Рішення № 139120511, 19.08.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1148/26

Номер провадження2/173/1368/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 серпня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Островерхової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивач, адвоката Бутрович К.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Верхівцевської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за законом та встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем,

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верхівцевської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за законом та встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співмешканець позивачки ОСОБА_2 , який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті співмешканця позивачки остання набула у власність житловий будинок на підставі договору довічного утримання (догляду), укладеного між нею та відчужувачем. Водночас у зазначеному договорі внаслідок помилки було визначено предметом договору лише житловий будинок, без зазначення земельних ділянок, які належали відчужувачу на праві власності та були пов`язані з належним йому нерухомим майном.

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 немає.

Після звернення до нотаріуса з відповідною заявою позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки не встановлено родинних зв`язків між померлим та позивачем.

За доводами позивачки, вона та ОСОБА_2 тривалий час проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно придбавали продукти харчування та предмети домашнього вжитку. Позивачка здійснювала догляд за співмешканцем, забезпечувала його побутові потреби та фактично брала участь у спільному веденні господарства. Після смерті ОСОБА_2 саме позивачка самостійно займалася організацією та оплатою його поховання, а також отримала необхідні документи, пов`язані з його смертю та похованням.

У зв`язку із зазначеним просить визначити ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити факт проживання однією сім`єю більше п`яти років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2026 рокувідкрито провадження по справі за правилами загального провадження з викликом сторін у підготовче засідання та витребувано у приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бас Яніни Анатоліївни копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та повідомила про обставини, фактично викладені у позовній заяві. Зазначила, що позивач проживала з померлим однією сім`єю та відноситься до спадкоємця четвертої черги. Строк звернення до нотаріуса позивач пропустила, оскільки добросовісно припускала, що все майно після смерті співмешканця отримала на підставі укладеного договору довічного утримання. Зазначила, що майно, яке входило до договору довічного утримання позивач належним чином оформила. З моменту спільного проживання в с. Петрівка позивач в законному шлюбі не перебувала, як і ОСОБА_2 .

Позивач заявлені вимоги підтримала, зазначила, що з померлим проживали однією сім`єю, в будинку проводили ремонтні роботи, встановили пічне та електричне опалення, вели спільне господарства, обробляли землю, тримали худобу та мали спільний бюджет. Після видалення частини шлунку ОСОБА_2 часто потребував догляду, який надавала позивач, купувала ліки, підтримувала та після смерті займалася похованням. Повідомила про те, що з померлим проживали однією сім`єю близько вісімнадцяти років.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву до суду про розгляд справи за відсутності їх представника.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 15 вересня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір довічного утримання, на підставі якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 39, 2 кв.м., з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нот ареального округу Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за № 1103.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

31 березня 2026 року ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Кам`янського районного нотаріального округу заяву про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, отримала відмову у зв`язку з пропущеним строком для подачі заяви про прийняття спадщини та відсутністю документів, підтверджуючих факт родинних відносин або факт спільного проживання однією сім`єю разом зі спадкодавцем, що підтверджується відповідними заявою, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії та довідкою № 86/02-14 від 13 березня 2026 року.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 307776319 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання серія та номер 1103, виданого 19 серпня 2022 року.

За нормами ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини(п. 3 ст. 1272 ЦК України).

За положеннями п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Листом від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

При цьому поважними причинами слід вважати об`єктивні, непереборні обставини, які стали на заваді спадкоємцю своєчасно звернутись із заявою про прийняття спадщини.

Причиною пропуску позивачкою встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини вона зазначає обставину, що за життя між нею та померлим було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого у її власність передавався житловий будинок. При цьому, як зазначає позивачка, у договорі помилково зазначено лише житловий будинок, хоча, на її переконання, предметом договору мали бути також земельні ділянки, які належали померлому на праві власності.

У зв`язку з цим позивачка вважала, що зазначене майно було передане їй за договором довічного утримання та не входить до складу спадщини, а відтак не вбачала необхідності у зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Згідно з копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 177794 від 15 липня 2005 року ОСОБА_2 належала також земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку, розміром 0,250 га.

Також, на підставі рішення сесії Малоолександрівської сільської ради № 124-16/ХХІV від 19 листопада 2004 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 17795, який посвідчує його право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0415 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається в порядку встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Наявність встановлених судом обставин у своїй сукупності свідчить про те, що у позивача дійсно були поважні причини. При цьому, суд зауважує, що факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані в силу положень ст. 80 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними і такими, що могли перешкодити їй своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини, а втручання у право спадкоємця на отримання спадщини у формі відмови у задоволенні позову про поновлення строку для прийняття спадщини за наявності поважних причин пропуску, не буде пропорційним, та не може визнаватися таким, що переслідує законну мету, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

В свою чергу за припаси ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1223 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1264 ЦК України).

На підставі п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справу про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», визначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ECH-1986-S-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім`ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20 (провадження № 61-7340св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. […] Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенню. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Про ознаки проживання однією сім`єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Відповідно до Акту № 4 про фактичне проживання особи від 11 березня 2026 року, складеного старостою Малоолександрівського старостинського округу Куксою Миколою Васильовичем, депутатом Верхівцевської міської ради Максимик Вітою Григорівною, жителем АДРЕСА_3 ОСОБА_3 в тому, що дійсно в АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) і по день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) постійно проживала без реєстрації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з лютого місяця 2005 року по теперішній час.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 90, 91 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4 повідомив, що проживав поряд з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та завжди вважав, що вони є чоловіком та дружиною, а про те, що останні не перебували у шлюбі навіть не підозрював. Будинок, у якому проживали позивач та ОСОБА_2 , останні придбали років двадцять тому, вели господарство, обробляли огородину, тримали худобу. Свідок повідомив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом постійно, до них іноді приїздила матір, однак дітей та інших родичів свідок ніколи не бачив.

Свідок ОСОБА_5 повідомила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалий час проживали разом у місті Кам`янське, загальний строк їх спільного проживання становив близько 20 років. Зазначила, що ОСОБА_1 постійно перебувала поруч із ОСОБА_2 , здійснювала за ним догляд та опікувалася ним під час його хвороби.

Свідок також зазначила, що ОСОБА_1 почала працювати лише після смерті ОСОБА_2 , оскільки за його життя вели з ним спільне госпродарство, а після хвороби фактично займалася доглядом за ОСОБА_2 . Коли ОСОБА_1 необхідно було їхати до міста за лікарськими засобами для ОСОБА_2 , вона просила свідка приглянути за господарством.

Крім того, ОСОБА_5 повідомила, що про наявність інших родичів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їй відомо не було. З огляду на тривалий спільний побут та характер їхніх відносин свідок вважала, що вони є подружжям, та не знала про те, що шлюб між ними офіційно не зареєстрований.

ОСОБА_6 , допитана у судовому засіданні як свідок, повідомила, що знає ОСОБА_1 близько 28 років. З моменту їхнього знайомства ОСОБА_1 вже проживала разом із ОСОБА_2 . Свідок зазначила, що не знала про відсутність між ними зареєстрованого шлюбу та сприймала їх як подружжя.

Також свідок повідомила, що ОСОБА_1 брала участь в оплаті лікування ОСОБА_2 , у тому числі витрат, пов`язаних із проведенням йому операції. Зі слів свідка, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно вели господарство, утримували його, разом обробляли город та фактично вели спільний побут.

ОСОБА_7 , допитаний у судовому засіданні як свідок, повідомив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час проживали разом, вели спільне господарство, утримували худобу та мали добрі, близькі стосунки. За словами свідка, вони постійно перебували разом, а після того, як ОСОБА_2 захворів, ОСОБА_1 постійно знаходилася поруч із ним, здійснювала догляд, займалася його лікуванням та оплачувала відповідні витрати.

Свідок також зазначив, що після смерті ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 самостійно займалася організацією його поховання. При цьому свідок не знав про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюб офіційно не був зареєстрований, оскільки сприймав їх як чоловіка та дружину.

Крім того, ОСОБА_7 повідомив, що достовірно знає про їх спільне проживання протягом понад 10 років. Інших осіб, за винятком матері позивачки, у будинку, де проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , свідок ніколи не бачив.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів спадкової справи, ОСОБА_2 перебував у двох зареєстрованих шлюбах з 19 жовтня 1968 року по 15 жовтня 1991 року з ОСОБА_8 та з 16 листопада 1991 року по 10 січня 1996 року з ОСОБА_9 . Отже на момент спільного проживання з ОСОБА_1 ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з іншими особами не перебував.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши у сукупності всі наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, вислухавши пояснення позивачки та показання свідків, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки в ході судового розгляду знайшов своє підтвердження факт тривалого спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та взаємної турботи.

Показання свідків є послідовними, узгоджуються між собою та підтверджують, що позивачка протягом тривалого часу проживала разом із ОСОБА_2 , здійснювала за ним догляд під час хвороби, забезпечувала його лікування та брала участь у витратах на нього. Після смерті ОСОБА_2 позивачка самостійно організувала його поховання, що також свідчить про характер їхніх фактичних сімейних відносин.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вважає за необхідне визначити ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити факт проживання однією сім`єю більше п`яти років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами та відсутні обставини, які б свідчили про порушення відповідачем прав позивача, суд вважає за необхідне судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись статтями 13, 141,263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Верхівцевської міської ради про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за законом та встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю більше п`яти років ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) додатковий строк в 2 (два) місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Понесені судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ).

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 );

Відповідач: Верхівцевська міська рада Кам`янського району Дніпропетровської області (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхівцеве, вул. Центральна, 75, ЄДРПОУ 35950156).

Суддя А.В. Островерхова