Постанова № 139116710, 20.08.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"20" серпня 2026 р.

Справа №150/587/26

Провадження по справі №3/150/157/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року с. Мазурівка

Суддя Чернівецького районного суду Вінницької області Цимбалюк Л.П., розглянувши матеріали, які надійшли від Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, працюючої директором ТОВ «ЮДЖС», РНОКПП НОМЕР_1

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.163-1 ч.1 КпАП України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №837, складеного головним державним інспектором ГУ ДПС у Вінницькій області Кушніром Є.В., 29.04.2026 при проведені документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Українська компанія одягу «ЮДЖС», директором якого є ОСОБА_1 , виявлено, що останньою допущено порушення ведення податкового обліку, а саме занижено податок на прибуток у сумі 2876423 грн. в результаті чого занижено ПДВ у сумі 1905912 грн.

ОСОБА_1 в судове засідання не прибула , скерувавши через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» письмові пояснення, в яких зазначила, що підставою для складення протоколу зазначено акт документальної планової виїзної перевірки від 29.07.2026 № 20257/02-32-07 01/44238964, яким охоплено період з 29.03.2021 по 31.12.2025. Із висновками протоколу та акта перевірки категорично не погоджуюся у повному обсязі. Підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності немає з наведених нижче підстав, кожна з яких є самостійною і кожна окремо достатня для закриття провадження у справі. 1. Суми, покладені в основу протоколу, не є узгодженим грошовим зобов`язанням, а тому об`єктивна сторона правопорушення відсутня Висновки акта перевірки про нібито занижені суми податку на прибуток (2876 423 грн.) та податку на додану вартість (1905912 грн.) ані на момент складення протоколу, ані на момент розгляду справи не перетворилися на узгоджене грошове зобов`язання у розумінні Податкового кодексу України. Особливо показовим є те, що протокол № 837 складено 29.07.2026 - у той самий день, що й акт перевірки. ОСОБА_1 зауважила, що на момент складення протоколу не сплив навіть строк, встановлений п. 86.7 ст. 86 ПКУ для подання платником податків заперечень до акта (десять робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта), і за визначенням не було і не могло бути прийнято жодного податкового повідомлення-рішення, яке за п. 86.8 ст. 86 ПКУ приймається керівником контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення акта, а у разі подання заперечень - протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем їх розгляду. ОСОБА_1 вважає, станом на 29.07.2026 не існувало жодного юридично значущого рішення контролюючого органу, яким було б визначено грошове зобов`язання ТОВ «ЮДЖС». Існувала виключно позиція перевіряючих, викладена в акті. Притягнення посадової особи до адміністративної відповідальності за заниження податків, які на той момент не були і не могли бути визначені у встановленому законом порядку, є передчасним. Окрім того, ОСОБА_1 наголосила, що 13.08.2026 ТОВ «ЮДЖС» подало до ГУ ДПС у Вінницькій області заперечення на акт перевірки від 29.07.2026 №20257/02-32-07-01/44238964 у порядку п. 86.7 ст. 86 ПКУ. Відповідно до пп. 86.7.1 п. 86.7 ст.86 ПКУ подані заперечення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки і розглядаються комісією контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом десяти робочих днів, що настають за днем отримання заперечень. Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПКУ у разі подання заперечень податкове повідомлення-рішення приймається протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем розгляду матеріалів перевірки та заперечень. ОСОБА_1 зазначила, що станом на день розгляду справи в суді процедура розгляду заперечень не завершена, а строк для прийняття податкового повідомлення-рішення ще не настав. ОСОБА_1 стверджує, що суми, покладені в основу протоколу № 837, не є узгодженим грошовим зобов`язанням; на момент складення протоколу не існувало жодного рішення контролюючого органу, яким такі суми були б визначені, а станом на сьогодні триває розгляд поданих ТОВ «ЮДЖС» заперечень на акт перевірки. На її переконання, акт перевірки за таких умов не може бути визнаний доказом її вини, а інших доказів у справі немає. Протокол № 837 не містить конкретної події правопорушення, не визначає конкретний час, звітний період, операцію, документ, дію чи бездіяльність, не встановлює форму вини, не доводить причинного зв`язку і не обґрунтовує, які саме службові обов`язки були нею порушені. З огляду на зазначені нею обставини клопоче про закриття провадження в справі, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов до такого висновку.

В силу ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів правил України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а за змістом ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом (ст.245 КУпАП).

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В протоколі про адміністративне правопорушення №837, складеному головним державним інспектором ГУ ДПС у Вінницькій області Кушніром Є.В., зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.163-1 ч.1 КпАП України.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведено достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Як вбачається із матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення ґрунтується на акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

Відповідно до змісту п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України (надалі ПК України) результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт перевірки - це документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає результати. Тобто, акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства. При цьому акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому не породжує, не змінює не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність.

Висновки, викладені у акті перевірки, є відображенням дій інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

Таким чином, на думку апеляційного суду, акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, оскільки в силу норм ПК України, акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

У своїй практиці Верховний Суд уже неодноразово наголошував на тому, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки інспектора щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність. У силу норм Податкового кодексу України акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Дана правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №П/811/2893/14.

Також, згідно з положень ст.58 ПК України, на підставі акту перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Статтями 55-56 ПК України передбачене право адміністративного та судового оскарження такого податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків, у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п.56.18 ст.56 ПК України).

Із аналізу вказаних норм слідує, що якщо за результатами податкової перевірки складено акт, який містить висновки про встановлення факту порушення податкового законодавства, контролюючим органом приймається повідомлення-рішення, у якому ним визначається сума грошового зобов`язання, яке платник податків має право оскаржити.

Акт перевірки не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.163-1 КУпАП, оскільки в силу норм Податкового кодексу України акт перевірки не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Отже, єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.163-1 КУпАП, є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки.

Не прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням контролюючим органом суми бюджетного відшкодування, позбавляє платника податків права на оскарження такого рішення контролюючого органу, а за відсутності відомостей про узгоджену суму відшкодування немає підстав для притягнення платника податків за порушення порядку податкового обліку.

Таким чином, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до положень ст.56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку; подана скарга зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження і протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Крім того, положеннями п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, надано право платнику податків на звернення до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, при цьому грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Розглядаючи адміністративну справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.163-1 КУпАП, судом, з`ясовано, що останньою використане надане Податковим кодексом України право на оскарження рішення податкового органу, 13.08.2026 ТОВ «ЮДЖС» подало до ГУ ДПС у Вінницькій області заперечення на акт перевірки від 29.07.2026 №20257/02-32-07-01/44238964 у порядку п. 86.7 ст. 86 ПКУ.

Отже, на момент розгляду справи триває процедура оскарження, а відтак в розумінні положень ст. 56 Податкового кодексу України, цей акт не є узгодженим, а тому відсутні підстави стверджувати про його законність та обґрунтованість, тому він не може бути визнаний доказом вини ОСОБА_1 , в той же час інші докази, які б доводили вчинення цього правопорушення, в справі відсутні.

Суд, згідно з приписами статті 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно положень ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом» (п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згiдно із статею 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Уci сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Аналогічна норма міститься і в ст.62 Конституції України. Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2011 року №12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, яке є обов`язковим до виконання на території України, встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» є джерелом національного права.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст.62 Конституції України). Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов`язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення. Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень (п.110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97). ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)» (справи «Малофєєв проти Росії», рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року). Згідно до ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Отже, сукупність наведених обставин свідчить про те, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.163-1 КУпАП.

Згідно п.1 ст.247 КУАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст.40-1 КУпАП.

Оскільки провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.163-1 КУпАП слід закрити, а судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення, то судовий збір слід віднести на рахунок держави.

На підставі наведеного, відповідно до ст.221, п.1 ч.1 ст.247 КУпАП та керуючись ст., ст.9, 40-1, 140, 251, 256, 280, 283, 284, 287, 291, 294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення за ст.163-1 ч.1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена згідно статей 287-289 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, потерпілим протягом десяти днів з дня її винесення.

В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк може бути поновлено органом, правомочним розглядати дану справу.

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК