Рішення № 139114675, 19.08.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/23685/25

Провадження № 2/638/4028/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого-судді - Цвіри Д.М.,

при секретарі - Мажукіній Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» про визнання трудових відносин та трудового договору припиненими, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить:

- визнати припиненими трудові відносини та трудовий договір розірваним між мною, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ», код ЄДРПОУ 36771189, юридична адреса: вул. Поштова, буд.2 в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області, індекс 62801.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» на мою користь сплачений позивачем судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом тим, що 01.08.2014, позивача було прийнято на посаду менеджера зі збуту ТОВ «РЕМБУДПОБУТ».

З 01 лютого 2018 року (запис в трудовій книжці № 10) переведено на посаду начальника відділу збуту того ж підприємств. З 1 березня 2021 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

З початком бойових дій на території Печенізької територіальної громади Чугуївського району Харківської області, пов`язаних зі збройною агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» припинило свою роботу. Директорка Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» ОСОБА_2 покинула Україну та виїхала за кордон. Жодних наказів з кадрових питань, як то, про призупинення трудових відносин, попередження про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства з 24 лютого 2022 року по теперішній час, позивач не отримувала. Станом на момент подання позовної заяви позивач перебуваю у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ».

Відпустка по догляду за дитиною до трьох років закінчилася 23 грудня 2023 року і позивач мала б вийти на роботу 24 грудня 2023 року. Проте, діяльність підприємства призупинена, позивач не маю доступу до робочого місця та позбавлена можливості виконувати роботу за посадою.

Позивач не має можливості заробляти собі на життя своєю працею.

25 червня 2025 року, позивач звернулася до директорки Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» ОСОБА_2 засобами електронної комунікації Viber та Telegram із заявою про звільнення, заяву про звільнення позивач також надіслала на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» rbp.mail@ukr.net та особисту електронну пошту директорки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та надіслала рекомендованим листом з описом вкладення Укрпоштою на офіційну поштову адресу юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ»: вул. Поштова, буд. 2 в селищі Печеніги Чугуївського району Харківської області.

У Viber та Telegram Шидич Олеся Андріївна повідомила голосовим повідомленням, що в неї немає можливості видати наказ про звільнення через відсутність печатки підприємства.

На повідомлення електронною поштою, відповіді не було.

Лист надісланий Укрпоштою повернувся, як не отриманий.

Наявність нерозірваного трудового договору створює перешкоди для працевлаштування позивача на іншій роботі. Позивач не маю можливості працювати, отримувати заробітну плату і здійснювати загальнообов`язкові соціальні страхові виплати. Наразі між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» трудові відносини фактично припинені. Заява позивача про звільнення була залишена відповідачем без належного реагування, що створює певні труднощі належній реалізації її права на працю.

Для розірвання трудового договору позивач зверталась до Печенізького сектору Великобурлуцького управління Чугуївської філії Харківського обласного центра зайнятості, де їй повідомили, що в цьому випадку неможливо розірвати трудовий договір через Службу зайнятості.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 28.11.2025 року, у справі відкрито провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідачем копію ухвали суду від 28.11.2025 та копію позовної заяви з додатками не було отримано.

У встановлений законом строк, відповідачем відзиву на позовну заяву подано не було.

Позивач в судове засідання не з`явилася, просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_3 , 01.08.2014, позивача було прийнято на посаду менеджера зі збуту ТОВ «РЕМБУДПОБУТ», з 01 лютого 2018 року переведено на посаду начальника відділу збуту того ж підприємств.

Проте, матеріали справи не містять інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-7 та Форма ОК-5) що відповідачем по справі з 01.08.2014 здійснювало відрахування обов`язкових страхових платежів за позивача по справі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно зі ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Тобто, за наявними в матеріалах справи доказами не вбачається, що позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08 червня 2001 року «Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою» та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745, зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин: фізичною особою - роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї зі сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених судовим розглядом обставин щодо порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №757/61865/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 24.03.2022, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.

Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що підстав задовольняти позовні вимоги у суду відсутні.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДПОБУТ» про визнання трудових відносин та трудового договору припиненими, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Д.М.Цвіра