Ухвала суду № 139111398, 20.08.2026, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

20.08.2026 Справа № 908/1919/26

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі суду: судді Боєвої Олени Сергіївни, розглянувши заяву про видачу судового наказу, що надійшла через систему «Електронний суд» (вхід. №2212/08-07/26 від 10.08.2026) від

заявника: Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», код ЄДРПОУ 00130926

до боржника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про стягнення грошової заборгованості у розмірі 36962,75 грн,

Без повідомлення (виклику) заявника і боржника,

УСТАНОВИВ:

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 10.08.2026 здійснено розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 908/1919/26 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч. 2 ст. 12 ГПК України).

За змістом статті 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним в письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Розгляд заяви про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника (ч.1 ст. 154 ГПК України).

Зі змісту заяви та доданих до неї документів слідує, що вимоги виникли на підставі договору з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики № 01122019 від 02.12.2019, укладеного ПАТ «Запоріжжяобленерго» та Фізичною особою-підприємцем Хмарою Олександром Петровичем. На момент подачі заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з Хмари Олександра Петровича останній вже не має статусу фізичної особи-підприємця. Заявник просить видати судовий наказ про стягнення з боржника Хмари Олександра Петровича на користь АТ «Запоріжжяобленерго» суми 16956,20 грн заборгованості з доступу до елементів інфраструктури об`єкта електроенергетики за період з червня 2021 по червень 2024; суми 10403,83 грн 15% річних; суми 9602,72 грн інфляційних втрат та суми 266,24 грн витрат зі сплати судового збору.

Згідно з ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Розглянувши заяву, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутись особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.

З положень статті 148 ГПК України слідує, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу.

В пункті 6 ч. 1 ст. 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб`єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

З поданої заяви вбачається, що вимоги про стягнення заборгованості заявлені до Хмари Олександра Петровича.

За приписами ч. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час звернення АТ «Запоріжжяобленерго» до суду із заявою про видачу судового наказу Хмара Олександр Петрович не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця (припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за власним рішенням, про що в ЄДР міститься запис № 2010350060001583766 від 19.11.2024).

Отже заявник - АТ «Запоріжжяобленерго» звернувся із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з боржника - Хмари О.П., який на час розгляду заяви про видачу судового наказу не має статусу фізичної особи-підприємця.

Судом враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, відповідно до якої, якщо правовідносини заявника та боржника виникли з господарського договору, то зобов`язання за таким договором у боржника з втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

З 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Разом з тим, суд зауважує, що така правова позиція стосується спорів, які розглядаються господарськими судами в порядку позовного, а не наказного провадження.

Так, частиною 2 ст. 12 ГПК України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог по суті, а процесуальний механізм наказного провадження не передбачає встановлення обставин щодо правонаступництва та обсягу відповідальності фізичної особи, що виникає у зв`язку із втратою нею статусу підприємця.

Проте, звертаючись з заявою про видачу судового наказу в порядку наказного провадження, визначаючи в якості боржника саме ОСОБА_1 , який втратив статус фізичної особи-підприємця, заявником не прийнято до уваги, що процедура наказного провадження застосовується виключно по відношенню до суб`єктів господарювання, та що наказне провадження має чіткі, формальні межі, які не дозволяють врахувати наведені вище обставини, а припинення статусу підприємця унеможливлює застосування до розглядуваних правовідносин процедури наказного провадження.

Суд зазначає, що визначаючись із подальшими заходами для захисту своїх прав, заявнику варто врахувати викладену позицію Великої Палати Верховного Суду у взаємозв`язку із сутністю правовідносин, що існували, як під час здійснення боржником підприємницької діяльності, так і після припинення у боржника статусу підприємця, та звернутися до суду в межах відповідної форми позовного провадження.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (ч. 2 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись ст. 147, п. 4 ч. 1 ст. 152, ст.ст. 153, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

Відмовити Акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» у видачі судового наказу за заявою (вхід. № 2212/08-07/26 від 10.08.2026) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової заборгованості у розмірі 36962,75 грн.

Ухвала складена та підписана 20.08.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її складення в порядку, встановленому ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Боєва