Ухвала суду № 139124546, 18.08.2026, Златопільський міськрайонний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Первомайський міськрайонний суд Харківської області)

Справа № 632/1092/26 провадження № 1-кп/632/155/26

У Х В А Л А

Іменем України

18 серпня 2026 року м. Златопіль

Златопільський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 42024052210001677 від 14 травня 2024 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Комсомольськ Зміївського району Харківської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 407 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Златопільського міськрайонного суду Харківської області перебуває вказане кримінальне провадження.

Під час судового розгляду прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на те, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані слідчим суддею та у подальшому судом під час продовження запобіжного заходу, не зменшились і не зникли.

Зокрема, на думку прокурора, є достатні підстави вважати, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, оскільки злочини, передбачені ч. 1 ст. 263 та ч. 5 ст. 407 КК України в яких обвинувачується ОСОБА_4 , є тяжкими та у випадку визнання останнього винним, найсуворіша санкція передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі від 5 до 10 років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом переховуватись від суду, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

Крім того, вважливо зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_4 офіційно не працює, малолітніх дітей та батьків похилого віку на утриманні не має. Вказане свідчить про відсутність достатньо міцних соціальних зв`язків та осіб, які б могли вплинути на його поведінку, та таким чином забезпечити нормальну процесуальну поведінку останнього.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України незаконно впливати на свідків ґрунтується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 може впливати на свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , у кримінальному провадженні, з метою психологічного (у т.ч. шляхом вмовляння та обіцянок) чи фізичного впливу на нього, щоб останні змінили свої свідчення, в частині кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення ґрунтується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), знову вчинив кримінальне правопорушення проти громадської безпеки, тобто передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, що характеризує його як особу, яка не стала на шлях виправлення, тому може вчинити ще інше кримінальне правопорушення.

З огляду на викладене прокурор просив суд продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На думку прокурора, більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Захисник ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 під час судового засідання проти задоволення клопотання заперечували, оскільки на їх думку, прокурором не доведено реальне існування ризику, передбаченого пунктом 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Заявили клопотання про обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. При цьому сторона захисту зазначила, що обвинувачений протягом усього часу не перешкоджав проведенню досудового розслідування, сумлінно виконував покладені на нього процесуальні обов`язки та не мав і не має наміру переховуватися від суду. Сторона захисту також наголосила, що сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути єдиною та достатньою підставою для застосування до особи такого виняткового й суворого запобіжного заходу, як тримання під вартою, без доведення наявності реальних і конкретних ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом. З урахуванням викладеного сторона захисту вважає, що застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт, є достатнім, обґрунтованим і співмірним. Такий запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виконання покладених на нього обов`язків, а також ефективно запобігти можливим ризикам, водночас не порушуючи принципу необхідності та пропорційності втручання в його права. Також обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що у нього народилася дитина, але документів, що він є батьком у нього відсутні.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, суд доходить такого висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зобов`язаний встановити, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Обвинуваченому ОСОБА_4 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 407 КК України, найсуворішою санкцією статті, за які передбачено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 06 травня 2026 року щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком застосування до 03 липня 2026 року, який ухвалою Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 30 червня 2026 року було продовжено до 28 серпня 2026 року, включно.

Підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стали зокрема достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від слідства та суду, впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд, звертає увагу, що обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні.

Отже, на даній стадії судового провадження суд не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Разом із тим суд зважає, що ризик у контексті кримінального провадження означає певну ймовірність того, що особа вчинить дії, які перешкоджатимуть судовому розгляду або створять загрозу суспільству. Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, зокрема, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Тяжкість пред`явленого обвинувачення сама по собі не може розглядатися як самостійна та безумовна підстава для утримання особи під вартою, водночас таке обвинувачення у сукупності з іншими встановленими обставинами кримінального провадження об`єктивно впливає на оцінку ризику втечі. Тобто серйозність покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Щодо наявності достатніх підстав вважати, що продовжує існувати хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, суд вважає необхідним зазначити таке.

Вирішуючи питання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує не лише тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а й комплекс інших істотних обставин, що мають значення для оцінки наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання, однак офіційно не працевлаштований та не має постійного законного джерела доходу, що свідчить про відсутність у нього сталої економічної прив`язаності.

Крім того, суду не надано відомостей про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків. Зокрема, він не перебуває у шлюбі, неповнолітніх дітей чи інших осіб на утриманні не має, обов`язків щодо догляду за особами, які потребують сторонньої допомоги, не несе.

За таких обставин відсутність стійких соціальних та економічних зв`язків свідчить про відсутність об`єктивних чинників, які б могли належним чином забезпечити його процесуальну поведінку. Зазначені обставини у своїй сукупності з тяжкістю інкримінованих кримінальних правопорушень, характером обвинувачення та можливістю призначення покарання у виді позбавлення волі дають суду достатні підстави вважати, що існує реальний ризик переховування обвинуваченого від суду.

При цьому зазначений ризик ґрунтується на конкретних даних щодо особи обвинуваченого та немає суто гіпотетичний характер.

Окремо суд враховує загальновідомі обставини триваючої збройної агресії проти України та факт запровадження на всій території держави правового режиму воєнного стану. Відсутність повного й стабільного контролю над окремими ділянками державного кордону об`єктивно ускладнює протидію його незаконному перетину. За таких умов обвинувачений, усвідомлюючи загрозу реального позбавлення волі та не маючи міцних соціальних, сімейних чи професійних зв`язків, що могли б його стримати, може вдатися до активних дій, спрямованих на ухилення від суду, у тому числі шляхом незаконного перетину державного кордону України.

З огляду на це суд наголошує, що ризик переховування обвинуваченого від суду в сучасних умовах є не лише реальним, а й надзвичайно істотним та таким, що потребує застосування належних запобіжних заходів для його мінімізації.

Суд доходить висновку, що ризик переховування обвинуваченого від суду, до того ж в умовах дії воєнного стану є реальним, актуальним і таким, що не втратив своєї інтенсивності. Відтак наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, є належним чином обґрунтованою та підтверджується сукупністю встановлених обставин.

Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, суд бере до уваги встановлений КПК України порядок отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні: на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим або прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду, усно шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

Відтак, ризик впливу на свідків є реальним як на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, так і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання від свідків та їх дослідження судом.

При цьому суд також враховує, що на час розгляду зазначеного клопотання допит свідків безпосередньо судом ще не проведено, а отже, з огляду на це, існує певна ступень імовірності спроб обвинуваченого незаконно впливати на свідків, що може виражатися у спонуканнях свідків до зміни показань, перекручування фактів, спотворення обставин, які їм відомі.

Продовження існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, обґрунтовується тим, що кримінально-протиправна діяльність ОСОБА_4 мала триваючий характер і фактично тривала до моменту його фактичного затримання.

Таким чином, аналізуючи викладене, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, суд вважає встановленим продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватися від суду, з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Щодо застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, суд констатує, що будь-яких відомостей про відсутність наведених ризиків, з врахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться йому у вину, не встановлено, а тому вони виправдовують подальше застосування до ОСОБА_4 виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Наведені стороною захисту обставини самі по собі не можуть бути достатньою підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який, ніж тримання під вартою, оскільки вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом, які є підставою для подальшого продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу.

Крім того, суд враховує, що тримання під вартою має превентивний характер та спрямоване на запобігання можливим ризикам у майбутньому, зокрема ризику ухилення обвинуваченого від суду.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту, є неефективним, оскільки не забезпечить належного виконання ним покладених процесуальних обов`язків та не відповідатиме завданням кримінального провадження, визначеним статтею 2 КПК України.

Таким чином, суд, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, враховуючи наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та оцінюючи всі обставини в сукупності, зокрема: вагомість наявних відомостей про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, сукупність наявних на цей момент відомостей щодо особи обвинуваченого, відсутність медичних даних, які б підтвердили неможливість його перебування під вартою, вважає, що на цьому етапі судового провадження жоден інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Отже, клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає задоволенню, у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо продовження застосування застави у раніше визначеному розмірі, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пункт 2 ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину становить від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що обґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді застави може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв`язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення або скасування, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення у випадку неявки підозрюваного до суду достатнім стримуючим фактором для нього, щоб не здійснити втечу.

Суд, враховуючи особу обвинуваченого та його майновий стан, а також перебування обвинуваченого під вартою з 06 травня 2026 року та приймаючи до уваги наведені стороною захисту доводи, вважає можливим продовжити альтернативний запобіжний захід обвинуваченому у вигляді застави 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266240 грн. Внесення застави саме в такому розмірі, на думку суду, може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатись з місця проходження військової служби без дозволу командування та суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі свідками у цьому провадженні з приводу обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 176 - 178, 193, 194, 197, 369 372 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 - задовольнити.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту щодо обвинуваченого ОСОБА_4 відмовити.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», строком на 30 днів, до 16 жовтня 2026 року, включно.

Визначити ОСОБА_4 заставу в межах, що становить 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУДСА України у Харківській області за такими реквізитами: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26281249; банк отримувача ДКСУ, м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA208201720355299002000006674; призначення платежу: застава у справі № 632/1092/26, пр. № 1-кп/632/155/26), до сплину терміну тримання під вартою.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатись з місця проходження військової служби без дозволу командування та суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі свідками у цьому провадженні з приводу обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на відповідний розрахунковий рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити усно і письмово Златопільський міськрайонний суд Харківської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави до 16 жовтня 2026 року.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору негайно після її проголошення та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.

Контроль за виконанням обвинуваченим ОСОБА_4 обов`язків покласти на прокурора.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а для особи, що перебуває під вартою протягом того-ж строку, з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя:ОСОБА_1