Рішення № 139112100, 20.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1641/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,

за участю представників:

від позивача: Куделя Д.В.,

від третьої особи: не з`явився,

від відповідача: адвокат Філіпенко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1641/26

за позовом: Одеської міської ради (пл. Біржова, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (вул. Успенська, № 83/85, м. Одеса, 65011, код ЄДРПОУ 45839467)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» (вул. Палія Семена, № 99-Б, м. Одеса, 65123, код ЄДРПОУ 39056181)

про стягнення 3 383 795,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» штрафу за договором оренди землі у розмірі 3383795,50 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди землі від 20.08.2025, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій +», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1386, зокрема, щодо своєчасної сплати орендної плати за користування земельними ділянками у серпні 2025 року, у зв`язку з чим Одеською міською радою нараховано товариству штраф у розмірі 3383795,50 грн відповідно до п. 4.7 договору оренди землі.

Позивач зазначає, що 20.08.2025 між Одеською міською радою та ТОВ «Меркурій +» укладено договір оренди землі, відповідно до якого земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137600:14:002:0002 (загальна площа 0,9496 га), 5110137600:14:002:0003 (загальна площа 1,0304 га), 5110137600:14:002:0004 (загальна площа 0,12 га), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, 99-Б, надано в строкове платне користування строком на 25 років, до реалізації планувальних рішень території, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

При цьому, як додає позивач, за умовами п. 2.2. договору на вказаних земельних ділянках розміщено об`єкт нерухомого майна, а саме: торгівельні будівлі ринку, що належить ТОВ «Меркурій +», право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 04.06.2014 Комінтернівським районним управлінням юстиції в Одеській області. Також, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.01.2026 № 460601531 право власності на торгівельні будівлі ринку ТОВ «Меркурій +» загальною площею 7589,10 кв.м. зареєстровано за ТОВ «Меркурій +» на підставі: документа, що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси від 22.01.2020 № 34р, виданого Суворовською районною адміністрацією Одеської міської ради; свідоцтва про право власності від 13.06.2014 № 22965086, виданого реєстраційною службою Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області; технічного паспорта від 14.11.2023 № ТІ01:2441-5495-2247-0185; інформаційної довідки від 30.10.2023 № 30-10/23-1д, виданої Приватним підприємством «Проект».

Позивач зауважує, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Водночас, як пояснює позивач, ТОВ «Меркурій +» нараховано орендну плату за серпень 2025 року (з 20.08.2025) у сумі 109154,69 грн, кінцевий термін сплати якої 30.09.2025, а також за вересень 2025 року у сумі 281982,96 грн, кінцевий термін сплати якої 30.10.2025. В свою чергу, платіж у сумі 100047,55 грн з призначенням платежу про сплату орендної плати за серпень 2025 надійшов 19.09.2025, а платіж у сумі 281982,95 грн з призначенням платежу про сплату орендної плати за вересень 2025 надійшов 15.10.2025. Однак, відповідно до виписки по рахунку кошти у сумі 9107,15 грн надійшли лише 27.11.2025.

Позивач також зазначає, що листом від 09.04.2026 № 01-19/785 Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради повідомив, що платіж від 19.09.2025 у сумі 100047,55 грн враховано в рахунок сплати за серпень 2025 року, платіж від 15.10.2025 у сумі 281982,95 грн враховано в рахунок сплати за вересень 2025 року, а платіж від 27.11.2025 у розмірі 9107,15 грн зараховано в рахунок сплати за серпень 2025 року. Як наслідок, відповідачем орендну плату за серпень сплачено в повному обсязі лише 27.11.2025, хоча строк виконання зобов`язання сплив ще 30.09.2025.

Таким чином, за ствердженням позивача, ТОВ «Меркурій +» порушило умови п. 4.3. договору, а саме сплатило кошти у розмірі 9107,15 грн лише 27.11.2025, тобто з порушенням строку, встановленого договором, внаслідок чого Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради на підставі п. 4.7. договору нараховано штраф у сумі 3383795,50 грн.

Позивач також пояснює, що внаслідок неналежного виконання орендарем обов`язку зі своєчасної сплати орендної плати Департаментом на адресу відповідача направлено лист від 24.11.2025 щодо необхідності сплати вказаного штрафу, однак у відповідь на вимогу Департаменту отримано лист від 28.11.2025 № 2811/-1/25, в якому ТОВ «Меркурій +» зазначило, що не згодне зі штрафом, оскільки відповідно до правила «dies a quo non computatur» («день, з якого починається строк, не обчислюється») та ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Однак, позивач вважає, що аргументи відповідача ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права з огляду на те, що принцип відтермінування початку перебігу строку на наступний день не може бути застосований до визначення дати укладення договору, оскільки приписами ч. 2 ст. 631 ЦК України визначено, що договір набирає чинності безпосередньо з моменту його підписання, якщо інше не встановлено самим текстом договору.

Відтак, договір підписано та нотаріально посвідчено 20.08.2025, а отже, за висновком позивача, саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок сплати орендної плати за договором. Крім того, як додає позивач, ТОВ «Меркурій +» сплачено заборгованість, хоча й з пропуском строку, визначеного договором, що свідчить про визнання боргу та згоду з позицією Одеської міської ради.

За висновком позивача, ТОВ «Меркурій +» не виконало належним чином обов`язок за договором щодо своєчасної сплати орендної плати орендної плати у повному обсязі, що прямо суперечить наведеним позивачем положенням законодавства, договору та зумовило звернення Одеської міської ради до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що договір оренди земельних ділянок було укладено та зареєстровано 20.08.2025, що підтверджує момент виникнення у орендаря права користування земельними ділянками та момент, з якого починається обов`язок щодо сплати орендної плати. Орендна плата може нараховуватися виключно за період фактичної дії договору та наявності у орендаря права користування земельними ділянками, а нарахування плати за період до початку дії договору юридично неспроможне. Відтак, за ствердженням відповідача, при визначенні кількості днів, за які має бути нарахована орендна плата у серпні 2025 року, ТОВ «Меркурій +» керувалося загальними правилами обчислення строків, встановленими ст. 253 Цивільного кодексу України.

Як пояснює відповідач, з огляду на те, що договір укладено 20.08.2025, відлік строку починається з 21.08.2025, при цьому, серпень, як календарний місяць, має 31 день, а відтак, 11 календарних днів, за які і була сплачена орендна плата. Водночас, на переконання відповідача, сама по собі державна реєстрація права у конкретний календарний день не означає автоматичного ототожнення всього такого дня з періодом фактичного користування, що підлягає оплаті. Більш того, таке ототожнення суперечить загальним засадам цивільного законодавства, оскільки призводить до штучного збільшення обсягу грошового зобов`язання без фактичного збільшення обсягу наданого користування.

Отже, на думку відповідача, ключовим є не формальна дата, а юридично значущий момент виникнення можливості користування, який у даному випадку настав у другій половині дня після завершення робочого та банківського часу, що виключало фактичну реалізацію правомочностей орендаря в межах значної частини календарного дня. Такий підхід узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства, зокрема принципами добросовісності та справедливості, і виключає формальне ототожнення календарної дати реєстрації з повним обсягом користування, яке підлягає оплаті.

Таким чином, як зазначає відповідач, при первинному нарахуванні ТОВ «Меркурій+» діяло не довільно, а відповідно до загального нормативного підходу, що застосовується до строків, визначених у днях, з урахуванням норм Цивільного кодексу України, загальновизнаних доктринальних правил обчислення строків, правової природи оренди як зобов`язання, що виникає з моменту набуття орендарем права користування, та відповідно принципів юридичної визначеності і правової передбачуваності.

В свою чергу, як зауважує відповідач, за своєю суттю позиція позивача фактично зводиться до нарахування орендної плати за календарний день, протягом якого відповідач не мав реальної можливості здійснювати користування земельними ділянками у повному обсязі. Між тим, такий підхід, на думку відповідача, суперечить не лише принципу справедливості, але й самій природі орендних правовідносин як оплатного користування майном.

Відтак, за ствердженням відповідача, його позиція щодо обчислення орендної плати за серпень 2025 року не є ухиленням від виконання зобов`язання, а ґрунтується на добросовісному та юридично обґрунтованому розумінні природи орендної плати як плати саме за реальне користування майном. Натомість позивач фактично змішує три самостійні юридичні категорії, кожна з яких має різний зміст, різну правову природу та різні правові наслідки, зокрема, момент укладення договору, момент виникнення речового права оренди та момент настання строку виконання грошового зобов`язання щодо сплати орендної плати, що суперечить як системному тлумаченню норм цивільного законодавства, так і усталеним засадам приватного права щодо визначеності моменту виникнення прав та обов`язків сторін.

Відповідач також звертає увагу, що спір у даній справі фактично виник не внаслідок умисного невиконання грошового зобов`язання чи свідомого ухилення від сплати орендної плати, а виключно через різне правове тлумачення сторонами моменту початку нарахування орендної плати за перший неповний календарний місяць дії договору оренди. При цьому, сама наявність між сторонами обґрунтованої правової невизначеності щодо порядку обчислення орендної плати за серпень 2025 року виключає можливість кваліфікації дій відповідача як очевидного та безспірного порушення зобов`язання, що є необхідною передумовою для застосування настільки суворої штрафної санкції.

Отже, як наголошує відповідач, оскільки у даному випадку між сторонами виник спір не щодо самого факту сплати орендної плати чи ухилення відповідача від виконання договору, а виключно щодо методики визначення кількості календарних днів, за які підлягала нарахуванню орендна плата у першому неповному місяці дії договору, а тому спірні правовідносини не можуть ототожнюватися із класичним випадком невнесення орендної плати, для якого сторони передбачили настільки сувору санкцію.

Також, зазначаючи про добросовісну поведінку орендаря, останній наголошує, що 27.11.2025, тобто безпосередньо у день отримання претензії, не зважаючи на своє переконання щодо правильності обчислення орендної плати за серпень 2025 року, ТОВ «Меркурій +», діючи добросовісно, негайно та беззастережно сплатило 9107,15 грн, тобто суму, яка визначена департаментом як заборгованість з орендної плати за один день серпня 2025 року. Отже, на переконання відповідача, його поведінка підтверджує добросовісність, відсутність умислу на ухилення від сплати орендних платежів, а також оперативне реагування на зауваження орендодавця.

Водночас відповідач звертає увагу, що про наявність недоплати за серпень 2025 року відповідача вперше було повідомлено департаментом лише претензією від 24.11.2025, тобто майже через три місяці після виникнення відповідної розбіжності, а до цього часу орендар не отримував жодних зауважень щодо правильності розрахунку орендної плати, а тому об`єктивно не міг знати про позицію департаменту щодо наявності недоплати та, відповідно, не мав можливості погасити її раніше.

Окрім того, відповідач наголошує що позивач, володіючи інформацією про власне тлумачення порядку обчислення орендної плати, не вжив жодних заходів для оперативного врегулювання питання, своєчасно не повідомив відповідача про наявність спірної різниці та допустив штучне накопичення строку, після чого заявив вимогу про стягнення надмірної штрафної санкції. Водночас, оплата орендної плати за серпень 2025 року була здійснена 19.09.2025, тобто позивач мав достатньо часу для з`ясування цієї неузгодженості, що, на думку відповідача, суперечить стандарту добросовісної поведінки учасника цивільного обороту, оскільки кредитор не вправі свідомо утримуватись від належної комунікації з боржником з метою подальшого застосування максимально суворих штрафних наслідків.

Поряд з цим, відповідач альтернативно зазначає про очевидну неспівмірність та непропорційність заявленої до стягнення у цій справі штрафної санкції, що є підставою для її зменшення, оскільки позивач не надав жодного доказу того, що спірна розбіжність у сумі 9107,15 грн спричинила будь-які негативні наслідки для місцевого бюджету, унеможливила виконання бюджетних програм, спричинила додаткові витрати чи іншим чином порушила майнові інтереси територіальної громади. Відсутність будь-яких реальних негативних наслідків у поєднанні з негайним добровільним усуненням спірної суми, на переконання відповідача, додатково підтверджує очевидну неспівмірність заявленої до стягнення санкції.

При цьому, як вже було зазначено відповідачем, порушення полягало у помилці в обчисленні всього одного дня, з чим відповідач категорично не погоджуються, недоплата становила менше 0,3% від місячної орендної плати і була повністю погашена негайно після отримання претензії. Відтак, за висновком відповідача, застосування штрафу у розмірі майже 3,5 млн грн за технічну похибку у 9 тис. грн є надмірним, непропорційним і економічно абсурдним, а нарахована санкція суперечить принципам добросовісності, розумності та заборони зловживання правом.

Одеська міська рада, надавши відповідь на відзив, не погоджується із доводами відповідача та наголошує, що оскільки договір було укладено, нотаріально посвідчено та зареєстровано 20.08.2025, то саме ця дата є моментом набрання чинності правочином і початком строку його дії, оскільки моменти набрання чинності та початку дії договору в часі є тотожними. В свою чергу, з моменту реєстрації права 20.08.2025 Одеська міська рада втратила право самостійного розпорядження ділянкою, а орендар набув речові права на земельну ділянку, що у свою чергу зумовлює виникнення обов`язку зі сплати орендної плати.

Відтак, позивач підсумовує, що в межах земельних відносин орендна плата є формою плати за саме право володіння та користування земельною ділянкою та це право виникло у відповідача в повному обсязі саме 20.08.2025 з моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, за ствердженням позивача, строк дії договору оренди та обов`язок із нарахування орендної плати розпочався безпосередньо в день його укладення та державної реєстрації 20.08.2025, у зв`язку з чим серпень 2025 року мав бути оплачений відповідачем за 12 календарних днів, а не за 11 днів, як це самовільно та всупереч закону розрахувало ТОВ «Меркурій +», утворивши недоплату перед місцевим бюджетом, що й стало законною підставою для подальшого застосування штрафних санкцій за загальний період прострочення згідно з пунктом 4.7 розділу 4 договору.

Щодо тверджень відповідача про недобросовісність реалізації позивачем права на стягнення штрафу, останній зауважує, що відповідач був достеменно обізнаний про наявність п. 4.7. договору та про відповідальність за несвоєчасне виконання умов останнього та її розмір, які узгоджені сторонами правочину. При цьому, позивач акцентує увагу, що укладений між сторонами договір відповідає Типовому договору оренди землі, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, а розмір штрафу, на відміну від пені, не є предметом договірної конкретизації, а імперативно визначений Типовим договором.

Більш того, як звертає увагу позивач, Типовим договором не передбачено жодних підстав, які б впливали на зменшення розміру штрафу та, укладаючи договір, сторони, зокрема, позивач розраховували на належне та добросовісне виконання умов останнього. У той же час порушуючи умови укладеного договору, сторони, а у даному випадку саме відповідач, мають усвідомлювати наслідки здійснення/нездійснення відповідних дій, самостійно розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій/бездіяльності. При цьому, типові умови договору в силу їх імперативності є обов`язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов`язань і не підлягають зміні ними.

Стосовно безпідставності та необґрунтованості посилань відповідача на підстави зменшення штрафу на 99% позивач зазначає, що договором не передбачено обставин, які б звільняли відповідача від сплати штрафу за несвоєчасне виконання його умов або впливали б на його зменшення. Відтак, оскільки розмір штрафу, а саме 100% річної орендної плати імперативно закріплений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, Одеська міська рада наголошує на відсутності підстав для зменшення законодавчо визначеного розміру штрафу на підставі ст. 551 ЦК України за умови відсутності нормативного закріплення підстав для такого зменшення. В свою чергу, позивач звертає увагу, що відповідачем не надано доказів щодо наявності виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідач надав свої заперечення на відповідь позивача на відзив, де, окрім іншого, додав, що вважає позицію позивача щодо початку нарахування орендної плати помилковою, адже позивач безпідставно ототожнює дві різні та самостійні правові категорії, які мають різну юридичну природу та регулюються різними нормами права, а саме момент виникнення права оренди та порядок обчислення строків виконання цивільних зобов`язань. Відтак, за ствердженням відповідача, фактично позивач пропонує проігнорувати прямий припис с. 253 ЦК України та включити до розрахунку день виникнення права оренди лише тому, що саме в цей день було здійснено державну реєстрацію, хоча й у вечірній позаробочий час.

Також, на переконання відповідача, позивач фактично визнає відсутність будь-яких негативних наслідків порушення та намагається використати неустойку як інструмент необґрунтованого збагачення. В свою чергу, підставою для заявлених вимог є не ухилення від виконання договору, не тривале невиконання грошового зобов`язання, не заподіяння шкоди бюджету, не незаконне користування землею та навіть не наявність заборгованості, а виключно різне юридичне тлумачення правил обчислення одного календарного дня, що саме по собі свідчить про надмірність та очевидну неспівмірність заявлених вимог.

Отже, за висновком відповідача, сама позиція позивача фактично підтверджує відсутність будь-яких реальних негативних наслідків для місцевого бюджету, а тому заявлена до стягнення сума штрафу у розмірі 3383795,50 грн не виконує компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності та спрямована виключно на отримання необґрунтованої майнової вигоди за рахунок відповідача, що суперечить принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, які становлять основу сучасного приватного права України.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 позовна заява вх.№1680/26 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Одночасно із позовною заявою Одеська міська рада подала до суду заяву (вх. № 2-856/26 від 01.05.2026) про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах розміру позовних вимог на загальну суму 3383795,50 грн, а також накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ТОВ «Меркурій +», у межах розміру позовних вимог 3383795,50 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та розміром арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

04.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, відмовлено у задоволенні заяви Одеської міської ради (вх. 2-856/26 від 01.05.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1641/26.

05.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1680/26 від 01.05.2026) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1641/26. Постановлено справу № 916/1641/26 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "26" травня 2026 року о 12:20 год. Також, даною ухвалою залучено до участі у справі Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

25.05.2026 представник відповідача звернувся до суду із клопотанням (вх. № 18160/26), яким просив відкласти підготовче засідання у справі № 916/1641/26 на іншу дату, яку визначити із врахуванням часу, необхідного відповідачу для підготовки та подання відзиву.

26.05.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/1641/26, врахувавши клопотання відповідача, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "16" червня 2026 року о 12:40 год., про що відповідача та третю особу було повідомлено відповідною ухвалою суду від 27.05.2026, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

02.06.2026 через систему «Електронний суд» від ТОВ «Меркурій +» до суду надійшов відзив на позов (вх. № 19944/26), який прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами у зв`язку із задоволенням клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву.

16.06.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/1641/26 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду, а також протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до "07" липня 2026 року об 11:20 год., про що третю особу також було повідомлено ухвалою суду від 17.06.2026 у відповідності до вимог ст. 120 ГПК України.

19.06.2026 Одеською міською радою подано до суду відповідь (вх. № 21404/26) на відзив, яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї документами.

29.06.2026 відповідачем надано до суду заперечення (вх. № 22518/26) на відповідь на відзив, які відповідно прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

07.07.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/1641/26, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1641/26 до судового розгляду по суті на "28" липня 2026 року о 12:20 год.

Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради про дату, місце та час проведення судового засідання з розгляду справи № 916/1641/26 по суті було повідомлено ухвалою суду від 07.07.2026, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

27.07.2026 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 26168/26), згідно якого, у зв`язку з відрядженням представника до м. Київ, останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.07.2026 у справі № 916/1641/26 на 28.07.2026 о 12:20 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.

29.07.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/1641/26 призначено на "11" серпня 2026 року о 12:00 год.

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.07.2026 у справі № 916/1641/26 на 11.08.2026 о 12:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань, з огляду на що судом було повідомлено присутніх представників сторін про проведення судового засідання "13" серпня 2026 року о 10:00 год.

Під час розгляду справи по суті представники позивача та третьої особи виступили із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ними у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті також виступив із вступною промовою, заперечував проти позовних вимог та у судових дебатах наполягав на відмові у їх задоволенні з підстав, викладених ним у заявах по суті та усних поясненнях по справі.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

В судовому засіданні, 13.08.2026 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, відповідно до ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 20.08.2026 об 11:20 год.

В судовому засіданні, 20.08.2026 господарським судом, відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представників позивача та відповідача було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

20.08.2025 між Одеською міською радою, що діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси (орендодавець, позивач, ОМР) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» (орендар, відповідач, ТОВ «Меркурій +») укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 та рішення Одеської міської ради № 3137-VІІІ від 16.04.2025 надає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельні ділянки: площею 0,9496 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0002; площею 1,0304 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0003; площею 0,1200 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0004, місце розташування яких: місто Одеса, вулиця Палія Семена, 99-Б, далі за текстом разом «земельна ділянка», вид цільового призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

В п. 2.1 договору визначено, що в оренду передаються: земельна ділянка площею 0,9496 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0002, у тому числі по угіддях: землі під соціально-культурними об`єктами 0,9496 га; земельна ділянка площею 1,0304 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0003, у тому числі по угіддях: землі під соціально-культурними об`єктами 1,0304 га; земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0004, у тому числі по угіддях: землі під соціально-культурними об`єктами 0,1200 га.

Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, а саме: торгівельні будівлі ринку ТОВ «Меркурій +», що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Меркурій +», право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 04.06.2014 Комінтернівським районним управлінням юстиції в Одеській області, номер відомостей про речове право: 6000366; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 384103051227. Інженерне забезпечення об`єкту - від існуючих міських мереж.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,9496 га (кадастровий номер 5110137600:14:002:0002), на дату укладання договору становить: 29799028,89 грн, згідно витягу № НВ-5101097202025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних, сформованого 14.05.2025. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1,0304 га (кадастровий номер 5110137600:14:002:0003), на дату укладання договору становить: 34111207,72 грн, згідно витягу № НВ-5101097352025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних, сформованого 14.05.2025. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1200 га (кадастровий номер 5110137600:14:002:0004), на дату укладання договору становить: 3765673,41 грн, згідно витягу № НВ-5101097522025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних, сформованого 14.05.2025.

Положеннями п. 3.1 договору визначено, що договір укладено на 25 (двадцять п`ять) років, до реалізації планувальних рішень території, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Цим договором встановлюється умова про його поновлення, та після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії цього договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії цього договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Відповідно до п. 3.2 договору після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (укласти на новий строк).

Приписами п. 4.1 договору встановлено, що орендна плата за земельну ділянку площею 0,9496 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0002, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 1489951,44 грн на рік. Орендна плата за земельну ділянку площею 1,0304 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0003, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 1705560,39 грн на рік. Орендна плата за земельну ділянку площею 0,1200 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0004, розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає: 188283 грн на рік. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі.

За змістом п. 4.2. договору розмір орендної плати встановлюється згідно рішень Одеської міської ради у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватись Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Пунктом 4.3 договору погоджено, що орендна плата вноситься орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем, податкового (звітного) місяця на Банк Казначейства України (ЕАП), МФО 899998 код ЄДРПОУ 37607526 на рахунок одержувача - ГУК в Одеській області (м. Одеса), № UA468999980334129812000015744, код бюджетної класифікації 18010600.

Згідно з п. 4.4, 4.6 договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Орендар надає виконавчому органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин копію платіжного документу щодо внесеної орендної плати за його вимогою.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі, розмір якої визначається Податковим кодексом України.

Умовами п.п. 5.1, 5.2 договору сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення згідно з класифікацією видів цільового призначення земель 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

За положеннями п. 6.1 договору об`єкт оренди за цим договором вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Пунктом 9.1 договору визначено, що орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (підп. 9.1.2). В свою чергу, п/п. 9.3.1. п. 9.3. договору передбачено право орендаря приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до закону.

В п. 9.4 договору передбачено, що орендар зобов`язаний, серед іншого: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержуватися вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі», виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України (підп. 9.4.1); самостійно щороку обчислювати суму орендної плати станом на 1 січня, з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки і до 20 лютого поточного року подавати до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, визначеному Податковим Кодексом України (з урахуванням нової нормативної грошової оцінки земель у разі введення її в дію) (підп. 9.4.2); своєчасно вносити орендну плату (підп. 9.4.9).

Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України. За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 13.1 договору).

Відповідно до п. 14.1 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його нотаріального посвідчення. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Відомості про поновлення договору із зазначенням строку, передбаченого договором, обов`язково вносяться до Державного реєстру прав під час проведення державної реєстрації такого права.

Вказаний договір оренди землі від 20.08.2025 підписаний представниками сторін та містить відтиск печатки орендодавця та орендаря, а також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1386.

Право власності на земельні ділянки з кадастровим номером 5110137600:14:002:0002 загальною площею 0,9496 га, з кадастровим номером 5110137600:14:002:0003 загальною площею 1,0304 га та з кадастровим номером 5110137600:14:002:0004 загальною площею 0,1200 га зареєстровано за територіальною громадою в особі Одеської міської ради, що підтверджується наданими до матеріалів справи витягами з Державного реєстру речових праві від 22.08.2025.

Окрім того, як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав № 440616259, № 440619476 та № 440625147 від 22.08.2025, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» 20.08.2025 проведено державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки: за кадастровим номером 5110137600:14:002:0002, загальною площею 0,9496 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3191922751101); за кадастровим номером 5110137600:14:002:0003, загальною площею 1,0304 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3191947951101); за кадастровим номером 5110137600:14:002:0004, загальною площею 0,1200 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3191959551101).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3201200602025 від 27.03.2025 містяться відомості щодо земельної ділянки, площею 0,9496 га, із кадастровим номером 5110137600:14:002:0002, що розташована за адресою: м. Одеса, вулиця Семена Палія, 99-Б, вид цільового призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, дата державної реєстрації земельної ділянки: 27.03.2025.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу № НВ-5101097202025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:14:002:0002 станом на 14.05.2025 складає 29799028,89 грн.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5600419792025 від 28.03.2025 містяться відомості щодо земельної ділянки, площею 1,0304 га, із кадастровим номером 5110137600:14:002:0003, що розташована за адресою: м. Одеса, вулиця Семена Палія, 99-Б, вид цільового призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, дата державної реєстрації земельної ділянки: 28.03.2025.

З наявного в матеріалах справи витягу № НВ-5101097352025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок убачається, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:14:002:0003 станом на 14.05.2025 складає 34111207,72 грн.

У Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7300538062025 від 31.03.2025 містяться відомості щодо земельної ділянки, площею 0,1200 га, із кадастровим номером 5110137600:14:002:0004, що розташована за адресою: м. Одеса, вулиця Семена Палія, 99-Б, вид цільового призначення: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, дата державної реєстрації земельної ділянки: 31.03.2025.

Відповідно до наявного в матеріалах справи витягу № НВ-5101097522025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:14:002:0004 станом на 14.05.2025 складає 3765673,41 грн.

При цьому відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 460601531 від 16.01.2026, ТОВ «Меркурій +» з 04.06.2014 на праві власності належить об`єкт нерухомого майна закінчений будівництвом об`єкт: торгівельні будівлі ринку ТОВ «Меркурій +», загальною площею 7589,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Палія Семена, буд. 99-Б, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 384103051227.

Як встановлено судом, Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради звернувся до ТОВ «Меркурій +» з листом № 01-12/738 від 10.09.2025, яким, наголошуючи на умовах п.п. 4.3., 4.7. договору оренди землі, висловив прохання сумлінно виконувати умови договору оренди землі та зазначив про необхідність здійснювати сплату орендної плати у строк до 30 числа відповідно до п. 4.3. договору, з урахуванням п. 4.7. договору. Вказаний лист направлено відповідачу засобами поштового зв`язку, проте відмітка про його отримання відсутня, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

24.11.2025 Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради надіслав відповідачу лист № 01-12/1337, яким повідомив останнього, що не сплачено відповідну орендну плату за серпень та вересень 2025 року, у зв`язку з чим, відповідно до п. 4.7. договору, Департаментом нараховано штраф у розмірі 3383795,50 грн, який необхідно терміново сплатити.

У відповідь на вказаний лист ТОВ «Меркурій +» 28.11.2025 листом № 2811/-1/25 зазначило Департаменту про відсутність підстав для задоволення його вимог щодо сплати штрафу з огляду на те, що ТОВ «Меркурій +» приступило до виконання договору після його укладення та реєстрації, включно з нарахуванням та сплатою орендної плати за частину серпня 2025 року, що припадала на період фактичного дії договору. При цьому, при визначенні кількості днів, за які має бути нарахована орендна плата у серпні 2025 року, Товариство керувалося загальними правилами обчислення строків, встановленими статтею 253 Цивільного кодексу України. Відтак, оскільки договір укладено 20.08.2025, відлік строку починається з 21.08.2025 та, враховуючи, що серпень, як календарний місяць, має 31 день, відповідач розрахував 11 календарних днів, за які і була сплачена орендна плата. Окрім того, у вказаному листі відповідач зазначав про його добросовісну поведінку та щодо непропорційності нарахованих штрафних санкцій.

Як встановлено судом, Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради у листі № 01-19/785 від 09.04.2026 повідомив Юридичному департаменту Одеської міської ради про те, що платіж від 19.09.2025 у сумі 100047,55 грн зараховано за серпень 2025, платіж від 15.10.2025 у сумі 281982,95 грн зараховано за вересень 2025, а платіж від 27.11.2025 у сумі 9107,15 грн зараховано за серпень 2025. До вказаного листа Департаментом було додано копії фрагментів банківських виписок, з яких вбачається, що ТОВ «Меркурі +» 19.09.2025 здійснило оплату у розмірі 100047,55 грн з призначенням платежу: орендна плата за земельні ділянки з юридичних осіб за серпень 2025, 15.10.2025 відповідач здійснив оплату у розмірі 281982,95 грн з призначенням платежу: орендна плата за земельні ділянки з юридичних осіб за вересень 2025 та 27.11.2025 здійснив дві оплати на суму 9107,15 грн та на суму 200,00 грн з призначенням платежу: орендна плата за земельні ділянки з юридичних осіб. Здійснення вказаної оплати додатково підтверджено наданою позивачем платіжною інструкцією № 457 від 27.11.2025 на суму 9107,15 грн.

В матеріалах справи також міститься розрахунок заборгованості за договором оренди від 20.08.2025, відповідно до якого позивачем нараховано ТОВ «Меркурій +» орендну плату у наступних розмірах: за серпень 2025 (з 20.08.2025) у сумі 109154,69 грн з кінцевим терміном сплати 30.09.2025; за вересень 2025 року у розмірі 281982,95 грн з кінцевим терміном оплати 30.10.2025. В свою чергу, станом на 31.10.2025 сума штрафу за невиконане зобов`язання по сплаті орендної плати за серпень 2025 року становить 3383795,50 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Приписами ч.1 та 2 ст. 551 ЦК України унормовано, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

За змістом частин 1, 3 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 792 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ч. 1, ч. 2 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Пунктом в частини 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані: своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

За приписами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця, зокрема, право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначені права та обов`язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Статтею 36 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Згідно з пунктом 14.1.125 статті 14 Податкового кодексу України, нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

В свою чергу, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Договірні відносини, що склалися між сторонами, за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору оренди земельної ділянки, до якого застосовуються норми Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон про оренду), Земельного кодексу України (далі ЗК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ГК України) та іншими нормативними актами, прийнятими на їх виконання.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення відповідної заборгованості зі сплати штрафу.

Як установлено судом, 20.08.2025 між Одеською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Меркурій +» (орендар) було укладено договір оренди землі, яким орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування, терміном на 25 років, земельні ділянки: площею 0,9496 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0002; площею 1,0304 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0003; площею 0,1200 га, кадастровий номер 5110137600:14:002:0004, які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Палія Семена, 99-Б, далі за текстом разом «земельна ділянка», вид цільового призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

У даному випадку договір, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Меркурій +», відповідає Типовому договору оренди землі, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 та який передбачає наявність у договорі умови про сплату штрафу у розмірі 100 відсотків річної орендної плати у випадку несвоєчасної її оплати.

Укладений між сторонами договір оренди землі, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, став належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

З наведених вище норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Так, згідно умов договору, відповідач мав сплачувати орендну плату рівними частинами за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на відповідний рахунок.

Так, орендна плата за землю державної та комунальної власності має подвійну правову природу, позаяк її сплата регулюється умовами договору, положеннями Податкового кодексу України, адмініструється податковими органами, але сплачується на користь власника майна (державного або комунального), з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункт 288.1 статті 288 ПК України). У зв`язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (стаття 21 Закону України «Про оренду землі», стаття 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК України порядку.

Судом встановлено, що за серпень 2025 року, зокрема, з 20.08.2025, відповідач на виконання умов договору від 20.08.2025 повинен був сплатити за оренду землі суму в розмірі 109154,69 грн в строк до 30.30.09.2025, а за вересень 2025 року відповідач повинен був сплатити орендну плату в сумі 281982,96 грн в строк до 30.10.2025.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» 19.09.2025 здійснило плату на рахунок позивача за користування земельними ділянками за серпень 2025 року в сумі 100047,55 грн з призначенням платежу «орендна плата за земельні ділянки з юридичних осіб за серпень 2025», а 15.10.2025 здійснило плату за користування земельними ділянками за вересень 2025 року в сумі 281982,95 грн з призначенням платежу «орендна плата за земельні ділянки з юридичних осіб за вересень 2025». В подальшому, вже 27.11.2025 відповідачем було здійснено повну доплату орендної плати за серпень 2025 року в сумі 9107,15 грн. Вказані обставини не заперечуються жодною із сторін.

Щодо доводів відповідача стосовно порядку обчислення орендної плати за серпень 2025 року виходячи із загальних правил обчислення строків, визначених ст. 253 ЦК України, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Договір оренди землі є консенсуальним договором (орендодавець зобов`язаний передати орендареві земельну ділянку), який встановлює такі права сторін у зобов`язальних правовідносинах: для орендаря - право вимагати передання йому у володіння та користування земельну ділянку; для орендодавця - право на оренду плату та право вимагати використання ділянки відповідно до договору і законодавства (див. mutatis mutandis постанови КГС ВС від 03.04.2020 у справі № 912/3294/18 та від 15.11.2022 у справі № 914/917/21).

Висновки про те, що договір оренди землі є консенсуальним, містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 808/4797/13-а та КЦС ВС від 09.08.2023 у справі № 357/10393/19.

Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Так, за наявності відповідних підстав орендар може вимагати зобов`язати орендодавця виконати обов`язок з передання земельної ділянки в натурі чи відмовитись від договору і вимагати відшкодувати збитки, а орендодавець, у свою чергу, може стягнути з орендаря орендну плату.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 16, 285-288 Податкового кодексу України, статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату, з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Статтями 6 та 17 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Абзацом 7 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», також передбачено, що державній реєстрації прав підлягають право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічні умови щодо моменту передачі орендодавцем орендареві об`єкту оренди в користування, зокрема, з моменту державної реєстрації права оренди, визначені у п. 6.1. спірного договору

Правовий аналіз вищевказаних приписів закону та умов договору, якими регламентовано умови передачі земельних ділянок на праві оренди та сплати орендарем орендної плати за користування земельними ділянками, дозволяють суд зробити висновок, що земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право.

Як вбачається з наданих позивачем витягів з Державного реєстру речових прав від 22.08.2025, приватним нотаріусом було проведено державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок на підставі договору оренди землі від 20.08.2025, укладеного між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурій +», 20.08.2025.

Таким чином, державна реєстрація права оренди 20.08.2025 свідчить про набуття відповідачем права користування земельними ділянками та, відповідно, підтверджує належне виконання позивачем свого обов`язку щодо їх передачі в оренду, а також виникнення у відповідача з цього дня зустрічного обов`язку щодо сплати за користування земельною ділянкою, тобто своєчасної та повної сплати орендної плати у порядку і строки, визначені умовами договору. Відтак, судом встановлено, що невірним є твердження відповідача про обчислення орендної плати за серпень 2025 року з наступного дня після укладення договору оренди землі.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині сплати в повному обсязі орендної плати за серпень 2025 року не виконав у встановлений договором строк, зокрема, до 30.09.2025, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати орендної плати, врахувавши те, що в договорі передбачено право орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 4.7 договору штрафу.

Відтак, з огляду на те, що відповідачем не було виконано зобов`язання за договором оренди землі від 20.08.2025 щодо здійснення орендної плати, передбаченої п. 4.1, 4.3 договору, а саме орендар не виконав обов`язок щодо повної своєчасної сплати орендної плати у строк до 30 вересня 2025 року, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу штраф відповідно до п. 4.7 договору.

З аналізу наданого позивачем розрахунку заборгованості з орендної плати вбачається, що позивач, за прострочення сплати орендних платежів нарахував відповідачу штраф в розмірі 100% річної орендної плати 3383795,50 грн. Суд зазначає, що такий розрахунок є арифметично правильним та здійснений відповідно до умов договору, а отже є правомірним та обґрунтованим.

Вирішуючи питання стягнення цієї грошової суми, суд керується наступним.

Належне виконання зобов`язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.

Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК).

Сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків характеризуються загальним поняттям «санкція» - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та / або умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України (чинного на момент укладення спірного договору) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, штраф в сумі 3383795,50 грн позивачем нараховано відповідно до умов п. 4.7 договору, виходячи з суми простроченого зобов`язання зі сплати орендної плати за серпень 2025 року, розмір якого (простроченого зобов`язання) становить 9107,14 грн.

Водночас, позивачем не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов`язаних з простроченням виконання зобов`язань відповідачем зі сплати частини орендної плати за серпень 2025 року на суму 9107,14 грн, фактично лише за 1 день оренди, при цьому, враховуючи її сплату 27.11.2025, тобто з простроченням на 57 днів.

З урахуванням наведеного, судом встановлено явну не співмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 371,5 рази перевищує розмір простроченого зобов`язання, тобто сума неустойки дорівнює 37155,5% від суми простроченого зобов`язання в розмірі 9107,14 грн, та стягнення якого в повному обсязі дійсно не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов`язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов`язання та, замість стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання орендарем, виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов`язання боржником.

Зважаючи на обставини цієї справи та попередню поведінку відповідача, суд погоджується з запереченнями відповідача та зазначає, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною, може зашкодити економічній діяльності відповідача, стане додатковим надмірним тягарем.

На переконання суду, така сума штрафних санкцій може фінансово зруйнувати економіку будь-якого господарюючого суб`єкта. Суд враховує те, що розмір штрафу, який міститься у п. 4.7 договору оренди землі не має економічної і господарської мети, не ґрунтується на домовленості сторін про розмір і характер відповідальності сторін за порушення господарських зобов`язань, а походить з Типового договору оренди землі, де таку відповідальність запропоновано застосовувати Кабінетом Міністрів України. Цей розмір відповідальності не є нормою цивільного права, не передбачений Законом, не є обов`язковим в силу закону.

Відповідно до норм ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норма ст. 92 Конституції України (п. 22 ч. 1) встановлює імперативу, що засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у п. 1.1. Рішення від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001, провадження № 7-рп/2001, щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України (справа про відповідальність юридичних осіб), засади цивільно-правової відповідальності та відповідальність за правопорушення (діяння) не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Як встановлено приписами ст. 14 Закону України «Про оренду землі», ця норма права регулює питання виключно форми договору оренди землі. Так, цим законом встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Частиною 2 ст. 14 цього закону законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України затвердити Типовий договір оренди землі.

Такий Типовий договір Кабінет Міністрів України затвердив Постановою від 03.03.2004 № 220, форма якого та зміст викладно у додатку до цієї Постанови КМУ.

Пункт 14 цієї форми типового договору очевидно спрямований на виконання приписів ст. 15 Закону України «Про оренду землі» щодо істотних умов договору оренди землі, якими, зокрема, є відповідальність за несплату орендної плати. Типовим договором відповідальність за невнесення орендної плати у строки, визначені договором, викладена із двох пунктів, що передбачають: сплату штрафу та сплату пені.

« 14. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:

- у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором;

- стягується пеня у розмірі ____ відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення.»

Юридично цей Типовий договір відповідно до норми ст. 18 Закону України «Про правотворчу діяльність» має статус як «Модельний підзаконний нормативно-правовий акт». Згідно цієї норми Модельний підзаконний нормативно-правовий акт - це нормативно-правовий акт, що визначає типові, стандартизовані форми нормативно-правових актів чи інших документів. Модельний підзаконний нормативно-правовий акт приймається (видається), зокрема, у формі типової угоди (договору).

Згідно ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність» юридична сила постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі», виходячи з його компетенції як суб`єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом, є обов`язковою щодо форми (моделі) відповідного типового договору (угоди).

Це означає, що Кабінет Міністрів України структурує «форму» договору, до якої входить і пункт про санкції, як обов`язковий елемент такого договору. Але це не стосується конкретних умов, як-то розмір штрафу, пені, чи інших елементів змісту договору.

Договором же, відповідно до ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦКУ загальною вимогою, додержання якої є необхідним для чинності правочину - вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦКУ форма правочину має бути дотримано у випадку, якщо вона (форма) встановлена законом.

Вказівка у пункті 14 типового договору оренди землі як у підзаконному нормативно-правововому акті про 100% штрафу від річної орендної плати не має юридичного значення, оскільки розмір відповідальності не стосується форми договору, а є істотною умовою договору про розмір відповідальності у забезпечення виконання зобов`язань (неустойка), які відповідно до приписів ч. 2 ст. 546 ЦК України можуть встановлюватися лише договором або законом.

Отже, про конкретний розмір певного виду неустойки (штрафу, пені) сторони договору оренди землі мають право домовлятися відповідно до свого волевиявлення.

В той же час, суд враховує, що така відповідальність у розмірі « 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором» закріплена у чинному між сторонами договорі оренди землі від 20.08.2025, а тому сторони зобов`язані дотримуватися цих зобов`язань. Орендодавець за таких обставин обґрунтовано має право претендувати на сплату відповідачем саме такого розміру штрафу, що визначений договором - 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором.

Однак, суд ще раз звертає увагу на те, що наявність у орендодавця можливості стягувати із орендаря надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не можуть становити непомірний тягар для орендаря і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для орендодавця, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.

Суд виходить з завдань господарського правосуддя, якими є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, як зазначає Верховний Суд, з`ясував наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Така ж правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача надмірних штрафних санкцій у вигляді визначеного у позові штрафу, безсумнівно є обтяжливим для нього.

Позивач у своїй позовній заяві не навів доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання орендодавцю завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованого штрафу згідно умов договору. Одеська міська рада навіть не зазначає про це, посилаючись лише на порушення умов договору. Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді штрафу є надмірною мірою відповідальності.

У вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Суд також враховує той факт, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Ведення воєнного стану, неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання господарських зобов`язань, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для фізичних осіб-підприємців та підприємств, товариств тощо, які в певній мірі втратили можливості повноцінно проводити свою господарську діяльність.

Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб`єкти на всій території країни зазнали та зазнають на собі вплив від військової агресії, що викликане порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами, порушенням стабільності критично важливих питань діяльності у сфері електропостачання, водопостачання та теплопостачання.

Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності. Однак, суд зауважує, що ступінь цього впливу є різним.

Також суд враховує той факт, що відповідачем належно виконувалися та продовжують виконуватися поточні зобов`язання з оплати орендної плати. Так, відповідачем здійснено повне погашення суми основного боргу в наступному розрахунковому періоді, а наразі у нього рахується значна переплата у сплаті поточних орендних платежів. На такому тлі порушення, що допущене відповідачем є незначним.

При цьому, судом враховано, що несвоєчасне здійснення оплати орендної плати за серпень 2025 року у даному випадку викликане рядом обставин, які склалися в тому числі поза волею відповідача, проте на які відповідач об`єктивно міг вплинути, незважаючи на вчинення дій, спрямованих на належне виконання зобов`язання, а відтак прострочення виконання зобов`язань не є умисним і за таких умов нарахування штрафних санкцій у повному обсязі є дещо несправедливим та непропорційним наслідкам, що настали.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.

Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Відтак, за результатами розгляду даного спору по суті, враховуючи доводи та аргументи сторони відповідача суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення нарахованих штрафних санкцій оскільки як вірно звертає увагу суду відповідач, по-перше, зобов`язання ним повністю виконано із незначним простроченням та таке прострочення відбулось вперше, що не спростовує орендодавець та вбачається з матеріалів справи, а по-друге, кошти в сумі 100047,55 грн відповідачем були перераховані завчасно на рахунок місцевого бюджету м. Одеса та наразі сплачується орендна плата з переплатою в розмірі 50215,02 грн, що підтверджує відсутність у позивача ризиків недофінансування бюджету територіальної громади м. Одеса або негативний вплив на його наповнення.

У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

З огляду на викладене та на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, приймаючи до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов`язання, враховуючи, що суду не надано доказів прострочення виконання зобов`язання в подальшому, поведінку винної особи, яка з моменту виявлення помилки щодо обрахунку орендної плати за 1 день, невідкладно здійснила погашення частини орендної плати, тривалість прострочення сплати орендної плати, розмір штрафу в порівнянні з розміром недоплаченої орендної плати, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан і відповідача, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми штрафу на 97%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Водночас, суд відхиляє доводи Одеської міської ради та її посилання на умови Типового договору, в якому закріплено розмір штрафу на рівна 100%, оскільки вказане не спростовує можливості суду, встановленої законодавством, зменшити розмір останнього на підставі саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір штрафу до 3% від нарахованої суми 101513,87 грн, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, та стягнути вказану суму з відповідача на користь позивача, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.

Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v Spain), параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у постанові Верховного Суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони у судовому рішенні.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи надання оцінки суттєвим аргументам сторін та наданим ними доказам, суд оцінює інші аргументи такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у цій справі та не спростовують вищевикладених висновків суду.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням тієї обставини, що відповідачем у справі факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, господарський суд, приймаючи до уваги встановлені ним дійсні обставини справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення штрафу в розмірі 101513,87 грн з урахуванням висновків суду щодо можливості зменшення нарахованої суми штрафу.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Загальний розмір судового збору за даним позовом, з огляду на те, що позовна заява подана через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим при розрахунку судового збору судом застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8, складає 40605,54 грн.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» (вул. Палія Семена, № 99-Б, м. Одеса, 65123, код ЄДРПОУ 39056181) на користь Одеської міської ради (пл. Біржова, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691, на наступні реквізити: Одеська міська територіальна громада, отримувач ГУК в Одеській області /м. Одеса/, код отримувача 37607526, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку UA 278 9999 8031 4080 544 0000 15744, код класифікації доходів бюджету 24060300 «інші надходження») штраф в розмірі 101 513 (сто одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн 87 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій +» (вул. Палія Семена, № 99-Б, м. Одеса, 65123, код ЄДРПОУ 39056181) на користь Одеської міської ради (пл. Біржова, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691, на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради за наступними реквізитами: код 26302537, р/р UA 198 2017 2034 4290 2130 0003 4995, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати зі сплати судового збору в розмірі 40 605 (сорок тисяч шістсот п`ять) грн 54 коп.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 20 серпня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський