життя, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин суд вважає справедливим та співмірним стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 та ОСОБА_13 по 350 000 грн моральної шкоди кожному, а на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 - по 200 000 грн моральної шкоди кожному, що, на переконання суду, відповідає характеру та обсягу заподіяних їм моральних страждань, забезпечує розумний баланс між інтересами сторін та узгоджується із засадами розумності, виваженості та справедливості.

Керуючись наведеним, а також ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, ст. ч. 4 ст. 286-1, ст. 50, ст. 55, ст. 65-67, 72 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років.

Після набрання вироком суду законної сили, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі зарахувати термін його попереднього ув`язнення з моменту його затримання, а саме з 23 грудня 2023 року.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_5 тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_11 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000 (триста п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_12 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_13 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000 (триста п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_7 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог цивільних позивачів відмовити.

На підставі ч. 4 ст. 174 КПК України, після набрання вироком законної сили, скасувати арешти, накладений:

- ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2023 у справі № 947/39896/23, провадження № 1-кс/947/17314/23, на автомобіль марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_6 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_14 , виданого 29.11.2016 ТСЦ №5149, належить ОСОБА_5 , та жіночі чоботи, які належали загиблим пішоходам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

На підставі п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України, після набрання вироком суду законної сили, знищити:

- жіночі чоботи, які належали загиблим пішоходам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

На підставі ч. 1 ст. 100 КПК України, після набрання вироком суду законної сили, повернути ОСОБА_5 :

- автомобіль марки «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_6 .

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення у кримінальному провадженні експертиз у розмірі 12 873,76 грн., а саме:

- в сумі 3 029 (три тисяч двадцять дев`ять) гривень 12 копійок, здійснені на залучення експерта при проведенні автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля ВАЗ-21099 № 23-6552 від 26.12.2023 у кримінальному провадженні № 12023160000001567.

- в сумі 3 029 (три тисяч двадцять дев`ять) гривень 12 копійок, здійснені на залучення експерта при проведенні автотехнічної експертизи дослідження автомобіля ВАЗ-21099 № 24-85 від 04.01.2024 у кримінальному провадженні № 12023160000001567.

- в сумі 3 029 (три тисяч двадцять дев`ять) гривень 12 копійок, здійснені на залучення експерта при проведенні транспортно-трасологічної експертизи технічного стану автомобіля ВАЗ-21099 № 24-84 від 04.01.2024 у кримінальному провадженні № 12023160000001567.

- в сумі 3 786 (три тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 40 копійок, здійснені на залучення експерта при проведенні автотехнічної експертизи обставин наїзду автомобіля ВАЗ-21099 № 24-774 від 07.02.2024 у кримінальному провадженні № 12023160000001567.

Стягувач (отримувач): Держава, балансовий рахунок: 3111 «Надходження до загального фонду державного бюджету», код бюджетної класифікації доходу: 24060300 «Інші надходження». Призначення платежу: за висновок експерта № 23-6552 від 26.12.2023; за висновок експерта № 24-85 від 04.01.2024, за висновок експерта № 24-84 від 04.01.2024, за висновок експерта № 24-774 від 07.02.2024 у кримінальному провадженні № 12023160000001567.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Подільський міськрайонний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області ОСОБА_17